Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Мікробіологія
Група	2 – А с/с
Дата	Згідно розкладу  02.06.2020
Тема практика 19	Тема:  : Експерс методи діагностики вірусних інфекцій

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Сучасна вірусологія має широкий вибір різноманітних методів виявлення, культивування та ідентифікації вірусів, що дало змогу розшифрувати етіологію вірусних інфекцій тварин і людини. Проте не всі методи науково-дослідної роботи знайшли застосування в діа-гностичній практиці. Лабораторна діагностика може ґрунтуватися на таких із них, які не потребують унікального обладнання, регуляр- но відтворювані, забезпечені доступними реагентами і дають змогу оперативно дослідити велику кількість проб.

До лабораторна діагностика вірусних хвороб тварин складаєть-

ся з: 1) експрес-методів; 2) вірусологічних методи; 3) методів се-рологічної (ретроспективної) діагностики. Вибір конкретного ме-

тоду вирішується в кожному окремому випадку залежно від харак- теру захворювання, підозрюваного збудника і можливостей лабо- раторії.

Експрес-методи основані на швидкому виявленні вірусу або його компонентів безпосередньо в патологічному матеріалі. До цієї групи належать такі методи:

1)виявлення віріонів вірусів методами світлової (вірусоскопія),електронної та імуноелектронної мікроскопії;

2)виявлення внутрішньоклітинних тілець-включень вірусів;

3)виявлення вірусних антигенів у серологічних реакціях: РІФ, ІФА,РІА, РЗК, РДП, РРІД, ЗІЕФ, РГА і РЗГА, РНГА, РЗНГА, РАЛ;

4)виявлення вірусних нуклеїнових кислот методом молекуляр- ної гібридизації та в полімеразній ланцюговій реакції.

Експрес-методи дають змогу відносно швидко (не більше 2 – 3 діб)виявити та ідентифікувати вірус у дослідному матеріалі. Проте вони не завжди достовірні й тому потребують підтвердження інши- ми методами.

Вірусологічні методи ґрунтуються на виділенні вірусу з пато-логічного матеріалу шляхом зараження чутливих біологічних об’єк- тів і його наступній ідентифікації в серологічних реакціях.

Для виділення вірусу використовують лабораторних тварин,

курячі ембріони і культури клітин. При виборі біологічних систем враховують дані клініко-епізоотологічного діагнозу і вид тварини, від якої взято патологічний матеріал. Сукупність цих даних дає змогу вибрати потрібну лабораторну модель і метод її зараження. В окремих випадках ставлять біопробу (або імунологічну пробу) на природно сприйнятливих тваринах.

Досить часто трапляються випадки, коли при первинному зара- женні дослідним матеріалом лабораторні об’єкти не реагують на вірус. Це зовсім не означає, що збудника немає. Відсутність реакції на зараження за наявності вірусу в патологічному матеріалі можна пояснити двома причинами: 1) недостатньою адаптацією вірусу до біологічної системи; 2)низькою концентрацією вірусу в патологіч- ному матеріалі.

В такому разі перший пасаж вважають «сліпим». Від інфікова- них біологічних об’єктів беруть відповідний вірусовмісний матеріал

ізаражають ним нову партію лабораторних тварин, курячих ембрі- онів або культур клітин, тобто проводять другий пасаж. Якщо і в другому пасажі не виявиться реакція на вірус, його також вважають «сліпим» і проводять третій пасаж. З кожним пасажем вірус адапту- ється до біологічних систем, концентрація його збільшується, і він виявляє свою інфекційну дію. Зазвичай для ізоляції вірусу з пато- логічного матеріалу потрібно провести не менш як 3 – 4 «сліпих» пасажів.

Наступним етапом вірусологічного дослідження є ідентифікація виділеного вірусу в серологічних реакціях: РН, РІФ, ІФА, РІА, РЗК, РЗГА,РНГА, РЗНГА, РЗГАд, РДП, ЗІЕФ. Окрім того, вірус іденти- фікують методами ЕМ та ІЕМ.

Вірусологічні методи в лабораторній діагностиці вірусних хво- роб є найдостовірнішими, тому що їхня мета — ізоляція збудника з патологічного матеріалу і наступна його ідентифікація. Проте во- ни потребують багато часу, особливо в разі проведення «сліпих» пасажів.

Методи серологічної (ретроспективної) діагностики. Не-залежно від результатів ізоляції вірусу з патологічного матеріалу і його ідентифікації, проводять дослідження парних сироваток крові на наявність специфічних антитіл. З цією метою від тварини беруть кров двічі, з інтервалом 2 – 3 тижні, на початку і наприкінці хворо- би.Зростання титру антитіл у другій пробі сироватки в чотири рази

ібільше свідчить про перенесену інфекцію.

Чому недостатньо одноразового серологічного дослідження?

Справа в тому, що позитивний результат одноразового дослідження,навіть якщо титр антитіл високий, не має діагностичної цінності (за винятком ситуації, коли на певній території з’являється зовсім но- вий вірус). Наявність сироваткових антитіл може бути наслідком раніше перенесеної хвороби, безсимптомної інфекції або вакцинації. Сироватки крові новонароджених і молодих тварин нерідко містять антитіла колострального походження. Позитивний результат одно- разового серологічного дослідження свідчить про контакт тварини з вірусом,однак не визначає, коли саме він відбувся. Серологічні до- слідження мають діагностичну цінність тоді, коли вони виявляють зростання титру антитіл.

Для дослідження сироваток крові використовують різні серологіч- ні реакції: РН, РЗГА, РНГА, РАЛ, РНГАд, РЗК, РРГ, РДП, РРІД, ЗІЕФ, РНІФ,РІА, ІФА (в модифікації ELISA). Крім того, антитіла можна виявити методом ІЕМ.

Недоліком методів серологічної діагностики є їхня ретроспектив-ність, тому що до моменту постановки діагнозу тварини перебува- ють на стадії видужування.

1. Основний шлях передачі вірусного гепатиту типу В:

А. Харчовий

В. Водний

С. Трансмісивний

D. Парентеральний

Е. Повітряно-краплинний

2. Вірус, який має тератогенну дію:

А. Гепатиту А

В. Краснухи

С. Кору

D. Вітряної віспи

Е. Поліомієліту

3. Пожиттєве перебування віруса в організмі після первинного зараження:

А. Персистенція

В. Репродукція

С. Інвазія

D. Елімінація

Е. Трансформація

4. Віруси - це внутрішньоклітинні паразити, які підкоряють клітинні структури еукаріотів своїм потребам для відтворення собі подібних.

Як називається такий тип відтворення?

А. Брунькування

В. Поперечний поділ

С. Спороутворення

D. Репродукція

Е. Інвазія

5.У своїй життєдіяльності віруси стійкі до дії:

А. Високих температур

В. Дезінфектантів

С. Ультрафіолетових променів

D. Антибіотиків

Е. Противірусних засобів

6. Основоположник науки вірусології:

А. Д.К.Заболотний

В. І.І.Мечніков

С. Л.Пастер

D. Р.Кох

Е. Д.І.Івановський

7. Віруси класифікуються за:

А. Типом дихання

В. Способом паразитування

С. Типом живлення

D. Вмістом нуклеїнової кислоти

Е. Способом розмноження

8. При культивуванні вірусів на курячих ембріонах або культурах клітин спостерігається:

А. Цитопатичний ефект

В. Рівномірне помутніння

С. Осад пластівців

D. Мікроколонії

Е. Лізис клітин

9. Специфічний чинник противірусного імунітету:

А. Захисні властивості шкіри

В. Антитіла

С. Підвищення температури

D. Нормальна флора організму

Е. Інгібітори вірусної активності

10. Метод лабораторної діагностики вірусів, який найчастіше використовують у практичній медицині:

А. Біологічний

В. Вірусоскопічний

С. Шкірно-алергічний

D. Серологічний

Е. Біохімічний

11. Тип паразитування вірусів:

А. Внутрішньоклітинний

В. Позаклітинний

С. У лейкоцитах

D. Анаеробний

Е. Аеробний

12. У лабораторію доставлений досліджуваний матеріал від пацієнта з підозрою на вірусну інфекцію.

Для виділення збудника його необхідно культивувати на:

А. Жовтковому середовищі

В. Жовчному бульйоні

С. Культурах клітин

D.Сироватковому агарі

Е. Простих живильних середовищах

13. Який досліджуваний матеріал необхідно зібрати у пацієнта з діагноз: грип?

А. Мокротиння

В. Кров

С. Випорожнення

D. Змив із носоглотки

Е. Мазок із носа

Література

            Основна

            Люта В.А., Кононов О.В. Мікробіологія: підручник. – К.: Медицина, 2008. – 408-435 с.

            Люта В.А., Кононов О.В. Практикум з мікробіології. – К.: Медицина, 2008.

            Ситник І.О., Климко С.І., Творко М.С. Мікробіологія, вірусологія, імунологія: підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998.

            Додаткова

            Воробьев А.А. и др. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. – М.: Медицинское информационное агенство, 2008.

            Воробьев А.А., Быкова А.С. Атлас по медицинской микробиологии, вирусологии и иммунологии. – М.: Медицинское информационное агенство, 2003.

            Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією. – К.: Вища школа, 1992.

            Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. – ч. 1. – Л.: Євро сві