Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Хірургія
Група	4 – Б л/с
Дата	Згідно розкладу  16.11.2020
Тема лекція	Тема: Захворювання та ушкодження кінцівок, хребта і тазу. Синдром тривалого стиснення.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ

УШКОДЖЕННЯ ТА ЗАХВОРЮВАННЯ КІНЦІВОК,
ХРЕБТА І ТАЗА

Мета:

знати можливі ушкодження хребта і таза, їх класифікацію, клінічні ознаки,
заходи першої допомоги і лікування (мал. 53).

оволодіти навичками першої допомоги при ушкодженні хребта і таза.

 

УШКОДЖЕННЯ ТА ЗАХВОРЮВАННЯ КІНЦІВОК

Вади розвитку кінцівок дуже численні і різноманітні — від незначних до тяж-
ких. Найчастіше трапляються:

синдактилія — зрощення пальців;
пандактилія — збільшення кількості пальців;
олігодактилія — зменшення кількості пальців;
недорозвиненість і деформація кистей і стоп.

Обстеження хворих з травмами і захворюваннями кінцівок скла-
дається з таких заходів:

1.        Опит.

2.        Огляд.

3.        Пальпація.

4.        Визначення обсягу рухів у суглобах.

5.        Вимірювання довжини кінцівок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.         Обстеження їх функції.

2.         Рентгенологічне і лабораторне дослідження.

Під час опиту хворого слід з’ясувати час, місце і механізм травми, обставини
і причину нещасного випадку. Необхідно встановити силу і напрямок удару або
тиску, уточнити положення тулуба і кінцівок. Обов’язково уточнюють вид травма-
тизму.

Необхідно оглянути весь тулуб, порівнюючи праву і ліву половини; визначити
положення хворого, характер ходьби, рухи кінцівок і тулуба, їх патологію. Зверта-
ють увагу на наявність крововиливів, ран, саднен, патологічних складок.

За допомогою пальпації слід установити точну локалізацію болю, місця з
підвищеною або зниженою температурою, консистенцію тканин, форму суглобів,
наявність кісткових виступів, крепітацію відламків.

Панарицій — гостре гнійне запалення тканин пальців, спричинене гносрод-
ними мікробами, які проникають при порушенні цілості шкіри.

Класифікація

Розрізняють такі види панарицію:

1.         Шкірний.

2.         Підшкірний.

3.         Сухожилковий.

4.         Суглобовий.

5.         Кістковий.

Також виділяють такі форми, як:

Пароніхія.

Піднігтьовий панарицій.

Пандактиліт.

За перебігом запального процесу існує дві стадії хвороби:

I     — початкова (серозно-інфільтративна);

II   — гнійна (гнійно-некротична).

Клінічна картина

Хворі скаржаться на біль у місці локалізації запального процесу, який поси-
люється під час рухів пальцями. У стадії нагноєння біль стає нестерпним, хворий
не може спати.

При шкірному панариції гній накопичується між сосочковим шаром і епідермі-
сом. Епідерміс відшаровується, утворюється гнійний пухир.

При підшкірному панариції частіше уражується поверхня долоні, дистальних
фаланг І—III пальців. При огляді визначається виражене напруження і незнач-
ний набряк тканин.

Сухожилковий панарицій (гнійний тендовагініт) виникає в результаті про-
никнення інфекції в сухожилкові (синкопальні) піхви при ранах (первинні) або
як ускладнення підшкірного або кісткового панарицію (вторинний). Основними
симптомами є рівномірний набряк всього пальця, біль при пальпації і пасивних
рухах у суглобах пальця, особливо при розгинанні.

Суглобовий панарицій є гнійним артритом міжфалангових і п’ястково-фаланго-
вих суглобів. Виникає після поранень колінного суглоба або повторно в результаті
поширення запального процесу на суглоб. При цьому суглоб збільшується в об’ємі,
різко болючий при пальпації, шкіра гіперемійована, рухи утруднені через біль.

Кістковий панарицій розвивається внаслідок нераціонального лікування по-
верхневих його форм. З’являються пульсівний біль, гіперемія і рівномірно вираже-
ний набряк тканин навколо рани, а також ознаки інтоксикації.

Лікування

Залежить від стадії запального процесу.

На стадії інфільтрації рекомендується консервативне лікування:

антибактеріальна терапія;

антисептики;

фізіотерапевтичні процедури: УВЧ, діадинамік, ультразвук.

На стадії нагноєння фельдшер спрямовує хворого в хірургічний стаціонар для
оперативного лікування — розтину гнійника.

УШКОДЖЕННЯ ТА ЗАХВОРЮВАННЯ ХРЕБТА

Під час обстеження хребта хворого оглядають, визначають відхилення від нор-
мальної форми і обсяг рухів, фіксують наявність деформацій і викривлень хребта.
Для визначення болючості обережно натискають або постукують пальцем по остис-
тих відростках, обсяг рухів визначають шляхом нахилів у різні боки, розгинання,
згинання і обертання.

Рентгенографія є основним методом дослідження для визначення локалізації

і характеру патологічного процесу.

Ушкодження хребта виникають при надмірному згинанні або розгинанні, падін-
ні з висоти, пірнанні в неглибокому місці, під час автомобільних катастроф і обвалів.
Класифікація

Найтяжчими і небезпечними є переломи хребта.

1.        Переломи дужок.

2.        Компресійні переломи тіл хребців.

3.        Переломи відростків:
остистих;
поперечних;
суглобових.

Також розрізняють:

1.        Відкриті.

2.        Закриті.

3.        З ушкодженням спинного мозку.

4.        Без ушкодження спинного мозку.

ПЕРЕЛОМИ ОСТИСТИХ І ПОПЕРЕЧНИХ ВІДРОСТКІВ

Трапляються зазвичай унаслідок прямої травми, інколи в результаті надмірних
м’язових скорочень. Переломи поперечних відростків частіше спостерігаються в
поперековому відділі, переломи остистих — у шийному відділі хребта.

При обстеженні ушкодженого відростка відзначаються набряк, локальний різ-
кий біль, інколи утворюється гематома. Вирішальне значення для встановлення
діагнозу має рентгенографія.

Консервативне лікування

1.        У місце перелому вести 10 мл 0,5—1 % розчину новокаїну.

2.        Хворого покласти на щит.

3.        Лікувальна гімнастика.

4.        Масаж.

ПЕРЕЛОМИ ТІЛ ХРЕБЦІВ

Найчастіше трапляються компресійні переломи, коли відбувається клиноподібне
стиснення тіл одного або декількох хребців.

Компресійні переломи частіше виникають в ділянці XII грудного і І попереково-
го хребця в результаті надмірного згинання, падіння з висоти на голову, при прямій
травмі або різкому насильницькому згинанні голови. Для компресійних переломів ха-
рактерний біль у місці перелому, який посилюється при зміні положення тіла хворого,
особливо при поворотах тулуба. Остистий відросток виступає над місцем ушкодження.
Перша допомога

1.         Покласти постраждалого на жорсткі ноші або щит у положенні на спині або
животі.

2.         При травмі в шийному відділі необхідна додаткова іммобілізація— комір
Шанця, шина Єланського, шина Башмакова.

3.          При порушенні дихання ввести повітровід.

УШКОДЖЕННЯ З ПОРУШЕННЯМ ФУНКЦІЇ СПИННОГО МОЗКУ

Розрізняють 4 періоди травматичної хвороби спинного мозку:

I період — перші 2—3 доби — спинальний шок;

II      період — ранній — наступні 2—3 тижні;

III    період — проміжний — до 3—4 міс;

IV   період — пізній — більше 4 міс.

Клінічна картина

1.         Симптом обмеженого функціонування спинного мозку; тетра- або параплегії з
низьким тонусом, порушення функції тазових органів і вегетативних функцій.

2.          Раптова зміна конфігурації хребтового каналу на рівні ушкоджень.

3.          Біль, парестезія.

4.          Порушення рухової сфери.

5.          Зниження рефлексів.

Лікування

Основне завдання — запобігти подальшому зсуву відламків і розвитку інших
ускладнень.

Відновлення функцій органів, порушених травмою спинного мозку.
УШКОДЖЕННЯ ТАЗА

Ушкодження таза включають ушкодження м’яких тканин, переломи кісток і уш-
кодження тазових органів (сечового міхура, уретри, прямої кишки).

ПЕРЕЛОМИ КІСТОК ТАЗА

Виникають у результаті травм, які супроводжуються стисненням таза при падінні
з великої висоти, обвалах, ДТП.

Класифікація

І.       Крайові переломи відділів, які не беруть участі в утворенні тазового кільця.

1.        Поздовжні і поперечні переломи крила клубової кістки.

2.        Переломи крижів.

3.        Перелом куприка.

4.        Перелом сідничого горба.

II.        Переломи кісток тазового кільця без порушення його цілості:

1.        Перелом сідничої кістки.

2.        Перелом вертикальної гілки лобкової кістки.

III.      Переломи кісток тазового кільця з порушенням його цілості і розриви з’єднань:

1.        Перелом горизонтальної гілки лобкової кістки.

2.        Розрив симфізу.

3.        Розрив крижово-клубового з’єднання.

IV.     Перелом кульшової западини.

Клінічна картина

При відриві передньоверхньої або передньонижньої ості клубової кістки спос-
терігаються біль у місці відриву, набряк, гематома, відламок зміщується вниз і
назовні, звідси помилкове укорочення, інколи позитивний симптом Лозинського
(симптом заднього ходу).

Перелом крила клубової кістки виникає при стисненні таза. При обстеженні
спостерігаються біль у місці перелому, гематома, хрускіт; тиск на крило клубової
кістки спричинює посилення болю, а інколи — рухливість. Відламок зміщується
догори і зовні, що призводить до помилкового подовження.

Перелом крижів виникає при падінні на сідниці. Спостерігаються локальна
болісність, набряк. Проводиться комбіноване обстеження: зовнішнє і пальцьове —
через пряму кишку (це дає змогу визначити перелом); крім того, роблять рентге-
нографію.

Механізм виникнення перелому куприка такий самий, як і при переломі кри-
жів. Постраждалий відчуває біль при сидінні і дефекації.

Перелом кісток таза без порушення цілості тазового кільця виникає при пря-
мому прикладенні сили, стисненні таза в передньозадньому напрямку. Спостері-
гається біль в ділянці лобка (перелом лобкових кісток) або в промежині (сідни-
чих кісток) з боку ушкодження; біль посилюється при русі ногою; відзначається
позитивний симптом Габая (при повороті зі спини на бік хворий підтримує нижню
кінцівку на ушкодженому боці таза гомілкою або стопою здорової кінцівки), при
пальпації — біль, інколи позитивний симптом прилиплої п’яти.

Перелом кісток таза з порушенням цілості тазового кільця спостерігається при
стисненні таза в передньозадньому або бічному напрямку, падінні з висоти, ро-
довій травмі. Спостерігається біль у тазовій ділянці, промежині, рух нижніми кін-
цівками спричиняє його посилення. Положення вимушене, характерний симптом
прилиплої п’яти.

При переломі кульшової западини відзначається біль у ділянці кульшового
суглоба, активні рухи утруднені, стегно трохи зігнуте і повернуте назовні, постуку-
вання по великому вертюгу посилює біль у кульшовому суглобі.

Перша допомога

1.        Транспортувати хворого на щиті або жорстких носилках у положенні «жаби»
(ноги зігнуті в колінних і кульшових суглобах і розведені в боки, під коліна
покласти валик).

2.          Внутрішньотазова анестезія за Школьніковим—Селівановим.

3.        Місцево — холод.

4.        Протишокові засоби: внутрішньовенно реополіглюкін.

Панарицій - це запальне захворювання гнійно-серозного характеру, що локалізується на пальцях кисті та, у певних випадках, стопи.

 

Хвороба з'являється внаслідок неправильного догляду за нігтьовими ділянками, потраплення під шкіру збудників інфекції гнійного характеру та травмування. Найчастіше захворювання викликається стрептококами або стафілококами.

 

До цієї хвороби найбільше схильні водії, столяри, слюсарі й будівельники. Також вона часто уражає людей, хворих на цукровий діабет.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПАНАРИЦІЮ

Панарицій пальця виникає внаслідок запальних процесів. Патогенні мікроорганізми потрапляють в раневий канал на пальці та починають руйнувати навколишні тканини, призводячи до нагноєння ділянки. До такого захворювання схильність мають маленькі дітки та люди з ослабленим імунітетом.

 

 

Провокуючими факторами панарицію є:

·         цукровий діабет;

·         первинні чи вторинні імунодефіцити;

·         патологічні розлади кровопостачання кінцівок;

·         авітаміноз;

·         грибкові захворювання;

·         врослий ніготь.

Найчастішою причиною захворювання стають пошкодження шкіри пальців. Це можуть бути подряпини, порізи, занесення скалки тощо. Будь-яке ушкодження може стати небезпечним, адже через рану патогенні мікроорганізми швидко проникають у глибші шари. Бактерії під шкірою чи нігтем росте, розмножується і веде до запалення гнійного характеру.

ВИДИ ПАНАРИЦІЮ

На сьогодні нараховують безліч видів панарицію. Найпоширенішими є наступні:

·         кісткова форма;

·         навколо нігтьовий;

·         піднігтьовий;

·         шкірний;

·         підшкірний;

·         сухожилковий.

Вже лише з однієї класифікації можна зрозуміти характер поширеності запального процесу. Зверніть увагу: чим ближчим до шкіри буде запальний процес, тим більшим буде ділянка почервоніння, а чим пошкодження глибше, то тим воно і важче перебігає.

СИМПТОМИ ПАНАРИЦІЮ

Зазвичай мікротравми зовсім непомітні та не викликають сильного болю. Саме тому людина найчастіше навіть не звертає на це свою увагу. Однак така необережність призводить з часом до розвитку незворотних процесів.

 

Розрізняють кілька видів захворювання. Спільними характерними ознаками для них є:

·         набряк і почервоніння шкірних покривів;

·         накопичення гною навколо рани;

·         поява больових відчуттів та печіння в ушкодженому пальці;

·         палець важко зігнути й розігнути;

·         біль набуває постійного, пульсуючого характеру;

·         поява слабкості, високої температури, тиску.

Панарицій потрібно лікувати одразу ж, як тільки він дав про себе знати. Це робиться  для того, щоб не втратити нігтя або, в гіршому випадку, пальця.

ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ ПАНАРИЦІЮ

При появі симптомів захворювання потрібно відразу ж звернутися лікаря. При шкірному, навколо нігтьовому та підшкірному виді панарицію діагностику проводять, опираючись на клінічну картину, додаткового обстеження проводити не потрібно. Хворий здає клінічний аналіз крові і глюкозу. При суглобовій, кістковій і сухожилковій формі виконують рентгенологічне дослідження кисті чи стопи.

Тендовагініт – гостре або хронічне запалення синовіальної сумки сухожилля, обумовлене впливом різних факторів зовнішнього середовища. Найчастіше причиною тендовагініту є перенапруження сухожиль при певному виді професійної діяльності. Розберемось детальніше.

Тендовагініт розвивається лише у місцях існування спеціальних сухожильних сумок – піхв. Такі сумки присутні на кистях і гомілковостопних суглобах і забезпечують легкий рух для сухожиль м’язів згиначів і розгиначів кистей і стоп. Це фіброзна оболонка, яка покрита з внутрішнього боку синовіальним шаром клітин, які виділяють спеціальну рідину для зменшення тертя.  Піхви забезпечують не лише легке ковзання сухожиль, але і безперешкодний рух їх під великими кутами.

Причини тендовагініту

В залежності від причини його виникнення, виділяють наступні види:

o    неінфекційний (асептичний), тобто не пов'язаний з будь-яким інфекційним збудником; він в свою чергу поділяється на професійний, який виникає у людей певних професій, та реактивний, виникнення якого пов'язане із наявністю інших хвороб, наприклад, системних захворювань сполучної тканини;

o    інфекційний, який поділяється на специфічний та неспецифічний.

 

Тендовагініт частіше виникає при постійному навантаженні на сухожилля, що обумовлено професійною діяльністю людини – однотипні маніпуляції руками протягом тривалого часу з перевантаженням. Хворіють частіше піаністи, машиністки, вантажники, слюсарі, столяри, масажисти, а також спортсмени. Також причиною виникнення тендовагініту може служити пряма травма сухожилля, що буває як у спортсменів, так і в побутових умовах.

Тендовагініт може бути вторинним, тобто розвиватися при попаданні інфекції. При цьому він може бути як специфічним (туберкульозним, сифілітичним, бруцельозним), так і неспецифічним. Інфекційний тендовагініт виникає при попаданні інфекції у піхву сухожилля при порізах, травмах із пошкодженням шкірних покривів, при наявності інфекції в дистальних відділах кінцівки, наприклад, панарицію.

Тендовагініт може також розвиватися при системних захворюваннях сполучної тканини. Серед них частою причиною виступає ревматоїдний артрит.

Симптоми тендовагініту

В залежності від клінічної картини, тривалості та характеру перебігу захворювання, виділяють два типи тендовагініту:

o    гострий

o    хронічний

 

По особливостям запального процесу тендовагініт може бути серозним, серозно-фібринозним та гнійним.

Гострий тендовагініт характеризується швидким початком з появою гострого болю, набряку в місці запалення і почервоніння. При пальпації відмічається хруст або так звана крепітація. Також значно обмежується рухова активність того чи іншого сегменту кінцівки (в залежності від локалізації запального процесу) та посилюється біль при любих рухах.

Гнійний, на відміну від гострого асептичного тендовагініту (виникає без наявності інфекційного збудника), може супроводжуватись симптомами загальної інтоксикації: підвищення загальної температури, озноб, недомагання, тощо.

Найбільш часто тендовагініт розвивається на тильній поверхні кисті в синовіальних оболонках розгиначів, рідше – на внутрішній поверхні. При запаленні загальної піхви згиначів кисті відбувається подразнення серединного нерва, від чого розвивається синдром зап’ясного каналу чи так званий тунельний карпальний синдром, і оніміння пальців. Також тендовагініт розвивається на тильній поверхні стоп, а також в ділянці міжгорбкової піхви двоголового м’язу плеча. Останній тип тендовагініту виникає досить часто і супроводжується болем в плечі, припухлістю та крепітацією в цій ділянці при пальпації.

Хронічний перебіг супроводжується слабо вираженими симптомами, але більш явними ознаками порушення функції сухожиль: обмеження рухів, формування фіброзних ущільнень і відкладання солей кальцію. Хронічний тендовагініт при відсутності лікування часто призводить до повного порушення функції піхви сухожилля і формування стенозуючого тендовагініту і контрактур. Також часто виникає гігрома.

Для уточнення діагнозу використовується термографія, а також ультразвукова діагностика.

Лікування тендовагініту

При гострому тендовагініті лікування направлене на усунення больового синдрому, запалення та відновлення функції оболонки. . Надзвичайною ефективністю володіє ультразвукова терапія, яка чудово усуває набряк, зменшує запальний процес, знеболює та покращує кровопостачання. Полегшення, зазвичай, наступає одразу після виконання процедури.

Високою ефективністю володіє лазеротерапія, яка являється надзвичайно потужним стимулятором, тобто, прискорює біологічні процеси в тканинах та посилює їх регенерацію. Окрім того, лазерна терапія усуває запальний процес та знеболює. Хронічний тендовагініт супроводжується відкладаннями солей кальцію або фіброзними змінами сухожильних піхв, тому в таких випадках проводиться ударно-хвильова терапія. Перед її використанням проводиться локальна кріотерапія, що дозволяє проводити процедуру ударно-хвильової терапії безболісно. Крім того, вона зменшує набряк і суттєво посилює кровообіг.

При наявності гнійного тендовагініту потрібно обов’язково проводити дренування і поєднувати антибактеріальну терапію.

Тендовагініт добре піддається лікуванню при правильному підході, але якщо процес запущений і він набуває хронічного перебігу, можливі такі ускладнення, як контрактури. Тому лікування повинно бути своєчасним і патогенетично обґрунтованим.

Синдром тривалого стиснення

Синдром тривалого стиснення – специфічний варіант травми, пов'язаний з масивним тривалим стисненням м'яких тканин, нервів і магістральних судин.

Класифікація:

• 1. За видом компресії: частиною свого тіла (позиційне), предметами, фунтом.
• 2. За локалізацією: голова, грудна клітка, живіт, таз, кінцівки.
• 3. За ступенем тяжкості: легка, середня, важка
• 4. За клінічним перебігом: період компресії і посткомпресійний період (ранній (1-3 доби), проміжний (4-18 діб), пізній).
• 5. Ускладнення: гостра ішемія кінцівки, гнійно-септичні ускладнення

Патогенез. Провідні патогенетичні фактори – токсемія, внутрішньосудинне згортання крові (спричинені попаданням в кровоносне русло продуктів розпаду клітин), плазмовтрата (набряк пошкодженої кінцівки), больове подразнення (порушує координацію процесів збудження і гальмування в ЦНС).

Результат тривалого стиснення кінцівок – ішемія кінцівки або її сегменту в поєднанні з венозним застоєм та травмою нервів. У тканинах накопичуються кислі продукти (молочна кислота) і продукти розпаду тканин (в т.ч. калій). Відбувається механічне руйнування тканин з утворенням великої кількості токсичних продуктів метаболізму і розпаду тканин (міоглобін, гістамін, молочна кислота, продукти розпаду білків, аденілових кислота, креатиніну, фосфору та ін.). За 1-3 доби після звільнення кінцівки ці речовини накопичуються у крові і розвивається травматичний токсикоз, метаболічний ацидоз. Міоглобін осідає в ниркових канальцях, блокує їх, порушуючи фільтрацію і реабсорбцію сечі. Розвивається гостра ниркова недостатність (олігурія, анурія і уремія). На ґрунті токсикозу розвивається гостра печінкова і серцево-судинна недостатність. Негативно впливає на стан хворого гіперкаліємія. Параллельно відбувається згущення крові в результаті, лгіазмовтрати, тому що розвивається масивний набряк пошкоджених тканин. У важких випадках плазмовтрата сягає 1/3 ОЦК. В цей час (ранній посткомпресійний період) основна роль відіграють зміни мікроциркуляціі.

Далі наростає набряк звільнених від стиснення ділянок, на пошкодженій шкірі виникають пухирці, крововиливи, згущення крові змінюється гемодилюцією, наростає анемія, різко знижується діурез (до анурії).

У звільнених тканинах розвивається набряк, (компартмент- синдром), що знову призводить до стиснення та ішемії тканин навіть після декомпресії.

Клініка. Місцеві зміни обумовлені ішемією, лімфостазом, ішемічним невритом і некроз тканин.

Період компресії. У більшості постраждалих зберігається свідомість, але можлива загальмованість, сплутаність або втрата свідомості. Рідко буває збудження. Скарги на біль і відчуття розпирання у стиснутих ділянках тіла, спрагу, утруднення дихання. При значній травмі, особливо з ушкодженням черевної та грудної порожнини, переломами довгих трубчастих кісток, пошкодженнями магістральних судин та нервів, розвивається травматичний шок.

Посткомпресійний період.

Ранній період – перші 2-3 доби після звільнення (локальні зміни і ендотоксикоз). У перші години після декомпресії загальний стан хворого задовільний. Хворий відзначає біль в ушкодженій кінцівці, слабкість, нудоту. Кінцівка бліда, місцями покрита синюшними плямами, порушена чутливість шкіри. За 3-6 год. після декомпресії може розвинутись травматичний шок. Занепокоєння, страх, ейфорія змінюються апатією, сонливістю. Розвивається тахікардія, артеріальна гіпотензія. Збільшується набряк кінцівки. За рахунок виходу в тканини рідкої частини крові розвивається згущення крові.

Проміжний період (період гострої ниркової недостатності) триває від 3-4 до 8-12 днів. В цей період крім гострої ниркової недостатності велику небезпеку для життя представляє прогресуюча гіпергідратація, гіпопротеїнемія, анемії. В цей же час продовжують наростати дегенеративно-некротичні зміни у місці стиснення, які ускладнюються розвитком місцевої інфекції. Внаслідок порушення сечовиділення і метаболічних розладів продовжує наростати набряк кінцівок, з'являються набряки на інших ділянках тіла.

Пізній (відбудовний) період починається з 3-4 тижня: поступове відновлення функції уражених органів (див. табл. 3.13 і 3.14).

Таблиця 3.13

Основні ознаки посткомпресійного періоду при синдромі тривалого стиснення

Ознаки	Ранній період	Проміжний період	Пізній період
Загальний стан	важкий	задовільний, поступово стає тяжким;	задовільний
Свідомість	збережена, можлива загальмованість	збережена (у важких випадках втрачена) іноді збудження	збережена
Пульс	понад 100/хв, ледь відчутний	60-80/хв., задовільного наповнення.	60-80/хв.
Систолічний тиск	60-80 мм рт. ст.	нормальний, часто підвищений (до 140-160 мм рт. Ст.)	нормальний, злегка підвищений
Температура	нормальна, або знижена до 35°С	підвищена до 38-39°С	Нормальна
Нудота, блювання	часто	при наростанні уремії	Немає
Діурез, зміни в сечі	олігурія, сеча кисла, висока питома вага, альбумінурія, міогло- бінурія, мікрогематурія, циліндрурія	олігоанурія, сеча кисла, низька питома вага, альбумінурія, міоглобінурія, циліндрурія (гіалінові, зернисті), пігментні	іноді сліди білка, мікрогематурія, поодинокі циліндри
Гемоглобін	гіпергемоглобінемія	норма або незначне зниження	норма або зниження
Еритроцити	5-7x10%	норма, часто нижче норми	норма, згодом вторинна анемія
Лейкоцити	нейтрофільний лейкоцитоз	теж	формула не змінена
Біохімічний аналіз крові	збільшення сечовини, креатиніну, фосфору; зменшення: хлоридів, лужності	різке наростання вмісту креатиніну, сечовини, фосфору; подальше падіння лужності	норма

Таблиця 3.14

Зміни в пошкодженій кінцівці (симптоми ішемії, пімфостазу і невриту)

Ознаки	Ранній період	Проміжний період	Пізній період
Шкіра	багряно-синюшна, холодна	багряно-синюшна, тепла	блідо-рожева, тепла
Набряк	значний	поступово зменшується	Відсутній
Наявність пухирів	наповнені геморагічним або серозним вмістом	в зоні найбільшої компресії	відсутні
Пульсація артерій	відсутня	не завжди визначається.	нормальна
Рухи	різко обмежені, або неможливі		поступове відновлення

В залежності від тривалості компресії, локалізації та реакції організму виділяють три ступені тяжкості:

• 1) легкий ступінь-стиснення4-6 год, невелика глибина і площа ураження. Переважають місцеві зміни. Розлади гемодинаміки помірні. Сеча червоно-бура, але швидко набуває звичайного забарвлення. При більш виражених пошкодженнях м'язів міоглобінурія тримається декілька днів. Олігоурія зберігається 2-4 дні. До 4-6-го дня на тлі цілеспрямованої інтенсивної терапії зникає біль і набряк, відновлюється чутливість у пошкоджених тканинах, нормалізується температура тіла, діурез. Лабораторні показники приходять до норми на 5-7-й день.
• 2) середній ступінь – стиснення понад 6 год, більш великі пошкодження. Помірна ендогенна інтоксикація. Порушення функції нирок проявляються патологічними змінами крові і сечі. Міоглобінурія і олігурія зберігаються 3-5 діб. У крові – помірне збільшення вмісту залишкового азоту, сечовини та креатиніну. Виражений лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво. Несвоєчасна або недостатня інтенсивна терапія може спричинити швидкий прогрес гострої ниркової недостатності і важкі інфекційні ускладнення. Лабораторні показники приходять до норми на 3-4- й тиждень.
• 3) тяжкий ступінь-стиснення понад 6 год, великі ушкодження. Інтоксикація швидко наростає і спричиняє важкі ускладнення. Найгрізне – гостра ниркова недостатність. Невчасна чи недостатня інтенсивна терапія спричиняє гемодинамічні розлади. Стан хворого прогресивно погіршується. Рано виникає поліорганна недостатність, яка зберігається впродовж усіх періодів. Якщо в результаті лікування стан хворого стабілізується, то настає короткий світлий проміжок, після чого стан знову погіршується.

Лікування. Догоспітальна допомога – звільнення від стискаючого предмету (попередньо накладають джгут, щоб блокувати потрапляння токсичних продуктів розпаду тканин у кровотік). Після звільнення джгут знімають, накладають асептичну пов'язку, кінцівку бинтують еластичним бинтом, іммобілізують, обкладають льодом, снігом (зменшує всмоктування токсичних речовин), розпочинають протишокові заходи.

Лікування в стаціонарі поєднує декілька методів, кожен з яких у певний період провідним:

• • інфузійна терапія (не менше 2 л на добу – розчини амінокислот (інфезол), 5% розчин глюкози з аскорбіновою кислотою і вітамінами групи В, розчин гідрокарбонату натрію (корекція ацидозу), дезінтоксикаційні препарати. Склад і обсяг інфузій корегують залежно від добового діурезу, кислото-лужного стану, тяжкості інтоксикації, проведеної операції;
• • екстракорпоральна детоксикація (плазмаферез);
• • ГБО (поліпшує мікроциркуляцію, зменшує ступень гіпоксії);
• • гемодіаліз (в період гострої ниркової недостатності);
• • стимуляція діурезу (лазикс до 80 мг на добу, еуфілін);
• • покращення мікроциркуляції (дезагреганти – пентоксифілін, ресорбілакт);
• • профілактика тромбоутворення і ДВЗ-синдрому (наприклад, гепарин по 2500 ОД п/ш 4 рази на добу);
• • профілактика гнійних ускладнень (антибіотики);
• • оперативні втручання – хірургічна обробка ран, фасціотомія (при наростанні набряку кінцівки, для відновлення кровообігу, відмежування некрозів, зниження всмоктування токсичних продуктів), некрекгомія, ампутація кінцівок (при масивному пошкодженні кінцівки).

 

Синдром позиційного стиснення

Синдром позиційного стиснення – "побутовий" різновид синдрому тривалого стиснення Для його розвитку потрібне поєднання декількох чинників (тривалий глибокий патологічний сон у незручному положенні із закладеними під себе чи зігнутими в суглобах кінцівками або при звисанні кінцівки через край твердого предмету). Відмінні риси – екзотоксичне отруєння і кома в гострому періоді, відсутність травматичного шоку, менш виражені місцеві зміни, повільно наростаюча плазмовтрата.

Лікування проводять за тими ж принципами. У гострому періоді проводять терапію екзотоксичної коми.