Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Медсестринство в хірургія
Група	3 – А с/с
Дата	Згідно розкладу  31.03.2021
Тема Практика	Тема:. ДІАГНОСТИКА ХІРУРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

 

ДІАГНОСТИКА ХІРУРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Мета:

вивчити загальноклінічні методи обстеження хворих і методику оформлення і
ведення історій хвороби (мал. 23);

оволодіти методикою обстеження хворого і діагностикою хірургічних захворю-
вань.

Успішне лікування хворих неможливе без встановлення правильного діагнозу.
Фельдшер повинен вміти обстежувати хворих, які вперше звернулись за медичною
допомогою, і поставити попередній діагноз. Тому обстеження хворого будь-якого
профілю — складний процес, мета якого полягає у встановленні основного діагно-
зу, а також у з’ясуванні стану всіх органів і систем пацієнта. При обстеженні хірур-
гічних хворих потрібно визначати характер захворювання, його швидкоплинність
і загрозу розвитку ускладнень, які потребують швидкого установлення діагнозу і
проведення лікувальних заходів.

Усі обстеження хірургічного хворого можна поділити на декілька етапів

 І . Первинний огляд. З’ясовуються суб’єктивні (зі слів пацієнта) і об’єктивні

(визначаються самим фельдшером або лікарем) особливості стану пацієнта.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На підставі цих даних встановлюється попередній діагноз. Результатом є на-
писання «приймального статусу» — основи історії хвороби пацієнта.

II.        Додаткове обстеження. План обстеження визначається на підставі поперед-
нього діагнозу, з урахуванням особливостей, виявлених при первинному ог-
ляді.

III.      Динамічне спостереження за хворим. Дає змогу уточнити основний діагноз,
підтвердити або відкинути попередні думки.

IV.      Формулювання остаточного діагнозу. Здійснюється на підставі попереднього
діагнозу з урахуванням додаткових даних, отриманих при обстеженні пацієн-
та і при динамічному спостереженні.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Існує величезна кількість додаткових методів дослідження. Особливості їх засто-
сування, технічні аспекти роботи з апаратурою настільки складні, що потребують
особливої підготовки медперсоналу.

Розрізняють:

1.        Лабораторні методи:

клінічні аналізи — загальний аналіз крові, сечі;

біохімічні аналізи — дослідження вмісту хімічних речовин: білка, креатиніну,
білірубіну тощо;

цитологічне дослідження— визначення наявності, кількості і виду певних
клітин;

гістологічне дослідження— морфлогічне дослідження біоптату; дає мож-
ливість точно визначити характер патологічного процесу;
бактеріологічне дослідження — визначення в надісланому матеріалі наяв-
ності і виду патогенних мікроорганізмів;

серологічні й імунологічні методи — проведення реакцій, в основі яких взае
модія комплексу антиген — антитіло.

2.        Рентгенологічні методи. За допомогою рентгену можна отримати зображення
структури і форми практично всіх органів. Цей метод високоефективний при до-
слідженні кісток, легень, серця, виявлення рідини і скупчення газу:
рентгенографія;

рентгеноскопія;

рентгенологічне дослідження з уведенням контрастної речовини;
оглядова рентгенографія органів черевної порожнини та ін.;
комп’ютерна томографія.

3.        Ультразвукове дослідження (УЗД). Проводиться за допомогою спеціальних
апаратів — ехоскопів, які випромінюють і одночасно вловлюють ультразвукові
хвилі.

4.        Ендоскопічні дослідження. Застосовуються для огляду внутрішньої поверхні
порожнистих органів, зовнішньої поверхні органів і тканин, розташованих у
порожнинах і клітинних просторах (наприклад, лапароскопія).

5.        Електрофізіологічні методи. Ґрунтуються на реєстрації імпульсів від внутріш-
ніх органів:

електрокардіографія (ЕКГ);
фонокардіографія (ФКГ);
реографія (РГ);

електроенцефалографія (ЕЕГ).

6.        Радіоізотопні дослідження. Ґрунтуються на вибірковому поглинанні радіоак-
тивних речовин певними тканинами:

сцинтиграфія, або сканування, — в основі лежить просторовий розподіл радіо-
активних ізотопів в органі;

ядерно-магнітний резонанс — реєстрація електромагнітних хвиль ядер клітин

НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ

Написання історії хвороби — один з найважливіших етапів обстеження хворого.

Історія хвороби — це систематизовано викладені суб'єктивні та об'єктивні фак­ти, що мають відношення до стану здоров'я пацієнта як у минулому і сьогодні, так і майбутньому.

Системність забезпечують основні розділи:

1. Паспортні дані.

2. Скарги.

3. Історія розвитку захворювання (Anamnesis morbi).

4. Історія життя (Anamnesis vitae).

5. Об'єктивне обстеження хворого (Status praesens).

6. Місцеві зміни (Status localis).

7. Попередній діагноз.

8. План обстеження і лікування.

 

ПАСПОРТНІ ДАНІ

Заповнюються в приймальному відділенні лікувального закладу. У них мають бути такі пункти:

- ПІБ хворого;

- вік;

- місце роботи і посада;

- місце проживання;

- дата і час поступлення;

- ким скерований хворий;

- діагноз закладу, що направив хворого.

СКАРГИ

С викладенням того, що турбує пацієнта на момент огляду. Необхідно спрямовувати бесіду в потрібне русло, не дозволяючи хворому відхилятися від теми розмови. Усі скарги умовно можна поділити на дві групи.

І. Основні — ті, що пов'язані з розвитком основного захворювання. У свою чергу, їх поділяють на:

1. Скарги на біль; дають змогу диференціювати больовий синдром при різних захворюваннях; при цьому необхідно уточнити:

• локалізацію;

• іррадіацію;

• час виникнення;

• тривалість (постійний, періодичний, переймистий);

• інтенсивність;

• характер (ниючий, колкий, ріжучий тощо);

• причина;

• супутні больові відчуття;

• зміни загального стану при болю;

2. Скарги загального характеру. Дають змогу уточнити діагноз і оцінити загаль­ний стан пацієнта:

• слабкість;

• нездужання;

• підвищена стомлюваність;

• поганий апетит;

• поганий сон;

• схуднення;

• головний біль;

• зниження працездатності;

3. Скарги, пов'язані з порушенням функції органів.

ІІ. Опитування про системи органів; при цьому фіксують тільки патологічні від­хилення

 

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗАХВОРЮВАННЯ -

 

У цьому розділі детально описують усі прояви основного захворювання, яке зумовлює тяжкість стану пацієнта, й основні його скарги. Необхідно викласти:

- початок захворювання (поступове, раптове і передбачувана причина);

- перебіг захворювання (загострення, ремісія);

- результати проведених раніше досліджень;

- способи лікування, що застосовувалися раніше, оцінка їх ефективності;

- безпосередня причина госпіталізації.

 

ІСТОРІЯ ЖИТТЯ

1. Загальна частина:

- зазначають стислі біографічні відомості;

- уточнюється професійний анамнез.

2. Побутовий анамнез.

3. Шкідливі звички.

4. Перенесені захворювання і травми.

5. Епідеміологічний анамнез:

гепатит, туберкульоз, малярія, венеричні захворювання; гемотрансфузії.

6. Гінекологічний анамнез (для жінок).

7. Алергологічний анамнез.

8. Спадковість.

9. Страховий анамнез.

 

ОБ'ЄКТИВНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРОГО

 

 

 

Здійснюється чотирма  пособами.

1. Огляд. Є одним з найпростіших, не потребує спеціального обладнання і дає до­статню кількість інформації. Огляд хворого починається з моменту його появи в кабінеті хірурга. Хода, вираз обличчя, положення тіла, характер мови, колір шкіри, наявність висипки і синців є важливими характеристиками стану хво­рого. Бажано проводити повний огляд хворого — це дає можливість порівняти симетричні здорову й уражену частини тіла, не пропустивши локальних змін.

2. Пальпація. її необхідно проводити теплими руками, обережно, щоб не викли­кати у хворого неприємних відчуттів і сильного болю. Пальпація дає змогу виявити наявність болючості, ступінь напруження м'язів, місцеву зміну темпе­ратури, наявність патологічних змін.

3. Перкусія. Дає змогу визначити межі органів для виявлення пухлин, кіст, віль­ної рідини, запальних інфільтратів.

4. Аускультація. Полягає у вислуховуванні фізіологічних і патологічних шумів. Обстежуючи хворого, необхідно оцінити його загальний стан (задовільний, се­редньої тяжкості, вкрай тяжкий). Слід звернути увагу на психічну адекватність хворого, його рухову активність, стан серцево-судинної і дихальної систем.

 

МІСЦЕВІ ЗМІНИ

Status localis — відмінна складова хірургічної історії хвороби. Для опису місцевих змін використовують такі методи:

1. Огляд. При цьому оцінюють характер патологічного процесу (припухлість, рана, випинання, деформація, виразка), його локалізацію, розміри, колір шкі­ри. Дуже важливо проводити огляд симетричних ділянок тіла.

2. Пальпація. Визначають болючість (виникнення больових відчуттів у відповідь на дії лікаря), місцеву температуру, межі патологічного процесу; обстежують магістраль­ні судини і регіонарні лімфатичні вузли, консистенцію утворення і його рухомість.

3. Перкусія. Оцінюють характер перкуторного звуку (притуплений, тимпаніт), виявляють спеціальні симптоми.

4. Аускультація. Виявляють судинні шуми і деякі особливі симптоми.

 

ПОПЕРЕДНІЙ ДІАГНОЗ

 

Формулюється на підставі скарг хворого, анамнезу захворювання, анамнезу жит­тя, об'єктивного обстеження хворого і місцевих змін, тобто логічно випливає з да­них, отриманих при суб'єктивному і об'єктивному обстеженнях.

У попередньому діагнозі визначаються основне захворювання і його усклад­нення, а також супутні захворювання. Встановлюваний безпосередньо при пер­винному огляді хворого, він визначає ефективність діагностики і лікування, а та­кож терміновість і обсяг діагностичних і лікувальних прийомів.

Окрім попереднього існує ще клінічний і диференціальний діагноз.

Остаточний клінічний діагноз формулюється на підставі даних, отриманих при збиранні скарг і з'ясуванні анамнезу, даних об'єктивного обстеження хворого, а також результатів додаткового дослідження.

Диференціальний діагноз — це аналіз виявлених симптомів і синдромів, порівняння їх з подібними проявами при інших захворюваннях.

Клінічна історія хвороби максимально пристосована для лікування у відді­ленні; проглянувши її, можна швидко зорієнтуватись у ситуації і вжити відповід­них заходів.

Після встановлення попереднього діагнозу і його обґрунтування складають «План обстеження і лікування хворого». Це робиться з метою максимально точно поставити клінічний діагноз. При цьому слід вирішити три основні проблеми:

- терміновість обстеження; раціональний обсяг обстеження;

- послідовність застосування діагностичних методів.

 

ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Класичні правила додаткового дослідження за І.А. Кассирським:

1. Інструментальне дослідження не повинно бути небезпечніше за хворобу.

2. Якщо небезпечне дослідження можна замінити менш небезпечним або цілком безпечним без шкоди для результативності, треба зробити це.

3. Слід пам'ятати про протипоказання до тих або інших небезпечних інструмен­тальних досліджень.

Залежно від характеру захворювання і тяжкості стану хворого обстеження

може проводитись у терміновому і плановому порядку.

Потреба у додаткових методах дослідження може виникнути у будь-який час доби, тому більшість основних допоміжних служб у хірургічному стаціонарі працює і цілодобово (лабораторія, рентгенівський кабінет, ендоскопічний кабінет, кабінет ультразвукової діагностики). Через обмеженість часу, відведеного на діагностику, в таких випадках виконують лише основні додаткові методи, без яких неможливо визначити лікувальну тактику.

Планове обстеження не обмежене у часі. Тут можуть бути застосовані всі існуючі спеціальні методи, результати яких допоможуть уточнити стан хворого, з'ясувати особливості локалізації, стадії або форми патологічного процесу.

Застосовуючи спеціальні методи, слід чітко дотримуватись принципу: від простого— до складного, від неінвазивних методів — до інвазивних.

 

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Існує величезна кількість додаткових методів дослідження. Особливості їх засто­сування, технічні аспекти роботи з апаратурою настільки складні, що потребують особливої підготовки медперсоналу.

Розрізняють:

1. Лабораторні методи:

- клінічні аналізи — загальний аналіз крові, сечі;

- біохімічні аналізи — дослідження вмісту хімічних речовин: білка, креатиніну, білірубіну тощо;

- цитологічне дослідження— визначення наявності, кількості і виду певних клітин;

- гістологічне дослідження — морфлогічне дослідження біоптату; дає мож­ливість точно визначити характер патологічного процесу;

- бактеріологічне дослідження — визначення в надісланому матеріалі наяв­ності і виду патогенних мікроорганізмів;

- серологічні й імунологічні методи — проведення реакцій, в основі яких взає­модія комплексу антиген — антитіло.

2. Рентгенологічні методи. За допомогою рентгену можна отримати зображення структури і форми практично всіх органів. Цей метод високоефективний при до­слідженні кісток, легень, серця, виявлення рідини і скупчення газу:

- рентгенографія;

- рентгеноскопія;

- рентгенологічне дослідження з уведенням контрастної речовини;

- оглядова рентгенографія органів черевної порожнини та ін.;

- комп'ютерна томографія.

3. Ультразвукове дослідження (УЗД). Проводиться за допомогою спеціальних апаратів — ехоскопів, які випромінюють і одночасно вловлюють ультразвукові хвилі.

4. Ендоскопічні дослідження. Застосовуються для огляду внутрішньої поверхні порожнистих органів, зовнішньої поверхні органів і тканин, розташованих у порожнинах і клітинних просторах (наприклад, лапароскопія).

5. Електрофізіологічні методи. Ґрунтуються на реєстрації імпульсів від внутріш­ніх органів:

- електрокардіографія (ЕКГ);

- фонокардіографія (ФКГ);

- реографія (РГ);

- електроенцефалографія (ЕЕГ).

6. Радіоізотопні дослідження. Ґрунтуються на вибірковому поглинанні радіоак­тивних речовин певними тканинами:

- сцинтиграфія, або сканування, — в основі лежить просторовий розподіл радіо­активних ізотопів в органі;

- ядерно-магнітний резонанс — реєстрація електромагнітних хвиль ядер клітин.

ІНШІ РОЗДІЛИ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ

 

Додаткові розділи історії хвороби включають передопераційний епікриз та прото­кол операції.

ПРОТОКОЛ ОПЕРАЦІЇ

Докладно описується хід операції.

ЩОДЕННИКИ СПОСТЕРЕЖЕНЬ

Складаються щодня; при цьому описують всі патологічні симптоми і перев'язки.

ЕПІКРИЗ

Стисло описуються історія хвороби, результати проведеного обстеження і лікування, даються рекомендації щодо подальшого лікування і прогноз перебігу захворювання.

 

 

 

 

 

Тести для самоконтролю.

1.Який пункт в паспортній частині карти стаціонарного хворого виділяється червоним

кольором?

А-прізвище;

В-місце роботи;

С-домашня адреса;

Д-алергологічний анамнез;

Е-№ телефона родичів.

2.При визначенні місця локалізації болі використуютьслідуючий прийом;

А-пальпацію;

В-аускультацію;

С-перкусію;

Д-УЗД-діагностику;

Е-рентген-ді агностику.

З.При аускультації органів черевної порожнини ми виясняємо:

А-Характер перистальтики кишок;

 В-межі внутрішніх органів;

 С-роботу шлунка;

 Д-скорочення жовчного міхура;

 Е-запалення підшлункової залози.

4. При перкусії органів черевної порожнини ми виясняємо:

А-функції органів черевної порожнини;

В-межі органів і наявність повітря,випоту, крові;

С-запалення органів черевної порожнини;

Д-наявність повітря;

Е-порушення роботи внутрішніх органів.

5. При пальпації органів черевної порожнини ми виясняємо:

А-межі органів,наявністьпухлин,їхрозміри,запалення очеревини;

В-порушення роботи кишечника;

С- порушення роботи шлунка;

 Д-шуми роботи кишечника;

 Е-збільшені лімфатичні вузли.

б.При вислуховуванні скарг хворого звертають увагу на :

А-локалізацію болі;

 В-час її виникнення;

С-силу болі на момент її появи і на момент огляду;

Д-чи приймав хворий знеболюючі препарати і спазмолітини;

Е-все перераховане вище.

7.3агальний стан пацієнта оцінюється по:

А-виразу обличчя,його кольору;

В- свідомості;

С-положенню в ліжку;

 Д-стану живлення;

Е-всьому вище перерахованому.

 

8.Температурний лист історії хвороби має затверджену форму:

А.  Температурный лист - форма 001/у 

В   Температурный лист - форма 002/у 

С    Температурный лист - форма 003/у 

Д   Температурный лист - форма 004/у    

Е    Температурный лист - форма 040/у   

9.Який пункт в паспортній частині карти стаціонарного хворого  допускається виділяти зеленим кольором?

А-П.І Б;

В- маляр/туберк/гепат;

С-телефон;

 Д- жоден

Е-всьому вище перерахованому.

10 Ціна поділки маленької клітини в температурному листі при заповнені графіку температури

А-0,5; ⁰С.

В- 0,4⁰С.

С-0,3;⁰С.

 Д- 0,2⁰С.

Е-0,1⁰С.

11 Ціна поділки великої клітини в температурному листі при заповнені графіку температури

А-0,1; ⁰С.

В- 0,2⁰С.

С-0,5;⁰С.

 Д- 1,0⁰С.

Е-5,0⁰С.

12 Ціна поділки великої клітини в температурному листі при заповнені графіку тиску (АТ)

А-5 мм. рт. ст.

В- -10 мм. рт. ст.

С--20 мм. рт. ст.

 Д- -25 мм. рт. ст.

Е--50 мм. рт. ст.

 

13 Ціна поділки маленької клітини в температурному листі при заповнені графіку тиску (АТ)

А-50 мм. рт. ст.

В- -25 мм. рт. ст.

С—10 мм. рт. ст.

 Д- -5 мм. рт. ст.

Е--1 мм. рт. ст.

14 Ціна поділки маленької клітини в температурному листі при заповнені графіку частоти пульсу (ЧСС)

А-5 уд/хв

В- 4уд/хв

С-3.уд/хв

 Д- 2.уд/хв

Е- ,1уд/хв

 

15 Ціна поділки великої клітини в температурному листі при заповнені графіку частоти пульсу (ЧСС)

А-1 уд/хв

В- 5уд/хв

С-5.уд/хв

 Д- 10.уд/хв

Е- ,20уд/хв

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

О.М. Кіт "Медсестринство в хірургії" Тернопіль, 2017р. ст.145-164;

Додаткова:

С.Д. Хіміч " Хірургія" Київ "Здоров'я" 2009р. стЮ2-116;

Л.М.   Ковальчук     "Навчальнийпосібник  з   хірургії   в   модулях"      Київ,"   Медицина" 2010р.ст.102-113;

Л.В. Цитовская "Руководство по практическим занятиям по хирургии." К., "Вища школа" 2009г. ст. 112-119.