Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	ВМП та медицина надзвичайних ситуацій
Група	4 Б л/с
Дата	Згідно розкладу 29.03.2021
Тема № 5 Лекція	Тема:Стихійні лиха, Аварійно- рятувальні роботи в районі стихійних лих.

                                                                                            Викладач: Стоянова Л.П.

Лекція №5

Тема: Стихійні лиха, Аварійно- рятувальні роботи в районі стихійних лих.

План лекції

1.Види надзвичайних ситуацій: природні, техногенні, екологічні, соціальні.

2.НС природного характеру(стихійні лиха-землетрус, моретрус, виверження вулкана, цунамі, зсув,селі, повені, шторми, урагани, смерч).

3.Медико-тактична характеристика природних небезпек.Можливий характер патологій. Санітарно-епідеміологічний стан територій,наявність шляхів евакуації.

4.Правила поведінки населення та заходи безпеки щодо ліквідації природних катастроф.

5.Організація та проведення аварійно-рятувальних робіт в осередку стихійного лиха.

6.Формування екстренної МД, евакуація та розосереджування населення.

7.Особливості роботи медичної сестри в складі рятувальних бригад.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ. ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ДОПОМОГИ

Україна — найбільш критичний регіон Європи за техногенним навантаженням, яке в 5—6 разів перевищує середньоєвропейський рівень. На її території розташовані 8,5 тис. потенційно небезпечних об'єктів: 5 атомних електростанцій (Запорізька, Рівненська, Півден­ноукраїнська, Хмельницька, Чорнобильська); 12 гідровузлів, 16 во­досховищ, аміакопровід, нафто- і газопроводи та ін. Перевезення пасажирів і різноманітних вантажів здійснюється залізничними коліями, довжина яких більша ніж 24 тис. км, а також автомобіль­ними шляхами завдовжки понад 260 тис. км. Площа території Ук­раїни — 603 тис. км², із них 27 тис. км² — сейсмонебезпечна зона.

Надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов жит­тя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, що призводить (може призвести) до загибелі людей або значних ма­теріальних втрат із можливим завданням шкоди навколишньому се­редовищу.

Виділяють такі види надзвичайних ситуацій:

•     природні (стихійне лихо): буря, ураган, шторм, тайфун, смерч, циклон, антициклон, пожежа, мороз, ожеледиця, виверження вул­кана, землетрус, повінь, сель, зсув, снігові замети;

•     техногенні (виробничі): залізничні, авіаційні, космічні, авто­шляхові, річкові, морські, пожежі, вибухи з викидом радіоактивних і бактеріологічних речовин;

•      екологічні: перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) речовин у повітрі (С0₂, СО), ґрунті (пестициди, гербіциди, ДДТ), воді (мікроорганізми, речовини, що спричинюють забруднен­ня і отруєння), перевищення рівня міського шуму, зникнення видів тварин і рослин;

•     соціальні: епідемії, пандемії, голод, тероризм, порушення гро­мадського порядку.

Залежно від кількості потерпілих надзвичайні ситуації поділяють на:

•     малі (25—100 осіб потерпілих, із них 10—15 потребують госпі­талізації);

•      середні (101 — 1000 потерпілих, з них 16—250 потребують госпі­талізації);

•     великі (понад 1000 потерпілих, з них більше ніж 250 потребу­ють госпіталізації);

•     гігантські (десятки тисяч потерпілих).

Відповідно до територіального поширення, заподіяних або очі­куваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за кла­сифікаційними ознаками виокремлюють чотири рівня надзвичайних ситуацій.

1.   Загальнодержавний рівень. Надзвичайна ситуація виникає на території двох або більше областей (АР Крим, міст Києва та Севас­тополя), або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації потрібні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (АР Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше 1 % обсягу видат­ків відповідного бюджету.

2.   Регіональний рівень. Надзвичайна ситуація розгортається на території двох або більше адміністративних районів, міст обласного значення, АР Крим, міст Києва та Севастополя або загрожує пере­несенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації потрібні матеріальні і технічні ресурси в обся­гах, що перевищують можливості окремого регіону, але не менше 1 % обсягу видатків відповідного бюджету.

3. Місцевий рівень. Надзвичайна ситуація виходить за межі по­тенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуа­ції або ЇЇ вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації потрібні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше 1 % об­сягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також нале­жать усі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово- комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених пере­ліків потенційно небезпечних об'єктів.

4. Об'єктовий рівень — усі надзвичайні ситуації, які не підпада­ють під вищенаведені визначення.

При Міністерстві надзвичайних ситуацій (МНС) у 1999 р. було створено Державний координаційний центр реагування на надзви­чайні ситуації, а при ньому — Державну пошуково-рятувальну служ­бу на водних об'єктах. У 2003 р. до МНС приєднали Державний департамент протипожежної охорони, а також Державну воєнізова­ну гірничорятувальну службу, Державну спеціальну аварійно-ряту­вальну службу пошуку і рятування туристів, Центральний спеціаль­ний (воєнізований) аварійно-рятувальний загін.

1.1. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Стихійні лиха — небезпечні, некеровані людиною явища приро­ди або процеси геофізичного, геологічного, гідрологічного, атмо­сферного та іншого походження таких масштабів, які спричинюють катастрофічні ситуації, що характеризуються раптовим порушенням життя і діяльності населення, руйнуванням і знищенням матеріаль­них цінностей, ураженням і загибеллю людей.

До стихійного лиха тектонічного (геологічного) характеру нале­жать землетруси, моретруси, виверження вулканів, обвали, осідання земної поверхні в результаті карстових явищ.

1.1.1. Землетрус

Землетрус — коливан­ня земної кори (ґрунту) у вигляді поштовхів або ма­ятникоподібних рухів, що поширюються від центру із силою від 0 до 9 балів (за шкалою Ріхтера) або від 0 до 12 балів (за шкалою Мер- каллі) унаслідок тектоніч­ної діяльності земної кори або обвалів карстових пус­тот, які відбуваються в тов­щі земної кори (мал. 1.1).

Мал. 1.1. Землетрус

 

Магнітуда — це загаль­на енергія землетрусу або максимальна амплітуда зміщення грунту в мікро­нах, виміряна сейсмогра­фом на відстані 100 км від епіцентру. Глибина зем­летрусу — до 30—40 км. Магнітуду визначають за шкалою Ріхтера від 0 до 9 балів.

Передвісники земле­трусу:

—     неадекватна пове­дінка коней (нервовість, неспрямований і некеро- ваний біг); виття собак. Кішки тікають з домівок, птахи літають по колу, збираються у великі зграї;

—  поява газу радону у

воді, який проникає через щілини землі і потрапляє у підземні води;

—  поява газоподібного водню, рівень якого перевищує норму в десятки разів;

— якщо лінія розлому плит проходить під будівлями, то в них відбуваються зміни, які можна зафіксувати приладами (навіть про­стим столярським рівнеміром, що фіксує нерівність поверхні);

— сприйняття коливання землі за допомогою сейсмографів (мал. 1.2).

Залежно від сили поштовху (коливання грунту) розрізняють такі види землетрусу:

•     легкий — до 4 балів за шкалою Ріхтера (4—6 балів — за шка­лою Меркаллі) з радіусом коливання ґрунту 15 км. Ушкоджень, руй­нувань немає;

•      середній (сильний) — 5—6 балів за шкалою Ріхтера (4—7 балів — за шкалою Меркаллі) з радіусом коливання ґрунту до 30 км. З'являються тріщини в будинках, кількість жертв залежить від типу забудови: не- сейсмостійкі будівлі падають, під уламками гинуть люди;

•     дуже сильний — 6—7 балів за шкалою Ріхтера (8—9 балів — за шкалою Меркаллі) з радіусом коливань ґрунту до 80 км. Руйнуються будівлі, є окремі жертви;

надзвичайно сильний {руйнівний) — 7—8 балів за шкалою Ріхте­ра (10—11 балів — за шкалою Меркаллі) з радіусом коливання ґрун­ту до 160 км. Руйнування будівель, загибель населення;

Мал. 1.2. Сейсмограф:

а — станина; б — Г-подібний фіксатор; в — барабан з папером або плівкою; г — маятник із самописцем

 

• потужний, катастрофічний — 9 балів за шкалою Ріхтера (12 ба­лів — за шкалою Меркаллі) з радіусом коливання грунту понад 160 км. Суцільне руйнування, кількість жертв становить сотні тисяч осіб (Пакистан, листопад 2005 р.: загинуло до 70 тис. осіб, постраждало більше ніж 2 млн осіб, суцільне руйнування).

На організм людини з медико-тактичної точки зору діятимуть фактори ураження землетрусу.

1.   Динамічна (механічна) дія. Падаючі будівлі, споруди призво­дять до вибухів, пожеж, механічних ушкоджень, травм, отруєнь га­зами, опромінення радіаційними речовинами.

2.    Зміна кліматичних умов. Різке зниження температури повітря, Грунту, коливання барометричного тиску призводить до переохо­лодження людей, загострення серцево-судинних захворювань.

3.    Погіршення санітарно-епідеміологічного стану. Наявність за­гиблих, зниження реактивності організму спричинює виникнення і поширення інфекційних хвороб, переважно кишкових.

4.    Психоемоційна дія. Зумовлена втратою близьких і рідних, впли­вом газів, радіації, що призводить до психозів, неврозів, психоас- теній, загострення хронічних захворювань, формування "синдрому землетрусу". У людей виникають відчуття страху, загальне збуджен­ня, напруження, розлади сну.

Організація медичної допомоги. Під час землетрусів, що супровод­жуються масовою руйнацією будинків і споруд, основним травмів- ним чинником є компресія, зумовлена ушкоджувальним впливом великої сили протягом тривалого часу. Саме цим пояснюються:

— розчавлення м'яких тканин, переважно кінцівок;

—  переломи хребта в нижньогрудному, верхньопоперековому сегментах за механізмом осьової компресії, переважання відносно легких ушкоджень головного мозку, що часто супроводжується син­дромом тривалого стиснення м'яких тканин голови. Цей механізм зумовлює ушкодження черепа і травму, несумісну з життям. У біль­шості потерпілих із черепно-мозковою травмою спостерігали струси або забій головного мозку легкого ступеня з ушкодженнями м'яких тканин.

Для осередків землетрусів характерна значна кількість поєдна­них, а також комбінованих ушкоджень, які неминуче виникають унаслідок руйнацій житлових і промислових будинків та споруд. Під час землетрусу найчастішою травмою голови є скальпування шкіри черепа предметами, що летять із висоти, конструкціями будинку.

Медичне забезпечення потерпілого від землетрусу населення пе­редбачає:

своєчасне надання усіх видів медичної допомоги при травмах, синдромі тривалого стиснення, опіках, отруєннях, переохолоджен­ нях (перегріваннях), поєднаних ураженнях, а також нервово-психіч­них і інфекційних захворюваннях;

— надання медичної допомоги особовому складу формувань, що здійснюють рятувальні роботи;

— проведення лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зменшення кількості осіб із нервово-психічними розладами, за­гостренням соматичних захворювань, а також надання допомоги у випадку передчасних і звичайних пологів;

— запобігання виникненню масових інфекційних хвороб і лікві­дацію епідемічних спалахів.

У районі стихійного лиха в ході рятувальних робіт перша медична допомога здійснюється у вигляді само- і взаємодопомоги, а також особовим складом медичних бригад. До них приєднуються сили і засоби станцій швидкої медичної допомоги. На уражених об'єктах народного господарства медичну допомогу організовують здоров- пункти об'єктів, медичні працівники територіальних медичних за­кладів району (міста). У разі великої кількості потерпілих визнача­ють місця збору, з яких уражених евакуюють до найближчих ліку­вальних закладів, де їм надають медичну допомогу.

Для надання лікарської допомоги можуть залучатися бригади, сформовані на базі лікувально-профілактичних закладів, розташова­них поза зоною стихійного лиха. Після надання першої лікарської допомоги потерпілих одразу або найближчим часом евакуюють у лікувальні заклади для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.

У перші години після землетрусу потрібно правильно і вчасно провести рятувальні та невідкладні заходи в умовах руйнування бу­динків і споруд, скоординувати всі дії в районі завалу, максимально забезпечити людей засобами рятування, сприяти безпеці рятуваль­ників.

Правила дій населення під час землетрусу. Під час землетрусу зем­ля відчутно здригається протягом досить короткого часу — від кіль­кох секунд до 1 хв. Струси можуть налякати, але потрібно намагати­ся зберігати спокій і не робити нічого, що може дезорганізувати оточуючих (крик, метушня).

Необхідно діяти негайно, як тільки відчуєте коливання ґрунту або будинку. Основна небезпека — це падаючі предмети й уламки.

— Якщо люди перебувають у приміщенні, потрібно негайно перейти у безпечніше місце, сховатися під письмовий або обідній стіл, стати в прорізі внутрішніх дверей або в куті кімнати. Необхідно остеріга­тися падаючих уламків або важких меблів. Стояти подалі від вікон і важких предметів, які можуть перекинутися або зрушитися з місця.

Не вибігати з будинку. Краще шукати порятунку там, де перебуває­те, дочекатися закінчення землетрусу і потім спокійно залишити по­мешкання, якщо це необхідно.

У разі перебування у висотному будинку не варто кидатися до сходів або ліфта. У виходах, як правило, буде великий натовп, а ліф­ти за таких обставин зазвичай припиняють роботу. Не лякайтеся, якщо вимкнуто електрику, лунають сигнали тривоги протипожеж­них установок, охоронних систем, увімкнулись пожежні розпилюва­чі води; чути дзенькіт посуду, що б'ється, тріск стін, гуркіт падаю­чих предметів.

При перебуванні у сейсмонестійкому цегляному будинку або іншій небезпечній споруді потрібно вирішити, що краще — залишитися всередині помешкання або вийти з нього. В останньому випадку слід вибігати швидко, але обережно, остерігатись падаючих цеглин, обірваних дротів та інших джерел небезпеки.

У разі перебування поза будівлею слід намагатися вийти на від­критий простір, віддалитися від будинків і ліній електропередач.

При перебуванні в автомобілі потрібно спокійно зупинитися яко­мога далі від високих будинків, шляхопроводів і мостів. Залишатися в машині до припинення коливань.

Не дивуйтеся, якщо відчуваються нові поштовхи. Після першого сильного поштовху може настати тимчасове затишшя, а потім — но­вий поштовх. Це явище — наслідок дії різних сейсмічних хвиль того самого землетрусу. Можливі і повторні поштовхи (афтершоки), тоб­то окремі землетруси, що виникають після головного поштовху про­тягом кількох секунд, годин або навіть днів.

Слід зберігати спокій, аналізувати ситуацію. Надавати допомогу потерпілим. Організовувати першу допомогу, якщо це необхідно.

Перевірте, чи немає загрози пожежі, ушкоджень ліній електро­передач, приладів газо- і водопостачання. За найменшої підозри, що стався витік газу, терміново перекрийте газові крани. Вимкніть електрику, якщо можливе ушкодження проводки. Якщо пошкодже­но труби водопостачання, одразу перекрийте водопровід. Повідомте про ушкодження відповідним службам і виконуйте їхні вказівки.

Заборонено:

-          запалювати сірники, використовувати відкритий вогонь, зали­шати освітлення

увімкнутим, вмикати опалювальні прилади, газові плити, доки не будете впевнені, що немає витоку газу;

-          займати телефон, окрім як для виклику бригади швидкої до­помоги;

-         заходити в зону руйнацій, узбережжя, де можуть діяти морські сейсмічні хвилі (цунамі);

-         користуватися туалетом, доки не знатимете напевно про функ­ціонування каналізаційної системи.

Потрібно:

-         носити міцне взуття, щоб не поранитися об розбите скло і гострі уламки;

-         слухати по радіо інформацію про землетрус і необхідні заходи боротьби з його наслідками;

-бути готовими до явища афтершоку (інколи це призводить до додаткових руйнацій будинків, пошкоджених головним поштов­хом);

-         заспокоїти дітей і всіх, хто зазнав психологічної травми внаслі­док землетрусу. Не поширювати чуток;

-         допомагати міліції, пожежникам, медичним працівникам та іншим особам, зайнятим рятувальними і відновними роботами.

1.1.2. Моретрус

Моретрус — різке коливання води в морі, що виникає при зем­летрусах, виверженнях підводних вулканів, осередок яких роз­міщується під дном моря.

При сильному моретрусі утворюються великі водяні хвилі (біль­ше ніж 10 м заввишки), які рухаються від епіцентру з великою швид­кістю і руйнують прибережну зону або цілі міста, затоплюють над­водні човни. Ці хвилі називають "цунамі" (мал. 1.3). У 1946 р. у Перу цунамі знищило місто Каляс. Інтенсивність цунамі оцінюється як результат виливу на узбережжя за умовною шестибальною шкалою:

1        бал — цунамі дуже слабке (хвилю фіксують лише прилади);

2        бали — слабке (може затопити плоске узбережжя, його фіксу­ють лише спеціалісти);

3        бали — середнє (плоске узбережжя затоплене; легкі судна може викинути на берег; можливе незначне ушкодження портових СПО­РУД );

4        бали — сильне (узбережжя затоплене; прибережні будівлі пошкоджені; великі парусні і невеликі моторні судна можуть бути викинуті на берег, а потім знову знесені в море; можливі людські жертви);

5        балів — дуже сильне (прибережні території затоплені хвилями і сильно пошкоджені; великі судна викинуті на берег; є людські жер­тви, значні матеріальні збитки);

6        балів — надзвичайно сильне (будівлі пошкоджені (зметені); судна перевернуті; значні людські жертви).

Протягом останніх 50 років 80 % усіх цунамі спостерігаються на Тихоокеанському узбережжі.

Мал. 1.3. Цунамі

 

Цунамі є наслідком землетрусу під водою. В Індонезії у січні 2005 р. стався зсув трьох плит земної кори на глибині 100 км, що призвів до створення хвиль на воді із гребнем заввишки до 30 м, які повторювались в океані через кожні 100 км. Трагедія, що сталася на цих островах, призвела до масового нагромадження трупів, які роз­падаючись створили сморід, що поширювався на сотні кілометрів. Медики працювали в масках. Трупи засипали дезодоруючими та дез­інфекційними речовинами. Патологоанатоми з України надавали допомогу, збирали із трупів зуби, волосся, шкіру, кістки для іден­тифікації загиблих. Із 1500 наших співвітчизників загинуло 20 осіб.

1.1.3. Виверження вулкана

Виверження вулкана — це викидання із надр землі розжарених газів, попелу, каміння "вулканічних бомб", розплавлених гірських порід "лави", за рахунок яких створюється вогняна річка, яка тече на десятки кілометрів, спалюючи все на своєму шляху (мал. 1.4).

Механізм виникнення: глибоко в землі разом із гірськими поро­дами містяться радіоактивні речовини, в яких виникає ланцюгова (ядерна) реакція: з ядра при його розпаді утворюється два ядра, з двох — чотири і т. д., що супроводжується виділенням потужної енергії. Гірська порода розігрівається і перетворюється на вогнисто- рідинну масу — магму. Магма, гази, пари води потрапляють у трі щини в гірських породах і через них вириваються на поверхню, сприяючи виверженню вулкана.

Викинуті в атмосферу пари, гази, попіл, камені, вулканічні по­роди називають тефрою.

Вулканічні шлаки, пемза, попіл, гірські породи нагромаджують­ся навколо отвору, утворюючи гору конусоподібної форми, яку на­зивають вулканом.

При виверженні вулканів найнебезпечнішими є лавові та гря­зьові потоки, вулканічні повені, пекуча вулканічна хмара, вулканіч­ний газ.

1.1.4. Зсув

Зсув — це переміщення мас гірських порід донизу по схилу під впливом сили тяжіння (мал. 1.5).

 

 

Мал. 1.4. Виверження вулкана

 

Основна причина виникнення — надмірне насичення глинистих порід підземними водами. Таке сповзання грунтів відбувається у

Мал. 1.5. Зсув

будь-яку пору року (переважно — у весняно-літній період) зі схилів, що мають крутість понад 19°, здебільшого на берегах річок у Карпа­тах та Криму тощо. До 90 % зсувів припадає на райони, розташовані на абсолютній висоті — від 100 до 1700 м над рівнем моря.

За швидкістю руху зсуви поділяють на:

•     надзвичайно швидкі — 3 м/год;

•     дуже швидкі — 1,5 м/год;

•     швидкі — 1,5 м за 1 добу;

•     помірні — 1,5 м за 1 міс.;

•     дуже повільні — 1,5 м за рік;

•     виключно повільні — 0,06 м за рік.

1.1.5. Повінь

Повінь — тимчасове затоплення водою місцевості, що прилягає до річки, озера або водосховища, спричиняє матеріальні збитки, по­гіршення здоров'я населення або призводить до загибелі людей (мал. 1.6). Якщо затоплення не супроводжується збитками, то це розлив річки, озера, водосховища. За даними ООН вони становлять 40 % усіх природних катастроф. В Україні повені є найпоширені­шим стихійним лихом за повторюваністю, площею ураження і су­марним середнім річним матеріальним збитком. За кількістю людсь­ких жертв і рівнем матеріальних збитків вони посідають друге місце після землетрусів. Запобігти повеням неможливо, можна лише осла­бити або локалізувати їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 1.6. Повінь у м. Турка (Львівська область)

У середньому за рік у світі від­бувається до 30 повеней, при цьому кількість загиблих становить близь­ко 6000 осіб, поранених — 15 тис., потерпілих — близько 30 млн, без­притульних — близько 3,5 млн. На території України нараховується понад 60 тис. рік та річок загаль­ною довжиною 130 тис. км. Ріки Карпат і Криму — гірські, зі швид­кою течією і переважно дощовим живленням. Паводки і повені на них зазвичай трапляються в період літніх дощів. Інші ріки — рівнин­ного типу, переважно зі сніговим живленням. Паводки і повені на них найчастіше є наслідком танення снігу.

На ріках України створено каскад гідровузлів (майже 2000 гре­бель). У випадку їх руйнації в зоні затоплення можуть опинитися кілька сотень населених пунктів.

Унаслідок руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах та 16 водосховищах річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець можливе виникнення зон катастрофічного затоплення загальною площею 8294,4 км, до яких потрапляють 536 на­селених пунктів, 470 промислових підприємств різноманітного при­значення і близько 2 млн населення.

Особливу небезпеку створює Дніпровський гідротехнічний кас­кад: у зону затоплення потрапляє 91,3 % територій, 86,4 % населе­них пунктів, 48,3 % промислових об'єктів і 93,5 % населення.

1.1.6. Катастрофічне затоплення

Катастрофічне затоплення — затоплення водою окремих районів у результаті руйнування гідроспоруд (гідровузлів), дамб, прориву греблі від швидкого руху маси води у вигляді водного валу.

Фактори ураження катастрофічного затопленім та наслідки впливу на людей:

•     водний, який спричиняє асфіксію дихальних шляхів, утеплен­ня людей і тварин;

•     холодовий, що призводить до переохолодження організму, за­гострення хронічних хвороб, виникнення гострих респіраторних та запальних процесів дихальної та інших систем;

•     швидкісний напір водяного валу, що призводить до механіч­них ушкоджень, змиву споруд, будівель.

Залежно від течії води розрізняють такі зони:

•      зона бурхливої течії (від споруди вниз за течією): довжина роз­ливу до 12 км із висотою хвилі — більше ніж 5 м, швидкість хвилі — до 30 км/год; середній час проходження хвилі — до 30 хв;

•     зона швидкої течії, довжина розливу — до 20 км; висота хвилі 3—4 м, швидкість хвилі — 20 км/год; час проходження хвилі — до 60 хв;

•     зона середньої течії, довжина розливу — до 50 км; висота хвилі — 2—3 м, швидкість хвилі — до 10 км/год, час проходження хвилі — до 2 год;

•     зона слабкої течії: довжина розливу — 50—70 км; висота хвилі — 1—2 м, швидкість течії — 5 км/год.

Характер ураження населення. Організація медичної допомоги. Повінь, у результаті якої кількість потерпілих сягнула 800 тис. осіб, стала найбільш трагічною у XX ст. Вона відбулася на островах Бен гальської затоки в листопаді 1970 р. унаслідок нагонних вітрів. Ок­рім людей загинуло 300 тис. голів худоби та зруйновано близько 400 тис. будинків. Повінь зумовила виникнення епідемій холери та черевного тифу.

Поділ району затоплення на зони і характеристика можливих втрат у кожній з них дають змогу прогнозувати:

—  чисельність населення, яке проживає у кожній із зон затоп­лення, і можливі втрати в них;

— сили і засоби охорони здоров'я, що будуть потрібні для надан­ня медичної допомоги потерпілим у зонах затоплення;

— райони (ділянки) ведення рятувальних робіт, імовірні місця розгортання медичних формувань і закладів;

— медичні формування, що потрапляють у зони затоплення, шляхи і райони евакуації;

— райони евакуації населення за межі зон затоплення та необхід­ні сили й засоби охорони здоров'я для їх обслуговування тощо.

Багато потерпілих унаслідок утоплення потребують негайного проведення реанімаційних заходів. У 20 % осіб, які перенесли за­гальне охолодження (III і IV ступеня), без надання негайної ре­анімаційної допомоги протягом 1-ї години після рятування може настати смерть. Усі вони потребують обов'язкової госпіталізації. З інших уражень, особливо в зимовий період, можна очікувати роз­виток застудних захворювань органів дихання, зокрема пнев­монії.

\ с^СУ,

Можливі гіпертонічні кризи, напади бронхіальної астми, пору­шення мозкового кровообігу, передчасні пологи, прояви психічних розладів у частини населення, які потребують стаціонарного ліку­вання. Небезпечною є паніка у період крайньої психічного та емо­ційного напруження. У деяких випадках паніка має епідемічний ха­рактер — так зване психічне зараження. При цьому не виключені травматичні ушкодження — переломи, вивихи, поранення тощо.

Важливе значення для ліквідації наслідків повені має санітарно- епідемічний стан зони лиха. У зонах катастрофічного затоплення можуть руйнуватися (розмиватися) системи водопостачання, каналі­зації, зливних комунікацій, банно-пральних стічних вод, місця збо­ру сміття і нечистот. Вони забруднюють територію і поширюються за течією хвилі затоплення. У таких зонах зростає небезпека виник­нення і поширення інфекційних захворювань. Цьому сприятиме скупчення людей на обмеженій території за умови значного погір­шення матеріально-побутових умов проживання.

1.1,7. Сель

Сель (селевий потік; від араб, сайль — бурхли­вий потік) — бурхливий грязьовий або грязе- кам'яний

потік, що скла­дається із суміші води й уламків гірських порід. Раптово виникає в басей­нах невеликих гірських річок унаслідок танення снігу (мал. 1.7) або льо­довиків, прориву водой- \ мищ, рідше — землетру­су су, виверження вулканів.

Залежно від причини селі поділяють на дощові, снігові, льодя­ні никові, вулканічні, сейсмічні, антропогенні.

Сель містить у своєму складі тверді матеріали (10—75 % умісту) і рухається зі швидкістю понад 10 м/с. Величина селю може сягати сотні тисяч — мільйонів кубометрів, а розміри гірських порід — до 3—4 м у діаметрі, маса — до 100—200 т.

У Карпатах є велика кількість селенебезпечних водотоків, які впадають у річки Дністер, Прут, Тиса і

являють собою розріджені опливні або зсувні маси. Особливо небезпечними вони стали протя­гом останнього десятиліття через безсистемне знищення лісів на гір­ських схилах.

У Криму селеві процеси спостерігаються переважно в басейнах південно-східної частини схилу

Головної гряди (річки Ворон, Ай- Серез), а також у численних балках південно-західної її частини та в басейнах річок північного схилу (Альма, Бельбек, Кача та ін.). Тут в основному утворюються турбулентні селеві потоки.

Найтяжчі наслідки мала природна катастрофа, пов'язана із се­лем, що стався в Колумбії у м. Армеро

(1985), де внаслідок сходжен­ня селевого потоку загинуло близько 30 тис. осіб, а також знищено 4,5 тис. житлових і адміністративних споруд.

1.1.8. Шторм, ураган, смерч

Із групи метеорологічних явищ природного походження надто небезпечними стихійними лихами є

урагани, бурі та смерчі.

Для визначення сили вітру користуються шкалою, яка в 1806 р. запропонована англійським гідрографом Бофортом і прийнята Го­ловною фізичною обсерваторією.

Основною причиною виникнення урагану, бурі й смерчу є циклонічна ді­яльність атмосфери. Цик­лони Атлантичного океа­ну зазвичай називають ура­ганами, а тропічні цикло­ни західної частини Ти­хого океану — тайфунами.

Буря (шторм) — дуже сильний (швидкістю понад 20 м/с тривалий вітер, який спричинює ве­ликі руйнації на суші та хвилювання на морі (шторми). Бурі порівняно з ураганами характе­ризуються меншою швидкістю вітру. Тривалість їхньої дії — від кількох годин до 1 доби. Залежно від пори року і наявності в повітрі часток різного складу розрізняють пилові, безпилові, снігові й шквальні бурі.

Ураган (від фр. оига§агі) — вітер силою 12 балів за шкалою Бо- форта, тобто понад 29 м/с (мал. 1.8).

Найважливішою характеристикою урагану є швидкість вітру. Ба­гаторічні спостереження доводять, що швидкість вітру під час ура­ганів у більшості районів європейської частини СНД становить ЗО—- 50 м/с, а в деяких районах земної кулі під час тайфунів може сягати 70—100 м/с (найбільший порив вітру швидкістю 123 м/с зафіксова­но 1934 р. у США).

Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи

Управління під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій полягає у керівництві силами цивільного захисту (оперативно-рятувальна служба цивільного захисту, аварійно-рятувальні служби, формування цивільного захисту, спеціалізовані служби, пожежно-рятувальні підрозділи (частини), добровільні формування цивільного захисту) при проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт (АРІНР).

АРІНР – роботи, спрямовані на пошук, рятування і захист населення, уникнення руйнувань і матеріальних збитків, локалізацію зони впливу небезпечних чинників, ліквідацію чинників, що унеможливлюють проведення таких робіт або загрожують життю рятувальників.

Головна мета управління під час виконання АРІНР – забезпечити своєчасне та ефективне виконання завдань у зоні надзвичайної ситуації (НС) у найкоротші терміни та з мінімальними людськими й матеріальними втратами від наслідків НС наявними ресурсами (силами та засобами різноманітного призначення для виконання АРІНР).

 

Керівник аварійно-рятувального формування

Керівник аварійно-рятувального формування, що прибув у зону НС першим, бере на себе повноваження керівника робіт з ліквідації наслідків НС (керівника робіт) і виконує їх до прибуття призначеного у встановленому порядку керівника робіт.

У випадку технологічної неможливості проведення всього обсягу АРІНР керівник робіт може припинити АРІНР як в цілому, так і певної їхньої частини, при цьому, в першу чергу, вжити усіх можливих заходів щодо рятування людей, які перебувають у зоні НС.

Керівник аварійно-рятувального формування, який призначений керівником робіт, у випадку отримання інформації про виникнення НС більш високого рівня або інших небезпечних подій, що вимагають невідкладного реагування, а також обставин, що роблять неможливим виконання ним обов’язків керівника робіт, може залишити зону НС, призначивши керівником робіт іншу посадову особу з-поміж керівників аварійно-рятувальних формувань, що беруть участь у проведенні АРІНР. При цьому в обов’язковому порядку невідкладно подається донесення керівнику органа, який призначив цього керівника робіт, і здійснюється запис у відповідних документах. Відповідальність за наслідки такого рішення покладається на посадову особу, що його ухвалила.

 

За гострої необхідності керівник робіт має право самостійно вирішувати питання щодо:

·         проведення заходів з евакуації

·         зупинки діяльності організацій, що перебувають у зоні НС

·         проведення АРІНР на об’єктах і територіях організацій, що перебувають у зоні НС

·         обмеження доступу людей у зону НС

·         розбронювання з метою ліквідації наслідків НС резервів матеріальних ресурсів організацій, що перебувають у зоні НС

·         використання у порядку, встановленому законодавством України, засобів зв’язку та транспорту, іншого майна організацій, що перебувають у зоні НС

·         залучення до проведення робіт з ліквідації наслідків НС позаштатних та громадських аварійно-рятувальних формувань, а також рятувальників, що не входять до складу зазначених формувань, за наявності у них документів, що підтверджують їхню атестацію на проведення АРІНР

·         залучення на добровільній основі населення до проведення невідкладних робіт, а також окремих громадян, що не є рятувальниками, з їхньої згоди до проведення АРІНР

·         прийняття інших заходів, обумовлених розвитком НС і ходом робіт з її ліквідації

 

Управління роботами починається з моменту виникнення НС і завершується після ліквідації її наслідків. Управління здійснюється, як правило, за добовими циклами, кожен із яких складається з таких етапів:

1.    збір даних про обстановку;

2.    аналіз і оцінка обстановки;

3.    підготовка висновків і пропозицій до рішення на проведення робіт;

4.    ухвалення (уточнення) рішення і доведення завдань до відома виконавців;

5.    організація взаємодії;

6.    забезпечення дій сил і засобів;

7.    організація управління.

Управління аварійно-рятувальними формуваннями має бути стійким, безперервним, оперативним, при цьому доцільно забезпечувати поєднання необхідного ступеня централізації з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання завдань.

 

Збір даних, аналіз та оцінка обстановки

Зміст функцій управління та їхня циклічність є характерними для планового проведення аварійно-рятувальних робіт. Через різкі зміни обстановки вони можуть змінюватися і, відповідно, органи управління мають діяти адекватно до конкретної обстановки.

Дані про обстановку та її зміни надходять до органів управління у формі строкових і термінових донесень. Основними джерелами подання найбільш повних і узагальнених даних про обстановку є підпорядковані формування (підрозділи) та органи управління. Значна частина інформації може надходити від органів управління вищого рівня та їхніх засобів спостереження і контролю.

Залежно від послідовності розвитку надзвичайної ситуації, підпорядковані органи управління надають донесення про імовірність виникнення надзвичайної ситуації, факт її виникнення, обстановку в районі лиха, про хід аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, різку зміну обстановки, результати робіт (за періодами).

Донесення щодо імовірності та факту виникнення НС подаються негайно. Вони повинні містити лише дані, необхідні для вживання екстрених заходів і визначення завдань силами постійної готовності, а також для прийняття попереднього рішення щодо приведення в готовність сил і засобів, надсилання їх до району надзвичайної ситуації й ведення аварійно-рятувальних робіт. Детальніші донесення надаються після проведення розвідки, рекогносцирування й на початковому етапі робіт. Вони містять дані, за якими уточнюється попереднє або приймається нове рішення на проведення робіт основними силами.

Обстановку у повному обсязі аналізує керівник органу управління, який очолює аварійно-рятувальну операцію, його заступники та інші посадові особи, кожен у межах своєї компетенції й відповідальності.

 

Аналіз обстановки містить оцінку таких відомостей:

·         характер об’єкта НС (призначення, наявність впливу небезпечних факторів НС, кількість і склад осіб, що перебувають на об’єкті, відстань до населених пунктів, наявність і стан комунікацій та засобів зв’язку тощо);

·         масштаб розвитку надзвичайної ситуації, заходи безпеки для виробничого персоналу та населення, межі небезпечних зон (пожеж, радіоактивного, хімічного забруднення, бактеріологічного зараження, затоплення, руйнування тощо) і прогноз їхнього можливого поширення;

·         наявність загрози для людей, кількість постраждалих (загиблих) і оперативні відомості про матеріальні втрати;

·         види, обсяг і умови невідкладних робіт;

·         потреба в силах і засобах для проведення робіт у найкоротший термін;

·         наявність у найближчих місцях (населених пунктах) сил і засобів рятування, будівельної та іншої техніки, установ охорони здоров’я тощо;

·         кількість, укомплектованість, забезпеченість і готовність до дій сил та засобів, послідовність введення їх у зону НС для розгортання робіт;

·         достатність і стан прибулих на місце НС сил і засобів.

У процесі аналізу даних про обстановку фахівці зіставляють потребу в силах і засобах для проведення робіт з їх конкретною наявністю та можливостями, проводять розрахунки, аналізують варіанти застосування, обираючи найбільш доцільний (реальний).

Висновки з оцінки обстановки та пропозиції щодо застосування сил і засобів доповідаються керівникові органа управління (керівникові робіт з ліквідації наслідків НС), пропозиції фахівців узагальнюються і використовуються у процесі ухвалення рішень.

 

Рішення на проведення АРІНР у зоні НС є основою управління; його ухвалює та організовує виконання керівник органа управління (керівник робіт з ліквідації НС).

Рішення містить такі основні елементи:

·         висновки з оцінки обстановки;

·         задум дій;

·         завдання підрозділам (формуванням), які беруть участь у ліквідації наслідків НС;

·         заходи щодо безпеки;

·         організація взаємодії;

·         забезпечення дій сил цивільного захисту;

·         організація управління та зв’язку.

Висновки щодо оцінки обстановки містять відомості про характер і масштаби НС, заходи, які мають проводитися, умови проведення, наявність сил та засобів можливості їхнього проведення.

Основу рішення становить задум ліквідації наслідків НС.

У задумі дій визначаються:

·         мета, завдання, які належить виконувати органу управління і його силами;

·         напрямок зосередження основних зусиль сил та засобів (об’єкти, райони, ділянки);

·         головні завдання і послідовність проведення робіт;

·         способи локалізації НС, проведення АРІНР та спеціальних робіт;

·         порядок використання технічних засобів, заходи з безпеки та забезпечення безперервності робіт (порядок роботи й, за необхідності, заміна учасників ліквідації наслідків НС);

·         об’єкти, сектори й ділянки проведення АРІНР;

·         пункти (місця) зосередження резерву сил та засобів, харчування, збору евакуйованих людей і майна, надання медичної допомоги тощо.

Завдання підрозділам (формуванням), які беруть участь у ліквідації наслідків НС, доводять розпорядженнями, які заносяться у журнал (фіксуються засобами об’єктивного контролю).

Під час постановки завдань вказуються:

·         короткі висновки з оцінки обстановки;

·         об’єкт і вид НС, можливі небезпечні фактори НС;

·         задум проведення АРІНР;

·         завдання для підрозділів, що діють на вирішальному напрямку, підрозділів, що діють на інших напрямках (ділянках), і підрозділів забезпечення;

·         місце командного пункту і керівництва з ліквідації наслідків НС.

 

Групи організаційних та інженерних заходів

Завдання щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій складаються із сукупності шести груп організаційних та інженерних заходів, які в умовах надзвичайної ситуації, стислих термінів виконання й обмежених місцевих ресурсів вимагають зусиль багатьох організацій.

I група заходів (прогнозування надзвичайних ситуацій) вирішується силами державних і територіальних науково-дослідних установ, центрів та станцій спостереження.

II група (локалізація або ліквідація надзвичайних ситуацій) та III група заходів (аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи) покладаються на територіальні та об’єктові аварійно-рятувальні формування, які створюються на підприємствах і в організаціях. За необхідності, можуть додатково залучатися військові формування і місцеве населення.

IV група заходів (надання допомоги населенню постраждалих районів) перебуває у компетенції Уряду держави і здійснюється через місцеві органи влади й добровільні організації.

V група заходів (відновлення уражених міст та інших об’єктів економіки) та VI група (інженерно-технічні заходи щодо стійкості роботи об’єктів економіки на випадок повторних дій стихійного лиха і їх запобігання) виконуються силами спеціалізованих формувань відповідних міністерств і відомств.

 

Ліквідація наслідків НС

Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації – проведення комплексу заходів, що складається з аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, які здійснюються у разі виникнення надзвичайної ситуації та спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей, а також на локалізацію зони надзвичайної ситуації.

Аварійно-рятувальні роботи (АРР) проводяться з метою пошуку і деблокування постраждалих, надання їм медичної допомоги та евакуації до лікувальних закладів.

Аварійно-рятувальні роботи в осередках ураження включають такі дії:

·         розвідка маршрутів руху і ділянок робіт;

·         локалізація, гасіння пожеж на маршрутах руху і ділянках робіт;

·         ліквідація або доведення до мінімально можливого рівня шкідливих і небезпечних чинників, які виникли внаслідок НС та унеможливлюють ведення рятувальних робіт;

·         пошук та вилучення уражених із пошкоджених або палаючих будівель, загазованих, затоплених і задимлених приміщень;

·         надання домедичної та екстреної медичної допомоги постраждалим та евакуація їх до медичних установ;

·         евакуація населення з небезпечних зон;

·         санітарна обробка людей, ветеринарна обробка тварин, дезактивація, дезінфекція і дегазація техніки, засобів захисту та одягу, знезаражування території і споруд, продовольства, води, продовольчої сировини та фуражу.

Аварійно-рятувальні роботи проводяться у максимально стислий термін. Це пояснюється, перш за все, необхідністю надання своєчасної медичної допомоги постраждалим, а по-друге: об’єми руйнувань і втрат можуть зростати внаслідок впливу вторинних факторів (пожежі, вибухи, затоплення тощо).

Невідкладні роботи (НР) проводяться з метою створення умов для проведення аварійно-рятувальних робіт, уникнення подальших руйнувань і втрат, викликаних вторинними уражаючими чинниками, а також забезпечення життєдіяльності об’єктів економіки та постраждалого населення.

Невідкладні роботи включають такі дії:

·         прокладення колонних шляхів і пророблення проходів у завалах і зонах зараження;

·         локалізація аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних, теплових і технологічних мережах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт;

·         укріплення або руйнування конструкцій будинків і споруд, які загрожують обвалом чи перешкоджають безпечному проведенню рятувальних робіт;

·         ремонт та відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв’язку, комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних робіт;

·         виявлення, знешкодження і знищення нерозірваних боєприпасів та інших вибухонебезпечних предметів;

·         ремонт і відновлення пошкоджених споруд для укриття від можливого повторного уражаючого впливу;

·         санітарне очищення територій у зоні надзвичайної ситуації;

·         першочергове життєзабезпечення постраждалого населення.

Висновки

Успіх аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у зонах надзвичайних ситуацій досягається:

1.    завчасною підготовкою органів управління, сил і засобів системи цивільного захисту і, насамперед, ДСНС до дій у разі загрози й виникнення НС, завчасним вивченням особливостей можливих дій;

2.    екстреним реагуванням на виникнення надзвичайних ситуацій;

3.    безперервним чітким і постійним управлінням роботами, прийняттям оптимального рішення та послідовним упровадженням його у життя, підтриманням постійної взаємодії сил;

4.    безперервним веденням робіт до їхнього повного завершення із застосуванням сучасних технологій, які забезпечують найбільш повне використання можливостей сил і засобів; неухильним виконанням вимог установлених режимів робіт та правил безпеки;

5.    організацією безперервного забезпечення робіт і життєзабезпечення постраждалого населення та рятувальників.

 

Література:

1.     Г.О. Черняков Медицина катастроф.Київ Здоров я 2001 рік. Стор. 19-37,237-253.

2.     Перша медична (екстренна) допомога за редакцією проф.В.С. Тарасюка.Київ ВСВ Медицина 2015 рік. Стор. 6-39.

 

Опанувати матеріал згідно плану лекції, створити опірний конспект і виконати практичні навички(перша медична допомога при кровотечах,переломах, пораненнях,СТРТ,травматичному шоці;при опіках,обмороженнях,електротравмах,утопленні).