Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Хірургія
Група	3 – А л/с
Дата	Згідно розкладу  15.12.2020
Тема Лекція	Тема: ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. ЛІКУВАННЯ ХВОРОГО У ВІДДІЛЕННІ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ

 

 

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. ЛІКУВАННЯ ХВОРОГО
У ВІДДІЛЕННІ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ

Мета:

вивчити можливі післяопераційні ускладнення, їх профілактику й усунення;
оволодіти методами догляду за хворими в післяопераційний період і ведення
документації.

Післяопераційний період має не менш важливе значення. Саме в цей період
хворий потребує максимальної уваги і догляду. Саме тоді треба запобігти можли-
вим ускладненням і усунути дефекти передопераційної підготовки і самої операції
(мал. 27).

Післяопераційний період починається після закінчення хірургічного втручан-
ня і завершується повним одужанням хворого або отриманням ним стійкої втрати
працездатності.

Завдання медперсоналу в цей період — сприяти процесам регенерації і адап-
тації, що відбуваються в організмі хворого, а також попереджати, своєчасно вияв-
ляти і боротися з ускладненнями.

Післяопераційний період поділяють на три етапи:

I.                 Ранній — 2—3 доби;

II.        Пізній — 2—3 тижні;

III.      Віддалений (реабілітація) — від 3 тижнів до 2—3 міс.

Ранній післяопераційний період — це час, коли на організм хворого вплива-
ють:

-            операційна травма;

 

 

—       наслідки наркозу;

—       вимушене положення.

Ранній післяопераційний період може бути неускладненим і ускладненим. Під
час неускладненого післяопераційного періоду в організмі відбуваються зміни у
функціонуванні основних органів і систем, що пов’язане з дією таких чинників, як:

—       психологічний стрес;

—       наркоз і післянаркозний стан;

—       біль у ділянці післяопераційної рани;

—       наявність некрозів і травмованих тканин в зоні операції;

—       вимушене положення пацієнта;

—       переохолодження;

—       порушення характеру харчування.

Реактивні зміни зазвичай виражені помірно і тривають 2—3 дні. Спостері-
гається температура до 37,0—37,5 °С, гальмування ЦНС, змінюється склад пе-
іиферійної крові (помірний лейкоцитоз, анемія, тромбоцитопенія). Тому основні
сили персоналу мають бути спрямовані на:

—       корегування змін в організмі;

—       контроль функціонального стану основних органів і систем;

—       проведення заходів, спрямованих на профілактику можливих ускладнень.
Інтенсивна терапія в цей період полягає в таких заходах:

1.         Боротьба з болем:
правильне положення в ліжку;
носіння бандажа;

приймання наркотичних анальгетиків (перші 2—3 доби після великих порож-
нинних операцій — промедол, омнопон, морфін);

приймання ненаркотичних анальгетиків (перші 2—3 доби після травматич-
них втручань — ін’єкції анальгіну, баралгіну);
приймання седативних засобів — седуксен, реланіум;
перидуральна анестезія.

2.        Відновлення функцій серцево-судинної системи і мікроциркуляції.

3.         Попередження і лікування дихальної недостатності.

4.         Корекція водно-електролітного балансу.

5.         Дезінтоксикаційна терапія.

6.         Збалансоване харчування.

7.         Контроль функції системи виділення.

У післяопераційному періоді в організмі хворого відбуваються зміни, які поді-
ляють на три фази.

1.         Катаболічна фаза.

Триває 5—7 днів. У цей період в організмі відбуваються зміни, спрямовані на
швидке постачання необхідних енергетичних і органічних речовин. Для цієї фази
є характерним підвищений розпад білка, втрата якого становить до ЗО—40 г на
добу.

2.         Фаза зворотного розвитку.

Є перехідною від катаболічної до анаболізму. Триває 3—5 днів. У цій фазі нор
малізується білковий обмін, продовжується розпад білків, але прискорююється і їх
синтез. Наростає синтез глікогену і жирів.

3.         Фаза анаболізму.

Характеризується активним відновленням тих змін, які спостерігались у ка-
таболічній фазі. Різко посилюється синтез білків і жирів, відновлюються запаси
глікогену, що забезпечує репаративні процеси, ріст і розвиток сполучної тканини.

УСКЛАДНЕНИЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД

Розвиток ускладнень зумовлений трьома основними чинниками:

-            наявністю післяопераційної рани;

-            вимушеним положенням;

-            впливом операційної травми і наркозу.

З боку рани.

Кровотеча.

Найбільш грізне ускладнення, деколи загрожує життю хворого і вимагає пов-
ої операції. У післяопераційному періоді для профілактики на рану кладуть
з льодом або вантаж з піском. Для своєчасної діагностики стежать за часто-
пульсу, артеріальним тиском, показниками червоної крові. Кровотеча після
ації може бути трьох видів:

зовнішня— кров витікає в операційну рану, що виявляється намоканням
пов’язки;

•          кровотеча дренажем — кров стікає по дренажу, залишеному в рані або в якійсь
порожнині;

•         внутрішня — кров виливається у внутрішні порожнини організму, не потрап-
ляючи назовні; діагностика останньої особливо тяжка і ґрунтується на спе-
ціальних симптомах і ознаках.

Б. Розвиток інфекції.

Необхідно стежити за нормальним функціонуванням дренажів, запобігати
шоринній інфекції — обов’язковою є перев’язка наступного дня після операції і
лип раз на 3—4 дні за необхідності частіше.

& Розходження швів.

Є особливо небезпечним після операцій на черевній порожнині і називається
«ентрацією. Для того щоб запобігти розходженню швів, рани зашивають на ґуд-
ликах або трубках.

1.        3 боку серцево-судинної системи:
гостра недостатність;
тромбози;

емболія.

Профілактика:

-           рання активізація хворих;

-            дія на можливе джерело (наприклад, лікування тромбофлебіту);

-            забезпечення стабільної гемодинаміки;

-           корекція водно-електролітного балансу з тенденцією до гемодилюції (розрід-
ження крові);

-           використання дезагрегантів та інших засобів, що поліпшують властивості рео-
логії крові;

-           вживання антикоагулянтів (гепарин, фраксипарин).

2.        З боку дихальної системи:
гостра недостатність;
бронхіт;

пневмонія;

ателектази.

Профілактика:

-           рання активізація хворих;

-           антибіотикопрофілактика;

-           адекватне положення в ліжку;

-           дихальна гімнастика;

-           розрідження мокротиння і вживання відхаркувальних засобів;

-           санація трахеобронхіального дерева у тяжкохворих;

-           гірчичники, банки;

-           масаж, фізіотерапія.

3.        З боку органів травлення:

сухість у роті; рекомендується полоскання або протирання ротової порожнини під-
кисленою водою, у разі появи тріщин — розчином соди, змазування гліцерином;
нудота і блювання; необхідно з’ясувати причину. Перша допомога при блю-
ванні: відхилити голову вліво; можна застосувати медикаментозні засоби —
атропін, церукал, аерон тощо;

гикавка; виникає при судомному скороченні діафрагми внаслідок подразнен-
ня діафрагмального або блукаючого нерва; якщо подразнення має рефлек-
торний характер, то ефективні атропін, димедрол, аміназин, вагосимпатична
блокада;

метеоризм (здуття живота); спричинюється післяопераційним парезом кишок;
рекомендовано: періодично піднімати хворого, уводити газовідвідну трубку в
пряму кишку, проводити очисну і гіпертонічну клізми, робити гальванізацію
або діатермію сонячного сплетення;

закріп; рекомендується рання активізація хворого, їжа з великою кількістю
клітковини і послаблювальним ефектом, можна застосовувати клізми;
пронос; причини найрізноманітніші: нервово-рефлекторні, ахілічні (зниження
кислотності шлункового соку), ентерити, коліт, перитоніт, дисбактеріоз; ліку-
вання — боротьба з основним захворюванням, при ахілічному хороший ефект
дає хлоридна кислота з пепсином.

4.        З боку нервової системи:
операційний шок;
біль;

порушення сну.

Нервово-психічна напруга усувається хорошим відпочинком і медикаментоз-
ною терапією.

5.        З боку сечовивідної системи:
гостра ниркова недостатність;
уроінфекція;

порушення сечовипускання;

можливий розвиток гострої затримки сечі, яка часто носить нервово-рефлек-
торний характер, тому необхідно, якщо дозволяє стан хворого, посадити його
або поставити на ноги, увести анальгетики і спазмолітики, на надлобкову ді-
лянку покласти теплу грілку; у разі неефективності цих заходів необхідно про-
вести катетеризацію сечового міхура.

6.        Інші:
паротит;

пролежні — асептичний некроз шкіри і глибших тканин унаслідок порушення
мікроциркуляції через їх тривале стиснення; частіше локалізуються на кри-
жах, у ділянці лопаток, на п’ятах; розрізняють такі стадії розвитку: ішемія,
поверхневий некроз, гнійне розплавлення.

Профілактика:

-           рання активізація;

-           чиста суха білизна;

-           гумові круги;

-           протипролежневий матрац (матрац, тиск в окремих секціях якого постійно
змінюється);

-           масаж;

-           оброблення шкіри антисептиками.

Відділення реанімації і інтенсивної терапії розміщується біля операційного
Ьюка. У відділенні мають бути реанімаційні зали, палати інтенсивної терапії,
шераційна для нетранспортабельних хворих, де виконують невеликі оперативні
вручання (трахеотомія, пункція плевральної порожнини), експрес-лабораторія,
жабінет завідувача відділення, ординаторська, кімната старшої медсестри і сест-
ри-хазяйки, середнього і молодшого персоналу, душові, санвузол.

Відділення оснащене функціональними ліжками, які мають стояти так, щоб
до хворого можна було підійти з двох боків. Кожне ліжко забезпечене штативом
для інфузійної системи, звуковою і світловою сигналізацією, індивідуальним сві-
тильником, централізованим подаванням кисню, контрольно-діагностичною, ди-
хальною і наркозною апаратурою.

Вологе прибирання приміщень з використанням дезінфекційних засобів про-
водять не рідше 2 разів на день, генеральне прибирання — 1 раз на тиждень. Пос-
тільну білизну міняють щодня.

У відділенні реанімації та інтенсивної терапії медична сестра веде таку доку-
ментацію:

лист призначень і спостережень;
карту реанімації та інтенсивної терапії;
журнал реєстрації хворих;
журнал чергової медсестри;

журнал обліку сильнодійних лікарських засобів.

Інтенсивне спостереження може бути візуальним, моніторним, лабораторним
і комбінованим. На кожного хворого заводять карту погодинного спостереження і
лист призначень. Реєструють показники дихання і кровообігу (частота дихання,
пульс, АТ), температуру тіла, діурез, кількість рідини, яку вводять в організм і яка
виводиться із сечею, ступінь здуття живота і напруження м’язів передньої черевної
стінки, стан післяопераційної рани. Також можна контролювати до 55 лаборатор-
них показників.

І

ГОДУВАННЯ ХВОРИХ

Годування залежить від характеру і обсягу оперативного втручання; починати
його можна з дозволу хірурга, який виконував операцію, або палатного лікаря.

1.          Після операцій на ПІКТ перші дні хворий може зовсім не отримувати ентерального
живлення, потім йому починають давати їжу з обмеженим вмістом баластних речо-
вин (бульйон, кисіль, сухарі) — стіл № 1-а або 1-6, а надалі поступово переводять на
загальний стіл № 15. Протипоказане молоко, бо воно спричинює метеоризм.

2.        Після операцій на верхніх вагальних відділах ПІКТ (стравохід, шлунок) перші
два дні хворий через рот нічого не отримує. Його годують парентерально: уво-
дять підшкірно, внутрішньовенно кров, кровозамінники, глюкозу, живильні
клізми. З 2—3-го дня призначають стіл № 0 (бульйон, кисіль), з 4—5-го дня —
стіл № 1-а, з 6—7-го дня — стіл № 1-6 (кашоподібна їжа), з 10—12-го дня за
відсутності ускладнень переводять на загальний стіл.

3.        Після операції на органах черевної порожнини, але без порушення цілості ор-
ганів травлення (жовчний міхур, підшлункова залоза) і селезінки, признача-
ють стіл № 13 (бульйон, протерті супи з сухарями, кисіль, печені яблука).

4.          Після операції на товстій кишці необхідно, щоб протягом 4—5 діб у хворого не було
випорожнення. Для цього хворий отримує їжу з малою кількістю клітковини.

5.        Після операції в ротовій порожнині через ніс уводять зонд і через нього хворий
отримує рідку їжу (бульйон, вершки, кисіль).

6.        Після оперативних втручань, не пов’язаних із травним трактом, перші 1—2 дні
хворий отримує стіл № 1-а або № 1-6, а надалі — № 15.

ТЕРМІНИ ЗНЯТТЯ ШВІВ

Після невеликих втручань (грижосічення) шви знімають на 7—8-у добу.

Після операцій з широким розтином живота (резекція шлунка) — на 9—10-у добу.
Після операцій з приводу злоякісних новоутворень — на 12—14-у добу, оскіль-
ки у цих хворих знижена регенерація тканин.