Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Хірургія
Група	4 – А л/с
Дата	Згідно розкладу 16 .09.2021
Тема Практика3	Захворюваннях та пошкодженнях обличчя та шиї

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

 

 

 

УШКОДЖЕННЯ ОБЛИЧЧЯ

Ушкодження голови і обличчя підрозділяють на відкриті і закриті, такі, що не суп-
роводжуються ушкодженням шкіри і слизових оболонок.

Численні захворювання саме цієї ділянки зумовлені аномаліями, запальними

і пухлиноподібними процесами.

Серед закритих ушкоджень голови і обличчя часто спостерігаються травми
м’яких тканин, рідше — кісток черепа і лицевого скелета, а також мозку.

Забій м’яких тканин голови і обличчя. Найчастіше такі травми зумовлені уда-
ром тупого предмета по голові або обличчю, падінням на голову або обличчя. При цьому
утворюються болісні припухлості тканин (за рахунок крововиливу в них і набряку).

Крововилив відбувається з ушкоджених судин підшкірної основи і шкіри,
рідше — із субапоневротичних і надкісткових судин. Субапоневротичні — розлиті,
такі, що інколи поширюються від потиличної до лобової кістки. Підшкірні гемато-
ми обмежені, але при цьому болісніші. При великих крововиливах може визнача-
тися симптом флуктуації.

Лікування

Гематоми черепа лікують консервативно. При великих субапоневротичних ге-
матомах проводять пункцію. У перші 2—3 год накладають холодні компреси, а в
подальші 24 год для прискорення розсмоктування набряку і гематоми — спиртові
примочки на ділянку забиття (кілька разів на добу по 10—15 хв) і тепло.

Кефалогематома (у новонароджених) — піднадкістковий обмежений кро-
вовилив після тяжких пологів. Кефалогематоми розташовуються в ділянці лобової
або тім’яної кістки у вигляді невеликого утворення з виразною флуктуацією. У пер-
ші дні після пологів гематома дещо збільшується, потім поступово розсмоктується.

Лікування

Консервативне: застосовують стисні пов’язки, інколи проводять пункцію і від-
смоктують вміст.

Головною пухлиною називається обмежений набряк м’яких тканин,
який розвивається при тривалих і тяжких пологах у момент відходження навколо-
плодових вод при стоянні голівки у вічку матки.

Головна пухлина щільна на дотик, локалізується найчастіше в тім’яній ділян-
ці. Набряк розсмоктується самостійно, без лікування, протягом 1—2 днів.

Рани м’яких тканин черепа і обличчя. Вирізняються значною кровотечею
у зв’язку з великим обсягом кровопостачання і зіянням судин на черепі. Залежно
від характеру травми, виду травмівного агента розрізняють різані, рубані, забиті,
вогнепальні рани тощо.

Випадкові рани зазвичай забруднені, містять сторонні тіла і волосся. Нерідко
вони клаптеподібні, інколи бувають скальпованими, коли зривається значна час-
тина волосистої частини голови і оголюється череп. При пораненнях м’яких тканин
завжди слід пам’ятати про можливість ушкодження кісток черепа і внутрішньо-
черепних ускладнень. Тяжкі поранення м’яких тканин можуть супроводжуватись
симптомами струсу або забою головного мозку.

Лікування

Первинна хірургічна обробка ран. Після вирізання країв рани накладають
шви. Для профілактики нагноєння рани місцево відразу ж уводять антибіотики.
Рани гояться добре.

Ушкодження обличчя можуть виникати в результаті ран, тупої травми, укусів
тварин і людини. Вони характеризуються значною кровотечею. Особливо сильнікровотечі бувають при пораненні скроні і ділянки нижньої щелепи. Можливі уш-
кодження лицевого нерва, привушної залози, пазух носа.

Забої супроводжуються великими гематомами і набряком м’яких тканин, мо-
жуть ускладнюватись ушкодженням кісток.

Лікування

При пораненнях обличчя після спинення кровотечі необхідно старанно й обе-
режно накласти шви. Шкіру не видаляють у косметичних цілях. Шви знімають на
5—6-й день після операції. Рани обличчя зазвичай добре гояться.

Ушкодження черепа. Переломи кісток черепа становлять до 10 % загальної
кількості переломів, частіше спостерігаються у віці 20—40 років, у чоловіків — у

2  рази частіше. Виникають у результаті транспортної, промислової травми, обвалів,
падінь, ударів по голові тощо. Переломи кісток черепа бувають лінійними (тріщи-
ни), осколковими, втиснутими, дірчастими або вікончастими. Переломи можуть
бути відкритими і закритими, повними і неповними, супроводжуватись порушен-
ням цілості шкірних покривів черепа. При повних ушкоджується вся кістка, при
неповних — зовнішня або, що особливо небезпечно, внутрішня склиста пластинка
кістки, відламки якої можуть ушкодити мозкові оболони і мозкову речовину.

Клінічна картина і діагностика

Клінічно виділяють переломи склепіння і основи черепа. Переломи склепіння
черепа виникають в результаті ударів важким предметом або ударів об тверду по-
верхню, які супроводжуються стисненням, прогинанням, а потім і розривом кісток
черепа.

Переломи склепіння черепа можуть бути прямими, у місці безпосередньої дії, і
непрямими — виникають від вторинної дії травмівного предмета. Непрямі перело-
ми можуть поширюватись на значну відстань від місця первинного удару.

Відкриті переломи діагностують під час огляду рани. Огляд рани слід прово-
дити обережно, необхідність зондування вирішується у зв’язку з небезпекою інфі-
кування або ушкодження мозкових оболон і мозкової речовини.

При закритих переломах діагноз встановлюють на підставі локальної боліс-
ності, деформації черепа, втиснень, наявності виступів, інколи рухливість і крепі-
тація відламків.

Діагностика нерідко утруднена через наявність крововиливу, особливо склад-
ною є діагностика тріщини. Тому при всіх видах ушкодження черепа обов’язкова
рентгенографія. Переломи черепа супроводжуються симптомами струсу, забою, а
інколи — стиснення мозку.

Перелом основи черепа є тяжкою травмою, нерідко закінчується смертю через
ушкодження головного мозку і розвиток вторинних ускладнень (менінгіт, енце-
фаліт).

Симптомами перелому основи черепа є:

витікання спинномозкової рідини і крові з носа, носоглотки і вух;

синці в ділянці очних ямок, соскоподібного відростка, в інших ділянках за-
лежно від локалізації перелому. Синці розвиваються через 1—2 доби після

травми — симптом окулярів;

порушення функцій черепних нервів (лицевого) та ін.

При люмбальній пункції спинномозкова рідина часто забарвлена кров’ю.

При переломах основи черепа спостерігаються симптоми струсу і контузії моз-
ку, оболонні симптоми. Загальний стан хворих найчастіше буває тяжким, проте
трапляються випадки з легким перебігом, коли хворі самі звертаються в полікліні-
ку. Остаточний діагноз підтверджується рентгенографією.

Перша допомога

Насамперед — повний спокій. Постраждалому надають горизонтального поло-
ження. При порушеннях дихання створюють умови для забезпечення прохідності
верхніх дихальних шляхів. При зупиненні дихання— ПІВЛ. Транспортування в
стаціонар обережне. Голову потерпілого необхідно покласти на ватяну подушку,
щоб уберегти від поштовхів і струсів у дорозі.

Лікування

При відкритих переломах — ПХО, краї рани вирізають, видаляють сторонні
предмети і відламки кісток, при ушкодженнях оболон мозку кістковий дефект роз-
ширюють, спиняють кровотечу, видаляють згустки крові, сторонні тіла; рану мозку
обережно промивають теплим ізотонічним розчином хлориду натрію. Рану заши-
вають наглухо. У післяопераційний період призначають антибіотики, сульфаніла-
мідні препарати, серцеві засоби.

Лікування закритих переломів переважно консервативне.

Операція— трепанація черепа, спинення кровотечі і видалення згустків
крові — показана при переломах і симптомах стиснення мозку.

При переломах основи черепа лікування консервативне: постільний режим,
внутрішньовенно 20—40 мл 40 % розчину глюкози, антибіотики. При підвищенні
спинномозкового тиску — люмбальні пункції.

 

 

УШКОДЖЕННЯ НОСА

Спостерігаються при тупій травмі обличчя. Можуть супроводжуватись перелома-
ми кісток носа, зміщенням носової перегородки, розривами слизової оболонки носа
з подальшою кровотечею.

Носові кровотечі розвиваються при травмах носа і переломах основи черепа, а
також як ускладнення місцевих і загальних захворювань: поліпів, розширення су-
дин слизової оболонки носа, гіпертонічної хвороби, гемофілії, цинги, перніціозної
анемії, лейкозу, вад серця та ін.

Клінічна картина

Для цих ушкоджень характерними є деформація і зміщення носа. При паль-
пації спостерігається зміщення кісткових відламків. Для уточнення діагнозу необ-
хідно провести рентгенографію.

Носові кровотечі можуть бути незначними і швидко припиняються самі. При
значних кровотечах кров потрапляє в носову частину глотки, заковтується хворим
і виділяється з блювотними масами при кашлі, унаслідок чого може скластись по-
милкове враження про легеневу або шлункову кровотечу.

Перша допомога

Спинення кровотечі і вправлення відламків під місцевою анестезією — перед-
ня тампонада носа через обидві ніздрі. Тампони виймають через 2 дні.

Лікування

При незначній кровотечі потрібно покласти хворого, увести в ніздрю ватяний
тампон, змочений пероксидом водню, покласти холодні примочки на спинку носа
і холод на потилицю.

При кровотечі зі слизової оболонки передньої частини перегородки застосову-
ють припікання ляпісом, ваготилом, у разі тривалої кровотечі вдаються до тампо-
нади носа. При кровотечах з передньої частини носа роблять передню тампонаду
носа, із задніх відділів — задню тампонаду.

 

ВИВИХ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ

Розрізняють травматичний і звичний, зумовлений наявністю широкої капсули і
недорозвиненістю елементів суглоба. Травматичний вивих— наслідок прямого
удару в щелепу або раптового різкого розкриття рота для крику, позіхання, їди,
сміху тощо. Зазвичай буває двостороннім.

 

Клінічна картина

Неповне закривання рота і витікання слини, витягнуте обличчя з деякою
амімією; прогенія — висунення нижньої щелепи вперед; утруднена мова, немож-
ливість відкрити рот (тризм); різкий біль при спробі закрити рот; відсутність голо-
вок суглоба нижньої щелепи під козелком вуха.

Діагноз установлюєть на підставі симптоматики, даних рентгенівського до-
слідження. Якщо є тризм, необхідно диференціювати з правцем.

Лікування

Вправлення вивиху.

 

ВАДИ РОЗВИТКУ І ПОРАНЕННЯ ШИЇ

У ділянці шиї розташовуються щитоподібна і паращитоподібні залози, гортань,
трахея, стравохід і крупні судини, захворювання і ушкодження яких лікують у
хірургічних відділеннях.

До вад розвитку шиї належать:

1.        Кривошия. Голова утримується у косому положенні через різкий нахил шиї
вбік. Вроджена кривошия виникає внаслідок рубцевого переродження, скоро-
чення груднинно-ключично-соскоподібного м’яза або дефекту розвитку ший-
ного відділу хребця. При цьому голова нахилена в бік ураження, підборіддя
підведене і разом з обличчям повернене в протилежний бік. Скелет обличчя і
черепа розвинений несиметрично. При м’язовій кривошиї призначають пара-
фінові аплікації, УФО, електрофорез новокаїну, масаж. Якщо ці заходи нее-
фективні, проводять пластичну операцію.

2.        Вроджені фістули (нориці) і кісти шиї є наслідком вад ембріонального розвит-
ку. їх поділяють на серединні і бічні.

Серединні нориці і кісти шиї походять із решток щитоподібної язичної прото-
ки, що існувала на ембріональному етапі. Клінічно кісти мають вигляд невеликих
пухлиноподібних утворень, розміри яких періодично міняються і які інколи нагною-
ються і розкриваються самостійно, утворюючи норицю, яка не гоїться. З нориці виді-
ляється серозний секрет — слизова або гнійно-слизова рідина. Нориці мають довгий
канал, який йде від кореня язика до зовнішнього отвору на шкірі шиї, виділення з
нього каламутні. У разі запалення спостерігаються гіперемія і інфільтрація. Ліку-
вання оперативне, полягає у видаленні кісти і повному вирізанні нориць.

Бічні нориці і кісти шиї походять із решток щитоподібно-глоткової протоки.
Розташовуються спереду груднинно-ключично-соскоподібного м’яза, на бічній
поверхні шиї. Кіста є утворенням круглої або овальної форми, м’якої, еластичної
консистенції з чіткими межами, безболісна, шкіра над нею не змінена. Спостері-
гаються слизові виділення. Норицевий хід прямує до глотки, з якою він може бути
спаяний. Лікування також оперативне у віці 3 років і в такому ж обсязі.

Поранення шиї. У ділянці шиї трапляються різані, колоті і вогнепальні рани.
Так само розрізняють поверхневі і глибокі, сліпі і наскрізні поранення. При повер-
хневих пораненнях ушкоджуються шкіра, поверхневі судини і фасції шиї. Глибокі
поранення небезпечні через можливість ушкодження крупних кровоносних судин
(сонних артерій, яремної вени), гілки блукаючого нерва.

При пораненні сонної артерії спостерігається масивна кровотеча — кров яскра-
во-червоного кольору і витікає пульсівним струменем, дуже часто така кровотеча
є смертельною.

При пораненні яремної вени рівномірним струменем витікає темно-червона кров.
Чути звук повітря, яке всмоктується; розвиваються повітряна емболія легеневої ар-
терії, тампонада правих відділів серця; можливе зупинення серцевої діяльності.

При пораненні трахеї розвивається підшкірна емфізема обличчя і шиї.

При пораненні гортані виникають задишка і кашель, виділяється кров’яна
мокрота, порушується функція ковтання. Можлива аспірація крові з подальшим
розвитком аспіраційної пневмонії, емфіземи обличчя і грудної клітки.

При пораненні стінки стравоходу може розвинутись медіастеніт.

Перша допомога

1.        Спинити кровотечу за допомогою тампонади рани або пальцьового притиснен-
ня сонної артерії.

2.        Накласти асептичну пов’язку.

3.        При наростаючому утрудненні дихання і розвитку асфіксії необхідно терміно-
во провести трахеостомію. При ранах, що зіяють, можна ввести трахеостомічну
трубку в гортань або трахею через рану.

4.        Терміново доставити постраждалого в хірургічне відділення.

Лікування

Лікування поранень шиї полягає в проведенні ПХО з остаточним спиненням кро-
вотечі. Далі необхідний особливо ретельний догляд, дотримання режиму і характеру
харчування; постраждалий весь час має знаходитись у напівсидячому положенні.

ПЕРЕЛОМИ НИЖНЬОЇ І ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕП

Частіше ушкоджується нижня щелепа. Переломи можуть бути відкритими і закри-
тими.

Відкритий перелом буває при пораненнях, а також при тупій травмі. Тупі травми
часто супроводжуються закритим або відкритим переломом (перелом альвеолярного
відростка або тіла нижньої щелепи, особливо в передньому відділі). Закриті переломи
суглобового відростка або гілки нижньої щелепи зазвичай бувають при тупій травмі.

Найчастіше локалізуються переломи нижньої щелепи в ділянці суглобового
відростка і кута щелепи, рідше в інших відділах. За походженням вони зазвичай
належать до побутових, рідко до виробничих і дорожньо-транспортних травм.

Розрізняють прості, або лінійні, і складні (осколкові, або роздроблені) переломи.

Прямі переломи виникають найчастіше при ударах у передньо-задньому на-
прямку (у підборіддя) або збоку і локалізуються в ділянці суглобових відростків,
кутів щелепи, іклів і зубів мудрості. Для переломів характерні локальний біль,
особливо при відкриванні рота, виділення слини з домішкою крові (при відкритих
переломах з ушкодженням слизової оболонки альвеолярного відростка); асиметрія
обличчя, порушення прикусу через зміщення відламків щелепи і рівня зубного
ряду; патологічна рухливість фрагментів щелепи. Рентгенографія дає змогу уточ-
нити характер і локалізацію перелому.

Непрямі переломи в ділянці суглобового відростка щелепи можуть супровод-
жуватись переломом основи черепа, струсом або забоєм головного мозку.

Перша допомога при переломі нижньої щелепи — іммобілізація пращоподіб-
ною або бинтовою пов’язкою.

Лікування консервативне — ортопедичним методом за допомогою зубних шин.
У деяких випадках — оперативне.

Переломи верхньої щелепи зустрічаються в 10 разів рідше за переломи ниж-
ньої і спостерігаються як при відкритих травмах, так і при закритих тупих трав-
мах, які можуть супроводжуватись ушкодженням слизових оболонок альвеолярно-
го відростка або пазухи верхньої щелепи. Переважають побутові переломи, рідше
трапляються дорожньо-транспортні і виробничі травми. Вони можуть бути прями-
ми (в ділянці удару) і непрямими, відбитими (при ударі в нижню щелепу). Частіше
бувають однобічними. Також трапляються лінійні й осколкові, які інколи супро-
воджуються потраплянням уламків у гайморову порожнину, очну ямку, решітчас-
ту кістку і травмою черепа, сусідніх органів, мозку, черепних нервів.

Симптоми перелому верхньої щелепи залежать від характеру, складності пе-
релому і наявності супутніх ушкоджень черепа, мозку, нервів, очного яблука, па-
зух тощо. Остаточно діагноз установлюють на підставі рентгенографії.

Перша допомога при переломах верхньої щелепи — забезпечити прохідність
верхніх дихальних шляхів і іммобілізацію щелепи шляхом прибинтовування до
неї нижньої щелепи або накладання пращоподібної пов’язки.

Лікування

Консервативне — ортопедичне, інколи оперативне. Туалет ротової порожни-
ни, годування рідкою їжею через трубку.

ВАДИ РОЗВИТКУ І ПОРАНЕННЯ ШИЇ

У ділянці шиї розташовуються щитоподібна і паращитоподібні залози, гортань,
трахея, стравохід і крупні судини, захворювання і ушкодження яких лікують у
хірургічних відділеннях.

До вад розвитку шиї належать:

3.        Кривошия. Голова утримується у косому положенні через різкий нахил шиї
вбік. Вроджена кривошия виникає внаслідок рубцевого переродження, скоро-
чення груднинно-ключично-соскоподібного м’яза або дефекту розвитку ший-
ного відділу хребця. При цьому голова нахилена в бік ураження, підборіддя
підведене і разом з обличчям повернене в протилежний бік. Скелет обличчя і
черепа розвинений несиметрично. При м’язовій кривошиї призначають пара-
фінові аплікації, УФО, електрофорез новокаїну, масаж. Якщо ці заходи нее-
фективні, проводять пластичну операцію.

4.        Вроджені фістули (нориці) і кісти шиї є наслідком вад ембріонального розвит-
ку. їх поділяють на серединні і бічні.

5.     Серединні нориці і кісти шиї походять із решток щитоподібної язичної прото-
ки, що існувала на ембріональному етапі. Клінічно кісти мають вигляд невеликих
пухлиноподібних утворень, розміри яких періодично міняються і які інколи нагною-
ються і розкриваються самостійно, утворюючи норицю, яка не гоїться. З нориці виді-
ляється серозний секрет — слизова або гнійно-слизова рідина. Нориці мають довгий
канал, який йде від кореня язика до зовнішнього отвору на шкірі шиї, виділення з
нього каламутні. У разі запалення спостерігаються гіперемія і інфільтрація. Ліку-
вання оперативне, полягає у видаленні кісти і повному вирізанні нориць.

6.     Бічні нориці і кісти шиї походять із решток щитоподібно-глоткової протоки.
Розташовуються спереду груднинно-ключично-соскоподібного м’яза, на бічній
поверхні шиї. Кіста є утворенням круглої або овальної форми, м’якої, еластичної
консистенції з чіткими межами, безболісна, шкіра над нею не змінена. Спостері-
гаються слизові виділення. Норицевий хід прямує до глотки, з якою він може бути
спаяний. Лікування також оперативне у віці 3 років і в такому ж обсязі.

7.     Поранення шиї. У ділянці шиї трапляються різані, колоті і вогнепальні рани.
Так само розрізняють поверхневі і глибокі, сліпі і наскрізні поранення. При повер-
хневих пораненнях ушкоджуються шкіра, поверхневі судини і фасції шиї. Глибокі
поранення небезпечні через можливість ушкодження крупних кровоносних судин
(сонних артерій, яремної вени), гілки блукаючого нерва.

8.     При пораненні яремної вени рівномірним струменем витікає темно-червона кров.
Чути звук повітря, яке всмоктується; розвиваються повітряна емболія легеневої ар-
терії, тампонада правих відділів серця; можливе зупинення серцевої діяльності

9.     Лікування поранень шиї полягає в проведенні ПХО з остаточним спиненням кро-
вотечі. Далі необхідний особливо ретельний догляд, дотримання режиму і характеру
харчування; постраждалий весь час має знаходитись у напівсидячому положенні

 

ЛІМФАДЕНІТ

Це гостре запалення лімфатичних вузлів. Причини виникнення цього захворю-
вання такі:
тонзиліт;

інфікування ран і подряпин голови і шиї;
фурункули на голові, шиї і у вушній раковині.

Спочатку уражується один лімфатичний вузол. Потім запальний процес поши-
рюється на інші вузли. Підвищується температура тіла. Вузол збільшується в роз-
мірі, стає болючим, але зберігає рухомість і еластичність. Якщо хвороба загострюєть-
ся, у центрі вузла утворюється вогнище некрозу, спостерігається флуктуація.
Лікування

Лікування в початковий період консервативне: УВЧ, зігрівальні компреси, ан-
тибіотики, сульфаніламідні препарати. За наявності флуктуації показане опера-
тивне лікування — розтин гнійника.

АБСЦЕС

Є ускладненням лімфаденіту, фурункула. Характеризується обмеженою припух-
лістю і гіперемією шкіри над нею. Через шкіру видно гній, спостерігається флукту-
ація. Лікування хірургічне.

ФЛЕГМОНА

Є розлитим гнійним запаленням поверхневої або глибокої підшкірної жирової
клітковини в ділянці шиї. На відміну від абсцесу перебіг флегмони тяжкий. Інко-
ли можливий розвиток сепсису.

Частіше виникають підщелепні і підборідні флегмони, флегмони судинного
пучка шиї. Підщелепні флегмони мають однойменне походження. Захворювання

починається з появи болю, припухлості нижче кута нижньої щелепи і під’язикової
кістки. Важко відкрити рота, підвищується температура тіла. У разі проривання
гною через фасцію з’являються гіперемія і набряк шкіри. Флегмона підборіддя
супроводжується розлитою припухлістю і флуктуацією. Підшкірна жирова клітко-
вина швидко розплавляється, гній проривається назовні.

Украй тяжким перебігом характеризуються флегмона дна ротової порожнини
і флегмона судинного пучка шиї. Флегмони можуть ускладнюватись асфіксією.
Лікування оперативне.

 

 

РАК СТРАВОХОДУ

Це злоякісне новоутворення виникає через куріння, споживання надто гарячої
їжі, міцних напоїв. Можуть малігнізуватися поліп і папіломи стравоходу.

Розрізняють три форми раку:

скір — щільний рак, що характеризується швидким інфільтративним ростом;

мозковий рак — м’яка невелика пухлина, що проростає в просвіт стравоходу;

сосочковий, або папілярний, рак — розвивається у вигляді невеликих вузлу-
ватих утворень.

Рак проростає стінку стравоходу, поширюється на сусідні органи (трахею, брон-
хи, діафрагму, перикард) і метастазує в лімфовузли середостіння, шиї, черевної
порожнини, а також кровоносною системою — в печінку, хребет та інші органи.

Клінічна картина

Одним з перших симптомів раку стравоходу є дисфагія (порушення ковтан-
ня, відчуття дискомфорту за грудниною під час ковтання гарячої їжі, підвищене
слиновиділення). З прогресуванням хвороби ковтати й їсти стає все важче, розви-
вається повна непрохідність стравоходу. Хворі виснажуються, нерідко втрачають
до 15—20 кг маси тіла, розвивається кахексія. З’являється загруднинний біль, що
іррадіює в спину і хребтовий стовп.

Лікування

Хірургічне — видаляють уражений відділ стравоходу з подальшим відновлен-
ням прохідності шляхом пластичного заміщення дефекту.

РАК ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

Важливу роль у розвитку пухлини відіграє іонізаційне випромінювання, вона та-
кож розвивається на тлі вузлуватого зоба, у тому числі ендемічного.

Швидкий ріст пухлинного вузла супроводжується збільшенням його щільності
і зміною контурів, появою горбистості і зменшенням рухомості.

Розрізняють 4 стадії раку:

I    стадія — пухлина не проростає капсулу;

II  стадія — пухлина одиночна або множинна, проростає капсулу, має регіонар-
ні метастази на боці ураження;

III     стадія — пухлина проростає капсулу, зрощена з прилеглими тканинами і
тисне на сусідні органи, метастази в лімфатичних вузлах;

IV     стадія — пухлина проростає в прилеглі органи і тканини, щитоподібна за-
лоза не зміщується, окремі метастази.

Клінічна картина

За найбільш ранні симптоми раку щитоподібної залози слід вважати відчуття
стискання і болісності в ділянці зоба. Далі можлива зміна звучності голосу і поява
хрипкості. При поширенні на сусідні органи і тканини рак стискає їх, зумовлюючи
явище асфіксії, порушення ковтання, парез голосових зв’язок.

Лікування

Хірургічне лікування комбінують з променевою терапією і хіміотерапією. Піс-
ля хірургічної операції протягом усього життя хворий повинен приймати стероїдні
гормони.

 

СТОРОННІ ПРЕДМЕТИ У СТРАВОХОДІ

Частіше трапляються у маленьких дітей і психічно хворих. Діти ковтають монети,
ґудзики, ключі, дорослі — зубні протези, голки, курячі кістки. Психічно хворі не-
рідко ковтають великі предмети — виделки, ножі тощо.

Сторонні предмети найчастіше застряють у місцях фізіологічних звужень
стравоходу. Гострі предмети можуть проколоти стінку стравоходу, гладкі — спри-
чинити поверхневу виразку; при тривалому перебуванні предметів у стравоході
виникають пролежні з подальшим розвитком флегмони і гнійного медіастиніту.

Постраждалі переживають відчуття страху, скаржаться на біль і незручність,
при ковтанні біль посилюється. Гострі предмети спричинюють кольки у грудях.
При потраплянні стороннього тіла у шийну частину стравоходу хворі відразу від-
ригують їжу, що проковтнули; при нижчій локалізації — після декількох ковтків.
Лікування

Значну частину сторонніх предметів видаляють із стравоходу за допомогою
езофагоскопа спеціальними щипцями. В окремих випадках проводять езофагото-
мію або торакотомію.

ОПІКИ СТРАВОХОДУ

Виникають при випадковому або навмисному (з метою самогубства) проковтуванні
лугів (їдкий калій, натрій) або кислот (хлоридна, сірчана, оцтова). Хімічні опіки
особливо часто трапляються у дітей. Опіки слизової оболонки локалізуються в се-
редньому і кардіальному відділах стравоходу.

Клінічна картина

Основними симптомами є сильний біль і печіння в глотці і за грудниною, які
посилюються при ковтанні, слинотеча і блювання кров’яними масами. Хворі від-
чувають спрагу, нерідко поступають у клініку в стані шоку. При огляді на губах і
слизовій оболонці виявляються рани з ексудацією.

Міцні кислоти спричиняють коагуляцію білків поверхневих шарів слизової
оболонки і утворення струпа, луги — глибший некроз, аж до прориву стінки.

На 7—10-й день, після відторгнення струпа, настає тимчасове поліпшення,
проте через 3—4 тижні поступово розвивається рубцеве звуження стравоходу, ут-
руднення при ковтанні і проходженні їжі наростає.

Перша допомога

1.        Промити шлунок великою кількістю води.

2.        Для купірування болю ввести ненаркотичні і наркотичні анальгетики.
Лікування

Проводиться в стаціонарі і включає адекватне знеболення, переливання крові,
уведення білкових препаратів, плазми.

При тяжких, глибоких опіках накладають шлункову норицю для годування
хворих і бужування стравоходу.

 

СТОРОННІ ТІЛА У ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХАХ Сторонні тіла у дихальних шляхах, а саме у гортані, трахеї і бронхах, трапляються частіше у маленьких дітей через схильність брати дрібні предмети у рот. У до- рослих сторонні тіла потрапляють у дихальні шляхи під час сп’яніння, сильного кашлю. Клінічна картина У  момент аспірації стороннього тіла виникають сильний кашель і напад ас- фіксії внаслідок рефлекторного спазму дрібних бронхів. Обличчя хворого стає ціа- нотичним, пульс частішає, інколи з’являється блювання. При потраплянні сторонніх тіл у гортань спостерігаються різка охриплість, ін- коли афонія, утруднене дихання і кашель. При потраплянні сторонніх тіл у трахею спостерігаються періодичні напади кашлю, під час якого чути характерний звук клапана, що закривається, а при уш- кодженні слизової оболонки — виділення мокроти з домішкою крові. При потраплянні стороннього тіла в бронхи виникають сильний кашель, за- дишка, біль і стискання в грудях. Сторонні тіла можуть спричинити у дихальних шляхах виразку, пролежень або прорив стінки з подальшим розвитком гнійного медіастиніту, сепсису. Лікування

Сторонні тіла видаляють з гортані спеціальними щипцями під контролем ла-
рингоскопа, з трахеї — через бронхоскоп. У складніших випадках для видалення
сторонніх тіл з трахеї і бронхів проводять трахеостомію

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

ВИБЕРІТЬ ОДНУ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ

1.         Укажіть симптоми забою м’яких тканин голови:

а)      блювання;

б)      втрата свідомості;

в)      амнезія;

г)      анізокорія;

д)      підшкірна гематома.

2.	Симптоматика струсу головного мозку зумовлена:
а)	ушкодженням черепних нервів;
б)	наявністю синців на голові;
в)	набряком мозку;
г)	психічним станом у момент травми;
д)	порушенням мікроциркуляції в судинах головного мозку.
3.	Для забою мозку характерні:
а)	загальномозкові симптоми;
б)	гематоми м’яких тканин голови;
в)	менінгеальні симптоми;
г)	вогнищеві симптоми черепних нервів;
д)	кровотечі зі слухового проходу.
4.	Для струсу мозку характерні:
а)	Ретроградна амнезія;
б)	антероградна амнезія;
в)	вогнищеві симптоми;
г)	менінгеальні симптоми;
д)	симптом лігатури.
5.	Для забою мозку характерна наявність:
а)	гематоми м’яких тканин голови;
б)	загальномозкових симптомів;
в)	патологічних симптомів оболон мозку;
г)	вогнищевих (локальних) симптомів обох пар черепних нервів;
д)	кровотеча зі слухового проходу.
6.	Симптоми забою головного мозку виявляються:
а)	одразу після травми;
б)	після відновлення свідомості;
в)	через деякий проміжок часу;
г)	після падіння АТ;
д)	після відновлення дихання.
7.	На що спрямовані заходи невідкладної допомоги при забої головного мозку
а)	на дегідратацію мозку;
б)	на дезінтоксикацію;
в)	на підвищення імунітету;
г)	на спинення кровотечі;
д)	на поповнення ОЦК.
8.	Для стиснення мозку характерні:
а)	нудота, блювання;
б)	симптом Трекова—Ортнера;
в)	симптом ясного проміжку;
г)	симптом Воскресенського;
д)	симптом флуктуації.
9.	Чим зумовлене наростаюче стискання головного мозку?
а)	струсом тканин мозку з подальшим набряком;
б)	ростом гематоми з набряком мозку;
в)	наявністю крововиливу в спинномозкову рідину;
г)	брадикардією;
д)	втратою свідомості.
10.	Назвіть ускладнення гнійно-запальних ран обличчя:
а)	кровотеча;
б)	евентрація;
в)	перфорація;
г)	запалення мозкових оболон;
д)	монопарез.

 

 

 

 

 

 

 

.

 

 

 

.

СИТУАЦІЯ 1

Після черепно-мозкової травми хворий без свідомості протягом години. При обстеженні ви-
явлені геміпарез зліва, розгладження носогубної складки, розширення зіниці справа.

1.         Ваш діагноз. Як допомогти хворому?

2.         В якому положенні транспортувати пацієнта?

 

 

 

СИТУАЦІЯ 2

Хворий доставлений на ФАП з вулиці сторонніми людьми. Потерпілий без свідомості, об-
личчя в крові. У тім’яній ділянці справа — рана, що кровоточить. При обережній пальпації
відчуваються краї кісткових відламків. У рані стирчить кістка.

1.         Ваш попередній діагноз.

2.         Яку допомогу надати хворому?

3.         Чи потрібно видалити кістку з рани?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1.О.А.Кіт Підручник Хірургія Укрмедкнига 2014 стор.266-277.

2. Перша медична (екстренна) допомога за редакцією проф.В.С. Тарасюка.Київ ВСВ Медицина 2015 рік. Стор. 274-314.