Викладач Стоянова Л.П. Предмет Мікробіологія Група 2 – А с/с . Дата 27.05.2022 р. Практичне заняття Рикетсії хламідії міколазми

 

Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Мікробіологія
Група	2 – А с/с
Дата	27.05.2022 р.
Практичне заняття	Рикетсії хламідії  міколазми

 

Діагностика епідемічного висипного тифа та хвороби Брилля. Вирішальним є серологічне дослідження.

РAP. Антитіла до рикетсій Провачека виявляють з 5—7-го дня хвороби. З 2-го тижня їх виявляють у всіх хворих у висо­ких титрах (1:160 — 1:640). У період реконвалесценції титр аглютинуючих антитіл зменшується. Анамнестична реакція аглютинації через 1 рік і більше зберігається у низьких титрах (1:10 — 1:20). Діагностичним титром РАР при одноразовій по­становці вважають 1:40 у разі використання антигену з рикет­сій, накопичуваних за методом Вейгля (у кишках вошей), та 1:160 — у разі використання антигену із рикетсій, накопичува­них у курячих ембріонах.

Методи взяття матеріа­лу при вірусних інфекціях.

Важливою умовою успішного виділення вірусу є правиль­ний відбір патологічного матеріалу і транспортування його до лабораторії* Відбирати матеріал слід у найбільш ранні строки після початку захворювання (при грипі — у перші 2 доби; в осіб, які контактували з хворим, — до появи у них симптомів інфекції; секційний матеріал — відразу після констатування факту смерті хворого). Під час відбору проб слід дотримуватися правил асептики та техніки безпеки.

Під час проведення маніпуляцій, які супроводжуються по­рушенням цілості шкіри та слизових оболонок, лабораторних досліджень, оброблення інструментарію і білизни, прибирання, розтину трупів тощо медичні працівники і технічний персонал користуються засобами індивідуального захисту (хірургічними халатами, гумовими рукавичками, масками, а в разі потреби — захисним екраном, непромокальними фартухами, нарукав­никами, окулярами). Ці дії дають змогу уникнути контакту шкіри та слизових оболонок працівника з кров'ю, тканинами, біологічними рідинами пацієнта.

Матеріал відбирають у стерильний посуд. Для цього вико­ристовують пробірки з кришками, що загвинчуються. Для за­побігання забрудненню матеріалу бактеріальною мікрофлорою його відбирають в умовах, що максимально наближені до сте­рильних. Щоб запобігти підсиханню матеріалу й інактивації збудника, проби рекомендують вміщувати у транспортувальне середовище для вірусів (ВТС). До складу ВТС входять: розчин Хенкса (рН 7,4), захисний стабілізуючий агент — сироватко­вий альбумін великої рогатої худоби, пеніцилін, стрептоміцин і індикатор — феноловий червоний. Тип проби визначається ха­рактером захворювання, тропністю збудника до певних органів і систем та періодом перебігу інфекційного процесу. При ГРВІ відбирають назофарингеальні зразки, що містять циліндрич­ні епітеліальні клітини носа і ротоглотки. Назофарингеальні зразки можна взяти одним із трьох способів: полосканням, ас­пірацією або за допомогою тампона. Під час полоскання хворо­му рекомендують старанно прополоскати горло 15—20 см³ роз­чину Хенкса або середовища 199, Ігла протягом 1 хв і зібрати змив у стерильний флакон. Для полоскання можна використа­ти стерильний забуферений ізотонічний розчин натрію хлори­ду, а потім внести його у ВТС.

Під час аспірації шприцом через надітий на нього тонкий гумовий зонд у ніс вводять декілька сантиметрів кубічних сте­рильного ізотонічного розчину натрію хлориду, потім цю ріди­ну відсмоктують, вміщують у центрифужну пробірку з ВТС і загвинчують кришку пробірки.

Найчастіше матеріал відбирають за допомогою тампона. Для цього треба мати для одного хворого 2 стерильних сухих ватних (або марлевих) тампони окремо для носа та для ротоглот­ки. Перед взяттям матеріалу проводять маркірування пробірок з транспортувальним середовищем для вірусів. Спочатку ніс звільняють від слизу. Потім сухий стерильний тампон вводять у порожнину носа хворого по зовнішній стінці, злегка опуска­ють донизу, вводять у нижній носовий хід на глибину 2—3 см, натискають тампоном на зовнішню стінку носа і обертовим ру­хом знімають десквамований епітелій (епітелій, що злущується з поверхні тканини). Потім тампон опускають у пробірку з 2 см³ середовища ВТС або фосфатного буферного розчину. Другим сте­рильним тампоном протирають слизову оболонку задньої стінки глотки (докладаючи зусиль, щоб зняти частину епітеліальних клітин). Тампон вміщують у ту саму пробірку з ВТС, закрива­ють пробкою і маркірують. Пробірку з матеріалом охолоджують у холодильнику до 4 °С і доставляють до лабораторії в термосі з льодом, не допускаючи заморожування (при грипі — не пізні­ше 4 год). У лабораторії ВТС центрифугують 20 хв при 2—3 тис. об/хв і за температури 4 °С. Надосадову рідину використовують для зараження курячих ембріонів і культур клітин, а осад — для проведення імунофлюоресцентної мікроскопії.

Інший патологічний матеріал відбирають переважно за за­гальноприйнятими методиками, але є деякі особливості.

Спинномозкову рідину відбирають у кількості 1—2 см³, до­мішки еритроцитів і інших клітинних елементів видаляють Центрифугуванням, віруси виділяють з надосадової рідини.

Проби калу відбирають у стерильні флакони з-під пеніцилі­ну, масою 8—10 г (розміром з кісточку сливи). Флакони щільно закривають гумовими пробками. Отримані фекалії розводять розчином Хенкса у співвідношенні 1:10. Для отримання рів­номірної суспензії флакон загортають у серветку, яка змочена 70 % розчином етилового спирту, струшують протягом 3—5 хв і центрифугують. Для виділення вірусу відбирають надосадову рідину. Якщо матеріал відбирають ректальним тампоном, його попередньо змочують у ВТС, вводять у пряму кишку оберталь­ним рухом. Після взяття матеріалу тампон вміщують у пробір­ку з ВТС, відмивають, віджимають і занурюють у дезінфекцій­ний розчин. Отриману завись у пробірці обробляють так само, як суспензію калу.

Кров на вірусологічне дослідження беруть із вени в об'ємі 5—10 см³, краще під час гарячки. Для запобігання згортанню кров дефібринують (струшують зі скляними паличками або до­дають 1 МО гепарину на 1 см³ крові). Нерозведену кров не заморожують і антибіотики не додають.

Кров на серологічне дослідження беруть у об'ємі 3—5 см³. Для отримання парних сироваток кров беруть з інтервалом 12—14 діб: першу пробу на початку захворювання, другу — через 2 тиж. Для отримання сироватки кров поміщають у термо­стат за 37 °С, утворений згусток відділяють від стінок пробірки скляною паличкою або пастерівською піпеткою. Для збільшен­ня виходу сироватки пробірки із кров'ю, що згорнулася, став­лять у холодильник за температури 4 °С на 18—24 год. Для ви­далення решти домішок кров центрифугують, потім сироватку переносять у стерильну пробірку і зберігають у замороженому стані до отримання другої проби. Дві проби сироватки дослі­джують одночасно.

Сеча. Збирають середню порцію сечі в об'ємі 10 см³, охоло­джують до 4 °С, центрифугують, надосадову рідину виливають у дезінфекційний розчин, а осад вміщують в 1 см³ ВТС. Осад у ВТС зберігають за 4 °С протягом не більше ніж 48 год перед до­ставкою до лабораторії. В іншому випадку його заморожують у ВТС за -70 °С і відправляють у пакетах із сухим льодом.

Рідину із серозних оболонок беруть в об'ємі 2 см³. Для виді­лення вірусів її використовують відразу (додаткового оброблен­ня не потребує) або зберігають замороженою.

Мазок із кон'юнктиви беруть сухим стерильним тампоном і вміщують у ВТС. Після центрифугування використовують від­разу або зберігають замороженим.

Вміст везикул. Поверхню шкіри обробляють ефіром або аце­тоном. Вміст везикул відсмоктують шприцом із тонкою голкою і переносять у ВТС. Іноді везикули розтинають і вміст відбира­ють стерильним ватним тампоном, який вміщують у ВТС.

На санітарно-вірусологічне дослідження відбирають мате­ріал з довкілля: ґрунт, воду, молоко і молочні продукти, овочі, фрукти, а також тварин, в організмі яких можуть перебувати віруси (кліщі, молюски, риба тощо). Здійснення вірусологічно­го нагляду за об'єктами навколишнього середовища потрібне для визначення інтенсивності циркуляції вірусів на певній те­риторії, їх типового складу, оцінки ефективності роботи щодо оздоровлення навколишнього середовища.

Для транспортування до вірусологічної лабораторії віру­совмісний матеріал упаковують у пробірки, які щільно закри­вають кришками, що закручуються. Крім того, верх пробір­ки разом із кришкою заклеюють водонепроникною клейкою стрічкою або лейкопластиром. Цю пробірку потім поміщають у пластиковий пакет разом із невеликою кількістю адсорбівного матеріалу (наприклад, ватою). Пластиковий пакет закривають на "замок" або заклеюють чи запаюють.

Зразки, що упаковані у 2 пластикових пакети, поміщають у пластиковий транспортний контейнер і закривають криш­кою, що закручується. Верхню частину контейнера і кришку заклеюють лейкопластиром. Двічі упаковані зразки від одно­го чи різних пацієнтів транспортують в одному пластиковому контейнері. У цей контейнер також поміщають адсорбівний матеріал. Направлення приклеюють до зовнішньої стінки кон­тейнера.

СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ

1. У хворого з клінічним діагнозом "висипний тиф" у сироватці крові в реакції РНІФ IgM не виявлені, IgG виявлені у титрі 1:640. Який висновок можна зробити: це епідемічна форма хвороби чи ре­цидив? Чому?

2. Для діагностики висипного тифу використовують реакцій аглютинації рикетсій. Під час проведення реакції на 5-й день після початку захворювання титр сироватки становив 1:80, через 10 діб титр сироватки не змінився. Чи підтвердився діагноз серологічно? Чому?

3. У хворого, вік якого 60 років, після операції проявилися клі­нічні ознаки висипного тифу. Педикульоз у хворого не виявлений. Чи можливий прояв висипного тифу в таких умовах? Яким спосо­бом уточнити діагноз?

4. У хворого гарячка, діарея, болючі кишкові спазми. З калом виділяється прозорий слиз, просякнутий кров'ю. Який діагноз можна поставити за клінічними ознаками? Як його уточнити?

5.        В особи, яка перебувала у відрядженні в Таджикистані, через півроку після приїзду з'явилася папула на обличчі, яка через 4 міс перетворилася на виразку. Який діагноз можна поставити за клінічними ознаками? Як його уточнити?