Група 3 А с/с. Лекція № 3. Викладач Гладкий О.А. Предмет "М/с в хірургії" Дата 29 жовтня 2021р. ТЕМА № 3 Профілактика хірургічної інфекції. Асептика.

 

Група 3 А с/с.  Лекція № 3.

Викладач  Гладкий О.А.

Предмет "М/с в хірургії"

Дата  29 жовтня  2021р.

 

ТЕМА № 3 Профілактика хірургічної інфекції. Асептика.

 

Матеріали за посиланням:   https://docs.google.com/document/d/1ZxzsMTtEcCPuFoDNe0hR3vUkD06VdE91/edit?usp=sharing&ouid=115928220445394045857&rtpof=true&sd=true

 

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Роль мікрофлори, наявності вхідних воріт і стану макроорганізму в розвитку гнійної інфекції.

Екзогенна та ендогенна хірургічна інфекція.

Поняття про внутрішньолікарняну інфекцію, її профілактика.

 Асептика — комплексна система профілактичних і лікувальних засобів у боротьбі з інфекційними ускладненнями та захворюваннями.

 Санітарно-гігієнічні й протиепідемічні заходи для поліпшення медичної допомоги хворим і потерпілим з гнійними захворюваннями; їх профілактика згідно з чинними наказами.

Основні принципи асептики: стерилізація та ізоляція.

Профілактика повітряної, краплинної, контактної та імплантаційної інфекції.

 Фізичні та хімічні методи стерилізації.

Термічні засоби: пастеризація, паровий, сухоповітряний, обпалювання і прожарювання.

Променева, газова стерилізація.

 Контроль стерилізації.

 Профілактика імплантаційної інфекції.

Підготовка рук та стерилізація їх перед операцією.

 Надягання стерильної білизни, оброблення операційною поля.

Людина постійно контактує з різними мікроорганізмами - бактеріями, ко­ками, бацилами, вірусами та ін. Одні з них є сапрофітами і не діють на організм, інші паразитують на ньому, наносять шкоду і зумовлюють виникнення різних гнійних захворювань, що потребують хірургічного лікування.

Найбільш частою причиною інфекційних хірургічних захворювань є стафі­лококи, стрептококи, кишкова паличка, бактерії групи протею, синьогнійна па­личка та ін.

Загальною рисою збудників хірургічної інфекції є їх високий рівень при­стосування до середовища, властивість виробляти різної активності екзо- і ендотоксини, що спричиняють розвиток гнійного процесу в організмі.

 

Шляхи попадання інфекції в рану

Екзогенний шлях - занесення інфекції в рану із зовнішнього середовища; з повітря (повітряна інфекція); передача бактерій, колонізуючих (при обсіюванні) ротоглотку членів операційної бригади, зі слиною при розмові, кашлі (кра­пельна інфекція); з контамінованих (заражених) предметів, що стикаються з раною (контактна інфекція); з предметів, що залишаються в тканинах - швів, дренажів, алопластичних протезів та ін. (імплантаційна інфекція).

Ендогенний шлях - це розповсюдження інфекції з джерел, що є в організмі хворого (каріозні зуби, запалення мигдаликів, фурункул, абсцес тощо). Існує декілька видів розповсюдження інфекції ендогенним шляхом: гематогенний -по кровоносних судинах; лімфогенний, коли інфекція переноситься з течією лімфи; лактогенний - при маститах; контактний - при переході інфекції з одного орга­на на інший або навколишню тканину: гострий апендицит - тифліт (запалення сліпої кишки), панкреатит - заочеревинна флегмона клітковини тощо.

У деяких випадках інфекція може залишатися на тривалий час у ткани­нах, не даючи знати про себе і бути якби "замурованою" сполучною ткани­ною, така інфекція називається "дрімаючою", при ослабленні організму вона може спричинити розвиток запального гнійного процесу.

Профілактика ендогенної інфекції досить складна (інколи хворі не знають про її існування), вимагає ретельного обстеження, складної діагностичної апа­ратури і великих зусиль для її ліквідації (санації).

Останнім часом, у зв'язку зі зміною патогенних властивостей мікрофло­ри, впровадженням у практику складних і великих оперативних втручань, без­контрольним призначенням антибіотиків та ін., збільшилось число гнійних хірургічних захворювань і їх ускладнень, а також з' явились резистентні, так звані внутрішньолікарняні штами інфекції.

Нозокомінальна інфекція

Нозокомінальна інфекція (внутрішньолікарняна, шпитальна інфекція). По­няття "нозокомінальна інфекція" вперше запропоновано Європейським регіо­нальним бюро ВООЗ у 1979 р. Це інфекційні захворювання, які виникають у пацієнтів унаслідок їх інфікування в лікувальних закладах, або будь-яке інфекційне захворювання працівника лікарні, яке розвинулось унаслідок його роботи в даному лікувальному закладі. Найбільш частими збудниками внут-рішньолікарняної інфекції є резистентні до антибіотиків штами золотистого стафілокока, палички синьо-зеленого гною, протея, кишкової палички, клеб-сиєли, грибків, а також їх асоціацій. Основними факторами передачі внутріш-ньолікарняної інфекції є повітря, руки, численні предмети зовнішнього середо­вища (інструментарій, апаратура, перев' язувальний матеріал, білизна та ін.). Для профілактики і боротьби з внутрішньолікарняною інфекцією проводять комплекс санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення та ізоля­цію джерела інфекції і ліквідацію шляхів її проникнення.

 

 

 

АСЕПТИКА (a — без, sepsis — гниття)

Методика асептики була розроблена в ХІХ столітті німецьким хірургом Е. Бергманом і його учнем Е. Шимельбушем. У 1890 р. на конгресі хірургів у Берліні Е. Бергман доповів про новий метод боротьби з рановою інфекцією і продемонстрував хворих, оперованих в асептичних умовах. Введення асепти­ки відкрило нову еру в розвитоку хірургії. Завдяки розвитку асептики у хірургів з' явилась можливість розширити діапазон оперативних втручань, проводити пе­ресадку органів і тканин.

Під асептикою слід розуміти комплекс профілактичних методів, спрямо­ваних на попередження попадання мікроорганізмів у рану, створення безмікроб-них, стерильних умов для хірургічної роботи за допомогою використання органі­заційних заходів, технічних засобів, хімічних і фізичних факторів. Сьогодні асептичний метод хірургічної роботи поєднується з використанням різних ан­тисептичних препаратів. Основною метою асептики є знищення мікробів на всіх предметах, інструментах, перев' язувальному матеріалі та ін., що можуть контактувати з раною при обстеженні чи лікуванні.

Профілактика повітряно-крапельної інфекції

Методи боротьби з інфекцією у повітрі

Сьогодні доведено, що кількість нагноєнь операційних ран знаходиться в прямій пропорційній залежності від ступеня мікробного забруднення повітря операційної.

Боротьба із забрудненістю повітря в операційних і перев'язочних є осно­вою профілактики повітряної інфекції. Важливе значення в боротьбі з інфек­ційним забрудненням має своєчасне прибирання операційної, кондиціонуван-ня повітря, опромінення ультрафіолетовими лампами, дотримання протимік­робного режиму.

Для захисту рани від крапельної інфекції застосовують маски. Слід пам'я­тати, що при розмові крапельки слини можуть розлітатись на відстань 1,5-2 м і медичний персонал може бути джерелом зараження хворих. У слину потрап­ляє інфекція при наявності каріозних зубів, тонзиліту, нагноювання у роті, носі. Для профілактики повітряно-крапельної інфекції проводять комплекс заходів:

1. Усі хворі, в тому числі і медичні працівники, з підвищеною температу­рою тіла, катаральними явищами зі сторони дихальних шляхів в операційну не допускаються. Усі працівники, що приймають участь в операціях, незалеж­но від займаної посади повинні періодично обстежуватись у ЛОР-лікаря з обо-в' язковим бактеріологічним контролем рото- і носоглотки.

2. При наявності в обстежених у посівах патогенних мікробів (бацило­носії) проводять відповідне лікування (санація).

3. Обов'язковим є носіння маски, що закриває рот і ніс. На сьогодні дове­дено, що маска з чотирьох шарів марлі затримує 90-94 % мікроорганізмів. Маска з шести шарів затримує до 97 % бактерій. Для зменшення проникнення крапель слини між шарами марлі додатково слід поміщати прокладки з вати.

Профілактика контактної інфекції в хірургії

Основним шляхом інфікування ран в операційній є контамінаційний (близь­ко 90 %). Для попередження контактного інфікування необхідно, щоб усе, що контактує з раною, було чистим і вільним від мікробів.

Основними способами профілактики контактної хірургічної інфекції (де-контамінації) є дезінфекція і стерилізація.

Дезінфекція

Під дезінфекцією слід розуміти комплекс заходів спрямованих на знищен­ня патогенних та потенційнопатогенних для людини мікроорганізмів на інструментах, білизні, предметах користування та ін., що можуть спричи­няти інфекційні захворювання.

Метою дезінфекції є повне знищення або зменшення популяції мікроор­ганізмів на всіх об' єктах зовнішнього середовища, що оточують хворого. Роз­різняють: механічну дезінфекцію (вологе прибирання, провітрювання приміщень, прання білизни та ін.); фізичну дезінфекцію (ультрафіолетове опромінення, про­жарювання інструментів, спалювання перев' язувального матеріалу тощо); хімічну дезінфекцію. З цією метою найбільш часто використовують (різні хімічні засоби - дезінфектанти) 0,2-1 % розчин хлорного вапна, 0,2-3 % розчин хло­раміну, 3-10 % розчин крезолу, 1-5 % розчин дегміциду, корзоліну тощо. При проведенні дезінфекції слід враховувати не тільки їх ефективність, але і пере-носимість дезінфектантів людьми та матеріалами (білизна, одяг тощо).

Згідно наказів Міністерства ОЗ України за № 120 від 25. 05. 2000 року з профілактики внутрішньолікарняного та професійного зараження ВІЛ - інфек­цією та наказу за № 408 від 12.07.89 року "Про заходи по зниженню захворю­ваності вірусним гепатитом" усі медичні вироби, інструментарій та ін., що використовуються для операції та різних маніпуляцій, повинні підлягати дез­інфекції, передстерилізаційній обробці і стерилізації. З цією метою всі інстру­менти (канюлі, пінцети, скальпелі, катетери, кровозупинні затискачі, ножиці та ін.) після кожного їх використання, розбирають і занурюють у 3 % розчин хлораміну на 60 хв або 3-10 % розчин крезолу тощо. Якщо інструментарій забруднений кров' ю, його занурюють у 1% розчин бензоату натрію на 1 год або у 4 % розчин пероксиду водню на 90 хв. Дезінфікуючий розчин застосову­ ють одноразово. При забрудненні дезінфектанту кров' ю його дезінфікуючі властивості знижуються, у зв' язку з чим необхідно мати другу ємкість для дезінфекції після попереднього промивання і очищення інструментів у дезінфек­ційному розчині. Якщо інструменти виготовлені з корозійнонестійкого мета­лу і не витримують контакту з дезінфектантом, то їх промивають у ємкості з водою. Промивні води знезаражують кип' ятінням протягом 30 хв або засипа­ють сухим хлорним вапном у співвідношенні 1:5, перемішують і залишають для знезараження протягом 1 год в ємкості з кришкою. Відходи крові (згустки, сироватка), відпрацьований перев' язувальний матеріал, забруднений кров' ю, гнійними виділеннями та ін., висипають у ємкості з кришками, засипають су­хим хлорним вапном у співвідношенні 1:5, перемішують і витримують 1 год.

Білизну, забруднену кров' ю, гноєм, занурюють в дезінфектант із розра­хунку 5 л розчину на 1 кг сухої білизни (3 % розчин хлораміну, сульфохлортаїн 0,5 %) - на 2 год. Потім прополіскують у воді і перуть.

Передстерилізаційна обробка інструментів

Після закінчення дезінфекції медичний інструментарій промивають у про­точній воді над раковиною до повного видалення забруднень та дезінфекцій­ного засобу. Мити інструментарій краще в холодній воді, так як гаряча вода може спричинити коагуляцію біологічних матеріалів (кров, мокрота та ін.), що утруднює їх подальше видалення. Промитий і продезінфікований медич­ний інструментарій замочують у гарячому (50-55 ⁰С) миючому розчині (мию­чий засіб "Біолот", "Лотос" або "Аріель" - 5 г порошку, 170 мл 3 % розчину пероксиду водню на 825 мл води) на 15 хв. Після цього кожний інструмент ретельно очищають, знову промивають, спочатку під проточною водою про­тягом 3 хв, а потім споліскують упродовж 30-40 с у дистильованій воді. Найбільш простим і ефективним методом очистки інструментів є миття їх щітками. Поряд із ручною очисткою інструментів та інших знарядь у великих операційних блоках використовують спеціальні миючі машини з ультразву­ковою або механічною очисткою. Промитий інструментарій поміщають у сушильну шафу і сушать при температурі 85⁰С до повного зникнення вологи.

Слід пам'ятати, що згідно з наказом №120 Міністерства охорони здоров'я від 25 травня 2000 року з профілактики внутрішньолікарняного та професійно­го зараження ВІЛ-інфекцією розбирання, очищення, промивку, полоскання ме­дичного інструментарію, приборів, апаратів та іншого медичного знаряддя після його попередньої дезінфекції необхідно проводити тільки в гумових рукавичках та використовувати інші засоби індивідуального захисту.

Медичні працівники зобов' язані бути обережними під час проведення мані­пуляцій із ріжучими та колючими інструментами (голки, скальпелі, ножиці тощо).

Перевірка якості передстерилізаційної обробки інструментарію

Якість очищення виробів від біологічного забруднення останнім часом, замість бензидинової, ортотолуїдинової та амідопіринової проб, перевіряють за допомогою проби з "Гемотестом-М", препарату "Факел-2" або з реактивом азопіраму. Контролю підлягає 1 % одночасно обробленого інструментарію.

Наявність залишків мийних, дезінфекційних засобів на інструментах (виробах) визначають шляхом постановки азопірамової або фенолфталеїнової проби.

Проба з "Гемотестом-М". Спочатку готують робочий розчин, який скла­дається з суміші лужного розчину хромогену (реактив 1) і пероксиду водню (реактив 2). На досліджуваний інструмент наносять декілька крапель робочо­го розчину або протирають поверхню виробу серветкою, змоченою розчином. При наявності залишків крові виникає фіолетово-синє забарвлення.

Проба з препаратом "Факел-2". Препарат являє собою порошок білого ко­льору, випускається в пластмасових ампулах (1000 проб). Для проведення про­би на залишки крові готують робочий розчин. Відкривають кришку ампули, яка служить дозатором і на неї насипають препарат (0,02г), який розчиняють у 10 мл кип' яченої води. При цьому отримують 0,2 % розчин реактиву "Факел-2". До цього розчину добавляють 1 мл 3 % розчину пероксиду водню (співвідно­шення 1:10). На досліджуваний предмет (інструмент) наносять декілька крапель розчину або його протирають змоченою серветкою. При наявності слідів крові розчин препарату "Ф-2" набуває рожевого або вишневого забарвлення. Час спостереження - 5 хв. Робочий розчин використовую ть протягом 30 хв.

Проба з азопірамом. Перед перевіркою якості очистки інструментарію го­тують робочий розчин, змішуючи азопірам з 3 % розчином пероксиду водню (1:1). Робочий розчин повинен бути використаний протягом 1-2 год при появі спонтанного рожевого забарвлення його міняють. На досліджуваний інстру­мент наносять декілька крапель робочого розчину або протирають поверхню виробу серветкою, змоченою в розчині. При наявності слідів крові на забруд­нених ділянках інструментів (виробів) з'являється фіолетове забарвлення, яке протягом декількох секунд перетворюється в рожево-синє або буре. За допо­могою азопіраму виявляють також наявність пероксидаза рослинного похо­дження, окислювачів (хлорамін, хлорне вапно, миючі засоби, іржа, кислоти тощо). Дослідження здійснюють при кімнатній температурі (не вище +25 ^оС).

Фенолфталеїнова проба. Готують 1 % розчин фенолфталеїну і наносять на вимитий предмет 2-3 краплі розчину. При наявності миючого розчину по­являється рожеве забарвлення.

Стерилізація і її методи

Під стерилізацією слід розуміти комплекс фізичних і хімічних способів по­вного знищення мікроорганізмів у розчинах, на білизні, інструментах, прила­дах, апаратах та іншому знарядді медичного призначення.

Фізичні методи стерилізації. Для цього в основному використовують про­жарювання, пастеризацію, кип' ятіння, сухожаровий метод, автоклавування та променеву стерилізацію.

Прожарювання. Цей метод стерилізації можна лише використовувати в ургентних ситуаціях, коли терміново необхідно приготувати окремі інстру­менти: голкотримач, голки, затискачі тощо. Однак слід пам'ятати, що при про­жарюваннях не досягається надійне знезараження, тим більше, що цей спосіб стерилізації псує інструментарій.

 

Пастеризація - метод знезараження органічних рідин за допомогою тем­ператури +60-100 °С, при якій гинуть лише вегетативні форми мікробів. Її ви­користовують в основному при виготовленні білкових препаратів, живильних середовищ шляхом повторного нагрівання до +55-60 °С протягом 30 хв.

Кип 'ятіння застосовують тепер дуже рідко, лише у невеликих лікуваль­них закладах. Інструменти, що були у використанні, після дезінфекції і перед-стерилізаційної обробки поміщають у спеціальний металевий стерилізатор із сіткою і кришкою, що щільно закривається (рис 1.2.1, а).

У стерилізатор налива­ють воду і додають гідрокар­бонат натрію для отримання

2 % розчину. Рідину доводять до кипіння, занурюють у неї розібрані і складені на сітці інструменти. Коли вода зно­ву закипить, зазначають час початку стерилізації. Після закінчення стерилізації сітку

3 інструментами виймають із кип'ятильника (рис 1.2.1, б), інструменти розкладають на

накритому стерильним простирадлом інструментальному столику. Терміни стерилізації такі: металеві інструменти - 20 хв, гумові вироби - 10 хв. Ріжучі інструменти краще кип'ятити без додавання соди впродовж 5 хв, попередньо обгорнувши ріжучу частину марлею. Кип' ятіння шприців та голок у медич­них закладах допускають тільки у виключних (екстремальних) ситуаціях. У повсякденному житті тепер використовують тільки одноразові шприци. Ме­дичні працівники повинні пам' ятати, що такий вид стерилізації, як кип' ятіння, є не зовсім надійним, оскільки віруси ВІЛ-інфекції, гепатиту і спори окремих бактерій можуть витримувати навіть тривале кип' ятіння.

Автоклавування - це стерилізація парою під тиском. Цей метод в основ­ному використовують для стерилізації перев' язувального матеріалу, білизни при температурі +120-132 °С. Стерилізацію парою під тиском проводять у спеціальних апаратах-автоклавах. Тиск пари в автоклаві контролюється ма­нометром і спеціальним запобіжним клапаном, через який автоматично ски­дається пара, що дозволяє підтримувати відповідний тиск і температуру все­редині автоклава.

Кожен паровий стерилізатор (рис. 1.2.2) складається з трьох частин: паро-утворювача-нагрівача, стерилізаційної камери і кожуха - для захисту обслуго­вуючого персоналу від можливих опіків. Тепер випускають спеціальні автома­тизовані системи для стерилізації парою під тиском. При тиску пари 1 атм сте­рилізація відбувається при температурі +120 °С, термін стерилізації - 45 хвилин.

При тиску пари 1,5 атм температура в автоклаві підвищується до +127 °С, термін стерилізації скорочується до 30 хв. При тиску 2 атм температура до­сягає всередині апарата +132 °С, а термін стерилізації при цьому дорівнює 20 хв. Матеріал для стерилізації укладають у спеціальні коробки (бікси; рис 1.2.3), які використовуються для стерилізації різних предметів і подальшого їх зберігання.

Бікси, як правило, круглої форми і різної ємкості, виготовлені з нержавіючої сталі. Закриваються кришкою і спеціаль­ним замком. По периметру біксів є малі отвори, через які всередину попадає пара. До ручки замка прикріпляється спеціаль­на бірка, на якій записується дата стери­лізації, матеріал і його власник. Після за­кінчення стерилізації матеріал вважаєть­ся стерильним протягом 72 годин. Тепер випускають спеціальні стерилізаційні ко­робки (бікси) з антибактеріальними фільтрами (КСПФ), в яких термін збері­гання стерильного матеріалу продов­жується до 1 місяця. Слід пам' ятати: якщо стерильний бікс відкривається, його тре­ба використати протягом одного дня. Стерилізацію інструментарію, шприців проводять під тиском пари 1,5 атм, протягом 45 хв. Гумові трубки, катетери, дренажі перед стерилізацією витри­мують протягом 1 год в 1 % розчині хлораміну або хлорациду, діоксидину, потім промивають проточною водою і висушують, загортають у марлю й стерилізують при тиску 1 атм упродовж 45 хв. Останнім часом використову­ють гумові вироби тільки одноразового користування (дренажі, трубки, кате­тери, рукавички), які стерилізують у заводських умовах

Контроль якості стерилізації в автоклаві здійснюють за допомогою механіч­них індикаторів ( запис часу, температури, тиску); стандартних хімічних інди­каторів - трубок і спеціального термоіндикаторного паперу, які змінюють свій колір залежно від температури й експозиції; хімічних речовин, що змінюють свої фізичні властивості при температурі 120-132 °С (порошок сірки - 117 °С, анти­пірин, амідопірин - 110 °С, резорцин - 119 °С, бензойна кислота - 121 °С, сечови­на - 132 °С). Речовину насипають у невелику пробірку, затикають куском вати або марлевою кулькою і поміщають серед предметів, що підлягають стерилі­зації. Якщо індикатор не змінився (не розплавився, не змінив кольору), то стери­лізація не відбулася і матеріалом користуватися не можна. Останнім часом для

контролю якості стерилізації в автоклаві використовують біологічні індикато­ри (смужки з бактеріальними спорами Bacillus stearothermophilus).

Стерилізація сухим жаром (повітряна стерилізація).

Металевий інструментарій краще всього стерилізувати сухим жаром. Су-хожарові шафи працюють від електрики. Хірургічний інструментарій, відібра­ний для відповідної операції, укладають на металеві сітки та поміщають у стерилізатор (рис. 1.2.4). Шафу закривають і включають електронагріваль­ний прилад.

За 10-15 хв температура всередині шафи досягає +160 °С. З допомогою регулятора її можна підняти до +200 °С. Тривалість стерилізації залежить від температури: при +160 °С - 150 хв; +180 °С - 60 хв; +200 °С - 15 хв.

Сухожарові шафи встановлюють у стерилізаційних кімнатах поряд з опе­раційною. У таких шафах можна стерилізувати декілька наборів різного інструментарію.

Хімічні методи стерилізації.

Газова стерилізація. Застосовують в основному для стерилізації виробів із полімерних матеріалів (ендоскопи, вироби з пластмаси). Найбільш пошире­ним газом, що використовується для стерилізації, є оксид етилену. Цей газ небезпечний, може вибухати, а тому його простіше використовувати в суміші з двоокисом вуглецю, бромідом метилу. Оптичні пристрої і деталі до них мож­на стерилізувати в парах формаліну. Для цього в спеціальний герметичний скляний або пластмасовий циліндр (камеру) на дно кладуть 2-3 формалінові таблетки (параформ) або наливають 10-20 мл формаліну. Стерилізацію про­водять протягом доби (рис. 1.2.5, а).

Промисловість випускає спеціальні газові стерилізатори. Після закінчен­ня стерилізації матеріал поміщають у вентиляційну камеру.

Для контролю газової стери­лізації використовують механічні та хімічні індикатори, які свідчать про вміст оксиду етилену в повітрі (для охорони здоров'я працівників і пацієнтів), а також біологічні індикатори - спори Bacillus subtilis (1 раз на тиждень).

Стерилізація за допомогою
розчинів. Ріжучий інструментарій
(скальпелі, ножі, ножиці, леза,голки), а також гумові вироби,

^{що псуються при нагріванні},можна стерилізувати в розчинах .Для підготовки інструментарію, як правило, використовують 96° етиловий спирт. Інструменти заливають спиртом за дві години до початку операції.

В окремих випадках для стерилізації гумових виробів (рукавичок, кате­терів, дренажів) використовують діоцид (1:3000), 2 % розчин хлораміну, ново-септ, рокал тощо.

Променева стерилізація. При цьому методі стерилізації використовують ультрафіолетове опромінення або у-промені. З допомогою у-променів стерилізу­ють шовний матеріал, ендопротези, катетери тощо. Променева стерилізація до­сить надійна. Предмети можуть зберігатись у герметичній упаковці стерильними протягом багатьох місяців.

Останнім часом у практику почали входити низькотемпературні методи стерилізації з використанням рідкої надоцтової кислоти, так звана плазмова стерилізація, озонова стерилізація.

Контроль за стерильністю

Контроль за стерильністю матеріалу, інструментарію здійснюється бактеріологічним методом, який є найбільш достовірним і за допомогою яко­го можна визначити вид мікробів.

Посіви на стерильність, узяті з хірургічного інструментарію. Хірургічний інструментарій невеликого розміру дістають із бікса або м' якої упаковки за до­помогою стерильного пінцета і повністю занурюють у пробірки з живильним середовищем. Як виняток, в окремих випадках, якщо всі простерилізовані інструменти в одній упаковці є великих розмірів (голкотримачі, ранорозширю-вачі і т. д.), то проводять змив із поверхні інструмента стерильною серветкою, змоченою стерильним фізіологічним розчином або стерильною проточною во­дою, і поміщають у пробірку з тіогліколевим середовищем. Аналогічні змиви з інших інструментів висівають у пробірки з середовищем Хоттінгера і Сабуро.

Посів на стерильність, узяті з катетерів, гумових рукавичок та інших виробів з гуми і пластикатів. Контроль за стерильністю зондів, катетерів, гу мових рукавичок та інших виробів з гуми проводять шляхом повного зану­рення дрібних виробів у живильне середовище, від більших відрізають неве­ликі шматочки (1-2 см) і поміщають у таке ж середовище.

Результати посіву отримують через 48-72 год. Такий контроль за стериль­ністю інструментарію та інших виробів, що використовуються в хірургії, не­обхідно проводити 1-2 рази на місяць із відповідною реєстрацією в журналах.

Гігієнічна та хірургічна антисептика рук

Розрізняють постійну (нормальну) мікрофлору, яка живе і розмножується на шкірі в звичайних умовах, (10-20 % її можуть знаходитись у глибоких шарах шкіри, в тому числі, в сальних і потових залозах, волосяних фолікулах); рези-дентну флору, яка переважно представлена коагулазонегативними коками і дифтероїдами, та транзиторну мікрофлору, яку медичний персонал отримує в процесі роботи, контактуючи з колонізованими (інфікованими пацієнтами) або контамінованими (забрудненими) об'єктами зовнішнього середовища. А тому медичні працівники повинні ретельно слідкувати за своїми руками: їх треба три­мати в належній чистоті. Хірурги, операційні сестри повинні уникати забруд­нення рук. При наявності саден, подряпин, а тим більше гнійних захворювань, брати участь в операціях категорично забороняється. Не допускається мані­кюр, нігті повинні бути коротко підрізані. При загрубілій або сухій шкірі реко­мендують на ніч змащувати руки вазеліном, ланоліном або спеціальним кре­мом. Традиційно розрізняють три рівні обробки рук (табл. 1.2.1).

Звичайне миття рук із милом. Його здійснюють: перед і після обстеження пацієнтів; після відвідування туалету; перед приготуванням і роздачею їжі, перед їдою та у всіх випадках, коли руки явно є забрудненими. За допомогою звичайно­го миття рук із милом видаляють більшу частину (до 99 %) транзиторної мікро­флори з помірно забруднених рук. Дуже важливо дотримуватись техніки миття рук, особливу увагу слід приділяти кінчикам пальців і їх внутрішнім поверхням.

Перед миттям рук слід зняти обручки та інші прикраси, оскільки вони ут­руднюють ефективне видалення мікроорганізмів. Під помірним струменем теплої води руки слід добре намилити і терти одну об одну не менше 10 с, після миття руки слід сполоснути і висушити стерильною серветкою. Забороняєть­ся використовувати загальний рушник, який часто не міняється протягом дня, а то і декілька днів. Серветки повинні бути із чистої тканини, розміром 30 х 30 см. Після кожного використання серветки, її слід кидати в спеціально призна­чений посуд для дезінфекції. Краще використовувати електричні сушарки.

Для миття рук використовують мило у вигляді кусків, гранул, порошку, рідини тощо. Найкраще використовувати мило в дозаторах одноразового за­стосування. Слід пам' ятати, що дозатори багаторазового використання з ча­сом контамініруються, тому не слід додавати рідке мило в частково заповне­ний дозатор. Його слід випорожнити, вимити, висушити і тільки після цього заповнити свіжою порцією мила.

Гігієнічна антисептика рук. Для постійного підтримування рук у чистоті здійснюють їх гігієнічну обробку. Її проводять як звичайну обробку рук, тільки для видалення або знищення транзиторної мікрофлори застосовують антисеп­тичні розчини або креми. Гігієнічну антисептику здійснюють: перед виконан­ням інвазивних процедур; перед роботою з особливо сприйнятливими пацієн­тами і новонародженими; перед і після маніпуляцій із ранами; перед і після ма­ніпуляцій із катетерами; після контакту з виділеннями, предметами, які містять кров або ймовірно контаміновані (наприклад, після огляду інфікованого паці­єнта, вимірювання ректальної температури та ін.).

Хірургічна антисептика рук. Для хірургічної антисептики рук використову­ють ті ж препарати, що і для гігієнічної. Різниця полягає тільки в тривалості оброб­ки, яка збільшується до 2-3 хв і включає обробку зап'ястка та передпліччя. Хірур­гічну антисептику рук здійснюють перед будь-якими хірургічними втручаннями. Спочатку руки миють водою з милом, переважно рідким. Використовувати анти­септичне мило на цьому етапі не обов' язково. Рекомендується застосовувати са­нітарно-технічні пристрої, дозатори мила й антисептиків, які не потребують вико­ристання кистей рук. Щіткою при цьому користуватись необов'язково. Їх засто­совують лише для обробки навколонігтьових ділянок при значних забрудненнях рук або при першій їх обробці. У всіх випадках краще брати стерильні м'які щітки одноразового застосування або щітки, які здатні витримувати автоклавування.

Після миття рук їх необхідно ретельно висушити стерильними серветка­ми і дворазово (іноді триразово) обробити антисептиком до висихання. Вти­рання антисептика у вологу шкіру знижує його концентрацію і збільшує час висушування. На сухі руки відразу ж надягають стерильні рукавички. На­дівання рукавичок на вологі руки сприяє розмноженню бактерій.

Існує декілька традиційних (класичних) та сучасних методів хірургічної обробки рук. Найбільш поширеним класичним методом обробки рук є спосіб за Спасокукоцьким-Кочергіним. У два сухих тази для миття рук наливають по 5 мл 96° спирту і обпалюють їх поверхню. Потім в обидва тази наливають по 2 л дистильованої води і добавляють 10 мл чистого нашатирного спирту. У такому 0,5 % розчині нашатирного спирту миють руки за допомогою серветок почерго­во по 3 хв (рис1.2.6). Попереднє обмивання рук щітками не обов'язкове, його здійснюють лише при забрудненні рук. Потім руки висушують стерильним рушником і протягом 5 хв обробляють серветка­ми, змоченими 70° або 96° спиртом. Міжпаль-цеві проміжки і нігті додатково змащують 5 % спиртовим розчином йоду (йодонатом).

Спосіб Фюрбрінгера полягає у митті рук під проточною водою двома щітками, протя­гом 5 хв кожною (рис. 1.2.7). Після цього руки витирають стерильними серветками або руш­ником і обробляють почергово 70° спиртом і 0,5 % розчином дихлориду ртуті (сулема) протягом 3 хв. Кінчики пальців змащують 5 % спиртовим розчином йоду (йодонатом).

Спосіб Альфельда. Із усіх методів цей застосовують найчастіше. Руки миють двома стерильними щітками теплою проточною водою з милом протягом 10 хв, після чого витирають стерильним рушником і обробляють 96° спиртом протягом 5 хв, нігтьові ложа змазують 5 % спиртовим розчином йоду (йодонатом).

Із сучасних методів обробки є декілька способів:

Обробка рук хлоргексидином (гібітан). Гібітан випускають у вигляді 20 % водного розчину по 500 мл. Для миття рук використовується 0,5 % спиртовий розчин. Для цього препарат розводиться у 70° етиловому спирті у співвідно­шенні 1:40. Після звичайного гігієнічного миття рук теплою водою з милом руки витирають стерильною серветкою, а потім два рази обробляють протя­гом 3 хв серветками, змоченими в розчині. Додаткова обробка спиртом чи іншим засобом не потрібна.

Обробка дегміцидом. Застосовується 1 % розчин дегміциду в концентрації 1:30 (1 частина препарату і 29 дистильованої води). Обробляється, як хлоргек­сидином.

Обробка рук розчином С-4 (первамур). Спосіб приготування: беруть 30 % розчин пероксиду водню (172 мл) і 85 % мурашиної кислоти (81 мг), почергово зливають у скляну пляшку, перемішують і поміщають у каструлю з холодною водою на 1-1,5 год. Після охолодження цей розчин розводять водою (можна водо­провідною) до 10 л. Розчин повинен бути використаний протягом доби. У п'яти літрах робочого розчину можуть мити руки 10-11 чоловік. Спочатку руки миють упродовж 1 хв проточною водою з милом (без щіток), а потім протягом 1 хв в розчині С-4 (без серветок).

Обробка рук за допомогою роз­чину "Стериліум". Руки миють із милом під проточною водою впро­довж 1-2 хв. Витирають стерильним рушником і обробляють розчином "Стериліум" двічі протягом 2 хв.

Після миття рук за одним із вищевказаних методів їх витира­ють насухо стерильними серветка­ми, одягають халат і рукавички.

Профілактика імплантаційної інфекції

Найбільше значення у виникненні імплантаційної інфекції має шовний матеріал.

Шовний матеріал та його стерилізація. Якість шовного матеріалу є одним із факторів, які мають важливе значення для загоєння післяопераційної рани. За своїми фізичними властивостями, хімічною структурою і джерелами походжен­ня шовні матеріали поділяють на дві групи: І. Нерозсмоктуючі шовні матеріали (шовкові, бавовняні, синтетичні нитки - капрон, лавсан, тефлон та ін.), металеві скріплюючі матеріали з нержавіючої сталі, танталу (скріпки, дріт).

ІІ. Розсмоктуючі шовні матеріали з гліколевої кислоти й оксицелюлози (дексон, окцелон, поліпропілен); а також біологічні нитки, що розсмоктуються (кетгут тощо).

Із існуючого сучасного шовного матеріалу найбільш часто використовують:

І. Розсмоктуючі шовні матеріали.

1.Кетгут - один із найбільш розповсюджених у нашій країні розсмоктую­чих матеріалів, який виготовляють із кишок овець. Однак він має цілий ряд недоліків: це один із найбільш реактогенних матеріалів, який має велику абсор­бційну здатність. Протягом перших 2-10 діб після операції він втрачає 50 % своєї міцності, повністю розсмоктується через 60 діб. Нитки малого діаметру неміцні і розсмоктуються швидше. Кращими якостями володіє хромований кетгут. Він втрачає свою міцність через 30 діб і розсмоктується повністю протягом 90 діб.

2.Вікрил і дексон - розсмоктуючі поліфіламентні нитки з покриттям. Ма­ють достатньо короткі терміни розсмоктування. Набагато міцніші за кетгут, викликають незначну реакцію тканин. Вікрил втрачає міцність протягом 30 діб, повністю розсмоктується через 70 діб. Для дексону ці показники склада­ють, відповідно, 32 і 90 діб. Фірма "Етікон" випускає також швидко розсмок­туючий вікрил (Vicryl rapide), який зберігає 35 % своєї міцності впродовж 7 діб і повністю розсмоктується за 42 доби. Цей матеріал викликає мінімальну тка­нинну реакцію і втрачає свою міцність так само швидко, як і кетгут.

3.Полісорб - абсорбуючий поліфіламентний плетений матеріал із покрит­тям. Цей матеріал у 1,5 раза міцніший, ніж вікрил і дексон, не створює "ефекту пилки", довше зберігає міцність у тканинах, забезпечує підвищену міцність вузла протягом 18 діб після операції, мінімальна абсорбція відбувається в перші 42 доби, повне розсмоктування - через 70 діб.

4.PDS, максон і монокрил - розсмоктуючі монофіламентні нитки, більш еластичні, ніж поліфіламентні матеріали; викликають мінімальну запальну ре­акцію. Монокрил зберігає необхідну міцність протягом 21 доби і розсмоктуєть­ся через 90-119 діб. РБ8 і максон у перший місяць втрачають лише 30-50 % своєї міцності, а повністю розсмоктуються через 180 діб. Шовний матеріал РБ8-2 відрізняється ще більшою міцністю і еластичністю, забезпечує з'єднання країв рани на термін до 8 тижнів. Основним недоліком цих ниток є необхідність зав'я­зування вузлів складної конфігурації для забезпечення надійності шва.

 . ІІ. Нерозсмоктуючі шовні матеріали.

Ці матеріали відрізняються більшою міцністю, меншою гігроскопічністю, реактогенністю, відносно дешеві і зручні у використанні. Найбільшого поши­рення набули наступні групи нерозсмоктуючих матеріалів.

1.Поліаміди - випускаються у вигляді плетених ниток (Bralon, Nurolon, Supramid, Surgilon) або монониток (Dermalon, Ethilon, Monofilament nylon, Monosof). Мають високу міцність і гнучкість, однак порівнянно з іншими син­тетичними матеріалами викликають більш виражену реакцію тканин.

2.Поліефіри - монофіламентні нитки (Maxilene, Miralene Sutron) або пле­тені волокна, як правило, вкриті оболонкою, яка надає цим ниткам псевдомо-нофіламентні властивості (фторест, Dacron, Dagrofil, Ethibond, M-Deck, Mersilene, Surgidac, Syntofil). Ці матеріали більш інертні, ніж поліаміди, але менш еластичні. В свою чергу, вони поступаються поліолефінам за інертні­стю, міцністю і надійністю вузла.

3.Поліолефіни (Polypropylene, Prolene, Surgilene, Surgipro) - випускають тільки у вигляді монониток. Вони мають високу інертність, міцність, елас­тичність і добре зав'язуються у вузол. Вважається, що нитки на основі полі­пропілену є одними із найбільш надійних і перспективних серед нерозсмокту-ючих шовних матеріалів.

4.Металічний дріт (сталь, флексон) - має дуже обмежене застосування і використовується переважно в травматології і ортопедії для фіксації кісток при їх переломах або для скріплення елементів хрящового каркасу.

 

Стерилізація шовного матеріалу. Незважаючи на те, що останнім часом переважно використовують стерильний шовний матеріал заводського вироб­ництва, все ж у ряді випадків в різних лікувальних закладах виникає не­обхідність у заготовці і стерилізації шовного матеріалу. Деякі види їх (шовк, бавовняні нитки, лавсан та ін.) стерилізують в автоклаві під тиском в 1 атм протягом 20-30 хв. Шовк частіше стерилізують за методом Кохера.

 

Стерилізація шовку за Кохером полягає в наступному: після миття і вису­шування мотки ниток з шовку поміщають на 24 год в ефір в банку з притер­тим корком для знежирювання, а потім на такий самий термін - в 70° спирт. Шовк після цього вкладають у каструлю, заливають 0,5 % розчином дихло-риду ртуті (сулеми) і кип'ятять протягом 10 хв. Потім перекладають у сте­рильну банку з притертим корком, наповнену 96° спиртом, в якій і зберігають. Стерильність шовку перевіряють бактеріологічним методом. Перед викорис­танням шовк кип' ятять упродовж 2 хв у 0,5 % розчині дихлориду ртуті.

Однак у хірургічній роботі слід надавати перевагу шовку, який простери­лізований в заводських умовах і зберігається в скляних запаяних ампулах.

 

Стерилізацію синтетичних ниток проводять кип' ятінням у воді протя­гом 20-30 хв, або в розчині сулеми 1:1000 протягом 1-5 хв. Потім стерилізують і зберігають їх у 96° спирті в скляних банках з щільно притертими корками.

Металевий шовний матеріал (скобки з нержавіючої сталі, скріпки із танталу, кліпси, дріт) також стерилізують кип' ятінням в 2 % розчині гідрокарбонату натрію.

 

Стерилізація біологічного шовного матеріалу, що розсмоктується (кетгу­ту), складна і потребує особливої ретельності через небезпеку забруднення його анаеробною мікрофлорою. Її здійснюють хімічним методом. Попередньо кетгут поміщають на 24 години в ефір для знежирення, потім стерилізують за методикою Клаудіуса, Губарева або Сітковського.

 

За методом Клаудіуса кетгут у мотках поміщають у водний розчин Лю-голя (1 г кристалічного йоду, 2 г калію йодиду і 97 г води) на 9 діб, після чого перевіряють на стерильність бактеріологічним методом. Якщо матеріал вия­виться стерильним, розчині з банки виливають і кетгут заливають 96⁰ спир­том, де він і зберігається. Якщо ж кетгут виявиться нестерильним, його знову заливають розчином Люголя на 9 діб, після чого перевіряють на стерильність.

На сьогодні широко використовують модифіковану стерилізацію кетгу­ту за А.П. Губаревим у спиртовому розчині Люголя. За цією методикою три­валість стерилізації в одній посудині скорочується до 7 діб.

 

Спосіб Сітковського дозволяє підготувати кетгут швидше, однак матеріал при цьому сильно псується, стає грубим, ламким. У банку з притертим корком насипають кристалічний йод (40 г на 1 банку ємністю 3 л і 60 г - на 5 л). Змота­ний у кільця кетгут підвішують у банці на висоті 6-7 см від її дна. Банку закри­вають притертим корком, заливають парафіном. Періодично банку потрібно струшувати для кращого розподілу парів йоду між кетгутом. Через 3-4 доби кетгут перевіряють на стерильність (посів), при відсутності мікрофлори його перекладають в суху стерильну банку, де і зберігають герметично закритим.

Перед стерилізацією сухим методом кетгут доцільно опустити на 1-2 хв у

2 % розчин йодиду калію. Після такої обробки він краще реагує на пари йоду.

Враховуючи складність стерилізації, слід користуватись кетгутом, виго­товленим у заводських умовах.

 

 

 

 

Одягання стерильного халата

 

 

Обробивши руки, операційна сестра спочатку одягає маску і після цього надягає стерильний халат (рис.1.2.9). Для цього вона обережно бере з бікса згорнутий халат і розгортає його, слідкуючи за тим, щоб зовнішня поверхня стерильного халата не доторкнулась сусідніх предметів та одягу сестри. Про­сувати потрібно відразу обидві руки в рукави халата, накинувши його на себе спереду. Санітарка операційного блоку підтягує халат ззаду, після цього опе­раційна сестра дістає з кишені халата поясок і тримає його на відстані 30-40 см від себе так, щоб вільні кінці пояса звисали. Санітарка обережно, не торка­ючись халата, заводить їх назад і там зав'язує. Зав'язки на рукавах сестра зав'язує сама.
Після повторної обробки рук 96 % розчином спирту протягом 2 хв, сестра надягає стерильні рукавички (рис.1.2.10). Рукавички повинні бути одягнутими так, щоб їх краї заходили поверх зав' язок халата. Використання гумових рукавичок дозволяє забез­печити стерильність рук під час операції. Слід па-м' ятати, що у 20-30 % випадків у членів операцій­ної бригади рукавички пошкоджуються під час опе­рацій. На сьогодні рукавички використовують не тільки для операцій, перев'язок, маніпуляцій, а й при обстеженні хворих.

Для профілактики хірургічної інфекції важли­ве значення має регулярний контроль за стерильні­стю рук учасників операції. З цією метою один раз у 15-20 днів, перед початком операції проводять посіви з рук хірургів і операційних сестер. Методика обробки операційного поля Операційне поле - місце дії хірурга, повинно бути без мікроорганізмів. Безпосередньо перед опе­рацією поголене операційне поле обробляють за ме­тодом Гросіха-Філончикова. Суть його полягає в тому, що шкіру операційного поля обробляють 4 рази одним з антисептиків. Останнім часом найбільш часто використовують розчин йодонату. Його готують перед операцією (ex tempore): кон­центрований 5 % розчин йодонату розчиняють кип' яченою або стерильною во­дою у співвідношенні 1:5. Перше змазування шкіри операційного поля здійсню­ють після попереднього її миття бензином або спиртом, протирають два рази стерильними тампонами, змоченими розчином йодонату. Друге - перед розрі­зом, після накривання хворого стерильними простирадлами, третє - перед за­шиванням шкіри і четверте - після накладання швів на шкіру. Крім цих обов'яз­кових чотирьох обробок, шкіру операційного поля слід змазувати кожен раз, коли міняють білизну навколо рани (забруднення, розширення рани тощо). Опе­раційне поле можна обробляти і 0,5 % спиртовим розчином хлоргексидину, над-мурашиною кислотою, дегміцидом, кутасептом, 1 % розчином рокалу та ін. Для ізоляції шкіри операційного поля застосовуються спеціальні плівки (протекто­ри) або прокладки, виготовлені з клейонки. При наявності гнійників у ділянці операційного поля від планових операцій необхідно утриматись.

Заготовка перев 'язувального матеріалу. Марля повинна бути білою, м'якою, гігроскопічною і знежиреною. Ширина фабричних кусків марлі 60-70 см. Перев'я­зувальний матеріал готують на чистому столі ретельно вимитими руками. Ос­новне правило складання перев'язувального матеріалу - обов'язкове підвертан­ня країв марлі всередину для запобігання попаданню дрібних ниточок у рану.

 

Операційний блок. Найбільш чисте місце хірургічного стаціонару. Саме в опе­раційному блоці необхідне найбільш суворе дотримання правил асептики. Опе­раційний блок має розташовуватись окремо, у разі можливості виноситись у спе­ціальні прибудови, сполучені переходом з основним лікарняним комплексом. Для того щоб запобігти забрудненню повітря і приміщень у безпосередній близькості від операційної рани, при організації операційного блока дотримуються принципу зональності.

Існує 4 зони стерильності.

Зона абсолютної стерильності: операційна, стерилізаційна.

Зона відносної стерильності (суворого режиму): передопераційна, наркозна.

Зона обмеженого режиму: приміщення для зберігання крові, переносної апа­ратури, приміщення для чистої білизни.

Зона спільного режиму: кабінет завідувача, старшої операційної сестри, при­міщення для брудної білизни.

Виділяють різні види операційних: планові і екстрені, чисті і гнійні.

Види прибирання:

Поточне — проводиться в ході операції.

Після кожної операції — виносяться всі відпрацьовані матеріали, протираєть­ся операційний стіл.

Завершальне (наприкінці робочого дня) — миються підлоги, стіни.

Попереднє (на початку робочого дня) — протираються горизонтальні по­верхні.

Генеральне— 1 раз на тиждень операційна миється з використанням анти­септичних розчинів.

Санітарно-гігієнічні та протиепідеміологічні заходи з профілактики

хірургічної інфекції

Основним документом, що регламентує санітарно-гігієнічні та протиепіде-міологічні заходи з профілактики хірургічної інфекції є інструкції з санітарно-протиепідемічного режиму лікарень і порядок здійснення органами і закладами санітарно-епідемічної служ­би державного санітарного нагляду за санітарним станом лікувально-профілак­тичних закладів"; наказ МОЗ "Про покращання медичної допомоги хво­рим з гнійними хірургічними захворюваннями і посилення заходів з боротьби з внутрішньолікарняною інфекцією", наказ МОЗ "Про заходи по зниженню захворюваності вірусним гепатитом" та наказ Міністерства охорони здоров'я України "Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ - інфекцію (СНІД)". Разом із тим проблема хірургічної нозокомінальної інфекції залишається одною

актуальних проблем сучасної медицини. Ріст числа гнійних хірургічних захво­рювань, у тому числі і внутрішньолікарняної інфекції, є наслідком цілого ряду причин, пов' язаних зі зміною патогенних властивостей мікробів, впроваджен­ням великих і складних оперативних втручань, збільшенням числа оперованих хворих похилого та старечого віку, нераціональним використанням антибіо­тиків, недотриманням правил асептики й антисептики, а також порушенням са­нітарно-гігієнічних умов у лікарнях, клініках, направлених на виявлення, ізоля­цію джерел інфекції і перекриття шляхів її передачі. Для профілактики і бороть­би з післяопераційними гнійними ускладненнями необхідно своєчасно виявляти й ізольовувати в спеціальні палати, секції хворих, у яких післяопераційний пер­іод ускладнився гнійно-септичними захворюваннями; своєчасно виявляти носіїв патогенного стафілококу та їх санувати; застосовувати високоефективні ме­тоди знезаражування рук медичного персоналу та шкіри операційного поля; проводити централізовану стерилізацію білизни, перев'язувального матеріалу, інструментів, шприців; використовувати різні засоби дезінфекції для обробки предметів зовнішнього середовища (ліжкова білизна, м' який інвентар, одежа, взуття, посуд тощо), що мають епідеміологічне значення в механізмі передачі нозокомінальної інфекції. Відповідальність за проведення комплексу заходів із боротьби з післяопераційними ускладненнями покладається на головного ліка­ря і завідувача відділенням хірургічного профілю лікувально-профілактичного закладу. Завідуючий відділення разом із старшою медичною сестрою організо­вує виконання інструкції з профілактики хірургічної інфекції. Старша сестра відділення проводить інструктаж молодшого медичного та технічного персона­лу з виконання комплексу протиепідемічних заходів. Кожний працівник, який поступає на роботу у відділення хірургічного профілю, повинен пройти повний медичний огляд, що включає обстеження оториноларинголога, стоматолога, бактеріологічне дослідження мазків, узятих із слизової носоглотки, на наявність патогенної мікрофлори. Поряд з цим він проходить короткий інструктаж з дот­римання основних санітарно-протиепідемічних норм роботи на дорученому місці. Весь працюючий персонал повинен бути взятий на диспансерне спостереження для своєчасного виявлення та лікування гострих і хронічних запальних захво­рювань, а також для своєчасного виявлення носіїв патогенної мікрофлори. Ме­дичні огляди персоналу відділення проводять не менше двох разів на рік. При виявленні запальних процесів або ознак інфекційного захворювання у праців­ників їх усувають від роботи до повного одужання. Завідувач хірургічного відділення один раз у квартал організовує обстеження обслуговуючого персо­налу на наявність патогенної мікрофлори й у випадках виявлення її організовує проведення санації бацилоносіїв. При виникненні нозокомінальної інфекції се­ред хворих слід негайно провести позачерговий медичний огляд усього персона­лу відділення, а також позачергове бактеріологічне обстеження на наявність у них патогенної мікрофлори. Поряд з цим проводять детальне епідеміологічне обстеження, в ході якого виявляють можливі джерела інфекції, шляхи її передачі та здійснюють заходи з попередження подальшого розповсюдження мікрофло­ри. Епідеміологічне обстеження проводить епідеміолог регіонарної санітарно-епідеміологічної станції, яка обслуговує лікувальний заклад.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1.     Що таке хірургічна інфекція?

2.     Назвіть збудників хірургічної інфекції.

3.     Назвіть шляхи поширення хірургічної інфекції.

4.     Дайте визначення асептики.

5.     Назвіть види прибирання операційної.

6.     Назвіть методи хірургічного оброблення рук.

7.     Назвіть режими роботи автоклава.

8.     Назвіть види укладання бікса.

9.     Перерахуйте етапи передстерилізаційної обробки інструментів.

10.                       Назвіть режими роботи сухожарової шафи.

11.                       Дайте визначення дезінфекції.

12.                       Назвіть методи і способи дезінфекції.

13.                       Дайте визначення стерилізації.

14.                       Назвіть методи і способи стерилізації.

15.                       Назвіть препарати для холодної стерилізації хірургічних інструментів.

16.                       Назвіть способи і препарати фізичного методу контролю за якістю стерилізації.

17.                       Перерахуйте переваги і недоліки цього методу.

18.                       У чому полягає біологічний метод контролю за стерильністю?

19.                       Назвіть переваги і недоліки цього методу.

20.                       Як нашатирний спирт діє на шкіру рук?

21.                       Перерахуйте принципи оброблення операційного поля.

 

ВИБЕРІТЬ ОДНУ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ

1. Асептика — це:

а)      знищення хвороботворних бактерій;

б)      знищення всього живого;

в)      комплекс заходів, спрямованих на знищення мікробів у рані;

г)       комплекс заходів, які запобігають попаданню мікробів у рану.

2. Індикатор стерильності після автоклавування (1,1 атм):

а)      аскорбінова кислота;

б)      бензойна кислота;

в)      бурштинова кислота;

г)       виннокам’яна кислота.

3. Індикатор стерильності перев’язувального матеріалу:

а)      сечовина;

б)      тіосечовина;

в)      бензойна кислота;

г)       виннокам’яна кислота.

4. Основний метод стерилізації хірургічних інструментів за Держстандартом України:

а)      обпалення;

б)      оброблення парою під тиском;

в)      проточна пара;

г)       суха пара.

5. Найнадійніший метод перевірки якості стерильності:

а)      фізичний;

б)      хімічний;

в)      біологічний;

г)       бактеріологічний.

6. Сучасний метод стерилізації кетгуту за Держстандартом України:

а)      автоклавування;

б)      іонізаційне опромінювання;

в)      первомур;

г)       кип’ятіння.

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Базова:

 Ковальчук О.Л., Сабадишин Р.О., Маркович С.В. Медсестринство в хірургії. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 480 с.

Губенко І.Я., Шевченко О.Т., Бразолій Л.П., Апшай В.Г. Медсестринський процес: Основи сестринської справи та клінічного медсестринства. — К.: Здоров’я, 2001. — 208 с.

Інструкція з профілактики внутрішньолікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією (витяг з наказу МОЗ України № 120 від 25.05.2003 р.).

Кіт О.М., Ковальчук О.Л., Пустовойт Г.Т. Медсестринство в хірургії. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 496 с.

Методические рекомендации по применению дезинфицирующих средств, разрешенных к применению в Украине. — Одесса, 2005.

Навчальний посібник з хірургії в модулях: навч. посібн. / За ред. Л.М. Ковальчука. — К.: Медицина, 2011. — 480 с.

Наказ МОЗ і АМН України від 02.04.2002, № 127/18 “Інструкція про порядок проведення діагностики лікарської алергії”.

Онкологія: підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. / Б.Т. Зілинський, Н.А. Попадько, А.І. Гнатишак, О.О. Галай та ін. — К.: Здоров’я, 2004. —528 с.

Приказ от 12.07.1989 г. № 408 МЗ СССР “О мерах по снижению заболеваемости вирусным гепатитом”.

Роздольський І.В. Невідкладні стани в хірургії: підручник, 2-ге вид., стер. — К.: Медицина, 2009. — 144 с.

Сабадишин Р.О., Гашинський І.В., Маркович О.В. Коледжна хірургія. — Рівне, 2003. — 783 с.

Хірургія / Хіміч С.Д., Герич І.Д., Сипливий В.О. та ін.; за ред. С.Д. Хіміча. — К.: Здоров’я, 2004.

Хірургія: підручник / О.Ю. Усенко, Г.Б. Білоус, Г.Й. Путинцева. — К.: Медицина, 2010. — 400 с.

Шегедин М.Б., Шустакевич С.Ф. Медсестринство в хірургії: навч. посібн. — К.: Медицина, 2008. — 120 с.

 

Додаткова:

 

Ваврик Ж.М. Лекція з хірургії. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. — 444 с.

Вітенко І.С., Дутка Л.М., Зіменковська Л.Я. Основи загальної і медичної психології. — К.: Вища шк., 1991.

Губенко І.Я., Шевченко О.Т., Бразолій Л.П., Апшай В.Г. Медсестринський догляд за пацієнтом. — К.: Здоров’я, 2000. — 248 с.

Жученко С.П., Желіба М.Д., Хіміч С.Д. Загальна хірургія. — К.: Здоров’я, 1999. — 488 с.

Інфекційний контроль у медичних закладах: навч. посіб. / За заг. кер. Губенко І.Я. — Черкаси, 2003. — 44 с.

Касевич Н.М. Практикум із сестринської справи: навч. посібн. — К.: Здоров’я, 2005. — 464 с.

Ковальчук Л.Я. та ін. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія невідкладних станів: навч. посібн. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. — 324 с.

Надахівська Н.І. Посібник з хірургії. — К.: Здоров’я, 2001.— 136 с.

Олійник П.В., Гасюк Г.Д. Медичні інструменти. — Львів: Світ, 1996. — 152 с.

Основи догляду в домашніх умовах: навч. посібн. для патронажних медичних сестер / За заг. ред. І.Т. Усіченка, А.В. Царенка, С.А. Місяка. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. — 372 с.

Психологія кризових станів: навч. посібн. / Шевченко О.Т. — К.: Здоров’я, 2005. — 120 с.

Руководство по скорой медицинской помощи / Под ред. Л.П. Хименко. — К.: Здоров’я, 1991. — 352 с.

Трубніков В.Ф. Військово-польова хірургія. — Харків: Вид-во ХДМУ, 1995.— 376 с.

Чепкий Л.П., Ткаченко Р.О. Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія: підручник. — К.: Вища шк., 2004. — 334 с.

Черенько М.П. Загальна хірургія з доглядом за хворими. — К.: Здоров’я, 2000.— 616 с.

 

 ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ.

www.lvrach.ru

www.surgurcaine.com.ua

www.vitapol.com.ua

www.idoctorus.com

www.emergeney.health-ua.com

www.medicinform.net