Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Медсестринство в хірургія
Група	3 – А с/с
Дата	Згідно розкладу  19.04.2021
Тема Лекція 5	Тема:.ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ В ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ  ПЕРІОД

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

 

 

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. ЛІКУВАННЯ ХВОРОГО
У ВІДДІЛЕННІ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ

Мета:

вивчити можливі післяопераційні ускладнення, їх профілактику й усунення;
оволодіти методами догляду за хворими в післяопераційний період і ведення
документації.

Післяопераційний період має не менш важливе значення. Саме в цей період
хворий потребує максимальної уваги і догляду. Саме тоді треба запобігти можли-
вим ускладненням і усунути дефекти передопераційної підготовки і самої операції
(мал. 27).

Післяопераційний період починається після закінчення хірургічного втручан-
ня і завершується повним одужанням хворого або отриманням ним стійкої втрати
працездатності.

Завдання медперсоналу в цей період — сприяти процесам регенерації і адап-
тації, що відбуваються в організмі хворого, а також попереджати, своєчасно вияв-
ляти і боротися з ускладненнями.

Післяопераційний період поділяють на три етапи:

I.                 Ранній — 2—3 доби;

II.        Пізній — 2—3 тижні;

III.      Віддалений (реабілітація) — від 3 тижнів до 2—3 міс.

Ранній післяопераційний період — це час, коли на організм хворого вплива-
ють:

-            операційна травма;

—       наслідки наркозу;

—       вимушене положення.

Ранній післяопераційний період може бути неускладненим і ускладненим. Під
час неускладненого післяопераційного періоду в організмі відбуваються зміни у
функціонуванні основних органів і систем, що пов’язане з дією таких чинників, як:

—       психологічний стрес;

—       наркоз і післянаркозний стан;

—       біль у ділянці післяопераційної рани;

—       наявність некрозів і травмованих тканин в зоні операції;

—       вимушене положення пацієнта;

—       переохолодження;

—       порушення характеру харчування.

Реактивні зміни зазвичай виражені помірно і тривають 2—3 дні. Спостері-
гається температура до 37,0—37,5 °С, гальмування ЦНС, змінюється склад пе-
іиферійної крові (помірний лейкоцитоз, анемія, тромбоцитопенія). Тому основні
сили персоналу мають бути спрямовані на:

—       корегування змін в організмі;

—       контроль функціонального стану основних органів і систем;

—       проведення заходів, спрямованих на профілактику можливих ускладнень.
Інтенсивна терапія в цей період полягає в таких заходах:

1.         Боротьба з болем:
правильне положення в ліжку;
носіння бандажа;

приймання наркотичних анальгетиків (перші 2—3 доби після великих порож-
нинних операцій — промедол, омнопон, морфін);

приймання ненаркотичних анальгетиків (перші 2—3 доби після травматич-
них втручань — ін’єкції анальгіну, баралгіну);
приймання седативних засобів — седуксен, реланіум;
перидуральна анестезія.

2.        Відновлення функцій серцево-судинної системи і мікроциркуляції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.

.

3.         .Попередження і лікування дихальної недостатності.

4.         Корекція водно-електролітного балансу.

5.         Дезінтоксикаційна терапія.

6.         Збалансоване харчування.

7.         Контроль функції системи виділення.

У післяопераційному періоді в організмі хворого відбуваються зміни, які поді-
ляють на три фази.

1.         Катаболічна фаза.

Триває 5—7 днів. У цей період в організмі відбуваються зміни, спрямовані на
швидке постачання необхідних енергетичних і органічних речовин. Для цієї фази
є характерним підвищений розпад білка, втрата якого становить до ЗО—40 г на
добу.

2.         Фаза зворотного розвитку.

Є перехідною від катаболічної до анаболізму. Триває 3—5 днів. У цій фазі нор
малізується білковий обмін, продовжується розпад білків, але прискорююється і їх
синтез. Наростає синтез глікогену і жирів.

3.         Фаза анаболізму.

Характеризується активним відновленням тих змін, які спостерігались у ка-
таболічній фазі. Різко посилюється синтез білків і жирів, відновлюються запаси
глікогену, що забезпечує репаративні процеси, ріст і розвиток сполучної тканини.

УСКЛАДНЕНИЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД

Розвиток ускладнень зумовлений трьома основними чинниками:

-            наявністю післяопераційної рани;

-            вимушеним положенням;

-            впливом операційної травми і наркозу.

-

.

 

 

 

 

 

 

.

.

.З боку рани.

Кровотеча.

Найбільш грізне ускладнення, деколи загрожує життю хворого і вимагає пов-
ої операції. У післяопераційному періоді для профілактики на рану кладуть
з льодом або вантаж з піском. Для своєчасної діагностики стежать за часто-
пульсу, артеріальним тиском, показниками червоної крові. Кровотеча після
ації може бути трьох видів:

зовнішня— кров витікає в операційну рану, що виявляється намоканням
пов’язки;

•          кровотеча дренажем — кров стікає по дренажу, залишеному в рані або в якійсь
порожнині;

•         внутрішня — кров виливається у внутрішні порожнини організму, не потрап-
ляючи назовні; діагностика останньої особливо тяжка і ґрунтується на спе-
ціальних симптомах і ознаках.

Б. Розвиток інфекції.

Необхідно стежити за нормальним функціонуванням дренажів, запобігати
шоринній інфекції — обов’язковою є перев’язка наступного дня після операції і
лип раз на 3—4 дні за необхідності частіше.

& Розходження швів.

Є особливо небезпечним після операцій на черевній порожнині і називається
«ентрацією. Для того щоб запобігти розходженню швів, рани зашивають на ґуд-
ликах або трубках.

1.        3 боку серцево-судинної системи:
гостра недостатність;
тромбози;

емболія.

Профілактика:

-           рання активізація хворих;

-            дія на можливе джерело (наприклад, лікування тромбофлебіту);

-            забезпечення стабільної гемодинаміки;

-           корекція водно-електролітного балансу з тенденцією до гемодилюції (розрід-
ження крові);

-           використання дезагрегантів та інших засобів, що поліпшують властивості рео-
логії крові;

-           вживання антикоагулянтів (гепарин, фраксипарин).

2.        З боку дихальної системи:
гостра недостатність;
бронхіт;

пневмонія;

ателектази.

Профілактика:

-           рання активізація хворих;

-           антибіотикопрофілактика;

-           адекватне положення в ліжку;

-           дихальна гімнастика;

-           розрідження мокротиння і вживання відхаркувальних засобів;

-           санація трахеобронхіального дерева у тяжкохворих;

-           гірчичники, банки;

-           масаж, фізіотерапія

3.        З боку органів травлення:

сухість у роті; рекомендується полоскання або протирання ротової порожнини під-
кисленою водою, у разі появи тріщин — розчином соди, змазування гліцерином;
нудота і блювання; необхідно з’ясувати причину. Перша допомога при блю-
ванні: відхилити голову вліво; можна застосувати медикаментозні засоби —
атропін, церукал, аерон тощо;

гикавка; виникає при судомному скороченні діафрагми внаслідок подразнен-
ня діафрагмального або блукаючого нерва; якщо подразнення має рефлек-
торний характер, то ефективні атропін, димедрол, аміназин, вагосимпатична
блокада;

метеоризм (здуття живота); спричинюється післяопераційним парезом кишок;
рекомендовано: періодично піднімати хворого, уводити газовідвідну трубку в
пряму кишку, проводити очисну і гіпертонічну клізми, робити гальванізацію
або діатермію сонячного сплетення;

закріп; рекомендується рання активізація хворого, їжа з великою кількістю
клітковини і послаблювальним ефектом, можна застосовувати клізми;
пронос; причини найрізноманітніші: нервово-рефлекторні, ахілічні (зниження
кислотності шлункового соку), ентерити, коліт, перитоніт, дисбактеріоз; ліку-
вання — боротьба з основним захворюванням, при ахілічному хороший ефект
дає хлоридна кислота з пепсином.

4.        З боку нервової системи:
операційний шок;
біль;

порушення сну.

Нервово-психічна напруга усувається хорошим відпочинком і медикаментоз-
ною терапією.

5.        З боку сечовивідної системи:
гостра ниркова недостатність;
уроінфекція;

порушення сечовипускання;

можливий розвиток гострої затримки сечі, яка часто носить нервово-рефлек-
торний характер, тому необхідно, якщо дозволяє стан хворого, посадити його
або поставити на ноги, увести анальгетики і спазмолітики, на надлобкову ді-
лянку покласти теплу грілку; у разі неефективності цих заходів необхідно про-
вести катетеризацію сечового міхура.

6.        Інші:
паротит;

пролежні — асептичний некроз шкіри і глибших тканин унаслідок порушення
мікроциркуляції через їх тривале стиснення; частіше локалізуються на кри-
жах, у ділянці лопаток, на п’ятах; розрізняють такі стадії розвитку: ішемія,
поверхневий некроз, гнійне розплавлення.

Профілактика:

-           рання активізація;

-           чиста суха білизна;

-           гумові круги;

-           протипролежневий матрац (матрац, тиск в окремих секціях якого постійно
змінюється);

-           масаж;

-           оброблення шкіри антисептиками.

 

 

 

 

Відділення реанімації і інтенсивної терапії розміщується біля операційного
Ьюка. У відділенні мають бути реанімаційні зали, палати інтенсивної терапії,
шераційна для нетранспортабельних хворих, де виконують невеликі оперативні
вручання (трахеотомія, пункція плевральної порожнини), експрес-лабораторія,
жабінет завідувача відділення, ординаторська, кімната старшої медсестри і сест-
ри-хазяйки, середнього і молодшого персоналу, душові, санвузол.

-        Відділення оснащене функціональними ліжками, які мають стояти так, щоб
до хворого можна було підійти з двох боків. Кожне ліжко забезпечене штативом
для інфузійної системи, звуковою і світловою сигналізацією, індивідуальним сві-
тильником, централізованим подаванням кисню, контрольно-діагностичною, ди-
хальною і наркозною апаратурою.

-        Вологе прибирання приміщень з використанням дезінфекційних засобів про-
водять не рідше 2 разів на день, генеральне прибирання — 1 раз на тиждень. Пос-
тільну білизну міняють щодня.

-        У відділенні реанімації та інтенсивної терапії медична сестра веде таку доку-
ментацію:

-        лист призначень і спостережень;
карту реанімації та інтенсивної терапії;
журнал реєстрації хворих;
журнал чергової медсестри;

-        журнал обліку сильнодійних лікарських засобів.

-        Інтенсивне спостереження може бути візуальним, моніторним, лабораторним
і комбінованим. На кожного хворого заводять карту погодинного спостереження і
лист призначень. Реєструють показники дихання і кровообігу (частота дихання,
пульс, АТ), температуру тіла, діурез, кількість рідини, яку вводять в організм і яка
виводиться із сечею, ступінь здуття живота і напруження м’язів передньої черевної
стінки, стан післяопераційної рани. Також можна контролювати до 55 лаборатор-
них показників.

ГОДУВАННЯ ХВОРИХ

Годування залежить від характеру і обсягу оперативного втручання; починати
його можна з дозволу хірурга, який виконував операцію, або палатного лікаря.

-             Після операцій на ПІКТ перші дні хворий може зовсім не отримувати ентерального
живлення, потім йому починають давати їжу з обмеженим вмістом баластних речо-
вин (бульйон, кисіль, сухарі) — стіл № 1-а або 1-6, а надалі поступово переводять на
загальний стіл № 15. Протипоказане молоко, бо воно спричинює метеоризм.

-           Після операцій на верхніх вагальних відділах ПІКТ (стравохід, шлунок) перші
два дні хворий через рот нічого не отримує. Його годують парентерально: уво-
дять підшкірно, внутрішньовенно кров, кровозамінники, глюкозу, живильні
клізми. З 2—3-го дня призначають стіл № 0 (бульйон, кисіль), з 4—5-го дня —
стіл № 1-а, з 6—7-го дня — стіл № 1-6 (кашоподібна їжа), з 10—12-го дня за
відсутності ускладнень переводять на загальний стіл.

-           Після операції на органах черевної порожнини, але без порушення цілості ор-
ганів травлення (жовчний міхур, підшлункова залоза) і селезінки, признача-
ють стіл № 13 (бульйон, протерті супи з сухарями, кисіль, печені яблука).

-             Після операції на товстій кишці необхідно, щоб протягом 4—5 діб у хворого не було
випорожнення. Для цього хворий отримує їжу з малою кількістю клітковини.

-           Після операції в ротовій порожнині через ніс уводять зонд і через нього хворий
отримує рідку їжу (бульйон, вершки, кисіль).

-           Після оперативних втручань, не пов’язаних із травним трактом, перші 1—2 дні
хворий отримує стіл № 1-а або № 1-6, а надалі — № 15.

ТЕРМІНИ ЗНЯТТЯ ШВІВ

Після невеликих втручань (грижосічення) шви знімають на 7—8-у добу.

Після операцій з широким розтином живота (резекція шлунка) — на 9—10-у добу.
Після операцій з приводу злоякісних новоутворень — на 12—14-у добу, оскіль-
ки у цих хворих знижена регенерація тканин.

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

-           Дайте визначення післяопераційного періоду.

-           Назвіть основні етапи післяопераційного періоду.

-           За чим треба особливо слідкувати у післяопераційний період?

-           Назвіть основні функціональні показники хворого, що реєструються медичною сестрою
після операції.

-                   Назвіть особливості перебігу післяопераційного періоду у дітей.

-           Які ранні ускладнення можуть бути з боку шлунково-кишкового тракту?

-         

ДЛЯ ТИХ КОМУ ЦІКАВО- ДИВИСЬ НИЖЧЕ

 

Тема: Післяопераційний період

 

Актуальність теми: встановлення діагнозу захворювань, має вирішальне значення для правильного лікування хворих.

Навчальні цілі заняття: 

Знати:

-         фази та варінати перебігу післяопераційного періоду;

-         порушення іункції життєвоважливих органів і процесів обміну після операції;

-         організацію роботи і гігієнічний режим у відділенні реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ);

-         післяопераційні ускладнення та методи їх профілактики;

-         мати уяву про реабілітацію хірургіних хворих після операцій.

Вміти:

-         проводити оцінку загального стану хворого;

-         здійснювати клінічний і моніторний нагляд за хворими;

-         проводити профілактику післяоперційних ускладнень: психічних і невротичних розладів, порушень діяльності серцево-судинної системи, дихання, травного каналу,

сечовиділення, ускладнень у ділянці рани та дренажів;

-         здійнсювати післяопераційний догялд за хворим з дотриманням режиму, дієти, виконання призначень лікаря, здійснення лікувальної фізкультури;

-         здійснювати лабораторний і функціонально-діагностичний контроль зі станом хворого; -            вести документацію ВРІТ.

Формування практичних вмінь та навичок:

1.      Проводити догляд за хворими в післяопераційний період.

2.      Виконувати призначення лікаря.

3.      Проводити профілактику і надавати допомогу при післяопераційних ускладненнях: післяопераційні пневмонії, пролежнях, нудоті, блюванні, кровотечі з рани, закрепах, метеоризмі, готсрій затримці сечі.

4.      Вести документацію ВРІТ.

Алгоритм Спостереження за диханням Оснащення: 1) секундомір або годинник із секундною стрілкою;

                       2) температурний листок.

Послідовність дій під час обстеження дихання.

1.      Пам'ятайте, що пацієнт може невимушено затримувати або прискорювати дихання, тому під час обстеження відволікайте його увагу або ведіть підрахунок непомітно для нього.

2.      Можете рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу, не віднімаючи руки від променевої артерії — тоді хворий буде впевнений, що в нього рахують пульс.

3.      Якщо дихання поверхневе і рухи грудної клітки або живота важко вловити, то зробіть вигляд, що рахуєте пульс, непомітно покладіть свою руку з рукою хворого йому на груди (при грудному типі дихання) або на живіт (при черевному типі дихання) й протягом 30 с або 1 хв. рахуйте кількість вдихів.

4.      Можете також рахувати дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки та передньої черевної стінки зі сторони.

5.      Отримані дані позначте в температурному листку.  Надання допомоги хворому під час виникнення ядухи.  У всіх випадках виникнення ядухи:

1)  надайте хворому положення напівсидячи;

2)  звільніть грудну клітку від здавлюючого одягу; 3) забезпечте подачу свіжого повітря та кисню; 4) прикладіть грілки до нижніх кінцівок.

Подальші дії залежать від того, з якої причини виникла ядуха. Надання допомоги хворому узгодьте з лікарем.

 

Алгоритм  Вимірювання температури тіла.

Оснащення: 1) медичний термометр;

                       2) температурний листок.

Послідовність дій під час виконання процедури.

 Вимірювання температури тіла в пахвовій ямці та паховій складці:

1.      Перевірте рівень ртуті в термометрі. Якщо ртуть не опустилася до поділки 34 °С, струсіть кілька разів термометр і знову провірте, чи вся ртуть опустилась у резервуар.

2.      Запропонуйте хворому підняти руку. Якщо шкіра під пахвою волога, витріть її рушником, оскільки вологість охолоджує ртуть і показники термометра будуть дещо нижчими.

3.      У глибину пахвової ямки помістіть кінець термометра з  резервуаром ртуті  й запропонуйте хворому притулити зігнуту в ліктьовому суглобі руку до тіла і тримати термометр 8—10 хв. 

4.      Під час вимірювання температури хворий лежить або сидить. Ослабленим і хворим, які перебувають у непритомному стані, підніміть руку, поставте термометр і під час вимірювання підтримуйте руку в потрібному положенні.

5.      Результати занесіть у температурний листок, а термометр продезінфікуйте. Дезінфекція медичних термометрів:

1.      Після використання термометрів замочіть їх у 1% розчині хлораміну на 30 хв.або в 3% розчині перекису водню на 80 хв, потім промийте водою та протріть насухо.

2.      Після вимірювання температури в прямій кишці медичний термометр замочіть у 3% розчині хлораміну на 1 год, при необхідності знежирте, промийте водою й висушіть серветкою.

Алгоритм  Годування важкохворих.

1.      Ослаблених хворих, які не спроможні самостійно приймати їжу, годують з ложки або поїльника.

2.      Годування проводять при збереженні  ковтального рефлексу. 

3.      При годуванні звертають увагу на температуру їжі, зовнішній вигляд страв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Показання до штучного харчування:

Через зонд	Через гастростому	Парентерально	Поживні клізми
Непритомний стан. Виразка шлунка, що не зарубцьовується. Великі травматичні ушкодження, набряк язика, глотки, гортані та стравоходу. Відмова від їжі в разі психічних захворювань.	Пухлини, внаслідок яких виникла непрохідність стравоходу або його звуження. Пухлини глотки. Опіки стравоходу.	Тяжкі інфекції, інтоксикація. Непрохідність кишок. Великі втрати крові. Післяопераційний період. Шок, опік. Зневоднення організму	Зневоднення організму. Неможливіст ь здійснення природнього або парентеральн ого харчування.

Методика проведення годування через зонд.

Матеріальне забезпечення: стерильний тонкий гумовий зонд діаметром 0,5-0,8 см, вазелін або гліцерин, лійка або шприц Жане, рідка їжа (солодкий чай, морс, сирі яйця, бульйон тощо), гумові рукавички. Послідовність дій:

1.    Одягніть гумові рукавички.

2.    Обробіть зонд вазеліном (гліцерином).

3.    Через один із носових ходів введіть зонд на глибину 15 см.

4.    Визначте місцезнаходження зонда. При правильно проведеній процедурі кінець зонда повинен бути в носоглотці. Якщо кінець зонда змістився вперед, його необхідно пальцем притиснути до задньої стінки глотки.

5.    Голову хворого злегка нагніть уперед і правою рукою просунь-

те зонд уперед. Якщо хворий не закашлявся або під час видиху із зонда не виходить повітря - зонд у стравоході. Просуньте його ще на 10-15 см.

6.    З'єднайте вільний кінець зонда з лійкою (шприцом Жане).

7.    Повільно вилийте в лійку приготовлену їжу (повільно виштовхніть із шприца Жане приготовлену їжу). 

8.    Потім влийте чисту воду (промивання зонда) і від'єднайте    лійку (шприц Жане). 

9.    Зовнішній кінець зонда закріпіть у ділянці голови хворого так, щоб він йому не заважав. Зонд не забирають протягом усього періоду годування, що може тривати 2-3 тижні.

Харчування через гастростому При годуванні хворого через гастростому (зонд, який уведений в шлунок через передню черевну стінку) до її вільного кінця під'єднують лійку і вводять спочатку невелику кількість їжі - по 50 мл 6-7 разів на добу, а потім поступово збільшують об'єм введення до 300-500 мл, зменшуючи кратність. Іноді хворому дозволяють розжовувати їжу, потім розводять її в склянці з рідиною, а вже в розведеному вигляді виливають у лійку. Алгоритм  Догляд за хворими з гарячкою

Оснащення: медичний термометр;  температурний листок;  тепла вода;  рушник;  мило туалетне;  полотняна серветка;  міхур з льодом;  грілка з гарячою водою;  столовий оцет;  50% розчин анальгіну в ампулах;  1% розчин димедролу в ампулах;  2,5% розчин аміназину в ампулах;  10% розчин кофеїн-бензоату натрію в ампулах;  10% розчин сульфокамфокаїну в ампулах. 

Послідовність дій під час догляду за хворим з гарячкою А) Догляд за хворим  на стадії підвищення температури:

1.               Укладіть хворого в ліжко.

2.               Добре закутайте ковдрою.

3.               До кінцівок прикладіть грілки.

4.               Дайте хворому випити гарячого молока з медом або чаю з малиною, калиною чи липовим цвітом. Б)Догляд за хворим на стадії збереження температури:

1.                 Для послаблення головного болю на лоб покладіть холодну примочку (можна додати 1 столову ложку оцту на 1 склянку холодної води).

2.                 Годуйте хворого 6—7 разів на добу (навіть у нічний час) висококалорійною, вітамінізованою, рідкою та напіврідкою їжею, яка легко засвоюється (бульйон, картопляне пюре, молоко, сметана, кефір, фрукти, ягоди).

3.                 Для виведення токсичних продуктів з організму давайте хворому пити часто, але невеликими порціями. Це може бути відвар шипшини, молоко з медом або гідрокарбонатом натрію, овочеві, фруктові та ягідні соки, а також лужна мінеральна вода.

4.                 Після прийому їжі запропонуйте хворому прополоскати рот перевареною водою. Кілька разів на день допоможіть йому здійснити туалет ротової порожнини. Тріщини на губах змащуйте обліпиховою олією. Можна використати також 10% розчин бури в гліцерині.

5.                 Здійснюйте часткову обробку шкіри, своєчасно змінюйте білизну, особливо у разі посиленого потовиділення.

6.                 Проводьте профілактику пролежнів, запалення легенів. Стежте, щоб хворий тривалий час не залишався в одному й тому положенні, особливо лежачи на спині. Повертайте його в ліжку, можна надати йому положення напівсидячи.

7.                 Провітрюйте приміщення, але не робіть протягів. Під час провітрювання вкрийте хворого ковдрою, а голову прикрийте рушником або шапочкою.

Протягом усього гарячкового періоду хворий повинен дотримуватися ліжкового режиму.

В) Догляд за хворим, який перебуває в стані марення, галюцинацій:

1.  Якщо з'явилися перші ознаки стану марення, сповістіть про це лікаря та збільшіть пильність під час догляду за таким хворим.

2.  Створіть для нього повну тишу та, якщо це можливо, встановіть індивідуальний пост. 

3.  Якщо є можливість, ізолюйте хворого.

4.  Зафіксуйте хворого у ліжку за допомогою спеціальних поясів.

5.  За призначенням лікаря введіть хворому медикаменти:

внутрішньом'язово 50% розчин анальгіну — 2 мл; 1% розчин димедролу — 1—2 мл; 2,5% розчин аміназину — 2 мл.

6.  Використайте фізичні методи зниження температури тіла (холодні примочки та обкутування, міхур з льодом до голови), грілки з холодною водою на сонні й стегнові артерії. В умовах підвищення температури тіла понад 38— 38,5 °С фізичні методи охолодження можна застосовувати лише після введення хіміотерапевтичних засобів, які знімають спазм судин шкіри та впливають на центри терморегуляції, інакше охолодження буде посилювати теплопродукцію й збільшувати гіпертермію.

Запам'ятайте! Треба бути дуже уважними до хворого, котрий перебуває в стані марення та галюцинацій, тому що такий хворий може травмувати себе й оточуючих.

Догляд за хворим, у якого настало зниження темперутури тіла, продовжуйте здійснювати так, як і тоді, коли температура утримувалася на високому рівні. Уважно стежте за діяльністю серцево-судинної системи пацієнта при критичному зниженні високої температури тіла. При значному потовиділенні своєчасно здійснюйте часткову обробку шкіри хворого та змінюйте натільну й постільну білизну.

Г) Надання невідкладної допомоги в разі виникнення колапсу:

1.  З-під голови хворого заберіть подушку та опустіть підголівник ліжка.

2.  Підніміть ніжний кінець ліжка на 30—40 см. Викличте лікаря.

3.Дайте випити пацієнтові міцного солодкого чаю або кави. 

4.  До кінцівок прикладіть грілки.

5.  Введіть хворому підшкірно (за призначенням лікаря) 1 мл 10% розчину кофеїн-бензоату натрію і 2 мл 10% розчину сульфокамфокаїну.

6.  При поліпшенні стану хворого витріть його насухо, замініть натільну й постільну білизну. Алгоритм  Дослідження пульсу Оснащення:  

1)   секундомір;

2)   температурний листок;

3)   стетофонендоскоп.

Послідовність дій під час дослідження пульсу

1.  Розмістіть руки пацієнта на рівні серця в положенні, середнім між супінацією та пронацією.

2.  Визначення пульсу проводьте одночасно на двох руках.

3.  Пульс на правій руці пацієнта досліджуйте лівою рукою, на лівій—правою.

4.  Візьміть руку досліджуваного в ділянці променезап'ясткового суглоба великим пальцем і зовні та знизу, а пучками ІV середнього та вказівного пальців — зверху і, відчувши пульсуючу артерію в зазначеному місці, з помірною силою притисніть її до внутрішньої поверхні променевої кістки.

5.  У разі однакових властивостей пульсу на обох руках досліджування продовжуйте на одній руці.

6.  Відчувши пульсову хвилю, насамперед зверніть увагу на частоту пульсу, його ритм, наповнення та напруження.

7.  Для визначення частоти пульсу за 1 хв. підрахунок проводьте протягом 30 секунд і одержане його число помножте на два. Якщо пульс аритмічний або частота його більша чи менша від звичайної, то, щоб не помилитися, повторно підрахуйте пульс протягом 1 хв.

8.  При доброму наповненні пульсу ви відчуєте під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі.

Запис показників частоти пульсу в температурний листок:

Частоту пульсу позначають червоним кольором з наступним зображенням у вигляді кривої лінії аналогічно температурі тіла (орієнтуючись на шкалу ―П‖ –пульс у  температурному листку).

Алгоритм  Вимірювання артеріального тиску Оснащення:   

1) сфігмоманометр мембранний;

2) стетофонендоскоп; 3)температурний листок.

Послідовність дій під час виконання процедури

А) Вимірювання артеріального тиску за допомогою сфігмоманометра слуховим методом Короткова:

1.  Покладіть хворого на спину або посадіть.

2.  Руку його розмістіть на рівні серця в розслабленому положенні, а для кращого розгинання руки під лікоть покладіть валик або попросіть хворого підкласти стиснену в кулак кисть вільної руки.

3.  Накладіть манжетку на нижню третину плеча (на 3—5 см вище ліктьового згину) так, щоб між нею та шкірою плеча проходив тільки один палець. Одяг не повинен стискати руку вище від манжетки.

4.  З'єднайте манометр з манжеткою. Перевірте положення стрілки манометра відносно нульової поділки шкали.

5.  На ліктьовий згин (на 1 см медіальніше ліктьової ямки) без особливого натиску прикладіть фонендоскоп.

6.  Вентиль гумового балона закрийте помірно і починайте нагнітати повітря в манжетку. При цьому вона заповнюється і поступово стискає плече та плечову артерію. Повітря нагнітайте доти, доки тиск у манжетці відповідно до показника манометра не перебільшить приблизно на 30 мм рт.ст. той рівень, при якому не визначається пульсація плечової артерії.

7.  Поступово знижуйте тиск у манжетці шляхом дозованого відкриття вентиля. Одночасно фонендоскопом вислуховуйте тони на плечовій артерії та слідкуйте за показником шкали манометра.

8.  Поява перших пульсових хвиль відповідає величині максимального (систолічного) тиску в артерії. Цей показник візуально відмітьте на шкалі манометра.

9.  Момент різкого ослаблення або повного зникнення тонів на плечовій артерії також зафіксуйте на шкалі манометра. Це буде величина мінімального (діастолічного) тиску.

10.              Дані вимірювання артеріального тиску позначайте з точністю до 5 мм рт.ст., запишіть у вигляді дробного числа (у чисельнику — систолічний тиск, у знаменнику — діастолічний), наприклад, 120/75 мм рт ст

11.              Виміряйте в разі потреби артеріальний тиск 2-3 рази з інтервалом 2-3 хв, при цьому повітря з манжетки випускайте повністю.

Запам'ятайте! Не можна накладати манжетку поверх одягу, а також здавлювати плече щільно закатаним рукавом одягу, тому що може бути порушена точність вимірювання артеріального тиску.

Б) Визначення артеріального тиску осциляторним методом (без фонендоскопа):

1.  У манжетку нагнітайте повітря до повного стискання плечової артерії.

2.  Відкрийте вентиль і поступово випускайте повітря.

3.  Момент появи перших осциляцій (коливання стрілки пружинного манометра) відмітьте на стрілці манометра - це величина систолічного тиску.

4.  Зникнення коливать стрілки відповідає діастолічному тиску. Осциляторний метод визначення артеріального тиску не дає максимально точних результатів.

 В) Запис показників артеріального тиску в температурний листок:

1.      У температурному листку величина однієї поділки відповідно до шкали AT дорівнює 5 мм рт  ст.

2.      Зареєструйте результати вимірювання артеріального тиску у вигляді стовпчиків.

Систолічний тиск зобразіть червоним стовпчиком, а діастолічний - синім.

Алгоритм  Використання міхура з льодом Оснащення: гумовий міхур ; шматочки льоду; рушник або пелюшка.

Показанння: у випадках гострих запальних процесів у черевній порожнині (гострий апендицит, гострий холецистит), кровотеч, травм (у першу добу), високої гарячки (в стадії збереження температури на високому рівні).

Протипоказання: при хронічних запальних процесах, затримці сечі.

Послідовність дій під час виконання процедури

1.  У міхур накладіть до половини об'єму невеликі шматочки льоду або снігу. Якщо немає льоду або снігу, заповніть холодною водою.

2.  Витисніть з нього повітря шляхом натискання на міхур й старанно закрутіть корок.

3.  Перевірте міхур на герметичність.

4.  Насухо витріть полотниною, загорніть у рушник або пелюшку та прикладіть до потрібної ділянки.

5.  У міру танення льоду в міхурі воду можна зливати, а шматочки льоду докладати.

6.  Заморожувати воду, налиту в міхур, у морозильній камері не рекомендується, тому що поверхня утвореного конгломерату льоду дуже велика, а це може призвести до переохолодження ділянки тіла.

Запам'ятайте! Міхур з льодом можна використовувати протягом доби, але через кожні 20— 30 хв. його потрібно знімати на 10—15 хв.

Алгоритм  Проведення профілактики пневмонії 1. Транспортують хворого на щиті з матрацом, накривають пацієнта ковдрою.

2.  Накривають хворого в ліжку двома ковдрами - одну на здорову ногу і тулуб, другу на пошкоджену ногу.

3.  Не проводять піднімання ніжного кінця ліжка з метою проти витягання.

4.  Встановлюють біля кожного ліжка надліжкову раму.                     

5.  Проводять туалет порожнини рота і стимуляцію салівації.

6.  Навчають пацієнта проведенню дихальної гімнастики і гімнастики черевного пресу. 

8. Людям похилого віку з першого дня скелетного витягання проводять дихальну гімнастику, введення камфори, відхаркуючих засобів, ставлять банки і гірчичники згідно призначень лікаря.

Алгоритм  Проведення профілактики пролежнів

1.      Кожних 2 год (крім ночі)змінюють положення хворого, оглядаючи ділянки можливого утворення пролежнів.

2.      Слідкують за чистотою  постільної та натільної білизни, розправляють складки, негайно проводять заміну мокрої  і брудної білизни.

3.      Під крижі на куприк підкладають трохи надутий гумовий круг або гумове підкладне судно, на які натягнуто наволочку, а під лікті та п’ятки – ватно – марлеві круги.

4.      Використовують  протипролежневий матрац, або подушку, заповнену вівсяним чи лляним лушпинням.

5.      Два рази на добу місця, які є найбільш уразливими щодо виникнення пролежнів, обробляють теплою водою з милом, протирають їх 10 % р-ном камфорного спирту, чи 1 % р-ном нашатирного спирту, чи 40 % етилового  спирту, або одеколоном, чи 1 % р-ном оцту.

6.      Розтирають дані ділянки сухим рушником до почервоніння шкірних покривів.

7.      Виконують легкий масаж усіх ділянок.

8.      По можливості проводять опромінення лампою УФО в суберітемній дозі. Алгоритм  Проведення промивання шлунка

Оснащення: продезінфікований шлунковий зонд, зовнішній діаметр якого 10 мм; гумова трубка довжиною 70 см (для подовження зонда); скляний перехідник діаметром 8 мм;  шприц Жане або лійка ємкістю 0,5—1 л; ємкість з 8—10 л перевареної води, температура якої 28-32 °С, або блідо-рожевого розчину калію перманганату; 2% розчин натрію гідрокарбонату (у разі отруєння кислотами), 0,1% розчин лимонної кислоти (у разі отруєння лугами); таз або відро для промивних вод; роторозширювач, язикоутримувач, ларингоскоп (застосовуються, якщо хворий перебуває в непритомному стані); фартух з пластикату (для хворого, лікаря та медичної сестри); гумові рукавички (для лікаря та медичної сестри); мило туалетне; рушник.

Показання: Отруєння лікарськими препаратами, недоброякісними харчовими продуктами, грибами, затримання їжі в шлунку внаслідок стенозу пілоруса, атонія шлунка з явищами застою в ньому харчових мас, гострий гастрит.

Протипоказання: Стенокардія, цироз печінки, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки зі схильністю до шлунково-кишкових кровотеч, гіпертонічна хвороба (тяжка форма) Підготовка хворого:

1 Проведіть психологічну підготовку хворого, якщо він перебуває в свідомому стані. Поясніть хворому мету та порядок проведення процедури, а також — як хворий повинен поводитися в цей період.

2. Перед процедурою вийміть знімні зубні протези, (якщо вони є у хворого). Положення хворого:

1.  Посадіть хворого на стілець так, щоб він обперся на його спинку, запропонуйте йому розвести коліна.

2.  Надягніть на хворого фартух.

3.  Руки його зафіксуйте в такому положенні, щоб вони не заважали виконувати процедуру.

4.  Між ногами поставте ємкість для промивних вод. Якщо хворий не в змозі сидіти, покладіть його на лівий бік з опущеною нижче тулуба головою, що зменшує ризик аспірації промивних вод.

Введення зонда хворому, який перебуває в свідомому стані:

1.  Чисто вимитими руками візьміть продезінфікований зонд і виміряйте відстань, на яку треба ввести зонд хворому (від пупка до різців).

2.  Змочіть кінець зонда водою.

3.  Попросіть хворого відкрити рот і сказати «а».

4.  Заокруглений кінець зонда покладіть на корінь язика, попросіть хворого ковтнути і в цей момент зонд проведіть по стравоходу.

5.  У разі позивів на блювання рух зонда припиніть, хворому запропонуйте охопити зонд губами й глибоко подихати через ніс.

6.  Запропонуйте хворому поступово здійснювати ковтальні рухи і зонд проведіть до потрібної позначки.

Запам'ятайте! Якщо зонд потрапив у дихальні шляхи, хворий починає кашляти, синіти і втрачає голос. У такому випадку зонд негайно витягніть і після того, як хворий заспокоїться, процедуру повторіть.

 

 

 

Введення зонда хворому, який перебуває в непритомному стані

Цю процедуру здійснює лікар-реаніматолог за допомогою ларингоскопа. У такому випадку може бути використаний роторозширювач і язикоутримувач. Якщо лікар-реаніматолог відсутній і немає ларингоскопа, введіть зонд самі через ніс.

1.  Змастіть заокруглений кінець зонда гліцерином.

2.  Введіть зонд поступово через ніс.                      

3.  Якщо зондування шлунка не вдається, то вказівний палець обмотаний серветкою, введіть у глотку, притисніть ним язик і поряд із пальцем введіть зонд.

Свідченням того, що зонд потрапив у шлунок, є вихід через зонд шлункового вмісту. Якщо шлунковий вміст не виділяється, змініть положення зонда, рухаючи його назад або вперед.

4.  Приєднайте до зонда скляний перехідник, гумову трубку й закріпіть лійку.

 

 Промивання шлунка за допомогою лійки:

1.  Опустіть лійку до рівня колін хворого і заповніть її водою.

2.  Підніміть повільно лійку вище голови і введіть у шлунок воду (500—600 мл). Воду не слід вводити швидко, тому лійку піднімайте повільно. Уважно слідкуйте, щоб не вся вода із лійки потрапила в шлунок, тому що в такому разі зворотне поступання рідини із шлунка в лійку може бути порушеним.

3.  Коли в лійці залишиться трохи води, опустіть її до рівня колін хворого і промивна вода з домішками слизу, залишками їжі виділиться із шлунка. Кількість виділеної води приблизно повинна бути такою ж, як кількість введеної води.

4.  Таку процедуру повторіть кілька разів до отримання чистої води. Поступово збільшуйте одномоментне введення води до 1 л. Якщо промивання шлунка здійснюєте через 2—3 год після отруєння і є підстава думати, що частина недоброякісної їжі

знаходиться в кишечнику, промивання шлунка закінчіть уведенням через зонд 60 мл 25% розчину магнію сульфату.

Запам'ятайте! При появі прожилок крові в промивних водах процедуру припиніть і викличте лікаря.

5.  Після закінчення процедури від'єднайте лійку, швидким рухом витягніть зонд.

6.  Промивну воду огляньте, покажіть лікареві. У разі потреби частину промивної води відлийте в ємкість, промаркіруйте та відправте в лабораторію.

                                   Промивання шлунка беззондовим методом:

1.  Дайте хворому випити 2—3 склянки питної води, або мінеральної, або блідо-рожевого розчину калію перманганату.

2.  Запропонуйте хворому штучно викликати блювання шляхом надавлювання вказівним і середнім пальцями руки на корінь язика, а також роздратування задньої стінки глотки.

3.  Таким чином хворий здійснює промивання шлунка до появи чистої води.

Запам'ятайте! Беззондовий метод промивання шлунка протипоказаний у випадках отруєння кислотами, лугами, бензином, а також хворим у непритомному стані.

                              Дезінфекція пристрою для промивання шлунка:

1.  Після виконання процедури розберіть пристрій для проминання шлунка на окремі частини.

2.  Продезінфікуйте окремі частини його в 3% розчині хлораміну протягом 60 хв.

3.  Промийте їх проточною водою.

4.  Замочіть окремі частини в миючому розчині температури 50 °С на 15 хв. Канал зонда та гумової трубки промийте під тиском.

5.  Промийте їх проточною водою.

6.  Прокип'ятіть окремі частини в дистильованій воді протягом 30 хв.

7.  Висушіть зонд і трубку у висячому стані, інші частини — на стерильній пелюшці. 8.Продезінфіковані окремі частини пристрою зберігайте на стерильному столику з маркіровкою, в якій зазначено назву, призначення виробів, стоїть дата та підпис медичного працівника.

Алгоритм   Допомога хворому в разі блювання

Оснащення: таз або відро; клейонка, пелюшка, рушник; вода питна або 2% розчин натрію гідрокарбонату; ниркоподібний лоток; суха скляна банка або емальований посуд з кришкою; марлеві серветки; затискувач; електровідсмоктувач; носовий катетер; коагулянти: 10% розчин кальцію хлориду — 10 мл або 1% — 100 мл;                     

5% розчин амінокапронової кислоти — 100 мл;                            

 5% розчин аскорбінової кислоти — 10 мл;                             

 1% розчин вікасолу — 1—2 мл; система для внутрішньовенного крапельного введения розчинів; міхур з льодом.

А) Допомога хворому, який перебуває у свідомому стані, в разі блювання залишками їжі:

1.  Посадіть хворого, якщо дозволяє стан його самопочуття.

2.  Забезпечте посудом для збирання блювотних мас. 

3.  У разі наявності у хворого зубних знімних протезів їх вийміть.

4.  Накрийте груди й коліна хворого фартухом.

5.  Підтримуйте голову хворого.

6.  Після блювання дайте хворому прополоскати рот водою і витріть його обличчя рушником.

7.  Заспокойте, підбадьорте хворого.

8.  Поборіть у собі почуття відрази. Якщо тяжкість стану не дозволяє хворому сидіти, то:

1.  Покладіть хворого на бік, голову його трохи звісьте з ліжка.

2.  Під голову підкладіть клейонку, пелюшку.

3.  Після блювання дайте воду для прополіскування ротової порожнини.

4.  Для припинення блювання можна дати м'ятних крапель, холодної підкисленої лимонною кислотою води, 0,5% розчин новокаїну.

Б) Допомога хворому, котрий перебуває в непритомному стані, у разі блювання залишками їжі:

1.  Хворого поверніть на бік. Якщо неможливо змінити положення хворого, поверніть його голову на бік.

2.  Під голову покладіть клейонку та пелюшку.

3.  Під кутик рота підставте лоток.

4.  Після кожного акту блювання здійсніть туалет ротової порожнини за допомогою затискувача.

В) Невідкладна допомога хворому в разі кривавого блювання:

1.  Покладіть хворого і підніміть ножний кінець ліжка. Забезпечте хворому повний фізичний і психічний спокій.

2.  Викличте лікаря.                                    

3.  Покладіть на епігастральну ділянку міхур із льодом.

4.  Підготуйте потрібні коагулянти й систему для внутрішньовенного крапельного введення інфузійних розчинів.

Запам'ятайте! При перших ознаках шлунково-кишкової кровотечі не давайте хворому нічого всередину.

Найбільш тяжким ускладненням блювання є аспірація шлункового вмісту, що може призвести до рефлекторної зупинки дихання, розвитку аспіраційної пневмонії.

Г) Допомога хворому при аспірації блювотних мас

Негайно відкачайте блювотні маси з дихальних шляхів за допомогою електровідсмоктувача і носового катетера.

Ѓ) Збирання блювотних мас і відправлення їх до лабораторії:

1.                 Блювотні маси зберіть у сухий скляний або емальований посуд зі щільно закритою кришкою.

2.                 У разі потреби відправте блювотні маси до лабораторії : маркіровкою, в якій зазначте назву обстеження, назву відділення, прізвище та ініціали хворого, вік, діагноз, прізвище лікаря, дату.

Алгоритм  Застосування газовідвідної трубки

Оснащення: товстостінна газовідвідна трубка довжиною 30—40 см діаметром 3—5 мм;  вазелін;  клейонка; судно;  марлеві серветки; присипка; гумові рукавички . 

Методика введення газовідвідної трубки:

1.      Надягніть гумові рукавички. 

2.      Підстеліть клейонку під таз хворого.

3.      Покладіть хворого на лівий бік. Ноги його повинні бути підвені до живота.

4.      Якщо хворого не можна повертати на бік, процедуру проведіть у положенні хворого лежачи на спині із зігнутими у колінах і дещо розведеними ногами.

5.      Заокруглений кінець трубки змастіть вазеліном.

6.      Розведіть сідниці і, не поспішаючи, обертальними рухами введіть трубку в пряму кишку на глибину 20—30 см.

7.      Залиште трубку в кишечнику не більше ніж на 2 год. Протягом доби процедуру можна повторити кілька разів.

8.      Витягніть трубку, шкіру навколо ануса протріть серветкою, у разі потреби промийте теплою водою, висушіть і змастіть вазеліном або припудріть присипкою. Дезінфекція газовідвідної трубки:

1.  Після використання газовідвідну трубку намочіть у 3% р-ні хлораміну на 1 год.

2.  Промийте трубку миючим розчином, канал трубки промийте під тиском.

3.  Промийте проточною водою.

4.Прокип'ятіть у дистильованій воді протягом 30 хв. Алгоритм  Застосування послаблювальної  клізми (олійної)

Оснащення:  фартух із пластикату;  гумові рукавички;  гумовий балон ємкістю 150—200 мл;  шприц Жане;  газовідвідна трубка;  вазелін;  клейонка; судно;  3% розчин        хлораміну;                           дистильована      вода; електрокип'ятильник;  вазелінова або рослинна олія

(кукурудзяна, соняшникова, маслинова);  10% розчин натрію хлориду; 25% розчин магнію сульфату. 

Послідовність дій під час виконання олійної клізми.

1.      Проведіть психологічну підготовку хворого і поясніть йому, що після виконання процедури він кілька годин повинен полежати. Краще таку клізму зробіть увечері, тому що бажано, щоб акт дефекації настав уранці.

2.      Підігрійте на водяній бані олію до температури 37—38 °С.

3.      Надягніть фартух і гумові рукавички.

4.      Заповніть олією гумовий балон або шприц Жане.

5.      Підстеліть під хворого клейонку.

6.      Покладіть його на лівий бік з підведеними до живота ногами.

7.      Введіть у пряму кишку обертальними рухами газовідвідну трубку, змащену олією, на глибину 10—15 см.

8.      Приєднайте шприц Жане до трубки і введіть олію в пряму кишку.

9.      Перегніть кінець трубки, від'єднайте шприц Жане і наберіть у нього трохи повітря.

10.  Приєднайте ще раз шприц Жане до трубки і введіть залишки олії в пряму кишку.

11.  Вийміть газовідвідну трубку зі шприцом.

12.  Порадьте хворому спокійно полежати, щоб утримати олію в прямій кишці.

13.  Якщо через 10—12 год олійна клізма не подіє, тоді зробіть очисну клізму, якщо немає протипоказань.

 

Алгоритм  Застосування гіпертонічної клізми Показання до застосування гіпертонічної клізми:

1.  Атонічний закреп.

2.  Парез кишечника після хірургічних втручань на органах черевної порожнини.

3.  Універсальні набряки. Протипоказання до застосування гіпертонічної клізми:

1.  Гострі запальні та виразкові захворювання нижніх відділів кишечника.

2.  Тріщина в ділянці заднього проходу.

Послідовність дій під час виконання гіпертонічної клізми.

1.  Підготуйте хворого психологічно.

2.  Підігрійте 150—200 мл 10% розчину натрію хлориду або 25% розчину магнію сульфату.

3.  Надягніть фартух з пластикату та гумові рукавички.

4.  За допомогою гумового балона або шприца Жане й газовідвідної трубки введіть гіпертонічний розчин у пряму кишку.

5.  Запропонуйте хворому затримати акт дефекації на 20—30 хв. 

Алгоритм  Застосування емульсійної клізми Показання: Емульсійна клізма застосовується при закрепах у тяжкохворих.

Послідовність дій під час виконання емульсійної клізми

1.  Візьміть 1 столову ложку ромашки, залийте однією склянкою крутого кип'ятку, дайте настоятися 15—20 хв і потім процідіть.

2.  До настою ромашки додайте жовток одного яйця, 1 чайну ложку натрію гідрокарбонату і 2 столові ложки вазелінової олії або гліцерину.

3.  Суміш наберіть у шприц Жане або гумовий балон і введіть у пряму кишку.

4.  Випорожнення кишечника настане через 15—20 хв. 

Запам'ятайте! Медичний працівник повинен прослідкувати за дією клізми; у разі виникнення болю повідомити лікаря;  у кінці процедури здійснити тяжкохворому туалет шкіри навколо заднього проходу та в ділянці промежини. Дезінфекція приладдя для постановки клізм:

1.                 Газовідвідну трубку, шприц Жане в розібраному вигляді, гумовий балон, заповнений дезінфікуючим розчином, замочіть у 3% розчині хлораміну на 1 год.

2.                 Промийте гарячою водою, знежирте, промийте знову гарячою водою і прокип'ятіть у дистильованій воді 30 хвилин.

 

                                               Лікування хворого ВІТ.

Служба реанімації та інтенсивної терапії може існувати у вигляді самостійних структурних одиниць або перебувати складі анестезіологічних відділень. Виділяють такі організаційні структури ВРІТ:

1.                    Відділення анестезіології та реанімації з палатами для реанімацій та інтенсивної терапії. Створюють у великих багатопрофілтних лікарнях на 500 ліжок і більше, у яких є хірургічне відділення (не менше як 60-70 ліжок).

2.                    Група анестезіології – реанімації. Складається з лікаря-анестезіолога і реаніматолога та 2 медсестер-анестезистів.

3.                    Відділення (центр) реанімації та інтенсивної терапії. Створюють у великих населених пунктах з населенням 500 000 чоловік і більше при великих багатопрофільних лікарнях на 800 ліжок і більше.

Основні завдання служб анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії:

-                     подання екстренної реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані;

-                     проведення комплексу заходів з інтенсивної терапії у хворих з порушенням життєво важливих функцій та інтенсивного нагляду за ними;

-                     забезпечення знеболювання та безпеки проведення хірургічних втручань, профілактика та лікування можливих порушень гомеостазу в ранній післяопераційний період;

-                     навчання медперсоналу лікувального закладу методів надання невідкладної допомоги та реанімаційної допомоги хворим, котрі перебувають у критичному стані.

Проведення інтенсивної терапії, реанімації та анестезіологічне забезпечення хірургічних операцій можливе лише за умови створення спеціальних відділень або блоків, палат, центрів зі своїм підготовленним медичним персоналом, діагностичною та лікувальною апаратурою, експрес-лабораторію. Існує 4 основні типи цих відділень:

1)               багатопрофільні ВРІТ (або відділення загального профілю);

2)               спеціалізовані ВРІТ;

3)               палати (блоки) інтенсивної терапії;

4)               центри реанімації;

У багатопрофільних реанімаційних відділеннях подають екстренну реанімаційну та інтенсивну допомогу хворим з різною патологією, котрі перебувають у тяжкому стані, та хворим після складних хірургічних втручань.

У спеціалізованих реанімаційних відділеннях (кардіологічному, токсикологічному,  нефрологічному) перебувають хворі, у котрих виявлено захворювання відповідного профілю.

Для забезпечення інтенсивної терапії після операпивних втручань найчастіше організовують палати або блоки після операційної інтенсивної терапії при хірургічних відділеннях. Останням часом у містах з населенням  у 500 000 чоловік і більше створююють центри реанімації та інтенсивної терапії.

ВРІТ загального профілю. Найчастіше цей структурний підрозділ лікарні розгортають на 6-12 ліжок. Звичайно його організовують на базі великих лікувальних закладів (800-1 200 ліжок), що знаходяться у великих містах та адміністративних центрах. Створюючи їх, виходять із умовного рахунку – 1 реанімаційне ліжко на 10 000 населення.

Відділення бажано розташувати поблизу операційного блоку, приймального покою. Вана складається з так званої лікувальної зони (палати інтенсивної терапії, реанімаційний зал, приміщення де застосовують спеціальні методи інтенсивної терапії – діаліз, гемосорбцію, маніпуляційну-перев’язочна), а також допоміжних приміщень (лабораторію, місця зберігання запасної апаратури медикаментів). 

Існує кілька систем розгортання лікувальної зонт ВРІТ: 

-                  відкрите;  -         закрите; 

-                  комбіноване. 

При відкритій системі (радіальній без ізоляції) ліжка розташовують у круглому залі вздовш  стінки, а пост медичного контролю (сестринський або лікарський) знаходиться в центрі. Хворі відділені один від одного перегородками, або ж ширмами. Перевагою такого планування є можливість ефективнішого візуального нагляду за хворими, що забезпечує своєчасність подання необхідної медичної допомоги.

У цьому випадку для догляду за хвирими потрібно менше  медичного персоналу. Недоліком цієї системи є велика небезпека перехресного поширення інфекції. Крім того, звуки від моніторів, розмови та стогін одних хворих заважають відпочинку інших.

Закрита (децентралізована) система є оптимальнішою. При такій системі ліжка розташовують в окремих кімнатах поблизу реанімаційної зали. Застосовуючи таку систему, для нагляду за хворими доводиться залучати більшу кількість медичного персоналу, проте в цьому разі вдається запобігти перехресному поширенню інфекції та створити комфортніші умови для хворих. Існує можливість створення профільованих палат для певного контингенту хворих (наприклад,  токсикологічних тощо).

При комбінованій системі у відділенні є ізольовані, одноліжкові, і 2-3 ліжкові палати.

У загальнопрофільних ВРІТ найоптимальніше розташування 6-12 ліжок. Відділення з меншою кількістю ліжок нерентабельні. У разі розташування більше ніж 15 ліжок не вдається підтримувати  належний рівень медичного обслуговування. Для розташування необхідних апаратів, їх легкого переміщення. Вільного нагляду за хворими, створення можливості підходу кількох чоловік для проведення реанімаційних заходів згідно з нормативами ГОСТу на кожного хворого планується 13-20 м² площі.

Як правило палати розташовані на 1-2 ліжка, які мають спеціальну конструкцію, що дає можливість змінювати положення хворого. Це має велике значення в практиці інтенсивної терапії та реанімації. На ліжка кладуть спеціальні матраси, що дає можливість запобігти виникненню пролежнів. Ліжка встановлені на колесах і обладнані спеціальними блокуючими пристроями.

Біля кожного ліжка є кілька розеток електроживлення для підключення апаратів, джерело кисню, вмикач сигналізаційної системи. Над ліжком прикріплюють спеціальну поличку для використовуваних приладів.

Відділення реанімації та інтенсивної терапії оснащується функціональними ліжками. Ліжка повинні стояти так, щоб до хворого можна було вільно підійти з трьох боків, і щоб усі вони були добре помітними із сестринського поста. Оскільки ліжка мають колесики, їх можна легко пересувати і використовувати для перевезення хворого з операційної в палату. Кожне ліжко забезпечується штативом для інфузійної системи, звукової і світлової сигналізації, індивідуальним світильником, централізованою подачею кисню, контрольнодіагностичною, дихальною і наркозною апаратурою. У палатах також є апарати, які реєструють частоту пульсу і його ритм, електрокардіограму, параметри дихання, AT і центральний венозний тиск, тиск у легеневій артерії та ін. В експрес-лабораторії отримують інформацію про гематокрит, вміст гемоглобіну та електролітів, ОЦК, кислотно-основний стан (КОС), рівень білірубіну, сечовини, глюкози, протромбіну тощо. У палаті є набори для трахеотомії та венесекції, апарат для дефібриляції серця. Палати оснащені пересувними рециркуляцій-ними повітроочищувачами. Двері у відділення повинні бути зачиненими. У приміщеннях відділення і тамбурі встановлюють спеціальні бактерицидні ртутно-кварцові лампи низького тиску.

Необхідні лікувальні засоби та дрібний інвентар для догляду за хворими повинні знаходитися в палаті, що полегшує роботу медичної сестри та призводить до мінімуму необхідність частих переміщень.Обладнання і набори шприців можуть бути розташовані на спеціальних пересувних візках, столиках. На посту медсестри повинні бути апарати для вимірювання АТ, ЦВТ, термометри, стерильні шприци, голки, інфузійні системи та розчини, комплекси для інтубації трахії, трахеостомії, катетеризації сечового міхура, акустична та візуальна система тривоги, листок призначень та спостережень.

На посту необхідно мати достатню кількість систем для в/в інфузії. При масивних трансфузіях у холодну пору року обов’язковим є підігрівання розчинів, що переливають, за допомогою підігрітих пристроїв. Це дає змогу уникати холодових реакцій: ознобу, тремтіння, неприємних відчуттів біля серця, аритмій.

Враховуючи специфіку ВРІТ, вся апаратура та інструментарій повинні бути постійно готовими до  використання.

Меблі в палаті не повинні займати багато місця, , тому краще щоб вони були вбудовані у стінку (шкафи). У них зберігають засоби особистого користування, дрібний інвентар, лікувальні засоби. Поповнення вмісту шаф здійснює щоденно маніпуляційна м/с.

Підставки для в/в інфузій прикріплюють до стелі або ліжка. Менш зручними є переносні підставки. В кожній палаті повинен бути умивальник з дез.розчином.

Для кожного хворого слід виділити індивідуальні засоби догляду за порожниною рота, таз для умивання, судно та сечоприймач, рушник. Ці засоби догляду знаходяться на поличках біля ліжок хворого.

Ефективність  і якість роботи у ВРІТ залежить від підготовки медичного персоналу, який працює в ньому. Робота у ВРІТ спричиняє велике психологічне та фізичне навантаження на персонал. 

Медичний працівник ВРІТ здійснює складне лікування хворих, при погіршенні загального стану – негайно починає діяти самостійно: наприклад, провадить масаж серця при зупинці кровообігу (не очікуючи приходу лікаря). Він самостійно може виконувати дуже складні і відповідальні маніпуляції: спостереження за основними парамертами гомеостазу (АТ, пульс, ЦВТ, частота дихання), п/ш, в/м ін’єкції, в/в інфузії, венепункції, контроль та оцінку балансу рідин; катетеризацію сечового міхура; визначення групи крові, резус-фактора, переливання крові та її компонентів; проведення інгаляцій, киснетерапії; відсмоктування слизу з верхніх дихальних шляхів через ніс, рот, ендотрахеальну або трахеостомічну трубку; інтубацію трахеї; відсмотування ексудату з плевральної порожнини; підготовку, стерилізацію та обслуговування апаратів для ШВЛ, зняття ЕКГ, моніторування; зовнішній масаж серця та ШВЛ при серцево-легеневій реанімації; асистування при плевральній пункції, венесекції, торакопомії, артеріосекції; забір матеріалів для посівів, тощо.

Хворих, які були оперовані з приводу перитоніту, гнійних захворювань і післяопераційних ускладнень, розміщують в ізольованих палатах. Там повинна бути добра вентиляція, що забезпечується вентиляційними установками з бактеріальними фільтрами, кондиціонерами. Необхідно проводити ретельну дезінфекцію предметів догляду за хворими. З метою профілактики внутріш-ньолікарняної інфекції за можливості слід дотримуватися системи циклічності заповнення палат.

Прибирання приміщень проводять вологим способом не рідше ніж 2 рази на день з використанням дезінфекційних засобів. Для дезінфекції виробів медичного призначення, білизни і санітарно-технічного обладнання застосовують такі сучасні дезінфектанти, як хлорангіон, гембар, декопекс, лізоформін, бацилоцид, дисмозолон пур, мікробак-форте, саніфект-128, клорсепт, дескозал тощо.

Генеральне прибирання проводять 1 раз на тиждень. Постільну білизну міняють щодня.

У відділенні реанімації та інтенсивної терапії медична сестра веде таку документацію:

-      аркуш призначень та спостережень;

-      карту реанімації та інтенсивної терапії;

-      журнал реєстрації хворих;

-      журнал чергової медичної сестри;  журнал обліку сильнодіючих лікарських засобів.

Основним документом, з яким медична сестра працює протягом усього робочого дня, є аркуш призначень та спостережень. Вона одержує його від палатного лікаря після огляду хворих. Медична сестра повинна відразу перевірити всі призначення та уточнити незрозумілі моменти (нечітке дозування препаратів, спосіб та час уведення ліків). Одержавши в маніпуляційній або в старшої медичної сестри необхідні препарати, вона розпочинає виконання призначень. В аркуш або картку призначень записують абсолютно все: що хворому вводять, які маніпуляції виконують. У разі невиконання призначень зазначають прізвище лікаря, який відмінив призначення, та причину цього. Наприкінці зміни або чергування медична сестра підраховує водний баланс хворого (кількість уведеної, випитої та виділеної рідини). Ці відомості вона передає лікареві палати та медичним сестрам, котрі заступають на чергування, у присутності завідуючого відділенням і старшої медичної сестри. Неприпустиме оформлення документації по пам'яті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко P.O. Анестезіологія та
інтенсивна терапія. - К.,"Здоров'я".-2003. - 399 с.

2.       Черенько М.П., Ваврик Ж. М. Загальна хірургія з анестезіологією,
основами реаніматології та догляду за хворими. - К.: Здоров'я, 2004. - 616
с.

3.       Гостищев В.К. Общая хирургия: Учеб. для мед. вузов. - 4-е изд.,
перераб., доп. и испр. - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2006. - 832 с.

4.       Жданов Г.Г., Зильбер А.П. Реанимация и интенсивная терапія: Учеб.
для студентов вузов. - М.: ИЦ Академия, 2007. - 400 с.

5.       Назаров И.П. Анестезиология и реаниматология: Учеб. пособие. -
Ростов н/Д.: Феникс, 2007. - 496 с.

6.       Морган-мл. Д.Э., Мэгид СМ. Клиническая анестезіологія. Кн. 3-я:
Анестезиологическое  пособие.  Послеоперационный  период.  Интенсивная
терапия. - 2-е изд., испр. - М.: БИНОМ, 2006. - 296 с.

7.       Фишер Ю. Локальное лечение боли. - М.: МЕДпресс-информ, 2006.
-160 с.

8.       Critical care medicine: the essentials / Ed. by J.J. Marini, A.P. Wheeler. -
3rd ed. - 2005. -894 p.

9.       Webb A.J., Shapiro M.J., Singer M.,   Suter P.M. Oxford Textbook of
Critical Care. - Oxford, 1999. - 1464 p.

 

10.        Sabiston textbook of surgery / Ed. by CM. Townsend, R.D. Beauchamp,
B.M. Evers, K. Mattox. - 17 ed. - Saunders, 2004. - 2416 p.

11.        Schwartz's principles of surgery (Schwartz's Principles of Surgery)// Ed.
by F.CBrunicardi, D.K. Andersen, T.R. Billiar, et al. - 8 ed. - McGraw-Hill
Professional, 2004). - 2000 p.

12.        Vaitkaitis D., Pilvinis V., Pranskunas A. et al. New guidelines for
resuscitation in adults // Medicina (Kaunas). - 2007. - Vol. 43, N1. - P. 79-84.

13.        Li X., Fu Q.L., Jing X.L.   et al. A meta-analysis of cardiopulmonary
resuscitation with and without the  administration of thrombolytic agents //
Resuscitation. - 2006. - Vol.70, N1. - P. 31-36.

14.    Хірургія    /    За   ред.    Я.С.    Березницького,    М.П.    Захараша,
В.Г.Мішалова, В.О. Шідловського. - Дніпропетровськ: РВА „Дніпро-VAL",
2006.-Т.1.-443С.

15.  Збірник нормативно-директивних документів з охорони здоров'я. -
К., 2000.-395 с.