Викладач Стоянова Л.П. Предмет Мікробіологія Група 2 – А с/с Дата 25.04.2022 р. Практичне заняття Тема: Методи лабораторної діагностики умовно патогенних бактерій.

 

Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Мікробіологія
Група	2 – А с/с
Дата	25.04.2022 р.
Практичне заняття Тема:	Методи лабораторної діагностики умовно патогенних бактерій.

 

Умовно-патогенні мікроорганізми — мікроби, які здатні при зниженні природної резистентності макроорганізму викликати захворювання, для яких характерна відсут­ність нозологічної специфічності (той самий вид мікробів може викликати запальні процеси різних органів і тканин, і, навпаки, різні види мікробів здатні, викликати гнійно-запальні процеси того самого органа чи тканини).

У.-гі.м. є серед усіх категорій мікробів: бактерій (Staphylococcus, Coryhebacterium, Clostridium, Escherichia, Erwinia, Pseudomonas, Proteus, Providencia, Serratia, Moraxella, Veillonella, Haemophilus та ін.), мікоплазм {Mycoplasma), грибів (Candida, Aspergilus), найпростіших (Trichomonas, Lamblia), а також вірусів (Herpes, Enterovirus тощо). Як правило, У.-п.м. є представниками нормальної мікрофлори людини, не лише її факультативної частини, але й облігатної (бактероїди, лактобацили, ентерококи). Важливою умовою розвитку інфекційного процесу, спричиненого У.-п.м., є подолання ними колонізаційної резистентності. ГІри цьому збудниками інфекційного процесу можуть бути як представники власної мікрофлори макроорганізму, так і У.-п.м., що потрапляють у нього ззовні. Для захворювань, викликаних У.-п.м., характерні певні особливості: вони розвиваються в ослаблених дітей, людей зі зниженою імунологічною реактивністю внаслідок соматичних захворювань, оперативних втручань, застосування ЛП, що виявляють імунодепресивну дію (гормони, цитостатики й ін.). У.-п.м. здатні викликати захворювання в різних асоціаціях: бактерії різних видів, бактерії та віруси, бактерії та мікоплазми й ін. При змішаних бактеріальних інфекціях можливий синергізм збудників у випадку їх патогенного впливу на організм. Так, слабкопатогенні вейлонели можуть прилипати до епітелію під впливом позаклітинної глюкозотрансферази, яка продукується Streptococcus salivarius, аеробні бактерії, знижуючі окисно-відновний потенціал тканин, можуть сприяти розмноженню анаеробів. Різке зростання ролі У.-п.м. в інфекційній патології людини пов'язане із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, що викликали порушення екологічного балансу (дисбактеріоз) і розвиток множинної медикаментозної стійкості мікроорганізмів. У.-п.м. є основними збудниками госпітальних інфекцій. Основною причиною цього є їх природна чи набута стійкість до антибактеріальних препаратів. Резистентні до антибіотиків госпітальні штами мікробів краще виживають у навколишньому середовищі та мають підвищену здатність до колонізації (заселення), тому в умовах стаціонару вони інтенсивно поширюються й викликають розвиток тяжких захворювань в ослаблених людей. У здорових людей, як правило, спостерігається формування бактеріоносійства. Очевидна відносність розподілу певних видів мікробів на патогенні й умовно-патогенні. Так, Salmonella typhimuriume збудником зоонозів і харчових токсикоінфекцій.

 

Форми поширення інфекцій.

Інфекційні хвороби характеризуються контагіозністю, тому можуть спричинити не тільки поодиноку, а й масову захворюваність людей. Залежно від інтенсивності розрізняють спорадичну захворюваність, епідемії і пандемії. Спорадична ( від грец. sporadikos - поодинокий) захворюваність - це поодинокі випадки захворювання, коли рівень захворюваності не перевищує звичайний рівень, властивий для даної інфекційної хвороби в певній місцевості. Епідемія - масова захворюваність, рівень якої значно (у 3-10 разів) перевищує спорадичну в певній місцевості або в країні. Пандемія - високий рівень захворюваності, що поширюється на території різних країн і континентів.

Залежно від постійності виникнення виділяють ендимічні (від грец. en - серед, між і demos - народ) інфекції - це інфекції, що постійно реєструються у певній місцевості. Причиною епідемій є наявність у певній місцевості джерела збудника (дикі тварини) і переносника (кліщів, москітів, бліх, що паразитують на цих тваринах). У процесі еволюції сформувалися стійкі природні осередки інфекційних хвороб. Ендемічність цих захворювань знайшла відображення у їх назві ( волинська гарячка, марсельська гарячка).

Форми поширення інфекцій серед тварин мають відповідні назви: епізоотія, панзоотія, ензоотія.

Деякі інфекційні хвороби не реєструються серед населення певної країни, але можуть бути завезеними з інших регіонів. Ці хвороби називають екзотичними, або завізними. Ймовірність їх завезення швидко зростає в останні роки у зв'язку з інтенсивним розширенням економічних, політичних, культурних зв'язків, а також ростом нелегальної міграції населення.

Поняття про внутрішньо лікарняну інфекцію

Внутрішньо лікарняні, госпітальні, або нозокоміальні (від грец. Nosokomeo - доглядати за хворим) це інфекції, які виникають у хворих під час перебування, лікування, обстеження чи звернення за медичною допомогою в лікувально- профілактичні заклади або у медичного персоналу через їх професійну діяльність. Останнім часом внутрішньо лікарняні інфекції стають все більш відчутною проблемою охорони здоров'я. В економічно розвинених країнах вони виникають у 5- 10% пацієнтів. Приєднуючись до основної хвороби, вони погіршують її перебіг, загрожують життю хворого, подовжують термін перебування хворого у лікарні, наносять моральні і додаткові матеріальні збитки.

Внутрішньо лікарняні інфекції – одна з причин смертності. Летальність при різних нозологічних формах коливається від 3,5 до 60 %.

Причин виникнення і зростання випадків внутрішньо лікарняних інфекцій багато, але найголовніші з них такі:

-              формування і селекція «госпітальних штампів» мікроорганізмів, що мають високу вірулентність і множинну стійкість до лікарських препаратів;

-              нераціональне проведення антимікробної хіміотерапії і відсутність контролю за циркуляцією резистентних ;

-              значна частота носійства патогенної мікрофлори, серед медичного персоналу вона сягає понад 40%( частіше це стафілокок);

-              створення великих лікувальних комплексів, скупченість хворих у стаціонарах і поліклініках;

-              збільшення кількості інструментальних втручань у макроорганізм: бронхоскопія, цистоскопія, гастроскопія, інкубація.

Вважають, що 30% інструментальних втручань проводять безпідставно, перспективним є розроблення неінвазивних методів дослідження крові і тканин (запровадження спектроскопії) а також безголкових методів введення'вакцин;

-порушення правил асептики й антисептики;

-              збільшення кількості осіб з імунодефіцит ним станом.

Збудниками внутрішньо лікарняної інфекції можуть бути бактерії: стафілококи, стрептококи, синьогнійна палична, ентеробактерії ( ешерихії, сальмонели, шигели, ієрсинії), кампілобактерії, легіонери, клостридії, мікоплазми, хламідії, мікобактерії, бордетели;

Віруси: гепатиту, грипу й інших ГРВІ, кору, краснухи; Найпростіші: пневмоцисти, криптоспоридії; Гриби: роду Candida Аспергили.

Джерелами внутрішньо лікарняної інфекції є пацієнти, відвідувачі, персонал медичного закладу;

Факторами передачи - контаміновані медичні інструменти, лікувальні розчини, медичні препарати, матеріали, предмети і поверхні лікувальних приміщень, вода, їжа, повітря.

Шляхи передачі внутрішньо лікарняної інфекції різні: повітряно- краплинний, повітряно-пиловий, аліментарний, прямий і непрямий контакт, трансфузійний, вертикальний. Крім екзогенної внутрішньо лікарняна інфекція часто виникає як ендогенна інфекція.

Особливістю BJII є те, що ії спричинюють умовно- патогенні або слабо патогенні мікроорганізми у людей зі зниженою і імуно реактивністю (імунодефіцит ним станом) тому клінічна картина їх дуже різноманітна і неспецифічна. Враховуючи клінічну картину, спосіб зараження та місце локалізації патологічного процесу, BJII ділять на декілька груп: сепсис, бактеріемія, гнійно- запальні інфекції , ранові, захворіння дихальних шляхів, урогенітальні, гострі кишковізахворювання, посттрансфузійні та хвороби, пов'язані з тривалою антибіотикотерапією .

Принципи діагностики інфекційних хвороб. Експерементальний метод дослідження.

Діагностику інфекційних хвороб проводять за клінічними ознаками, дослідженням функціонального стану різних систем організму, (дихання, травлення, кровотворної, сечової тощо) і за мікробіологічними дослідженнями. Особливо складною є діагностика BJII через велику різноманітність збудників, а також через те , що збудники часто перебувають у різних асоціаціях. Найбільш часто використовують мікроскопічний, мікробіологічний ( бактеріологічний, культуральний), серологічний, алергійний, молекулярно-генетичний, а також експерементальниі ( біологічний ) методи.

Експерементальний метод діагностики інфекційних хвороб - це дослідження патологічного матеріалу на лабораторних тваринах. Найчастіше в мікробіологічній практиці використовують білих мишей, щурів, кролів.

Для проведення досліду видбирають групу здорових тварин певного виду, віку, маси тіла, іноді однієї статі. Експерементальний метод дослідження використовують у тих випадках коли потрібно виділити з патологічного матеріалу збудників, які не ростуть на поживних середовищах (віруси, рикетсії), виділити чисту культуру збудника з патологічного матеріалу, забрудненого сторонньою мікрофлорою (пневмокок), вивчити властивості збудника ( токсигенність, некритичність), визначити вид чи тип збудника або його токсину. В останньому випадку на тваринах проводять паралельно біопробу і реакцію нейтралізації . Для цього двом тваринам уводять патологічний матеріал, що містить збудника чи токсин. Через деякий час, після прояву клінічних ознак хвороби тварини гинуть (біопроба). Двом іншим тваринам вводять патологічний матеріал, що містить збудника чи токсин, попередньо оброблений специфічною імунною сироваткою, яка нейтралізує патогенні властивості збудника чи токсину. Тварини залишаються живими( реакція нейтралізації) .За видом чи типом імунної сироватки визначають вид чи тип збудника або токсину.

Принципи профілактики та лікування інфекційних хвороб.

Профілактичні заходи слід спрямовувати на нейтралізацію трьох ланцюгів епідемічного процесу:

1) на активне виявлення джерела інфекції (хворих і носіїв) та їх знешкодження: госпіталізація і лікування хворих, санація носіїв інфекції, знищення тварин, які є джерелами і переносниками інфекцій, найчастіше це мишоподібні гризуни. Заходи спрямовані на знищення гризунів, називають дератизацією.

2)          на розрив шляхів передачі збудників інфекцій знезараження об'єктів навколишнього середовища - дезінфекція, знищення комах - переносників збудників інфекційних хвороб - дезінсекція або захист людей від них; санітарний нагляд за харчовими підприємствами, джерелами водопостачання, очищення від сміття населених пунктів;

3)          на підвищення опірності сприйнятливого організму: активна й пасивна імунізація, організація здорового способу життя. Для профілактики BJII важливе значення має проведення постійного санітарно-бактеріологічного контролю за видовим складом і біологічними властивостями збудників що циркулюють у лікувально-профілактичних закладах, а також за дотриманням протиепідемічного режиму: контроль за мікробним забрудненням епідемічно значущих об'єктів (повітря, стерильності інструментів, перев'язувального і шовного матеріалу, ліків, операційної білизни, рук хірургічного персоналу, операційного поля тощо).

Лікування інфекційних хворих має бути комплексним і спрямованим на нейтралізацію збудника та його токсинів, а також на посилення захисних механізмів макроорганізму. Зазвичай лікування проводять за схемою

1)          нейтралізація збудника та його токсинів(етіотропне): антибіотико терапія,хіміотерапія, імунотерапія, фаготерапія та ін.);

2)          посилення захисних механізмів макроорганізму; відновлення порушених життєво-важливих функцій організму: штучна вентиляція легень, гемодіаліз, оперативне втручання, відновлення гомеостазу, що досягається шляхом усунення гепертанії, діареї, корекції діяльності серцево-судинної і дихальної систем;

3)          підвищення фізіологічної опірності організму: імунотерапія ( у тому числі вакцино- і гормонотерапія), гіпосенсибілізувальна терапія, симптоматична терапія(знеболення) проти судомні препарати), дієтотерапія.

 

Тести.

1. Знезаражений білковий токсин, що використовується як вакцина:

A)         екзотоксин;

Б) ендотоксин;

B)          анатоксин;

Г)антитоксин.

2.          Інфекція, джерело якої знаходиться поза макроорганізмом:

A)         екзогенна;

Б) ендогенна;

B)          автоінфекція;

Г) вторинна.

3.                  Повернення клінічних проявів хвороби без повторного зараження:

A)         реінфекція;

Б) рецидив;

B)          суперінфекція;

Г) хронічна інфекція.

4.          Інфекція, що має тривалий прогресивний перебіг і закінчується летально:

A)         гостра;

Б) хронічна;

B)          повільна;

Г) опортуністична.

5.          Інфекції джерелом яких є навколишнє середовище:

A)         антропозоонозні;

Б) зоонозні;

B)          антропонозні;

Г) сапронозні.

6.          Інфекція спричинена непатогеннимй мікроорганізмами:

A)         екзотична;

Б) опортуністична;

B)          повільна;

Г) суперінфекція.

7.          Період розвитку хвороби, коли проявляються неспецифічні симптоми, називається

A)         інкубаційним;

Б) продромальним;

B)          періодом розпалу;

Г) періодом реконвалесценції.

8.          Поодинокі випадки захворювання людей, які не пов'язані між собою джерелом інфекції:

A)         спорадичні;

Б) епідемія;

B)          пандемія;

Г) ендемія.

9.          Знищення гризунів, які є джерелом інфекції:

A)         дезінсекція

Б) дератизація;

B)          дезінфекція;

Г) антисептика.

10.       Повторне зараження до тієї самою інфекцією до одужання називають:

A)         реінфекцією

Б) рецидивом;

B)          суперінфекцію;

Г) хронічною інфекцією.

 Ситуаційні задачі

1.          З метою виявлення бутулінічного екзотоксину у хворого взяли на аналіз кров і провели біопробу та реакцію нейтралізації на білих мишах. Обидві пари мишей у досліді загинули. Який висновок слід зробити з цього досліду?

2.          У хворого після внутрішньом'язової ін'єкції, виконаної фельдшером швидкої допомоги, розвинувся абсцес. Чи можна це ускладнення розглядати як внутрішньо лікарняну інфекцію?

3.          Останнім часом в Україні реєструють хворобу Лайма (системний кліщовий бореліоз), джерелом якої є дикі і свійські тварини. Передається інфекція через укус кліщів, а також під час споживання сирого козиного чи коров'ячого молока. До якого виду інфекцій слід віднести цю хворобу за джерелом інфекції

Які шляхи її передачі?

4.          Газову гангрену спричинюють декілька видів клостридій в асоціації з гноєтворними коками, бактероїдами ентеробактеріями та іншими мікроорганізмами. До якої групи слід віднести цю хворобу, враховуючи кількість збудників?

5.          У хворих які перебувають у лікарні , іноді виявляють грибкове ураження шкіри Зараження відбувається під час користування термометрами, підкладним судном, клейонкою . До якої групи слід віднести хворобу, враховуючи місце її виникнення? Які шляхи та фактори її передачі?

 

Використана література: В.А. Люта, О. В. Кононов ст.. (127-135).