|
Викладач |
Стоянова
Л.П. |
|
Предмет |
Мікробіологія |
|
Група |
2 – А с/с |
|
Дата |
Згідно розкладу 19.04.2021 |
|
Тема Лекція |
Тема: Збудники
повітрянокраплинних бактеріальних інфекцій. |
Лекція Тема:Збудники
повітрянокраплинних бактеріальних інфекцій.
Актуальність теми: Збудники повітряно-краплинних бактеріальних
інфекцій: Micobacterium tuberculosis (паличка Коха), Corynebacterium diphtheriae (паличка Леффлера), Bordetella pertussis (паличка Борде-Жангу). Ця назва вказує на їх схожість за шляхом
передачі захворювань – основним є повітряний шлях. Під час кашлю, чхання
розмови, хворий виділяє аерозоль, що швидко висихає і змішується з пилом, тому
збудник тривалий час перебуває в повітрі. Після вдихання такого повітря збудник
проникає в бронхи, бронхіоли, альвеоли
та уражає слизову оболонку верхніх дихальних шляхів. Особливо у тих хто палить,
збудник проникає через уражену стінку бронхів, тому що вони не мають місцевого захисту.
В Україні з 1995 року
зареєстрована епідемія туберкульозу (чахотки, сухоти, бугорчатки). Від нього
вмирають і бідні і багаті і нікому не відомі люди, знаменитості – Моцарт, Шопен, Некрасов, Чехов, Леся Українка.
Кожного року від
туберкульозу помирають 9 тисяч осіб переважно працездатного віку. В Україні
затверджений Закон і розроблена національна програма боротьби з туберкульозом, які спрямовані на запобігання поглиблення
епідситуації.
ІІ.
Навчальні цілі заняття:
Ознайомитись з
мікробіологічною характеристикою збудників туберкульозу, дифтерії, коклюшу.
Знати: особливості взяття патологічного матеріалу для
дослідження та його транспортування до бактеріологічної лабораторії.
Вміти: проводити взяття патологічного матеріалу для дослідження
та його транспортування. Оформлення супровідної документації, висівання
матеріалу на поживне середовище. Вибір препаратів для специфічного лікування,
профілактики та алергодіагностики. Дотримання вимог охорони праці, техніки
безпеки, протиепідемічного режиму згідно наказів МОЗ України під час роботи зі
збудниками повітряно-краплинних бактеріальних інфекцій (№327 ,№620 ,№684, №950
(Концепція цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на
2018-2021 роки Розпорядження №1011-р від 27 грудня 2017р)).
Виховні
цілі заняття: Формування
професійної особистості медпрацівника, професійної відповідальності в профілактиці
повітряно-краплинних бактеріальних інфекцій.
Обладнання: таблиці, муляжі, живильні середовища
Левенштейна-Йенсена, Лефлера, КВА чашки Петрі, бактеріологічні петлі, стерильні
пробірки з тампонами, плювальниці, презентація, німі малюнки.
Міжпредметні зв’язки: біологія, хімія, анатомія, фізіологія,
латинська мова, генетика, фармакологія.
План:
- Морфологія, культивування, антигенна
структура збудників Micobacterium tuberculosis
(паличка Коха), Corynebacterium diphtheriae (паличка Леффлера), Bordetella pertussis (паличка Борде-Жангу).
- Патогенетичні закономірності інфекційного
процесу, спричиненого збудниками повітряно-краплинних інфекцій (дифтерії,
туберкульозу, коклюшу).
- Мікробіологічна діагностика (дифтерії,
туберкульозу, коклюшу).
- Принципи профілактики і лікування.
- Соціальна профілактика туберкульозу. Державні заходи.
Бактеріальних інфекцій
План лекції
I.Загальна характеристика збудника дифтерії, лабораторна діагностика
захворювання.
II. Кашлюк, загальна характеристика збудника, лабораторна діагностика захворювання.
III. Мікобактерії
туберкульозу, їх морфо-культуральні властивості, лабораторна діагностика
захворювання.
Актуальність теми
До групи
повітряно-крапельних інфекцій відносять збудників дифтерії, кашлюка та
туберкульозу. Чутливість людей до вище вказаних інфекцій досить висока. Разом з
тим, збудники цих інфекцій здатні викликати серьйозні ускладнення після
перенесеної хвороби та навіть закінчуватися летально. Дифтерія, кашлюк та
туберкульоз відносяться до керованих інфекцій, вакцинація проти яких
здійснюється за календарем профілактичних щеплень. Однак, останнім часом все
частіше реєструються випадки цих захворювань серед населення України.
Особливого значення набуває ситуація щодо поширеності туберкульозу в нашій
країні та усьому світі.
Щогодини в Україні
реєструється 4 хворих на туберкульоз, і кожну годину один такий хворий помирає,
серед них - діти, кількість яких з кожним роком збільшується. Щорічно в нашій
країні вперше реєструється до 40 тисяч хворих на туберкульоз, помирає 10 тисяч.
Сьогодні 500 тисяч українців перебувають на диспансерному обліку з приводу
туберкульозного захворювання, з них 90 тисяч - з відкритою формою. Найвищі
показники захворюваності на туберкульоз у південних областях України -
Херсонській, Миколаївській, Запорізькій та Одеській.
Матеріали даної лекції
є базовим та може використовуватися студентами при вивченні таких дисциплін, як
інфекційні хвороби, фтизіатрія, загальний догляд. А також допоможе майбутнім
спеціалістам виконувати профілактичні заходи, спрямовані на запобігання
зараженню при контакті з інфекційними хворими.
І Збудник дифтерії
Морфологія і фізіологія. Коринебактерії дифтерії (C. diphtheriae)це прямі або трохи зігнуті тонкі Гр(+) нерухомі безспорові палички, не
мають капсулу, довжиною 1-8 мкм, шириною 0,3-0,8 мкм із невеликими
булавоподібними стовщеннями на кінцях. На полюсах бактерійних клітин
розташовані метахроматичні зерна волютину або зерна Бабеша-Ернста. Вони є
запасом поживних речовин. Найкраще ці зерна виявляють при забарвленні за
методом Нейсера: цитоплазма забарвлюється в світло-коричневий, а зерна волютину
- в темно-синій колір. Бактерії в мазках виглядають досить характерно і
нагадують купку розкиданих сірників. Взаємне розташування паличок також
своєрідне: під гострим або прямим кутом, у вигляді латинських літер V, L, Y.
Збудник дифтерії добре
росте в аеробних умовах на сироваткових середовищах Ру (згорнута кінська
сироватка), Леффлера (сироватка з 1/3 цукрового бульйону) та на мартенівському
бульйоні. Широко використовуються сироватковий і кров’яний телуритовий агар,
середовище Клауберга та ін. На мартенівському бульйоні утворюється ніжна
плівка, яка поступово товстішає, стає крихкою і опускається на дно. На
згорнутій сироватці, навіть при густих посівах, колонії ізольовані, ніколи не
зливаються, бугристі, нагадують шагренєву шкіру. Вони круглі, сухуваті,
кремувато-жовтого кольору, матові, з трохи піднятим центром.
За характером росту на
телуритових середовищах і деякими іншими ознаками збудник дифтерії поділяють на
біовари: gravis (R - форма), mitis(S- форма), intermedius, belfanti, які
відрізняються за культуральними та біохімічними властивостями.
Дифтерійні бактерії
розкладають глюкозу, мальтозу, галактозу, не ферменту-ють сахарозу, виділяють
цистиназу і не утворюють уреазу. Ці ознаки важливі для диференціації їх від
інших коринеформних бактерій.
Токсиноутворення.Коринебактерії дифтерії утворюють сильний екзотоксин, який є
основним фактором їх вірулентності. Крім токсину вони продукують гіалуронідазу
і нейрамінідазу. Дифтерійний токсин вибірково уражає м’язи серця, наднирникові
залози, периферичну нервову систему. Існують токсигенні й нетоксигенні штами
коринебактерій дифтерії. Клінічну картину захворювання зумовлює саме екзотоксин
збудника.
Антигенна структура. У дифтерійних бактерій виявлені як
термостабільні, так і термолабільні антигени, за якими вони поділяються на 11
сероварів, але всі вони продукують однаковий екзотоксин, який нейтралізує
будь-яка антитоксична протидифтерійна сироватка.
Стійкість до факторів навколишнього середовища. Виділені від
хворих і носіїв коринебактерії дифтерії зберігаються в зовнішньому середовищі
декілька днів, у висушених плівках - значно довше. Стійкі до низьких і чутливі
до високих температур, добре переносять висушування. Усі дезинфікуючі р-ни в
звичайних концентраціях (3-5 %) вбивають їх ч/з 20-30 хв. Чутливі до
пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну. Токсигенні штами більш чутливі до
антибіотиків, ніж нетоксигенні.
Патогенез. Дифтерія - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується
фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані, токсичним
ураженням серцево-судинної, нервової систем і наднирникових залоз. Основний
хазяїн коринебактерій дифтерії - хвора людина і бактеріоносій. Збудник
локалізується переважно в рото- і носоглотці. Захворювання передається, в
основному, повітряно-краплинним шляхом, але може бути зараження і ч/з посуд,
іграшки, книги й інші предмети вжитку, а також харчові продукти, контаміновані
збудниками. Важливе значення у виникненні й розповсюдженні хворих мають
дифтерійні бактеріоносії. Частіше виникає в дітей від 2 до 8 років. Останнім
часом дифтерія “подорослішала”. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів.
Найчастіше виникає дифтерія зіва (98 %), рідко - носа, вуха, очей, шкіри,
статевих органів. При потраплянні на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів
збудник дифтерії пригнічує рух війок епітелію, інгібує навколишню нормальну
мікрофлору, розріджує слиз, виникає адгезія дифтерійних бактерій до мембран
епітеліальних клітин. Виділяється екзотоксин, який призводе до загибелі
епітеліальних клітин. Таким чином, утворюються некротичні ділянки, які
просочуються фібрином. Ці фібринозні плівки погано відокремлюються від слизової
оболонки. Якщо її зняти - тканина кровоточить. Крім того, екзотоксин проникає в
кров та уражує міокард, наднирникові залози, периферійну нервову систему. Якщо
інфекційний процес опуститься до гортані, виникає масивний набряк. Фібринозні
плівки закривають собою просвіт дихальних шляхів, виникає асфіксія, що часто є
причиною смерті хворого. Захворювання супроводжується загальною інтоксикацією
організму. В кров можуть проникнути і самі бактерії (бактеріємія). Смерть може
настати від ядухи або паралічу серця.
Імунітет. Новонароджені захищені материнськими антитілами до 5-6 міс.
Перенесене захворювання залишає у людини антибактеріальний та антитоксичний
імунітет. В той час як штучна імунізація формує у людини антитіла лише до
екзотоксину. Таким чином, вакцинована людина при контакті зі збудником ризикує
стати «здоровим» носієм.
Про наявність
антитоксичного імунітету судять за реакцією Шика. Для цього 1/40 DLM (DLM – це
мінімальна доза екзотоксину, що викликає загибель усіх морських свинок масою
250 гр, яким його ввели) разом з 0,2 мл ізотонічного розчину вводять
внутрішньошкірно у передпліччя. Якщо антитоксичних антитіл немає у людини, то
через 24-48 годин у місці введення виникає припухлість, почервоніння до 2 см у
діаметрі.
У 6-7% випадків можуть
виникнути повторні захворювання дифтерії.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження служать слиз із уражених
ділянок рото глотки, рідше очей, шкіри, статевих органів.Матеріал беруть
окремими стерильними сухими ватними тампонами натщесерце або не раніше, ніж
через дві години після прийому їжі. Доставка у лабораторії не повинна
перевищувати 3 години. Основне значення має виділення чистої культури і
визначення її токсигенності. Результати дослідження видають ч/з 48-96 год.
Токсигеність виявляють за допомогою антитоксичної сироватки – реакція
преципітації в гелі. Для цього використовують чашку Петрі з агаром на основі
бульйону Мартена, на поверхню якого наносять смужку фільтрувального паперу,
просоченого антитоксичною сироваткою. По боках смужки роблять посіви культур,
що досліджують, «бляшками», розмір яких досягає 0,8 -1 см, а відстань між ними
– 0,7 см. Інкубують посіви при температур 37 град 24 – 48 год. При продукуванні
екзотоксину культурою між колонією та фільтрувальним папіром утворюється тонка
лінія преципітації. Мікробіологічне дослідження тільки підтверджує клінічний
діагноз. Розпізнавання дифтерійного бактеріоносійства можливе лише за допомогою
лабораторних методів.
Профілактика та лікування. Загальні профілактичні заходи
зводяться до ранньої діагностики, госпіталізації хворих, виявлення
бактеріоносіїв, проведення повноцінної дезинфекції приміщення і предметів
вжитку. Основне значення має специфічна профілактика - активна імунізація людей
дифтерійним анатоксином, який входить до складу багатьох вакцин: АКДП -
адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева, АДП - адсорбований
дифтерійно-правцевий анатоксин, АД - адсорбований дифтерійний анатоксин, а
АДП-М - адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменшеним вмістом
антигенів, АД-М - адсорбований дифтерійний анатоксин із зменшеним вмістом
дифтерійного антигена. Вакцинацію проводять у віці 3,4,5 міс, а ревакцинацію
через 18 міс, у 6, 15 р
Основний метод лікування- введення специфічної антитоксичної протидифтерійної
сироватки. Її вводять методом дробної десенсибілізації. При легких формах
дифтерії вводять 10000-20000 МО сироватки, при середній тяжкості - 40000-50000
МО, при тяжкій, гіпертоксичній формах - від 60000 до 120000 МО. При поєднанні
дифтерії із стафіло- та стрептококовою інфекцією призначають антибіотики
(пеніцилін, еритроміцин, тетрациклін) і сульфаніламідні препарати.
ІІ Збудник кашлюка
Кашлюк - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується катаральним
запаленням дихальних шляхів і нападами спазматичного кашлю. Збудник коклюшу
вперше виділили від хворої дитини Ж. Борде й О. Жангу в 1906 році. Морфологія і фізіологія. Збудниккашлюка ( B. рertussis)-
невеликі Гр(-) овоїдної форми палички завдовжки 1-1,2 мкм і завширшки 0,3-0,5
мкм. Спор не утворюють, капсули є тільки у Bordetella pertussis, а джгутики -
лише у B. bronchiseptica.
Бордетели - суворі
аероби, вибагливі до умов вирощування. Культивують їх на середовищі Борде-Жангу
(картопляно-гліцериновий агар із кров’ю) або на казеїно-вугільному агарі (КВА).
Колонії всіх видів гладенькі, блискучі, прозорі, опуклі, нагадують крапельки
роси. Виростають через 48-72 год. На кров’яному агарі колонії оточені зонами
гемолізу.
Біологічні властивості
бордетел дуже слабкі. Вони не розкладають білки і вуглеводи, не відновлюють
нітрати, але виділяють каталазу.
Антигенна структура. Бордетели мають загальний термостабільний
О-антиген, гемаглютинін, протективний антиген.
Токсиноутворення. Бордетели продукують багато токсинів та факторів патогенності, які
визначають розвиток хвороби. Окрім токсинів збудник кашлюка має адгезивні фактори. B. pertussis виділяє:
- термолабільний білковий дермонекротичний токсин, який діє на нервові
рецептори дихальних шляхів, що викликає спазматичний кашель. Він також збуджує
дихальний центр, спричиняє спазм м’язів дрібних бронхів;
- ендотоксин;
- токсин, що стимулює лейкоцитоз;
- гістаміносенсибілізуючий фактор.
Лабораторна діагностика.
Основні методи
діагностики кашлюка та паракашлюка є бактеріологічний та серологічний.
Бактеріологічний метод
використовують у перші 2-3 тижні захворювання. Матеріалом для здійснення цього
методу служать слиз із носоглотки або харкотиння. Існує 2 способи взяття
матеріалу: за допомогою задньоглоточного тампону та метод «кашльових
пластинок».
Перший спосіб
використовують при легких, стертих клінічних формах кашлюка. Матераіл треба брати натщесерце або через 3 години після їжі.
Використовують 2 види тампонів: сухий та вологий. Матеріал, який беруть сухим
тампоном, треба негайно посіяти на поживне середовище. Матеріал, взятий вологим
тампоном, треба транспортувати у бактеріологічну лабораторію у найближчі 2-3
години.
Взяття матеріалу
задньоглотчним тампоном (тампон зігнутий під кутом 120 град) здійснює медчна
сестра. Для цього дитина повинна відкрити рот. Медична сестра лівою рукою за
допомогою шпателя фіксує язик, а правою рукою вводить тампон у порожнину рота,
спрямовуючи його за корінь язика. Тампон не повинен торкатися щік, язика,
піднебіння. Кінчиком тампону торкається задньої стінки глотки, проводячи ним
зправа наліво 2-3 рази, а потім обережно його виймає.
При важких клінічний
формах роблять посів за методом “кашльових пластинок”: під час кашлю чашку
Петрі з живильним середовищем тримають на відстані 10-15 см перед ротом. На
поживне середовище не повині потрапляти слина, блювотні маси
тощо.Транспортування матеріалу здійснюють у біксах при температурі 4-37 град,
запобігаючи потраплянню прямих сонячних променів. Збудник коклюшу можна
виділити протягом перших двох тижнів хвороби. Культури виростають через 2-5
днів. Колонії на середовищі Борде-Жангу нагадують краплини роси. Види виділених
культур визначають за морфологічними, культуральними, ферментативними й
антигенними властивостями.
Після 2 - 3 тижня захворювання проводять серологічну діагностику.
Використовують розгорнуту РА, завдяки якій визначають титр (кількість)антитіл у
дитини. Діагностичним титром для людини, що не вакцинована та ніколи не
хворіда кашлюком, є 1:80, а для
вакцинованих дітей дослідження проводять двічі. Це так називає мий метод
«парних сироваток». У людини беруть для дослідження кров. Визначають титр
антитіл , а через 2 тижні дослідження повторюють. Діагностично значимим є
наростання титру антитіл у 4 рази та більш.
Профілактика і лікування. Для попередження виникнення
захворювань важливе значення має рання діагностика й ізоляція хворих дітей
протягом 30 днів від початку хвороби. Ослабленим дітям, які були в контакті з
хворими, з профілактичною метою вводять імуноглобулін.
Для специфічної профілактики застосовують адсорбовану
кашлюково-дифтерійно-правцеву (АКДП) вакцину. Перше щеплення роблять у віці
3,4,5 місяців, ревакцинацію – через 18 міс. Лікування проводять проти
кашлюковим імуноглобуліном і антибіотиками, з яких найбільш ефективними є левоміцитин,
еритроміцин, ампіцилін і тетрациклін, але вони діють лише в катаральному і в
перші дні спазматичного періоду хвороби.
Також зустрічається мишачий збудник туберкульозу.
Морфологія і фізіологія. Мікобактерії туберкульозу(Mycobacterium tuberculosis)- тоненькі, прямі або трохи зігнуті
палички довжиною 1-4 мкм і шириною 0,2-0,6 мкм, гомогенні або зернисті, Гр(+).
Вони нерухомі, не утворюють спор і капсул, можуть мати гіллясті, ниткоподібні й
кокоподібні форми. Вони погано сприймають анілінові барвники.
До складу оболонки
вірулентного збудника входить особий ліпід – корд-фактор, який сприяє
склеюванню мікобактерій та їх росту у вигляді кіс та джгутів. Крім того велика
кількість ліпідів надає збудникам стійкості до таких хімічних речовин, як
кислоти, спирти, луги.
Спосіб забарвлення за
Цілем-Нільсеном надає можливість визначати цю кислото- та спиртостійкість
мікроорганізма та диференціювати його від інших мікробів.
Мікобактерії туберкульозу вирощують в аеробних умовах на складних живиль-них
середовищах із додаванням яєць, гліцерину, картоплі, вітамінів, глюкози,
амінокислот, твіну-80. Найчастіше використовують гліцериновий бульйон,
середовищі Левенштейна-Йєнсена, Фінна ІІ Петраньяні, Сотона. Мікобактерії
розмножуються дуже повільно, ріст їх досить характерний. На гліцериновому
бульйоні через 10-15 днів з’являється плівка, яка поступово товстішає,
зморщується, кришиться і опускається на дно, а бульйон залишається прозорим. На
щільних середовщах через 10-12 днів виникає сухий, лускоподібний наліт, який
поступово переходить у нерівномірні, бородавчасті утворення. Це типові R-форми
колоній, які властиві більш вірулентним штамам мікобактерій.
Туберкульозні бактерії виділяють ряд протеолітичних і цукролітичних ферментів,
не утворюють екзотоксину, але містять ендотоксини, які вивільняються при
розпаді клітин.
Антигени і класифікація. Антигени туберкульозних бактерій складаються з
білкових фракцій, ліпідів, фосфатидів і полісахаридів. Антигенна структура
різних видів мікобактерій туберкульозу подібна. Туберкуліновий протеїн має
виражені алергенні властивості. Найчастіше туберкульоз у людини викликає М.
tuberculosis (понад 90 % випадків), значно рідше - М. вovis (3-5 %).
Характерною
властивістю M. tuberculosis є здатність змінюватися
під впливом факторів навколишнього середовища. Однією з знак мінливості
збудника є розвиток лікарської резистентності до протитуберкульозних засобів.
Стійкість до факторів навколишнього середовища. У зовнішньому
середовищі туберкульозні бактерії досить резистентні й можуть довго зберігатись
живими. У висушеному мокротинні вони виживають до 10 місяців. Однак під впливом
прямих сонячних променів гинуть через 2-5 хв, а розсіяного сонячного світла -
через 5-10 днів. На різних предметах вжитку в оточенні хворого мікобактерії
туберкульозу виживають більше трьох місяців, у грунті - до півроку, у воді -
більше року. Довго зберігаються в молоці та молочних продуктах. Кип’ятіння
вбиває їх швидко. До дезинфікуючих розчинів вони також стійкіші, ніж інші
бактерії. Так, 5 % розчин карболової кислоти викликає їх загибель лише через 6
год. Більш чутливі вони до дії хлораміну і хлорного вапна у високих
концентраціях – 4 – 5% та більше.
Патогенез. Джерелом інфекції є хворі люди і тварини з відкритою формою
туберкульозу, які виділяють збудника. Зараження людей туберкульозом найчастіше
відбувається повітряно-краплинним і повітряно-пиловим способом. Можливе також
інфікування через молоко і молочні продукти, через шкіру і слизові оболонки. У
місці проникнення збудника виникає запалення, яке супроводжується утворенням специфічної
гранулеми або туберкульозного бугорка (tuberculum). Звідси походить назва
захворювання - туберкульоз або бугорчатка. При доброякісному перебігу хвороби
бугорок оточується сполучною тканиною, проростає колагеновими волокнами,
просочується солями кальцію, після чого подальше поширення збудника
припиняється. У первинній гранульомі туберкульозні бактерії можуть зберігатись
роками, інколи все життя. Такі люди є носіями прихованої інфекції. З одного
боку вони мають відносний імунітет, а з другого - замасковану форму
туберкульозу, яка при несприятливих умовах може активізуватися. Тоді бугорок
розпадається, а мікобактерії поширюються в інші ділянки. При розпаді декількох
гранульом у легеневій тканині може утворитись порожнина (каверна). Якщо вона
сполучається з бронхом, збудник разом із мокротинням виділяється назовні -
виникає відкрита форма туберкульозу. Якщо збудник з мокротинням не виділяється
- говорять про закриту форму. При пониженій опірності організму (тяжкі умови
праці й побуту, фізичні й психічні травми тощо) первинний туберкульозний процес
може генералізуватися. Розсіювання мікобактерій призводить до утворення в
різних органах туберкульозних вогнищ, схильних до розпаду. Інтоксикація
організму зумовлює тяжкий перебіг хвороби. Генералізація може супроводжуватись
ураженням сечостатевих органів, кісток, суглобів, оболонок мозку, очей.
Імунітет.У багатьох людей є природна резистентність до туберкульозу. З усіх
інфікованих хворіє не більше 10 %. Однак у окремих осіб є схильність до
захворювання. Основну роль в імунітеті до туберкульозу відіграють клітинні
фактори. Набута несприйнятливість зумовлена активацією Т-лімфоцитів антигенними
субстанціями мікобактерій. Ці клітини утворюють лімфокіни, накопичуються
медіатори клітинного імунітету, що має основне значення у формуванні
резистентності до туберкульозу. У крові хворих виявляють також різноманітні
антитіла, хоча вони не свідчать про напруженість імунітету.
Мікробіологічна діагностика туберкульозу проводиться з
використанням бактеріоскопічного, бактеріологічного, біологічного й
алергічного(клінічний) методів. Матеріалом для дослідження може бути мокротиння
(ранкова порція), слиз із гортані, гній, промивні води, аспірат з бронхів,
сеча, спинномозкова рідина, плевральний ексудат, пунктат лімфатичних вузлів, випорожнення.
Інколи досліджують харчові продукти (молоко, сир тощо).
Дотримання правил
збору, зберігання та транспортування матеріалу для дослідження має важливе
значеня, так як від цього залежать не тільки достовірність результатів, а і
епіеміологічна небезпека оточуючих.
Збір харкотиння
повинен проводитися на відкритому повітрі або у кімнаті, що добре вентилюється.
Рекомендовано збирати ранкову порцію харкотиння.
Матеріал збирають у
стерильні контейнери із щільно зачиненою кришкою. При транспортування необхідно
захищати матеріал від прямих сонячних променів та тепла. При транспортуванні
матеріалу до лабораторії більше ніж 48 годин використовують консерванти (2-3%
борна кислота, гліцерін). При взятті та транспортуванні матеріалу необхідно
чітко дотримуватися вимог, що запобігають потраплянню збудника з патологічного
матеріалу до навколишнього середовища.Весь лабораторний інструментарій, посуд,
плювальниці дезінфікують розчином хлорного вапна.
Бактеріоскопія мазків,
забарвлених за Цілем-Нільсеном, дає змогу швидко виявити мікобактерії. В
препараті можна виявити поодинокі бактерії, якщо їх кількість в 1 мл матеріалу
становила не менше 100 тис мікробних клітин. Існують способи збагачення
мікобактерій, найбільш поширеним з яких є метод отримання збагаченого осаду –
метод флотації.
Принцип забарвлення за
Цілем-Нільсеном полягає у виявлені кислотостійких мікроорганізмів. Мазок
спочатку забарвлюють фуксином Циля одночасно нагріваючи його над полум’ям,
потім піддають його дії кислоти. Знебарвлений таким чином мазок знову
забарвлюють метиленовим синім. Так як мікобактерії кислотостійкі, то вони
залишаються червоними, на блакитному полі зору.
В нашій країні на
сьогоднішній день діє міжнародна DOTS – програма діагностики, лікування та
профілактики туберкульозу. DOTS – стратегія (з англійської Directly observer
treatment short course – короткострокові курси хіміотерапії під безпосереднім
контролем) спрямована на боротьбу з епідемією туберкульозу у слабо розвинених
країнах та має 3 напрямки:
1 проведення
протиепідемічних та профілактичних заходів щодо поширеності туберкульозу;
2 прискорена
діагностика відкритих форм туберкульозу методом мікроскопії харкотиння з
використанням методики забарвлення по Цилю-нільсену, який є головним методом
дослідження;
3 суворий контроль за
лікуванням хворих (прийом протитуберкульозних препаратів в присутності
медичного праціаника).
В останні роки широке
застосування отримав метод люмінесцентної мікроскопії. Мікобактерії
туберкульозу світяться яскравим червоним кольором назолотисто-зеленому полі.
Бактеріологічний
метод дозволяє виділити культуру мікобактерій на щільних поживних середовищах В
нашій країні найчастіше використовують щільні яєчні середовища Левенштейна –
Йенсена, та Фінна ІІ. Культуральне дослідження матеріалу займає не менше 3-8
тижнів при інкубації 37 град. Для виділення культури достатньо 20-100 мікробних
тіл в 1 мл харкотиння.
Досліджуваний матеріал
заливають подвійним об’ємом 6 % сірчаної кислоти, струшують 10 хв. Суміш
центрифугують, осад нейтралізують 2 краплями їдкого Na, відмивають ізотонічним
розчином хлориду Na, висівають на середовищі Левенштейна-Йєнсена (Фінна, Сотона
тощо). Виділені культури ідентифікують, визначають їх чутливість до
антимікробних препаратів. Використовують також прискорені методи
бактеріологічної діагностики Прайса і Школьникової. За методом Прайса
досліджуваний матеріал наносять на стерильні предметні скельця, висушують і
занурюють у 6 % р-н сірчаної кислоти, в якому гинуть всі мікроби, крім
мікобактерй. Після промивання мазків у 0,85 % р-ні хлориду Na їх вміщують у
флакони з цитратною кров’ю. Через 2-3 дні скельця виймають, фіксують і
забарвлюють за Цілем-Нільсеном. Мікроколонії мають вигляд кіс або джгутів із-за
наявності корд-фактора - спеціальної клейкої речовини, яка властива патогенним
видам. За методом Школьникової матеріал після відповідної обробки кислотою
сіють у пробірки з цитратною кров’ю. Через 6-8 днів середовище центрифугують і
з осаду виготовляють мазки, забарвлюють і мікроскопують.
Біологічний метод використовують у
тих випадках, коли збудник туберкульозу важко або неможливо виділити на
живильних середовищах. Найчастіше його вживають при діагностиці туберкульозу
нирок. Досліджуваний матеріал після відповідної обробки кислотою вводять
морським свинкам чи кроликам. Для цього 1 мл досліджуваного матеріалу від
хворого вводять в черевинну або підшкірно тварині. Починаючи з 5-10 дня,
досліджують пунктати лімфатичних вузлів бактеріоскопічним методом. Заражених
тварин спостерігають 1-2 місяці. При їх розтині у внутрішніх органах виявляють
численні туберкульозні гранулеми.
Також широко
використовується клінічний метод діагностики – алергічна проба Манту,
яку проводять для виявлення інфікованих туберкульозними бактеріями людей, а
також для оцінки перебігу захворювання й відбору осіб для ревакцинації.
Щорічно пробу Манту
проводять дітям та підліткам (починають з 1 року), що дозволяє своєчасно
виявити первинне зараження туберкульозом (тубінфікування) за підвищеною
туберкуліновою чутливістю на 6 мм та більше (віраж туберкулінових проб).
На внутрішню поверхню
передпліччя внутрішньошкірно вводять туберкулін (5 туберкулінових одиниць в
об’ємі 0,1 мл). Результат проби Манту оцінюють через 72 год.
Туберкулін вперше
отримав Р. Кох ще у 1880 році. Він представляв собою фільтрат 6-9 тижневих
культур M. tuberculosis та M. bovis, які були вирощені на 5% гліцериновому бульйоні та пастеризовані
текучою парою. Сучасний туберкулін – порошок, що отриманий із суміші
мікобактерій, вбитих нагріванням, та очищений від білка середовища.
Проба Манту вважається:
- негативною при наявності реакції на місці введення туберкуліну до 2 мм в
діаметрі;
- сумнівною – при наявності папули на місці введення туберкуліну діаметром
2- 4 мм;
- позитивною - при наявності папули на місці введення туберкуліну діаметром
5 - 17 мм;
- гіперергічною - при наявності папули на місці введення туберкуліну
діаметром більше 17 мм;
Профілактика і лікування. Серед заходів загальної
профілактики туберкульозу мають значення рання діагностика і лікування хворих,
знезараження молока й інших харчових продуктів і широке проведення соціальних
заходів (покращання житлових умов, підвищення матеріального забезпечення,
хороші умови праці).
Для специфічної
профілактики використовують живу вакцину ВСG (Bacille Calmette et Guerin). Її
отримали французькі вчені А. Кальмет і М. Герен шляхом тривалих пасажів M.
bovis (230 пересівів протягом 13 р.) на гліцериновому картопляному середовищі з
додаванням жовчі. За вказаний час під впливом жовчі знизилась вірулентність
культури і її стали використовувати як вакцинний штам. Вакцину вводять
внутрішньошкірно всім новонародженим на 5-7 день життя. Ревакцинацію проводять
7 та 14 років. Ревакцинацію проводять тільки при негативному результаті проби
Манту.
Лікують туберкульоз
антибіотиками і хіміотерапевтичними препаратами, до яких чутливі збудники
захворювання. Найбільш ефективними препаратами є ізоніазид, рифампіцин. До
препаратів середньої ефективності відносять стрептоміцин, канаміцин, етіонамід,
циклосерін. Найменш ефективними є ПАСК і тіоцетазон. Важливе значення мають
раціональне харчування, санаторно-курортне лікування.
Питання для самоконтролю:
1.
Які відкриття в галузі мікробіології пов'язані з
вивченням С. diphteriae?
2.
Всесвітній
день боротьби з туберкульозом.
Література
Основна
Люта В.А., Кононов О.В. Мікробіологія: підручник. – К.: Медицина,
2008. – 278-304 с.
Люта В.А., Кононов О.В. Практикум з мікробіології. – К.: Медицина,
2008.
Ситник І.О., Климко С.І., Творко М.С. Мікробіологія, вірусологія,
імунологія: підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998.
Додаткова
Воробьев А.А. и др. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. – М.: Медицинское информационное агенство, 2008.
Воробьев А.А., Быкова А.С. Атлас по медицинской микробиологии, вирусологии и иммунологии. – М.: Медицинское информационное агенство, 2003.
Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та
імунологією. – К.: Вища школа, 1992.
Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. – ч. 1. – Л.: Євро світ,
1998.
Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. – ч. 2. – Л.: Ахілл, 2001
Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія, ч. 3. – Л.: Сплайн, 2008.
Комментарии
Отправить комментарий