Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Мікробіологія
Група	2 – А л/с
Дата	Згідно розкладу  06.10.2022
Лекція5	Тема:   Специфічна імунопрофілактика інфекційних хвороб таімунотерапія .Алергія та анафілаксія. .

 

Специфічна імунопрофілактика інфекційних хвороб таімунотерапія .Алергія та анафілаксія.

 

І. Актуальність: Імунізація є основним напрямом боротьби з інфекційними хворобами. В 1974 році була прийнята розширена програма імунізації, виконуючи яку всі країни світу отримали вражаючі успіхи у запобіганні шести основним інфекційним хворобам: дифтерії, правцю, туберкульозу, поліомієліту, коклюшу і кору. У 1988 році була організована Міжнародна служба з ліквідації інфекційних хвороб. До хвороб, які можуть бути об’єктом глобальної ліквідації в найближчі 10-15 років, віднесені: поліомієліт, епідемічний паротит, краснуха, кір. Останнім часом вакцинопрофілактику проводять проти більше ніж 20 інфекцій. На стадії розроблення перебувають близько 60 вакцин: проти рота вірусної інфекції, вітряної віспи, хелікобактеріозу, ВІЛ-інфекції, сифілісу, стрептококової інфекції. За прогнозами ВОЗ ХХІ ст.. стане століттям алергії. Різне підвищення алергійних захворювань пов’язане зі збільшенням алергенного навантаження на людський організм. Цьому сприяють: забруднення довкілля, нераціональне харчування, неадекватна лікувальна терапія, безконтрольне використання антибіотиків, стреси, малорухливий спосіб життя, зміна клімату, широке використання синтетичних матеріалів, утримання в квартирі тварин, птахів та інш.

Алергія – це патологічно підвищена і спотворена реакція організму на певні алергени, це „захисні реакції, доведені до абсурду”.

           

ІІ. Навчальні цілі:

Ознайомитись: з поняттям діагностичні препарати, алергія та анафілаксія, .

Знати:

Види препаратів для специфічної імунопрофілактики та імунотерапії інфекційних хвороб.

Типи алергійних реакцій та способи їх попередження.

Вміти:

Проводити алергічну пробу на кінський білок, введення імунних сироваток за методикою Безредки.

           

ІІІ. Виховні цілі:

Виховання у майбутніх медпрацівників розуміння суті, застосування препаратів (вакцин, анатоксинів, сироваток, імуноглобулінів) з профілактичною метою; дотримання чинних наказів МОЗ України „Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні”, охорони праці і техніки безпеки під час роботи з біоматералом.

           

Обладнання: таблиці, алергени, преднізолон, дексаметазон, адреналін, презентація.

           

Міжпредметні зв’язки: біологія, хімія, анатомія, фізіологія, латинська мова, генетика, фармакологія.

Оснащення: витяг з Наказу МОЗ України № 48 від 03.02.2006 p., Наказ МОЗ України № 947 від 18.05.2018 р. "Про внесення змін до Календаря профілактичних щеплень в Україні"препарати вакцин, сироваток, імуноглобулінів.

 

 

1. Ознайомлення з препаратами вакцин, інструкціями

щодо їх застосування

Вакцини і сироватки використовують для проведення спе­цифічної імунопрофілактики та імунотерапії.

Специфічна імунопрофілактика — це система заходів, спрямована на запобігання, обмеження поширення і ліквіда­цію інфекційних хвороб шляхом проведення профілактичних щеплень.

Специфічна імунотерапія — це метод лікування, оснований на введенні в організм вакцин і сироваток.

Профілактичні щеплення — це вирішальний засіб бороть­би з інфекційними хворобами. До виробництва і контролю вакцинних препаратів пред'являються особливо жорсткі вимоги, що зумовлено використанням патогенних мікробів для їх виго­товлення.

Виготовлення вакцинних препаратів проводять з урахуван­ням рекомендацій ВООЗ. Відповідальність за якість випущених препаратів несе підприємство-виробник. Контроль за випус­ком і використанням імунобіологічних препаратів покладено на Управління профілактики інфекційних захворювань ГССУ МОЗ України та Державне підприємство "Центр імунобіологіч­них препаратів".

Завдання 1. Ознайомтеся з препаратами вакцин, ін­струкціями щодо їх застосування.

Прочитайте, які дані про вакцину зазначено на коробці: на­зва вакцини, адреса підприємства-виробника, кількість вакци­ни, серія, контрольний номер, термін придатності, спосіб вве­дення.

Прочитайте інструкцію щодо застосування вакцини. Звер­ніть увагу на склад вакцини, її імунобіологічні властивості, призначення, спосіб застосування, реакції на введення, про­типоказання, форму випуску, умови зберігання та транспор­тування, термін придатності та в які організації посилається рекламація (від лат. reclamatio — голосне заперечення) на пре­парат у разі підвищеної реактогенності вакцини чи розвитку поствакцинальних ускладнень (методи виготовлення вакцин — див. підручник, тема 7).

2. Ознайомлення з основними положеннями Наказу МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р. "Про порядок проведення про­філактичних щеплень в Україні"

Завдання 2. Ознайомтеся з вимогами щодо проведення вакцинації.

Профілактичні щеплення проводять в кабінетах при лікувально-профілактичних закладах, медичних кабінетах дошкільних і шкільних установ (спеціальних освітніх уста­нов), медпунктах підприємств та кабінетах щеплень суб'єктів підприємницької діяльності, які мають відповідну ліцензію на медичну практику із застосуванням профілактичних ще­плень.

Профілактичні щеплення проводять медичні працівники, що володіють правилами організації та техніки проведення щеплень, а також заходами невідкладної допомоги у Р^азі розвитку поетвакцинальних реакцій і ускладнень.

Обсяги профілактичних щеплень узгоджують з територі­альними санітарно-епідеміологічними станціями.

Перед проведенням профілактичного щеплення обов'язково проводиться медичний огляд з термометрією для виключення наявності гострого захворювання.

Після проведення профілактичного щеплення потрібно за­безпечити медичний нагляд протягом терміну, визначеного ін­струкцією.

У разі розвитку незвичайної реакції або ускладнення на введення вакцини необхідно негайно повідомити керівни­ка лікувально-профілактичного закладу і направити екстре­не повідомлення (форма № 58) до територіальної санітарно-епідеміологічної станції.

Кабінет щеплень має бути оснащений:

—     інструкціями щодо застосування вакцин та інструктивно-методичними рекомендаціями;

—     холодильником, призначеним тільки для зберігання вак­цин;

—     шафою для інструментів і медикаментів;

—     біксами зі стерильним матеріалом;

—     медичною кушеткою та повивальним столиком;

—     столами для підготовки препаратів до використання та для збереження документації;

—     посудиною з дезінфекційним розчином;

—     нашатирним і етиловим спиртом, сумішшю ефіру зі спир­том або ацетоном;

—      тонометром, термометром, одноразовими шприцами;

—     засобами протишокової терапії.

У кабінеті для проведення масових щеплень підлога, пане­лі, стіни та столи миють гарячою водою з милом або протирають серветками, змоченими 0,2 % розчином дезактіну або іншого дезінфекційного засобу. Стіл для інструментів накривають сте­рильним простирадлом. Після цього в кімнату допускаються лише ті особи, які беруть участь у проведенні щеплень. Усі ме­дичні працівники повинні зняти обручки, годинники, брасле­ти, коротко підстригти нігті, надягти чисті, щойно попрасовані халат і шапочку, помити руки водою з милом та щіткою, на­дягти продезінфіковані рукавички. Після кожної маніпуляції рукавички миють і обробляють стериліумом. Через кожні 2 год рукавички знімають і занурюють у розчин дезінфекційного за­собу на 1 год, потім промивають водою, висушують. Після кож­ного необережного доторкування до нестерильного предмета рукавички обробляють дезінфекційним розчином.

Перед використанням препарату треба звернути увагу: на правильність розфасовки, цілість етикеток і ампул, а також на фізичні особливості препарату. Кожна коробка, в яку були розфасовані ампули або флакони з препаратом, повинна мати етикетку. На цій етикетці мають бути вказані назва установи-виробника, її адреса, повна назва препарату та його дози, но­мер серії, контрольний номер, термін використання та умови зберігання. На кожній ампулі також має бути чітка етикетка, де зазначено кількість препарату в ампулі, номер, серію, конт­рольний номер, термін зберігання.

Препарати не можна використовувати:

1)         за відсутності етикеток або повних даних;

2)         за наявності будь-яких пошкоджень ампули або сторон­ніх включень (скло, пластівці, нитки та ін.);

3)         у разі зміни фізичних властивостей препарату, не перед­бачених інструкцією;

4)          у разі закінчення терміну придатності;

5)         у разі порушення умов зберігання.

Відкриття ампул, розчинення ліофілізованих вакцин, вак­цинацію проводять відповідно до інструкції за чіткого дотри­мання правил асептики. Безпосередньо перед використанням препарату кінець ампули протирають спочатку етиловим спир­том, а потім досуха стерильною ватою або серветкою. Надріза­ють пилочкою, після чого вдруге протирають етиловим спир­том, накривають серветкою, обламують і через отвір набирають препарат у шприц. Перед використанням сухих препаратів їх попередньо розчиняють дистильованою водою, ізотонічним роз­чином натрію хлориду або спеціальним розчинником, які вво­дять в отвір ампули за допомогою шприца в кількості, вказаній на етикетці. Якщо сухий препарат знаходиться у флаконі або ампулі, розчинник уводять у флакон шляхом проколу гумової пробки, попередньо знявши пінцетом металевий ковпачок та протерши поверхню пробки етиловим спиртом. Після введення розчинника в ампулу або флакон та змочування сухого препа­рату ампулу або флакон злегка струшують та залишають стояти до повного розчинення. Отвір ампули накривають стерильною марлевою серветкою. Шприц, яким уводили розчинник в ампу­лу чи флакон, загортають у стерильну марлеву серветку. Після повного розчинення вмісту ампули чи флакона препарат уво­дять пацієнту тим самим шприцом, яким уводили розчинник.

Розкриту ампулу чи флакон слід використати в перші годи­ни після відкриття (згідно з інструкцією до кожного препара­ту), зберіганню не підлягає. Шкіру на місці щеплення безпосе­редньо перед ін'єкцією протирають 70 % етиловим спиртом, якщо немає інших вказівок. Знезаражену шкіру захоплюють у складку лівою рукою, а голку вводять в основу складки зверху вниз. Інструменти, які використовують для вакцинації, мають бути одноразовими. їх потрібно приводити у непридатність у присутності пацієнта.

Примітка. ІПВ — інактивована поліомієлітна вакцина; ОПВ — оральна поліомієлітна вакцина; АаКДП — вакцина зі зменшенням коклюшного компоненту (дітям з високим ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень).

Наказ МОЗ України № 48 регламентує три види щеплень:

1)              планові, які проводять у терміни, визначені національ­ним календарем профілактичних щеплень (щеплення за ві­ком);

2)               щеплення, які проводять на ендемічних і ензоотичних (від грец. еn — в і zoon — тварина) територіях, тобто територіях, на яких постійно циркулює певна інфекція серед певного виду тварин, та за епідемічними показаннями;

3)               рекомендовані щеплення, які проводять особам, які вхо­дять до групи підвищеного ризику (медичні працівники, вій­ськові, мисливці тощо), а також у разі звернення за медичною допомогою з приводу укусів, подряпин, ослинення хворими або підозрюваними на сказ тваринами.

У Наказі висвітлені питання: яку вакцину слід викорис­товувати залежно від стану здоров'я, наявності тимчасових медичних протипоказань; наведена схема вакцинації BIJI- інфікованих та хворих на СНІД дітей (дітям з діагнозом "СНІД" вакцинацію не проводять), а також схема вакцинації проти ві­русного гепатиту В дітей із злоякісними новоутвореннями, ді­тей, що перебувають на гемодіалізі та отримують багаторазові довготривалі переливання донорської крові або її препаратів.

3. Поняття про автовакцини

Автовакцини — це вакцини, виготовлені із штаму збудни­ка, виділеного від хворого, і призначені для лікування цього ж хворого.

Для цього проводять посів патологічного матеріалу на щіль­не поживне середовище, виділяють чисту культуру, потім її змивають стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і доводять до певної густини за стандартом мутності. Культу­ру мікроорганізмів інактивують (частіше за умови підвищеної температури). Виготовлену вакцину перевіряють на стериль­ність, розливають в ампули і запаюють. Термін придатності ав­товакцини — 6 міс.

Оскільки автовакцина виготовляється з тієї самої мікро­флори, яка спричинила хворобу, її застосування дає більший ефект, ніж гетерогенна вакцина. Автовакцини використовують для лікування фурункульозу, фолікуліту, гідраденіту, отиту, рецидивуючих хвороб верхніх дихальних шляхів (риніт, си­нусит, фарингіт, бронхіт), циститу, уретриту, пієліту й інших хронічних і рецидивуючих захворювань стафілококової етіоло­гії. Інколи автовакцини використовують для лікування вірус­них інфекцій (герпес). Після перевірки на наявність в організмі гіперчутливості автовакцини вводять за певною схемою.

4. Ознайомлення з препаратами сироваток, імуноглобулінів, методами їх отримання та застосування

Прочитайте, які дані про препарат зазначено на коробці, які — в інструкції про застосування препарату. Зверніть увагу, з чого виробляють препарат, для чого використовують, як уво­дять, за яких умов зберігають (види сироваток, імуноглобулінів, методи їх отримання — див. підручник, тема 7).

                                

5. Алергодіагностика

Накопичення в макроорганізмі під впливом мікроорганіз­мів факторів імунної відповіді (сенсибілізованих лімфоци­тів), які виконують не тільки функцію специфічного захисту, а й сенсибілізують макроорганізм, призводить до формуван­ня специфічної гіперчутливості. На виявленні специфічної гіперчутливості ґрунтується алергодіагностика. Сенсибілі­зовані Т-лімфоцити специфічно взаємодіють з алергеном і продукують медіатори запалення. Специфічність цих реак­цій використовують у діагностиці багатьох інфекційних хво­роб. При цьому специфічний алерген уводять підшкірно (за Кохом), нашкірно (за Пірке) або внутрішньошкірно (за Ман­ту). Як алерген використовують фільтрат бульйонної куль­тури (туберкулін), лізат бульйонної культури (актинолізат), завис убитих бактерій (тулярин, бруцелін). За наявності гі­перчутливості на місці введеного алергену виникає місцева реакція, яка проявляється інфільтратом, гіперемією, болем. Іноді виникають і загальні реакції: загальна слабкість, за­гострення інфекційного процесу. Найчастіше діагностичні алергійні реакції проводять за Манту. Для цього 0,1 см³ алер­гену вводять внутрішньошкірно у верхню третину долонної поверхні передпліччя. Результати враховують через 2 доби. Діаметр інфільтрату вимірюють прозорою лінійкою і роблять висновок про наявність відповідного збудника в організмі. При туберкульозі, туляремії позитивною вважають реакцію, за якої діаметр інфільтрату становить 5 мм і більше. Алер­годіагноетика використовується обмежено через небезпеку виникнення системної анафілактичної або місцевої відстро­ченої реакції.

Заключний етап. Контроль рівня професійних вмінь і навичок.

 

АЛЕРГІЯ ТА АНАФІЛАКСІЯ

Імунні реакції організму на речовини, що несуть чужорід­ну інформацію, можуть зумовлювати стан як несприйнятли­вості, так і підвищеної чутливості.

Алергія (від лат. allos — інший, ergos — дія) — це змінена під впливом патогенних мікроорганізмів, токсинів та інших речовин реактивність організму.

Речовини, які спричинюють алергію, називають алергенами. Алергенами можуть бути мікроорганізми, їх токсини, білки тваринного та рослинного походження, лікарські препарати, гетерологічні сироватки та ін. Це повноцінні алергени.

Алергію можуть спричинювати гаптени — речовини, які стають алергенами після зв'язування з білками організму. До них відносять промислові (лаки, фарби, мила) та побутові алергени (пил, пух свійських тварин і птахів), лікарські засоби (ан­тибіотики, аспірин та ін.), рослинні алергени (пилок рослин підчас цвітіння), косметичні засоби. Потрапляючи в організм, одні алергени стимулюють утворення антитіл, інші — сенсибі­лізують Т-лімфоцити. Розвивається підвищена чутливість до антигену, який спричинив ці зміни (сенсибілізація). Повтор­на зустріч з ним може призвести до різних наслідків залежно від виду алергену та характеру імунної перебудови організму (табл. 6 і 7).

Таблиця 6. Види алергічного стану

 

Гіперчутливість негайного типу (ГНТ)	Гіперчутливість сповільненого типу (ГСТ)
1. Анафілаксія	1. Інфекційна алергія
2. Феномен Артюса — Сахарова	2. Контактні дерматити
3. Сироваткова хвороба	3. Лікарська алергія (медикаментозна)
4. Атопії (бронхіальна астма, кропивниця, поліноз)

Таблиця 7. Порівняльна характеристика ГНТ і ГСТ

 

ГНТ — В-залежні реакції	ГСТ — Т-залежні реакції
1. Розвиваються через кілька секунд після повторного введення алергену	Розвиваються через кілька годин чи діб після введення повторної дози алергену
2. Зумовлена утворенням і циркуляцією ІдЕ	Зумовлена утворенням сенсибілізованих Т-лімфоцитів
3. Можлива пасивна сенсибілізація	Пасивна сенсибілізація неможлива
.4. Як правило, спричинюється алергеном білкової природи	Частіше спричинюється мікро­бами та хімічними речовинами при тривалому контакті
5. Формується в тканинах, де є багато кровоносних судин, і в гладких м'язах	Формується в будь-яких органах і тканинах

Підвищена чутливість негайного типу зумовлена реакцією ІдЕ на повторне введення антигену.

Анафілаксія (від лат. ana — проти, phylaxis — захист) — це стан гіперчутливості, який розвивається негайно після повтор­ного введення антигену.

Речовини, які спричинюють анафілаксію, називають ана-філактогенами. До них відносять чужорідні білки, лікарські засоби (сироватки, антибіотики та ін.). Анафілаксія може про­являтися місцевою (феномен Артюса — Сахарова) чи загаль­ною (анафілактичний шок) реакцією.

Механізм анафілаксії. Перше введення (сенсибілізуваль-на доза) анафілактогену спричинює специфічну сенсибілізацію (підвищену чутливість організму). Утворюються антитіла (ІдЕ). їх максимальний титр спостерігається через 10—12 днів. Цир­кулюючи в крові, ці антитіла частково адсорбуються на кліти-нах-мішенях (тканинних базофілах та ін.) У разі повторного введення анафілактоген взаємодіє з антитілами на поверхні клітин-мішеней, що призводить до руйнування клітинної мем­брани. Це супроводжується вивільненням із клітини біологіч­но активних речовин — медіаторів (гістамін, серотонін, бра-дикінін, лейкотрієни, всього понад 30). Ці речовини діють на інші типи клітин (гладком'язові клітини, клітини кровоносних судин, залоз внутрішньої секреції). Це зумовлює розвиток па­тологічного процесу: зниження дисперсності гуморального се­редовища, збільшення проникності стінок судин, подразнення нервових закінчень, порушення обмінних процесів і життєдіяль­ності клітин. Це призводить до анафілактичного шоку.

Анафілактичний шок — алергічна реакція організму, що виникає після повторного введення анафілактогену. Клінічні симптоми розвиваються швидко, іноді миттєво. Хворі неспо­кійні, налякані, скаржаться на запаморочення, головний біль, затерплість губ, язика, обличчя, свербіж, почуття здавлюван­ня за грудниною, біль у животі. Спостерігається гіперемія, а згодом — блідість шкіри, акроціаноз. З'являється холодний піт, дихання утруднене, пульс частий, артеріальний тиск (AT) зни­жується, можливі непритомність, судоми. Хворий потребує невідкладної медичної допомоги (якщо її не надати, він може померти).

У разі повторного введення малих доз алергену розвива­ється десенсибілізація (нечутливість до алергену). Вважають,  що малі дози алергену поступово зв'язують ІдЕ. Стан десенси­білізації нетривалий, через 1 — 2 тиж він зникає.

Для запобігання виникненню анафілактичного шоку необ­хідно вводити сироватку за методом Безредки. Розвитку ана­філактичного шоку можна запобігти за допомогою антигіста-мінних препаратів (димедрол). З цією ж метою застосовують наркоз.

Сироваткова хвороба може виникнути одразу після вве­дення чужорідної сироватки і перебігає у важкій формі (як анафілактичний шок), якщо в організмі вже є відповідні анти­тіла. Сироваткова хвороба може виникнути і при одноразово­му введенні великої дози сироватки. її симптоми проявляються через 8—12 днів після введення сироватки, коли мине період сенсибілізації організму. Клінічна картина характеризується появою висипу (кропивниці), свербежу, набряку та болю в суг­лобах, збільшенням лімфатичних вузлів, підвищенням темпе­ратури тіла. Ці симптоми поступово зникають.

Атопічні реакції (від лат. atopos — незвичайний) — вид міс­цевих, спадково зумовлених реакцій. Вони виникають після потрапляння алергенів в організм людей з підвищеною чутли­вістю до них.

Залежно від органа та тканини, на яких фіксуються антиті­ла (ІдЕ), розвиваються різні стани: алергічний нежить, бронхі­альна астма (ураження дихальних шляхів), кон'юнктивіт (ура­ження очей), кропивниця (ураження шкіри) та ін.

Для виявлення підвищеної чутливості застосовують шкірні проби з алергеном (шкірно-алергічні проби).

Підвищена чутливість сповільненого типу зумовлена реак­цією на алерген сенсибілізованих Т-лімфоцитів. Вона прояв­ляється інфекційною алергією, контактними дерматитами, лі­карською алергією. Інфекційна алергія виникає при деяких інфекціях (у людей, які перехворіли, та в тих, кому було зроб­лено щеплення), Тому шкірно-алергічні проби при цих інфек­ціях мають діагностичне значення (проба Манту при туберку­льозі, проба Бюрне при бруцельозі та ін.).

ГСП можуть спричинювати будь-які хімічні речовини, у то­му числі лікарські препарати, У хворого виникає контактний дерматит (екзема та ін.).

Алергічні проби. Алерген (зависьубитих мікробів, філь­трат або лізат культури, токсин) уводять нашкірно за методом Пірке або внутрішньошкірно за методом Манту, Якщо в організмі була сформована гіперчутливість, то через 48 год на місці введення алергену розвивається запалення. Результат алергічної проби визначають за величиною інфільтрату (у мі­ліметрах). Реакцію Манту, яку проводять для виявлення гіпер-чутливості до туберкуліну, вважають позитивною, якщо діа­метр інфільтрату становить 5 мм і більше.

 

 

Література

            Основна

            Люта В.А., Кононов О.В. Мікробіологія: підручник. – К.: Медицина, 2008. – 165-189 с.

            Люта В.А., Кононов О.В. Практикум з мікробіології. – К.: Медицина, 2008. – 79-89 с.

            Ситник І.О., Климко С.І., Творко М.С. Мікробіологія, вірусологія, імунологія: підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998.

            Додаткова

            Воробьев А.А. и др. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. – М.: Медицинское информационное агенство, 2008.

            Воробьев А.А., Быкова А.С. Атлас по медицинской микробиологии, вирусологии и иммунологии. – М.: Медицинское информационное агенство, 2003.

            Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією. – К.: Вища школа, 1992.

            Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. – ч. 1. – Л.: Євро світ, 1998.

            Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. – ч. 2. – Л.: Ахілл, 2001

                Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія, ч. 3. – Л.: Сплайн, 2008.