Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Медсестринство в хірургії
Група	3 – А с/с
Дата	Згідно розкладу 26 .04.2021
Тема Лекція	Тема: ЗАКРИТІ ТА ВІДКРИТІ  МЕХАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ.

 

 

ЗАКРИТІ ТА ВІДКРИТІ  МЕХАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ (травми)
ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ.

 

 

 

 

 

Мета:

вивчити види травматизму і його профілактику; види закритих травм м’яких
тканин, вивихи і переломи кісток, клінічні ознаки, принципи надання першої
допомоги (мал. 29);

оволодіти технікою накладання і зняття гіпсових пов’язок, надання першої ме-
дичної допомоги в разі ушкодження м’яких тканин, у разі вивихів і переломів.
Травма — ушкодження в організмі людини, спричинене зовнішніми чинниками.
Класифікація

1.        Залежно від травмівного чинника:
механічні (переломи, удари);
термічні (опіки, відмороження);
хімічні (кислотами, лугами);
променеві;

електротравми;

комбіновані.

2.        Залежно від обставин нанесення:
побутові;

виробничі;

спортивні;

бойові.

 

 

 

 

 

1.        Залежно від характеру і глибини ушкодження:
шкірні (удари, рани);

підшкірні (розриви зв’язок, переломи кісток);

порожнинні (удари, крововиливи і розриви органів у грудній і черевній порож-
нинах, у порожнині черепа.

2.         Особлива група:

ізольовані — ушкодження одного органа або сегмента кінцівки (наприклад,
розриви печінки, перелом стегна);

множинні — багато однотипних ушкоджень кінцівки, тулуба, голови (напри-
клад, множинні рани);

поєднані — ушкодження опорно-рухового апарату і внутрішніх органів (нап-
риклад, перелом стегна і розрив селезінки);

комбіновані— результат дії механічного і немеханічного чинників (напри-
клад, перелом верхньої кінцівки і опік тулуба).

Травматологія — вчення про ушкодження, їх лікування і профілактику.
Ортопедія — вчення про лікування і профілактику вроджених і набутих за-
хворювань опорно-рухового апарату.

Травматизм — сукупність травм, що повторюються за певних обставин
(ожеледь, ДТП) у групи населення за певний відрізок часу (місяць, рік).

Види травматизму:

1.         Виробничий.

2.         Невиробничий (побутовий).

3.         Спортивний.

4.         Дитячий.

Основними заходами профілактики травматизму є:

-            правильна організація виробництва;

-            дотримання правил техніки безпеки;

-            облік і аналіз нещасних випадків і вживання заходів для їх попередження;

-            пропаганда медичних знань;

-            поліпшення побутових умов;

-            підвищення загальної культури населення;

-            боротьба з надмірним вживанням алкоголю;

-            правильно організовані змагання і тренування;

-            суспільні заходи, спрямовані на охорону здоров’я дітей.

Організація травматологічної допомоги складається з таких етапів:

1.         Перша допомога.

Її може надавати лікар або фельдшер швидкої допомоги, фельдшер медпункту,
інші особи в порядку само- і взаємодопомоги. На місці події проводяться транс-
портна іммобілізація і знеболення, накладення пов’язок, спинення кровотечі і
серцево-легенева реанімація.

2.         Евакуація потерпілого до лікувальної установи.

Цим займається служба швидкої допомоги, рідше потерпілих транспортують
працівники міліції або сторонні особи.

3.         Амбулаторне і стаціонарне лікування.

Допомога 90 % хворих надається в амбулаторіях і поліклініках. Амбулаторне
лікування проводять також у спеціалізованих травмпунктах, які мають відповід-
не обладнання. Стаціонарне лікування проводять у спеціалізованих відділеннях
міських і районних лікарень, у клініках при кафедрах травматології і ортопедії,
науково-дослідних інститутах.

4.         Реабілітація.

Захворювання і ушкодження опорно-рухового апарату потребують тривалого
лікування, відновлення функції, тому дуже велику роль відіграє реабілітація, яку
проводять у травматологічних пунктах, стаціонарах і поліклініках, а також у реа-
білітаційних центрах і санаторіях.

Обстеження травматологічних хворих складається з:

-            опитування — з’ясовуються час, місце, обставини і причини нещасного випад-
ку; сила і напрямок удару або тиску, положення тулуба і кінцівки в момент
травми; уточнюється вид травматизму; якщо це захворювання, то його дав-
ність, особливості, лікування, що проводилось, і його ефективність;

-            огляду— проводиться порівняльний огляд кінцівок, при деформації хребта
оглядається весь тулуб; звертають увагу на положення хворого, характер ходи,
рух кінцівки і тулуба, наявність їх патологічного положення, форму суглобів;

-            пальпації — визначається точна локалізація болю, консистенція тканин; ви-
являються місцеве підвищення і зниження температури, крепітація відлам-
ків;

-            визначення обсягу рухів у суглобах;

-            вимірювання довжини кінцівок і визначення їх функцій;

-            рентгенологічного і лабораторного дослідження.

Серед ускладнень травм перше місце посідає травматичний шок, далі — кро-
вовтрата і геморагічний шок, ушкодження кістковими відламками судин і нервів,
а при ушкодженні хребта і черепа — ушкодження спинного і головного мозку. Зу-
пинимося детальніше на травматичному шоку.

ТРАВМАТИЧНИЙ ШОК

Теорії розвитку:

1.         Нервово-рефлекторна: потік нервових імпульсів, що надходить із зони ушкод-
ження, сприяє надмірному подразненню ЦНС і її виснаженню з розвитком
охоронного режиму і ланцюга рефлекторних процесів, що зумовлюють зміни
параметрів серцево-судинної і дихальної систем.

2.        Теорія крово- і плазмовтрати: основна роль у розвитку шоку відводиться зни-
женню ОЦК в результаті кровотеч і крововиливів.

3.        Токсична: згідно з цією теорією тяжкі зміни пояснюються отруєнням продук-
тами розпаду ушкоджених тканин; це призводить до розширення капілярів і
збільшення їх проникності, що спричинює зниження ОЦК.

4.        Судинорухова: травма спричинює рефлекторний параліч периферійних судин,
що призводить до прогресуючого зниження артеріального тиску і скупчення
крові у венозній системі.

5.        Ендокринна: шок розглядається як III стадія загального синдрому адаптації,
що виникає в результаті виснаження передньої частини гіпофіза і кори над-
ниркових залоз.

6.        Теорія акапнії: розвиток шоку пов’язаний зі зменшенням вуглекислоти в крові
через гіпервентиляцію легень при болю.

Жодна із запропонованих теорій не пояснює повністю розвиток шоку, оскільки

за своєю природою він є поліетіологічним. Тому до основних чинників, що мають

значення в розвитку шоку, належать:
больова імпульсація;
крововтрата;
токсемія;

переохолодження.

Існує 2 фази перебігу шоку.

I.          Еректильна. Дуже коротка. Шкіра і видимі слизові оболонки бліді, пульс час-
тий, хворий збуджений, що виражається в гучних незв’язнйх криках і невмо-
тивованих рухах. М.І. Пирогов дав класичний опис цієї фази: «Якщо сильний
крик і стогін чути від пораненого, риси якого змінилися, обличчя видовжи-
лося і судомно викривилося, стало блідим, посинілим і розпухлим від крику,
якщо у нього пульс напружений і швидкий, дихання коротке і часте, то яким
би не було його ушкодження, треба поспішати з допомогою».

II.        Торпідна. Супроводжується загальною загальмованістю, зниженням реакції на
подразники, млявістю, апатією, зниженням рефлексів, пригніченням функції
ЦНС при збереженні свідомості. Спостерігаються блідість, частий і слабкий пульс,
зниження тиску, глухість сердечних тонів, оліго- і анурія. М.І. Пирогов писав так:
«З відірваною рукою або ногою лежить такий закляклий на перев’язувальному
пункті нерухомо; він не кричить і не волає, не скаржиться, обличчя бліде, як у
трупа; погляд нерухомий і звернений вдалину, пульс, як нитка, ледве помітний
під пальцем і з частими проміжками. На питання закляклий або зовсім не від-
повідає, або тільки ледве чутним шепотом, дихання теж ледве помітне. Рана і
шкіра майже зовсім нечутливі; але якщо великий нерв, що звисає з рани, буде
чимось подразнений, то хворий одним легким скороченням лицьових м’язів ви-
являє ознаку відчуття. Інколи цей стан проходить через декілька годин завдяки
збуджуючим засобам, інколи ж він продовжується до самої смерті.»

Перша допомога

спинення кровотечі;

адекватна вентиляція легень;

адекватне знеболення;

уведення плазмозамінних розчинів;

накладення асептичної пов’язки на зони ушкодження;

іммобілізація місць переломів;

щадне транспортування.

 

 

ЗАКРИТІ УШКОДЖЕННЯ М'ЯКИХ ТКАНИН

До них відносять:

1.   Забій.

2.   Розтягнення.

3.   Розриви (сухожилків, м’язів, зв’язок).

4.   Струс.

ЗАБЙ

Це закрите механічне ушкодження м’яких тканин і органів без видимого порушен-
ня їх анатомічної цілості.

Виникає внаслідок падіння з невеликої висоти або удару, нанесеного тупим
предметом. Тяжкість забиття визначається характером травмівного агента, видом
тканин, на які припала дія, та їх станом (кровонаповнення, тонус).

Найчастіше удару зазнають поверхневі м’які тканини — шкіра і підшкірна
жирова клітковина.

Клінічна картина

Основними клінічними проявами є:

-             сильний біль, який виникає одразу; це пов’язано з ушкодженням значної кіль-
кості больових рецепторів в ділянці ураження;

-            припухлість, вразлива при пальпації, без чітких меж; наростає протягом де-
кількох годин (до кінця першої доби), що пов’язано з розвитком травматичного
набряку і запальних змін;

-            гематома, час її появи залежить від глибини ураження; при забитті шкіри і
підшкірної жирової клітковини гематома утворюється практично одразу, при
більшій глибині вона може проявитись у вигляді синця через 2—3 доби; колір
синця змінюється через розпад гемоглобіну;

-            порушення функції відбувається не одразу, а в міру збільшення гематоми і
набряку; при цьому активні рухи супроводжуються вираженим больовим син-
дромом, пасивні рухи теж можуть бути болісними.

Перша допомога

1.         Припинення дії травмівного чинника.

2.         Туга пов’язка.

3.         Холод місцево (для зменшення гематоми).

4.         Знеболення.

5.         Спокій (іммобілізація).

Лікування

1.         Холод і спокій для зменшення розвитку гематоми і травматичного набряку.
Використовують міхур з льодом.

2.         Стисна пов’язка для зменшення рухів при забитті суглобів.

3.         Піднесене положення кінцівки для зменшення набряку.

4.          Починаючи з 2—3-ї доби для прискорення розсмоктування гематоми і купіру-
вання набряку застосовують теплові процедури:

грілку;

5.         При утворенні великих гематом їх пунктирують, після чого накладають стисну по-
в’язку. Евакуація подібних гематом необхідна через небезпеку розвитку інфекції.

РОЗТЯГНЕННЯ

Під розтягненням розуміють ушкодження тканин з частковими розривами та збе-
реженням анатомічної цілості.

Може трапитись при різкому, раптовому русі і спричинюється дією сил з про-
тилежними напрямками або дією сили при фіксованому органі, кінцівці. Частіше
ушкоджуються зв’язки суглобів, особливо гомілковостопного.

Клінічна картина

Клінічні ознаки нагадують забій з локалізацією у ділянці суглобів. Спостері-
гаються:

-            біль;

-            припухлість;

-            гематома;

-            порушення функції виражене більшою мірою, ніж при забитті.

Перша допомога і лікування

1.         Місцево холод і стисна пов’язка для обмеження рухів і запобігання появі гема-
томи.

2.         Знеболення.

3.         Іммобілізація.

4.         З 3-ї доби теплові процедури і поступове відновлення навантажень.

РОЗРИВИ

Це закрите ушкодження тканин або органа з порушенням їх анатомічної цілості.

Виникає внаслідок сильного раптового руху або скорочення м’язів, яке переви-
щує бар’єр еластичності і призводить до розтягування тканин.

Розрив зв’язок може бути як самостійним ушкодженням, так і супроводжува-
ти серйозніші ушкодження (вивих або перелом). Найчастіше трапляється в ділян-
ці гомілковостопного або колінного суглоба. При цьому спостерігаються:

-            виражений біль;

-            набряк;

-            гематома, гемартроз (симптом балотування наколінна);

-            обмеження функції суглоба.                                   _х

Лікування

1.         Охолодження протягом першої доби і забезпечення спокою шляхом тугого бин-
тування або накладання гіпсової лонгети.

2.         При гемартрозі — пункція суглоба з евакуацією крові, що вилилася.

3.         Через 2—3 тижні після травми поступове відновлення навантаження.

4.         Оперативне лікування (наприклад, при розриві внутрішніх хрестоподібних
зв’язок колінного суглоба).

Розрив м’язів спостерігається при надмірному навантаженні на них. Розріз-
няють:

неповний розрив — спостерігається гематома і виражений біль в зоні уражен-
ня

Лікування

1.         Охолодження протягом доби.

2.         Створення спокою в положенні розслаблення м’язів (гіпсова лонгета) протягом

2  тижнів.

1.         Фізіотерапевтичні процедури з 3-ї доби;

повний розрив — травма визначається навіть пальпаторно («провал», «запа-
дання») в ушкодженому м’язі, спостерігається гематома.

Лікування

1.         Оперативне (м’язи зшивають).

2.         Іммобілізація в положенні розслаблення (гіпсова пов’язка) протягом 2—3 тижнів.
Розрив сухожилка відбувається в місці переходу м’яза в сухожилок. Хворі

скаржаться на помірний біль, локально визначаються болючість і припухлість,
повністю випадає функція відповідного м’яза (згинання або розгинання) при збе-
реженні пасивних рухів.

Лікування

1.         Оперативне.

2.         Іммобілізація гіпсовою пов’язкою протягом 2—3 тижнів.

 

 

СТРУС

Це механічна дія на тканини, що призводить до порушення їх функціонування без
явних анатомічних ушкоджень.

Дуже небезпечним є струс головного мозку, який вивчатиметься у відповідно-
му розділі.

Патологічні зміни м’язів, кісток, суглобів і нервів, спричинені струсом при три-
валій роботі з вібруючими інструментами, отримали назву вібраційної хвороби.

 

ВИВИХ

Це стійкий зсув суглобових поверхонь одна щодо одної. При цьому вивихнутою
вважають дистальну частину з’єднання (наприклад, вивих плеча).

Класифікація

1.         Підвивих — частковий зсув суглобових поверхонь.

2.         Повний вивих.

3.         Вроджені вивихи (вивих стегна).

4.         Набуті травматичні вивихи.

5.         Звичні — вивихи, що повторюються два рази і більше.

Ми детально зупинимось на травматичних вивихах.

Отже, травматичні вивихи виникають при дії на зчленовані кістки певної ме-
ханічної сили; як правило, це трапляється внаслідок непрямої травми (падіння
на витягнуту або зігнуту кінцівку) або надмірного скорочення м’язів. Найчастіше
трапляється вивих плеча, він становить 50—60 % усіх вивихів.

Травматичні вивихи можуть бути:

відкритими — за наявності ушкоджень шкірних покривів, що сполучаються з

порожниною суглоба або суглобовими поверхнями;

закритими.

Діагностика

Вивих діагностується за наявності таких даних:

-            травма в анамнезі з характерним механізмом;

-            больовий синдром;

-            деформація в ділянці суглоба і зміна осі кінцівки;

-           вимушене, специфічне для кожного вивиху положення кінцівки, зміна довжи-
ни кінцівки (частіше — скорочення);

-           відсутність активних і обмеження пасивних рухів у суглобі;

-           «пружна фіксація»: під час пасивного руху при спробі виведення кінцівки з
вимушеного положення спостерігається еластичний пружний опір, після чого
вона повертається в початкове положення;

-           рентгенологічне дослідження.

Лікування

1.        Перша допомога полягає в транспортній іммобілізації і введенні анальгетиків
при вираженому больовому синдромі.

2.        Вправляти вивих повинен фахівець — лікар-травматолог. Вправлення виви-
ху тим простіше, що дрібніше ушкоджений суглоб і чим менше часу минуло з
моменту вивиху. Вправляється вивих під наркозом або місцевим знеболенням.
Після вправлення необхідно повторити рентгенологічне дослідження, щоб пе-
реконатись в усуненні вивиху і відсутності ушкоджень кісток у ділянці суглоба.

3.        Показаннями до оперативного лікування (полягає в усуненні вивиху і зміц-
ненні зв’язок і капсули суглоба) є:

-           відкриті вивихи;

-           невправні свіжі вивихи (інтерпозиція м’яких тканин);

-           застарілі вивихи;

-           звичні вивихи.

4.        Іммобілізація і реабілітація. Після вправлення вивиху проводять іммобіліза-
цію в середньому 2—3 тижні. Для цього використовують гіпсові пов’язки або
лонгети. Через декілька днів вони можуть бути замінені на косинкову пов’язку.
Через 1—2 тижні при збереженні м’якої іммобілізації починають поступові
рухи в суглобі, проводять курс лікувальної фізкультури.

Переломи

Переломом називають порушення анатомічної цілості кістки.

Класифікація                                          ^

І.      За походженням.

1.        Вроджені (внутрішньоутробні).

2.        Набуті:

травматичні — виникають в неушкодженій кістці, коли сила механічної дії
настільки висока, що перевершує міцність кістки;

патологічні — відбуваються при дії значно меншої сили, що пов’язане з попе-
реднім ураженням кістки патологічним процесом (наприклад, метастази зло-
якісної пухлини).

II.       За наявністю ушкодження шкірних покривів.

1.        Закриті, тобто без порушення цілості шкіри і слизових оболонок.

2.        Відкриті, тобто з ушкодженням шкіри і слизових оболонок, коли рана сполу-
чається із зоною перелому.

3.        Вогнепальні, їх особливістю є масивне ушкодження кісток і м’яких тканин.

III.     За характером ушкодження кістки.

1.        Повні — перелом поширюється на весь поперечник кістки.

2.        Неповні — злам не проходить через всю кістку. До них належать:
тріщини;

за типом «зеленої гілочки»; дірчасті;                                                              ^ краєві. I.          За напрямком лінії перелому. 1.         Поперечні. 2.         Косі. 3.         Поздовжні. 4.         Осколкові. 5.         Гвинтоподібні. 6.         Вбиті. 7.         Компресійні. 8.         Відривні. II.        Залежно від наявності зміщень (мал. ЗО). 1.          Без зміщення. 2.          Зі зміщенням: по ширині (1); по довжині (2); під кутом (3); ротаційне (відламки повертаються один щодо одного). III.      Залежно від відділу ушкодже- ної кістки (мал. 31). 1.         Діафізарні (1). 2.         Метафізарні (2). 3.         Епіфізарні, метаепіфізарні (3). IV.      За кількістю. 1.         Одиночні. 2.         Множинні. V.        За ступенем ушкодження опор- но-рухового апарату. 1.          Прості — порушена цілість тільки однієї кістки.

 Складні — стався перелом
двох кісток або перелом супро-
воджується вивихом, розривом
зв’язок, капсули суглоба

 

 

 

 

 

 

 

 

 

IV.      Залежно від ускладнень.

1.         Неускладнені.

2.         Ускладнені:
травматичним шоком;

ушкодженням внутрішніх органів (пневмоторакс при переломі ребра);
ушкодженням судин (кровотеча, гематома) і нервів;
жировою емболією;

рановою інфекцією, остеомієлітом, сепсисом.

V.        За поєднанням переломів з іншими ушкодженнями.

1.         Поєднана травма.

2.         Політравма.

ДІАГНОСТИКА І ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕЛОМАХ

Діагноз перелому є клінічним. Він встановлюється на підставі скарг, анамнезу і
клінічних симптомів. Важливим моментом діагностики є рентгенівське дослідження.
Клінічна картина

При об’єктивному обстеженні визначають характерні для перелому симптоми,
які поділяють на дві групи:

І.      Абсолютні, тобто симптоми, які достовірно свідчать про наявність перелому. їх три.

1.         Характерна деформація — зміна конфігурації кінцівки, а також ті випадки,
коли оком видно зміщені кісткові відламки.

2.         Патологічна рухливість — наявність рухів поза ділянкою суглоба.

3.         Кісткова крепітація — характерний хрускіт або відповідні пальпаторні відчут-
тя, що виникають при терті кісткових відламків.

II.        Відносні, тобто симптоми, характерні для перелому, але кожен з яких може
спостерігатись і при інших ушкодженнях.

1.         Локальний біль або біль при навантаженні по осі в ділянці перелому.

2.         Гематома.

3.         Деформація кінцівки в зоні ушкодження.

4.         Скорочення кінцівки, вимушене її положення.

5.         Порушення функції — пацієнт не може опертися на кінцівку, відірвати кін-
цівку від поверхні ліжка (симптом прилиплої п’яти при переломі стегна), кін-
цівка не може утримувати власну масу.

Лікування переломів включає надання першої допомоги і лікування в спе-
ціалізованих лікувальних закладах травматологічного профілю.

Перша допомога

1.         Спинення кровотечі; на догоспітальному етапі кровотечу спиняють одним з
тимчасових способів.

2.         Профілактика шоку; крім спинення кровотечі це:
знеболення;

уведення наркотичних (промедол 2% —1,0) або ненаркотичних (трамал — 2,0,
баралгін — 5,0) анальгетиків;
уведення плазмозамінних розчинів;

краплинне уведення протишокових кровозамінників (поліглюкін, реополіглю-
кін, желатиноль).

3.         Накладення асептичної пов’язки. Її застосовують при будь-якому ушкодженні

з  порушенням цілості шкіри як засіб профілактики вторинного інфікування.

При цьому використовують індивідуальний перев’язувальний пакет або будь-
який стерильний перев’язувальний матеріал.

4.         Транспортна іммобілізація. Це комплекс заходів, спрямованих на знерухом-
лення ураженого сегмента кінцівки під час транспортування постраждалого
до лікувального закладу.

Усі описані заходи проводяться з метою запобігання:
подальшому зсуву кісткових відламків;
пораненню кістковими відламками судин, нервів;

ушкодженню головного і спинного мозку при переломі хребта і кісток черепа;
травматичному (больовому) шоку.

Вони показані при:
переломах;
вивихах;
опіках;

ушкодженнях крупних судин, нервів;
значних ушкодженнях м’яких тканин;
синдромі тривалого здавлення.

Принципи проведення:

-            фіксація не менше двох суглобів, суміжних з місцем перелому, а при переломі
стегна і плеча — трьох;

-            надання фізіологічного положення ушкодженій кінцівці;

-            накладення ватяно-марлевих прокладок на кісткові виступи;

-            якщо перелом відкритий, то спочатку спиняють кровотечу і накладють асеп-
тичну пов’язку.

Засоби іммобілізації:
аутоіммобілізація;

бинтування ушкодженої нижньої кінцівки постраждалого до здорової, верх-
ньої кінцівки — до тулуба.

 

Поняття про переломи. Ознаки перелому

Скелет новонародженої дитини налічує 300 кісток. Деякі З них зростаються. Після припинення росту скелет людини має масу 17 кг і складається з 207 кісток найрізноманітнішої фор­ми і розмірів. Найбільшою є велика стегнова кістка (0,5 м), а найменшою — стремінце (3 мм). Під час ходіння кістки ніг людини витримують навантаження в 120 кг, а під час бігу — 220 кг. Кістки легкоатлета, який стрибає у довжину, під час приземлення витримують навантаження 9 т. Ламаються кістки у разі розтягнення з силою від 36 до 1800 кг/см2 або під час стискування з силою 5400 кг/см2.

Переломи кісток (їх класифікацію подано на схемі 2) вини­кають під час різких рухів, ударів, падінь з висоти. Схильність людей до переломів залежить від їхнього віку. Так, у дітей та молодих людей переломи виникають значно рідше, ніж у літніх людей. Це пояснюється тим, що у молодих людей вміст органічних речовин у кістках переважає вміст мінеральних, а у людей похилого віку — навпаки. Всього в скелеті дорослої лю­дини міститься 1 кг Кальцію. Органічні речовини надають кісткам більшої гнучкості. З віком їх вміст зменшується. Для зростання кісток потрібен тривалий час (мінімум 15 днів у разі перелому плечової кістки і максимум 120 днів — човноподібної кістки зап"ястка).

С х е м а . Класифікація переломів

Переломи без зміщення — це Аереломи, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного.

Тріщини — це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня щілина.

Переломи зі зміщенням — це переломи, коли зміщуються поверхні відламків.

Переломи одиничні — це переломи, внаслідок яких утворю­ються тільки два відламки.

Переломи множинні — це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток.

Переломи закриті — це переломи, під час яких не розри­вається шкірний покрив .

Переломи відкриті — це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана . Такий перелом завжди супроводжується кровотечею.

. Переломи кісток:

а — закритий одиничний; б — закритий множинний; в — відкритий.

Найважче зростаються переломи, що супроводжуються опіками, радіаційними ураженнями, електротравмами тощо. Переломи, що виникають у результаті вогнепального поранен­ня, також дуже небезпечні, оскільки під час проникнення кулі відбувається подрібнення багатьох кісток, розтрощення тканини або повна ампутація частини кінцівки.

За формою переломи бувають поперечні, косі, спіральні, поздовжні.

До основних ознак перелому належать: біль, набряк тканин, ненормальна рухомість кісток у місці травми, порушення функцій кінцівок. При відкритих переломах з рани можуть виглядати частини зламаної кістки. При переломах кісток кінцівок відбуваються їх вкорочення та викривлення. Пошко­дження ребер часом утруднює дихання. Під час обстежен­ня місця перелому може спостерігатися крепітація відлам­ків.

Переломи кісток таза та хребта часто спричинюють розлади сечовиділення і порушення функцій нижніх кінцівок. Перело­ми кісток черепа супроводжуються кровотечею з вух. Під час тяжких переломів нерідко настає шоковий стан, особливо у випадках відкритих переломів, що супроводжуються артері­альною кровотечею.

Переломи не завжди легко розпізнати, тому в сумнівних випадках допомогу слід подавати як при переломах, з метою уникнення можливих ускладнень.

Під час подання допомоги використовують прийоми, спря­мовані на збереження життя (зупинка кровотечі, попереджен­ня травматичного шоку), а потім накладають пов"язки і прово­дять іммобілізацію.

Транспортна іммобілізація — заходи щодо забезпечення не­рухомості кісток у місці перелому. Здійснюється накладанням відповідних шин, виготовлених з табельних чи підручних матеріалів, фіксацією двох розміщених поряд суглобів тощо. Такі заходи зменшують біль, що попереджає розвиток шоку.

Промисловість випускає кілька видів табельних шин:

• драбинчаста шина Крамера — виготовляється з гнучких ме­талевих дротів і використовується для іммобілізації верхніх кінцівок;

• сітчаста металева шина — застосовується для іммобілізації верхніх кінцівок, під час переломів у ділянці гомілкового суглоба, їй легко надати необхідну форму;

• фанерна шина — виготовляється різної довжини, не піддається моделюванню, у випадку використання обгорта­ється ватно-марлевими серветками;

• транспортна шина Дитеріхса — виготовляється з деревини; складається з двох розсувних планок різної довжини, рухомої підошви і палички-закрутки для витягування кінцівки. Використовується для іммобілізації нижніх кінцівок.

Підручними засобами можуть слугувати відрізки фанери, картону, палички, різні побутові предмети, використовуючи які, можна забезпечити нерухомість кісток у місці перелому.

 

 

. Подання першої медичної допомоги при переломах

Способи та черговість застосування окремих прийомів по­дання допомоги визначаються тяжкістю та місцем перелому, наявністю кровотеч, супутніх ушкоджень, загальним станом організму. Накладання шини потрібно проводити безпосеред­ньо на місці травмування, виявляти обережність, щоб не допу­стити зміщення відламків. Вправляти відламки кісток катего­рично забороняється, оскільки це може, наприклад, закритий перелом перетворити на відкритий, збільшити біль і створити умови для розвитку шоку.

Під час іммобілізації кінцівок пошкодженій частині тіла намагаються надати шинами чи підручними засобами, якщо це можливо, найбільш природного положення. Якщо ж ні, то зайві маніпуляції забороняються. Також не дозволяється формувати та моделювати шини безпосередньо на потерпілому.

За наявності рани в місці перелому, обережно розрізають одяг, обробляють рану та накладають асептичну пов"язку. Сте­жать за тим, щоб пов"язка не давила на місце перелому. Потім накладають шину. В разі відсутності рани шину накладають поверх одягу.

Переломи кісток черепа поділяються на переломи зводу та основи черепа. Особливу небезпеку становлять відкриті пере­ломи, які можуть супроводжуватися витіканням мозкової речовини, і, що вкрай небезпечно, інфікуванням мозку. Допомога у такому випадку полягає у створенні повного спо­кою потерпілому. Хворого кладуть горизонтально. Іммобі­лізацію проводять підкладанням ватно-марлевого кільця чи кільця, зробленого з одягу. За допомогою пращоподібної пов"язки, яку проводять під підборіддям, голову фіксують до нош чи широкої дошки. Якщо травмовано потиличну части­ну, потерпілого вкладають обличчям донизу, так само підкла­даючи ватно-марлеве кільце. Припускається транспортування хворого на боці. У потерпілих часто спостерігається блюван­ня, тому необхідний постійний нагляд для попередження асфіксії.

У разі переломів щелеп використовують звичайну пращоподібну пов"язку. Перед цим потрібно звільнити рот від крові та зламаних зубів. Голову повертають набік для попередження западання язика і затікання крові у гортань.

Часто виникають переломи перенісся, що супроводжується болем, деформацією перенісся, сильною кровотечею з носа. До­помога полягає у накладанні холодного компресу для зупинки чи зменшення кровотечі, пращоподібної пов"язки та доставці потерпілого у лікарню.

Якщо є переломи хребта у шийному відділі, хворого кладуть спиною на рівну тверду поверхню. Транспортування без спеціальних заходів не рекомендується.

Переломи ключиці виникають під час ударів безпосередньо по ключиці, а також при падінні на відведену в сторону руку. Ощупуванням на місці перелому відзначаються надмірна рух­ливість кісток та хруст. Рухи рукою при цьому неможливі. Транспортна іммобілізація може бути досягнута за допомогою ватно-марлевих кілець чи кілець, зроблених з одягу, які надя­гають на ділянку плечових суглобів. Кільця стягують, зв"язу­ють їх між собою бинтом або гумовою трубкою. Ватно-марлеві кільця повинні бути доволі товстими, не менше 5 см у діаметрі, що забезпечує рівномірний тиск на плечі. Внутрішній діаметр кільця роблять на 2—3 см більшим, ніж об"єм плечового суглоба.

Для тимчасової фіксації переломів ключиці можна також скористатися замість ватно-марлевих кілець вісімкоподібною косинковою пов"язкою. В цьому випадку у сидячому поло­женні суглоби розводять назад і фіксують косинкою. Під ко­синкою між лопатками підкладають подушечку, що сприяє ще більшому розведенню кісток плечових суглобів і розтягненню відламків ключиці. Після такої іммобілізації руку також слід підв"язати на косинці.

Часто у разі переломів ключиці використовують пов"язку Дезо. Плече при цьому відводять вбік, а в пахвинну ямку підкладають міцний валик і під прямим кутом згинають ліктьовий суглоб. У такому положенні руку прибинтовують до тулуба. Під час подання допомоги слід пам"ятати, що під клю­чицею проходять магістральні кровоносні судини, тому всі маніпуляції треба робити обережно, щоб відламки кісток їх не пошкодили.

Перелом плечової кістки може спостерігатися у різних її відділах. У разі перелому у середній частині деформація більш виражена, і кінцівка сильно вкорочується. Плече у місці пере­лому потовщується, спроби руху кінцівкою спричинюють сильний біль.

Для іммобілізації необхідно фіксувати три суглоби: плечо­вий, ліктьовий і зап"ястка. Зручно скористатися шиною Крамера, якій надають необхідної форми. Після підготовки шини плече трохи відводять убік, у пахвинну ямку підкладають ват­но-марлевий валик, на шину кладуть підстилку і закріплюють її бинтом. Руку згинають під прямим кутом у ліктьовому суг­лобі, кладуть на шину і прибинтовують, починаючи від кисті.

. Накладання шин у разі переломів верхніх кінцівок.

Шина повинна бути міцно зафіксована на плечовому суглобі. Тури бинта в цій ділянці розташовуються вісімкоподібно, про­ходячи через пахвинну ямку непошкодженого боку. Верхній кінець шини також фіксується на здоровій стороні таким чи­ном, щоб він не сповзав на шию та потилицю. Це досягається перекиданням турів бинта через надпліччя спереду з обов"язко­вим проведенням їх навколо тулуба ().

З підручних засобів можна використати шматки твердого картону, дошки, лозини тощо. Якщо підручних засобів немає, травмовану кінцівку слід підвісити на косинці і прибинтувати до тулуба. В пахвинну ямку підкладають ватно-марлевий ва­лик. І косинку, і валик можна зробити з одягу.

Передпліччя складається з двох кісток — ліктьової та про­меневої. Тому переломи можуть бути як ізольовані (одиничні), так і відразу обох кісток — подвійні (множинні) на однаково­му чи різних рівнях. Найбільш типовим є перелом променевої кістки в ділянці зап"ясткового суглоба. Подаючи допомогу, фіксують ліктьовий та зап"ястковий суглоби. При цьому лікоть пошкодженої руки необхідно зігнути під прямим кутом, а передпліччя повернути долонею до тулуба. Шину Крамера роблять у формі жолоба і згинають під прямим кутом. На неї кладуть травмовану кінцівку, під долоню підкладають товстий валик у вигляді кулі і прибинтовують, починаючи з кінчиків пальців і до верхньої третини плеча. Руку підвішу­ють на косинку. Якщо немає табельної шини Крамера, викори­стовують товстий картон. Перед формуванням його намо­чують у воді, потім згинають за формою кінцівки і прибинто­вують.

У випадку перелому променевої кістки в її середній частині можна використати просту фанерну шину, яку прибинтувати

. Іммобілізація кисті і пальців рук (а); імпровізовані шини для пальців (б).

від кінчиків пальців до ліктя. Кисті та зап"ястковому суглобу надають фізіологічного положення, в долоню вкладають тов­стий валик.

Якщо переломи у ділянці кісток кисті, то в долоню вклада­ють жмут вати і забинтовують . У разі пошкоджен­ня однієї чи кількох фаланг на одному чи кількох пальцях доцільно використати шини, зроблені з металевого дроту . Для цього можна взяти будь-який алюмінієвий, мідний чи сталевий дріт з невеликим перерізом, вигнути його відповідно до форми пальців і обгорнути бинтом. Вигин треба зробити такий, щоб пальці, прибинтовані до дроту, зайняли напівзігнуте положення. Потім покласти на імпровізовану шину пальці і обережно прибинтувати кожний окремо.

Переломи ребер — дуже небезпечне явище. Для таких травм характерні різкий біль, що посилюється під час вдиху, кашель, зміна нормального положення тіла. Оскільки прикріплені до ребер м"язи відповідають за дихання (разом з діафрагмою), такі переломи можуть бути причиною дихальної недостатності, а відламки реберних кісток можуть пошкодити стінки плевраль­ної порожнини, що спричинить крововилив, або травмувати легені, що спричинить пневмоторакс. Перша допомога полягає в накладанні на грудну клітку тугої спіралеподібної пов"язки в момент видиху. Якщо немає бинта, можна використати рушники, порізаний на стрічки одяг тощо. Найбезпечніше транспортування потерпілого у сидячому чи напівсидячому положенні.

Переломи хребта в грудному або поперековому відділах не можуть бути іммобілізовані, тому постраждалого вкладають животом донизу на рівний твердий щит. Якщо вкрай необхідне транспортування, твердий щит або широку дошку кладуть на ноші.

Переломи тазових кісток можуть виникнути під час силь­ного здавлювання, наїзду транспортних засобів, падіння. При цьому травмуються внутрішні органі— сечовий міхур, кишеч­ник (їх травмування може спричинити інтоксикацію сечею чи каловими масами), статеві органи, нирки тощо. Головними ознаками є біль в місці перелому, неможливість стати на ноги. Надавлювання на лобкову кістку і крила таза викликають хрустіння.

Під час подання допомоги треба несильно стягнути таз на рівні крил бинтом, рушником або гумовим джгутом для запобігання подальшого розходження кісток та їх відламків, а також травмування внутрішніх органів гострими осколками. Потерпілого слід покласти на твердий щит спиною, ноги трохи розвести і під коліна підкласти валик з одягу чи подушки так, щоб підняти їх на висоту 25—30 см. Транспортування прово­дять так само, як і під час переломів хребта. В цьому випадку доцільне зв"язування нижніх відділів стегна і обох гомілкових суглобів. Підколінний валик прив"язують до нош.

Переломи стегнової кістки дуже тяжкі, оскільки це найбільша кістка в людському організмі. Вона оточена вели­ким масивом м"язів, тут проходять нервові стовбури і магіст­ральні кровоносні судини, їх пошкодження спричинює сильні кровотечі і крововиливи, розтрощення м"яких тканин, а силь­ний біль — шоковий стан.

У цьому разі потрібні заходи для знеболювання та надання нерухомості нижнім кінцівкам. Правильна іммобілізація пере­шкодить здавлюванню кровоносних судин, нервів, поліпшить кровообіг. Для іммобілізації найкращою є шина Дитеріхса . Якщо її немає, таку шину імпровізують. Для цього беруть дві дошки: одну від п"ятки до паху, а другу — від п"ятки до пахвинної ямки. Обидві «шини» надійно прив"язують за допомогою будь-яких засобів до травмованої ноги та тулуба. У ділянці кісточки, колінного суглоба та пахвинної ямки підкладають м"які валики з вати.

У крайньому разі, коли немає ніяких підручних засобів, травмовану ногу прибинтовують до здорової.

Переломи гомілки також спричинюють сильний біль, дефор­мацію гомілки, потовщення в місці перелому. Спостерігається патологічна рухомість і хрустіння в місці травми. Під час

. Накладання шини у разі перелому стегнової кістки.

подання допомоги забезпечують нерухомість колінного та гомілкового суглобів. Для цього шини накладають від стопи до верхньої третини стегна. Стопа має бути зігнута під прямим кутом.

Коли ушкоджено кістки стопи та травмовано гомілковий суглоб, використовують драбинчасту чи сітчасту шину або підручні засоби. Шину згинають таким чином, щоб її можна було накласти на підошву стопи, а задню поверхню гомілки прикріпити до верхньої третини шини. Для п"ятки роблять за­глиблення і підкладають вату. Шину прикріплюють до кінцівки, починаючи вісімкоподібними турами бинта через нижню третину гомілки і стопу, а закінчують спіралеподібне на верхній третині гомілки. Стопа повинна бути зафіксована під прямим кутом.

У разі іммобілізації фанерними рейками чи ціпками їх при­кладають від верхньої частини гомілки до підошви стопи по боках: одну — з внутрішнього, другу — з зовнішнього, і при­бинтовують до кінцівки.

У випадках, коли потерпілий має кілька переломів, у першу чергу зупиняють кровотечу, дають знеболювальний засіб, потім обробляють найнебезпечніпіі відкриті переломи, а вже потім — закриті.

 

Перелом - часткове або повне порушення цілісності кістки, викликане впливом на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення.

Симптоми перелому

Основними ознаками перелому є:

·                     сильний біль

·                     набряк

·                     синець

·                     крепітація уламків (хрускіт)

·                     патологічна рухливість

·                     вкорочення сегменту

·                     несправжній суглоб у віддаленому періоді

·                     деформація кістки (кінцівки)

·                     порушення функцій кістки (кінцівки)

Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження.

Механізми виникнення перелому

Перелом кістки виникає переважно внаслідок раптової сильної дії зовнішніх фізичних чинників. Якщо перелом виникає в ділянці безпосередньої дії фізичної сили, то такий механізм називають прямим, якщо ж травмуючий чинник діє на відстані , то такий механізм перелому називають непрямим(надмірне згинання, розгинання або дія сили на скручення кістки).

 

 

 

Прямий механізм травми

 

 

Непрямий механізм травми при компресійному переломі поперекового хребця

Крім переломів травматичного походження, нерідко виникають переломи внаслідок ураження кістки різними патологічними процесами, а саме: остеомієлітом, пухлинами, метастазами, дисплазією, мієломній хворобі. Кістка руйнується поступово і за найменшого напруження, руху, навіть уві сні виникає перелом. Такі переломи називають патологічними. Травматичний і патологічний переломи у більшості випадків бувають моно фокальними, тобто виникають і одному місці. У разі полі травми, метастазів пухлин, при пухлинах переломи виникають у двох, трьох місцях і більше.

Характер перелому у разі прямого і непрямого механізму дії травмівної сили може бути найрізноманітнішим і залежить від сили, форми, тривалості впливу травмівного чинника, анатомічних особливостей ділянки перелому,біомеханіки м’язів, суглобів кінцівки.

Класифікація переломів

Класифікація за пошкодженням зовнішніх покривів тіла

·                     відкритий перелом (шкіра у ділянці перелому пошкоджена)

·                     закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)

Класифікація за формою кісткових уламків

·                     поперечні

·                     косі

·                     гвинтоподібні

·                     скалкові

·                     роздроблені

Класифікація за порушенням цілісності кістки

·                     повні

·                     неповні

Класифікація за зміщенням

·                     зміщені

·                     незміщені

Класифікація за кількістю переломів

·                     одиночні

·                     множинні

Перша допомога при переломах

При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення). Фіксація проводиться готовими шинами або пов'язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки та ін.). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м'яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.

Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).

При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап'ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий — при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому вводять морфін.

При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов'язку. При артеріальній кровотечі накладають джгут.

У лікувальному закладі після обстеження постраждалого у першу чергу проводять репозицію (вправлення) уламків, а потім накладають відповідну гіпсову лонгету. Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов'язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних видів імплантів швів, цвяхів, гвинтів, пластинок. Хірургічним лікуванням переломів є остеосинтез.

При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сироватку, антимікробні препарати.

Зростання кісток

Зламана кістка починає процес відновлення одразу після перелому. Зростання перелому проходить чотири головні стадії.

Утворення згустку

Спочатку кров збирається в кінцях зламаної кістки, утворюючи в'язку масу у вигляді згустку. Зі згустку утворюються волокна, які стають основою для наростання нової кісткової тканини.

Заповнення згустку

Незабаром клітини, які загоюють кістки — остеокласти і остеобласти, — заповнюють згусток. Остеокласти починають згладжувати зазубрені краї кістки, а остеобласти заповнюють проміжок між її кінцями. Через кілька днів з цих клітин формується гранулярний міст, який зв'язує кінці кістки.

Формування кістяної мозолі

Через 6-10 днів після перелому гранулярний міст з клітин стає кістковою масою, яка називається мозолем. Вона крихка і при різкому русі може зламатися. Ось чому зламана кістка під час загоєння повинна бути нерухомою. Пізніше мозоль перетворюється на тверду кістку.

Зрощення кістки

Через 2-9 тижні, за новими кровоносними судинами починає надходити кальцій до проблемної ділянки, що сприятливо впливає на кісткову тканину. Цей процес-окостеніння, з'єднує зламані елементи кістки. Кістка вважається загоєною, по проходженню всіх етапів, і стає міцною. Хоча пошкоджену ділянку можна звільнити від гіпсу, для остаточного одужання необхідно близько року. перелом кістка зрощення мозоль

Щоб кістки швидше зрослися, необхідно точно слідувати вказівкам фахівця і дотримуватися обережності, в іншому випадку, може порушити процес загоєння. Це може сприяти неправильному зростанню кістки, поряд з погано проведеною операцією по складанню уламків і непрофесійної консультацій фахівця.

 

 

 

 

 

 

Синдром тривалого стиснення

Синдром тривалого стиснення – специфічний варіант травми, пов'язаний з масивним тривалим стисненням м'яких тканин, нервів і магістральних судин.

Класифікація:

• 1. За видом компресії: частиною свого тіла (позиційне), предметами, фунтом.
• 2. За локалізацією: голова, грудна клітка, живіт, таз, кінцівки.
• 3. За ступенем тяжкості: легка, середня, важка
• 4. За клінічним перебігом: період компресії і посткомпресійний період (ранній (1-3 доби), проміжний (4-18 діб), пізній).
• 5. Ускладнення: гостра ішемія кінцівки, гнійно-септичні ускладнення

Патогенез. Провідні патогенетичні фактори – токсемія, внутрішньосудинне згортання крові (спричинені попаданням в кровоносне русло продуктів розпаду клітин), плазмовтрата (набряк пошкодженої кінцівки), больове подразнення (порушує координацію процесів збудження і гальмування в ЦНС).

Результат тривалого стиснення кінцівок – ішемія кінцівки або її сегменту в поєднанні з венозним застоєм та травмою нервів. У тканинах накопичуються кислі продукти (молочна кислота) і продукти розпаду тканин (в т.ч. калій). Відбувається механічне руйнування тканин з утворенням великої кількості токсичних продуктів метаболізму і розпаду тканин (міоглобін, гістамін, молочна кислота, продукти розпаду білків, аденілових кислота, креатиніну, фосфору та ін.). За 1-3 доби після звільнення кінцівки ці речовини накопичуються у крові і розвивається травматичний токсикоз, метаболічний ацидоз. Міоглобін осідає в ниркових канальцях, блокує їх, порушуючи фільтрацію і реабсорбцію сечі. Розвивається гостра ниркова недостатність (олігурія, анурія і уремія). На ґрунті токсикозу розвивається гостра печінкова і серцево-судинна недостатність. Негативно впливає на стан хворого гіперкаліємія. Параллельно відбувається згущення крові в результаті, лгіазмовтрати, тому що розвивається масивний набряк пошкоджених тканин. У важких випадках плазмовтрата сягає 1/3 ОЦК. В цей час (ранній посткомпресійний період) основна роль відіграють зміни мікроциркуляціі.

Далі наростає набряк звільнених від стиснення ділянок, на пошкодженій шкірі виникають пухирці, крововиливи, згущення крові змінюється гемодилюцією, наростає анемія, різко знижується діурез (до анурії).

У звільнених тканинах розвивається набряк, (компартмент- синдром), що знову призводить до стиснення та ішемії тканин навіть після декомпресії.

Клініка. Місцеві зміни обумовлені ішемією, лімфостазом, ішемічним невритом і некроз тканин.

Період компресії. У більшості постраждалих зберігається свідомість, але можлива загальмованість, сплутаність або втрата свідомості. Рідко буває збудження. Скарги на біль і відчуття розпирання у стиснутих ділянках тіла, спрагу, утруднення дихання. При значній травмі, особливо з ушкодженням черевної та грудної порожнини, переломами довгих трубчастих кісток, пошкодженнями магістральних судин та нервів, розвивається травматичний шок.

Посткомпресійний період.

Ранній період – перші 2-3 доби після звільнення (локальні зміни і ендотоксикоз). У перші години після декомпресії загальний стан хворого задовільний. Хворий відзначає біль в ушкодженій кінцівці, слабкість, нудоту. Кінцівка бліда, місцями покрита синюшними плямами, порушена чутливість шкіри. За 3-6 год. після декомпресії може розвинутись травматичний шок. Занепокоєння, страх, ейфорія змінюються апатією, сонливістю. Розвивається тахікардія, артеріальна гіпотензія. Збільшується набряк кінцівки. За рахунок виходу в тканини рідкої частини крові розвивається згущення крові.

Проміжний період (період гострої ниркової недостатності) триває від 3-4 до 8-12 днів. В цей період крім гострої ниркової недостатності велику небезпеку для життя представляє прогресуюча гіпергідратація, гіпопротеїнемія, анемії. В цей же час продовжують наростати дегенеративно-некротичні зміни у місці стиснення, які ускладнюються розвитком місцевої інфекції. Внаслідок порушення сечовиділення і метаболічних розладів продовжує наростати набряк кінцівок, з'являються набряки на інших ділянках тіла.

Пізній (відбудовний) період починається з 3-4 тижня: поступове відновлення функції уражених органів (див. табл. 3.13 і 3.14).

Таблиця 3.13

Основні ознаки посткомпресійного періоду при синдромі тривалого стиснення

Ознаки	Ранній період	Проміжний період	Пізній період
Загальний стан	важкий	задовільний, поступово стає тяжким;	задовільний
Свідомість	збережена, можлива загальмованість	збережена (у важких випадках втрачена) іноді збудження	збережена
Пульс	понад 100/хв, ледь відчутний	60-80/хв., задовільного наповнення.	60-80/хв.
Систолічний тиск	60-80 мм рт. ст.	нормальний, часто підвищений (до 140-160 мм рт. Ст.)	нормальний, злегка підвищений
Температура	нормальна, або знижена до 35°С	підвищена до 38-39°С	Нормальна
Нудота, блювання	часто	при наростанні уремії	Немає
Діурез, зміни в сечі	олігурія, сеча кисла, висока питома вага, альбумінурія, міогло- бінурія, мікрогематурія, циліндрурія	олігоанурія, сеча кисла, низька питома вага, альбумінурія, міоглобінурія, циліндрурія (гіалінові, зернисті), пігментні	іноді сліди білка, мікрогематурія, поодинокі циліндри
Гемоглобін	гіпергемоглобінемія	норма або незначне зниження	норма або зниження
Еритроцити	5-7x10%	норма, часто нижче норми	норма, згодом вторинна анемія
Лейкоцити	нейтрофільний лейкоцитоз	теж	формула не змінена
Біохімічний аналіз крові	збільшення сечовини, креатиніну, фосфору; зменшення: хлоридів, лужності	різке наростання вмісту креатиніну, сечовини, фосфору; подальше падіння лужності	норма

Таблиця 3.14

Зміни в пошкодженій кінцівці (симптоми ішемії, пімфостазу і невриту)

Ознаки	Ранній період	Проміжний період	Пізній період
Шкіра	багряно-синюшна, холодна	багряно-синюшна, тепла	блідо-рожева, тепла
Набряк	значний	поступово зменшується	Відсутній
Наявність пухирів	наповнені геморагічним або серозним вмістом	в зоні найбільшої компресії	відсутні
Пульсація артерій	відсутня	не завжди визначається.	нормальна
Рухи	різко обмежені, або неможливі		поступове відновлення

В залежності від тривалості компресії, локалізації та реакції організму виділяють три ступені тяжкості:

• 1) легкий ступінь-стиснення4-6 год, невелика глибина і площа ураження. Переважають місцеві зміни. Розлади гемодинаміки помірні. Сеча червоно-бура, але швидко набуває звичайного забарвлення. При більш виражених пошкодженнях м'язів міоглобінурія тримається декілька днів. Олігоурія зберігається 2-4 дні. До 4-6-го дня на тлі цілеспрямованої інтенсивної терапії зникає біль і набряк, відновлюється чутливість у пошкоджених тканинах, нормалізується температура тіла, діурез. Лабораторні показники приходять до норми на 5-7-й день.
• 2) середній ступінь – стиснення понад 6 год, більш великі пошкодження. Помірна ендогенна інтоксикація. Порушення функції нирок проявляються патологічними змінами крові і сечі. Міоглобінурія і олігурія зберігаються 3-5 діб. У крові – помірне збільшення вмісту залишкового азоту, сечовини та креатиніну. Виражений лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво. Несвоєчасна або недостатня інтенсивна терапія може спричинити швидкий прогрес гострої ниркової недостатності і важкі інфекційні ускладнення. Лабораторні показники приходять до норми на 3-4- й тиждень.
• 3) тяжкий ступінь-стиснення понад 6 год, великі ушкодження. Інтоксикація швидко наростає і спричиняє важкі ускладнення. Найгрізне – гостра ниркова недостатність. Невчасна чи недостатня інтенсивна терапія спричиняє гемодинамічні розлади. Стан хворого прогресивно погіршується. Рано виникає поліорганна недостатність, яка зберігається впродовж усіх періодів. Якщо в результаті лікування стан хворого стабілізується, то настає короткий світлий проміжок, після чого стан знову погіршується.

Лікування. Догоспітальна допомога – звільнення від стискаючого предмету (попередньо накладають джгут, щоб блокувати потрапляння токсичних продуктів розпаду тканин у кровотік). Після звільнення джгут знімають, накладають асептичну пов'язку, кінцівку бинтують еластичним бинтом, іммобілізують, обкладають льодом, снігом (зменшує всмоктування токсичних речовин), розпочинають протишокові заходи.

Лікування в стаціонарі поєднує декілька методів, кожен з яких у певний період провідним:

• • інфузійна терапія (не менше 2 л на добу – розчини амінокислот (інфезол), 5% розчин глюкози з аскорбіновою кислотою і вітамінами групи В, розчин гідрокарбонату натрію (корекція ацидозу), дезінтоксикаційні препарати. Склад і обсяг інфузій корегують залежно від добового діурезу, кислото-лужного стану, тяжкості інтоксикації, проведеної операції;
• • екстракорпоральна детоксикація (плазмаферез);
• • ГБО (поліпшує мікроциркуляцію, зменшує ступень гіпоксії);
• • гемодіаліз (в період гострої ниркової недостатності);
• • стимуляція діурезу (лазикс до 80 мг на добу, еуфілін);
• • покращення мікроциркуляції (дезагреганти – пентоксифілін, ресорбілакт);
• • профілактика тромбоутворення і ДВЗ-синдрому (наприклад, гепарин по 2500 ОД п/ш 4 рази на добу);
• • профілактика гнійних ускладнень (антибіотики);
• • оперативні втручання – хірургічна обробка ран, фасціотомія (при наростанні набряку кінцівки, для відновлення кровообігу, відмежування некрозів, зниження всмоктування токсичних продуктів), некрекгомія, ампутація кінцівок (при масивному пошкодженні кінцівки).

 

Синдром позиційного стиснення

Синдром позиційного стиснення – "побутовий" різновид синдрому тривалого стиснення Для його розвитку потрібне поєднання декількох чинників (тривалий глибокий патологічний сон у незручному положенні із закладеними під себе чи зігнутими в суглобах кінцівками або при звисанні кінцівки через край твердого предмету). Відмінні риси – екзотоксичне отруєння і кома в гострому періоді, відсутність травматичного шоку, менш виражені місцеві зміни, повільно наростаюча плазмовтрата.

Лікування проводять за тими ж принципами. У гострому періоді проводять терапію екзотоксичної коми.

ВІДКРИТІ МЕХАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ РАНИ

 

Мета:

отримати відомості про поранення і рану, види ран, клінічні ознаки і класи-
фікацію ран; знати загальні принципи первинної хірургічної обробки ран і
основи надання першої медичної допомоги (мал. 36; мал. 37);
оволодіти первинною хірургічною обробкою ран і активно-пасивною профілак-
тикою правця.

Вчення про рани має багатовікову історію. Людина під час діяльності отриму-
вала рани і змушена була лікувати їх. На сьогодні 96 % усіх ран — побутові, 3,5 %
з них — спроби суїциду, 0,4 % — виробничі травми.

Раною називається будь-яке механічне ушкодження частин тіла, що супро-
воджується порушенням цілості покривних тканин — шкіри і слизових оболонок.

Класифікація

І.      За походженням.

1.        Операційні — робляться спеціально з лікувальною або діагностичною метою,
в особливих асептичних умовах, з мінімальною травматизацією тканин, при
знеболенні, з ретельним гемостазом і, як правило, із зіставленням і з’єднанням
швами розітнутих анатомічних структур.

2.        Випадкові — наносяться всупереч волі пораненого і можуть завдати йому шко-
ди або спричинити смерть.

II.        За видом травмівного знаряддя і характером ушкодження.

1.        Різані — рани, що наносяться гострим предметом (ніж, бритва, скло). Больо-
вий синдром виражений помірно, кровотеча значна. Ці рани небезпечні уш-
кодженням судин, нервів, внутрішніх органів.

2.        Колоті — наносяться вузькими і гострими предметами (багнет, шило, голка).
Особливістю їх є велика глибина при незначній площі ушкодження шкіри. Бо-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

льовий синдром незначний, зіяння відсутнє, зовнішньої кровотечі немає, але
можуть розвиватися гематоми (скупчення крові в тканинах). Особливістю та-
кож є те, що через відсутність зіяння і виділення назовні ранового вмісту ство-
рюються сприятливі умови для розвитку інфекції, у тому числі анаеробної.

1.        Забиті — виникають в результаті дії тупого предмета. Навколо рани виникає
широка зона ушкодження тканин з просоченням їх кров’ю і порушенням жит-
тєздатності (некрозом). Характерний виражений больовий синдром (велика
зона ушкодження), а зовнішня кровотеча невелика (стінки судин ушкоджені
на великій ділянці і швидко тромбуються).

2.        Рвані — утворюються від дії тупого предмета, але спрямованого під гострим
кутом до поверхні тіла. Спостерігається значне відшарування, а інколи скаль-
пування шкіри на великій ділянці. При цьому відшарована шкіра може втра-
тити живлення і некротизуватися.

3.        Розтрощені— механізм утворення аналогічний забитим і рваним ранам, але
ступінь ушкодження тканин набагато більший. М’язи та інші м’які тканини роз-
минаються, роздавлюються на відповідних кістках, а інколи ламаються і кістки.

4.        Рубані — наносяться масивним, але досить гострим предметом (шабля, соки-
ра). Часто поєднуються з ушкодженням внутрішніх органів, кісток. Зона уш-
кодження тканин істотна, часто розвиваються масивні некрози. Больовий син-
дром значний, кровотеча помірна, але виражені крововиливи.

5.        Укушені — з’являються в результаті укусу тварини або людини. Вони є най-
більш інфікованими, оскільки ротова порожнина багата умовно-патогенною
флорою, дуже вірулентною. Крім того, вони можуть бути заражені вірусом ска-
зу, що потребує проведення профілактичних заходів.

6.        Змішані — поєднують у собі властивості різних ран: рвано-забитих, колото-різаних.

7.        Вогнепальна — має такі особливості:
наявність трьох зон ушкодження:

1   зона — рановий канал; інколи містить кулю, сторонні тіла, шматки некроти-
зованих тканин, кров, бактерії.

2   зона — прямого травматичного некрозу; виникає під впливом кінетичної
енергії, що передалася від кулі тканинам.

3   зона — молекулярного струсу; складається з тканин з порушеним метаболіз-
мом і ушкодженнями клітинних структур; цю зону називають часом «коморою по-
дальшого некрозу»;

складний анатомічний характер ушкоджень; часто спостерігаються ушкод-
ження декількох порожнин організму;

високий ступінь інфікованості; часто ускладнюються розвитком інфекції,
пов’язаним з наявністю великої зони некрозу і з сильним забрудненням рани.

II.        За характером ранового каналу.

1.        Наскрізні — мають вхідний і вихідний отвори, при цьому куля не залишається
в тілі.

2.        Сліпі — мають тільки вхідний отвір, куля залишається в тілі потерпілого в
кінці ранового каналу.

3.        Дотичні— поранення поверхневих тканин, без проникнення в порожнини
тіла, рановий канал при цьому зіяє.

III.      За ступенем інфікованості.

1.        Асептичні— зроблені в операційній з повним дотриманням асептики. Такі
рани гояться швидко, без ускладнень. Залежно від ступеня мікробної контамі-
нації операції поділяють на 4 види:

 

чисті, або асептичні, оперативні втручання (планові первинні операції без роз-
тину просвіту внутрішніх органів);

чисті оперативні втручання з імовірним інфікуванням — умовно асептичні
(операції з розтином органів, в яких можлива наявність мікроорганізмів);
операції з високою небезпекою інфікування — умовно інфіковані (втручання,
під час яких контакт з мікрофлорою є значним);

операції з дуже високим ризиком інфікування — інфіковані (екстрені операції
з приводу різних гнійних процесів).

2.        Свіжоінфіковані — це будь-яка рана, нанесена зовні операційної рани протя-
гом 3 діб з моменту ушкодження.

3.        Гнійні — вирізняються тим, що в них вже розвився інфекційний процес.

V.       За складністю.

1.        Прості — для них характерне тільки ушкодження шкіри, підшкірної жирової
клітковини і м’язів.

2.        Складні — це рани з ушкодженням внутрішніх органів, кісткових структур,
магістральних судин і нервових стовбурів.

VI.     Залежно від розташування рани стосовно порожнин тіла.

1.        Непроникні.

2.        Проникні, тобто рани, що сполучають якусь порожнину із зовнішнім середо-
вищем. При цьому порушується цілість відповідної оболонки (тверда мозкова
оболона, пристінкова плевра, пристінкова очеревина, капсула суглоба). Такі
рани можуть бути з ушкодженням внутрішніх органів або без нього.

VII.   За ділянкою ушкодження.

1.        Рани шиї.

2.        Рани голови.

3.        Рани тулуба.

4.        Рани кінцівок.

VIII. За кількістю одночасно нанесених ушкоджень.

1.        Одиночні.

2.        Множинні.

IX.     Комбіновані поранення. Виникають при дії на рану крім механічних ще й ін-
ших ушкоджувальних чинників (висока чи низька температура, хімічні або
радіоактивні речовини).

 

ВИДИ ПХО

I.          Рання. Проводиться в термін до 24 год з моменту нанесення рани, включає всі
основні етапи і зазвичай закінчується накладенням первинних швів.

II.        Відстрочена. Виконується між 24—48 годинами після поранення. У цей період
розвивається запалення, з’являються набряк, ексудат. Операція проводиться
на тлі уведення антибіотиків; рана, як правило, залишається відкритою (її не
зашивають), згодом накладаються відстрочені первинні шви.

I.          Пізня. Проводиться пізніше 48 год, коли запалення близьке до максимального

і   починається розвиток інфекційного процесу. Рана залишається відкритою і
проводиться курс антибіотиків. Можливе накладення ранніх вторинних швів
на 7—20 діб, коли рана повністю покриється грануляціями й отримає відносну
резистентність до розвитку інфекції.

Показання до ПХО: наявність будь-якої глибокої випадкової рани, якщо з
моменту нанесення пройшло від 48 до 72 год.

Протипоказання до ПХО:

1.        Ознаки розвитку в рані гнійного процесу.

2.        Критичний стан пацієнта (термінальний стан, шок).

 

 

 

 

 

 

 

Основна:

О.М. Кіт "Медсестринство в хірургії" Тернопіль, 2002р. ст. .

Додаткова:

С.Д. Хіміч " Хірургія" Київ "Здоровя" 2004р. ;

Л.М. Ковальчук "Навчальний посібник з хірургії в модулях" Київ,"

Медицина"                  2009 р.

Л.В. Цитовская "Руководство по практическим занятиям по хирургии."

К., "Вища школа" 1988г.