Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	ВМП та медицина надзвичайних ситуацій
Група	4 – А л/с
Дата	Згідно розкладу 19.01.2021
Тема № 1 Практика	Тема: Організація надання ПМД на полі бою.Індивідуальні та групові засоби мед захисту.

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

 

. Медичні засоби захисту

Медичний захист населення — це комплекс заходів, які прово­дять служба медицини катастроф і медична служба цивільної оборо­ни (МСЦО) для запобігання або максимального зменшення дії факторів ураження на населення і рятувальників. Медичний захист є елементом медично-санітарного забезпечення.

Заходи медичного захисту:

— сприяння забезпеченню індивідуальними засобами профілак­тики на випадок ураження (антидотами, радіопротекторами, засоба­ми спеціального оброблення тощо), медичними препаратами для надання першої медичної допомоги, а також участь у навчанні пра­вилам і прийомам користування ними;

— ужиття санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів щодо запобігання або зменшення негативної дії факторів ураження над­звичайної ситуації;

— розроблення (на основі оцінювання обстановки, що склалася в осередку) і виконання комплексу заходів щодо медичного захисту населення і рятувальників;

— участь у психологічній підготовці населення і рятувальників;

організація і дотримання санітарного режиму на етапах медич­ної евакуації, контроль радіоактивного і хімічного забруднення ура­жених (хворих) і рятувальників, а також виконання інших захисних заходів у формуваннях і закладах медицини катастроф і МСЦО.

 

Медичні засоби індивідуального захисту

Під медичними засобами захисту слід розуміти лікарські засо­би і медичне майно, призначені для вжиття заходів щодо захисту населення і рятувальників від дії факторів ураження надзвичайної ситуації (мал. 1.40).

Медичні засоби індивідуального захисту (МЗІЗ) призначені для профілактики і надання медичної допомоги населенню і рятуваль­никам, потерпілим (які опинилися в осередку) від факторів уражен­ня надзвичайної ситуації радіаційного, хімічного або біологічного (бактеріологічного) характеру.

Універсальних медичних засобів індивідуального захисту не існує.

Основні вимоги до медичних засобів індивідуального захисту насе­лення і рятувальників:

— можливість їх завчасного застосування до початку дії факторів ураження;

— прості методики застосування і можливість зберігання;

— ефективність захисної дії;

— виключення несприятливих наслідків застосування (у тому числі і необгрунтованого застосування);

—  позитивна економічна характеристика (невисока вартість ви­робництва, достатньо тривалі терміни зберігання, можливість по­дальшого використання в практичній охороні здоров'я при онов­ленні створених запасів, можливість виробництва для повного за­безпечення ними населення і рятувальників).

Медичні засоби індивідуального захисту призначені для:

• використання при радіаційних аваріях;

Мал. 1.40. Медичні засоби індивідуального захист}'

•     використання при хімічних аваріях і побутових отруєннях різ­ними токсичними речовинами;

•     профілактики інфекційних захворювань й зменшення уражу- вальної дії токсинів на організм;

•     забезпечення найефективнішого проведення часткового спе­ціального оброблення з метою видалити радіоактивні, хімічні речо­вини, бактерійні засоби зі шкірного покриву людини.

До медичних засобів індивідуального захисту належать: радіопро- тектори (радіозахисні препарати), антидоти (засоби захисту від дії отруйних і аварійно небезпечних хімічних речовин), протибактерійні засоби (антибіотики, сульфаніламідні препарати, вакцини, сироват­ки) і засоби спеціального оброблення.

До табельних медичних засобів індивідуального захисту нале­жать аптечка індивідуальна АІ-2, індивідуальний протихімічний па­кет (ІПП-8, ІПП-10, ІПП-11), пакет перев'язувальний індиві­дуальний і антидоти фосфорорганічних отруйних речовин у шпри- цах-тюбиках (атропін, афінін, будаксим).

Склад аптечок може змінюватися залежно від наявності анти- дотів і від призначення (військовослужбовцям — при локальній або великомасштабній війні; рятувальникам — при аваріях в мирний або воєнний час).

Аптечка індивідуальна АІ-2 (мал. 1.41) призначена для запобіган­ня або зменшення дії різних факторів ураження, а також для про­філактики розвитку шоку при травматичних ушкодженнях.

Мал. 1.41. Аптечка індивідуальна АІ-2

      До складу аптечки входять шприц-тюбик і різні за формою та забарвленням пенали з лікарськими засобами, розміщені в пластма­совому футлярі (їх корпуси утримуються внутрішніми перегородка­ми). Кожний засіб кладуть у суворо визначене місце, що дає змогу швидко знайти необхідний. У холодну пору року аптечку рекомен­дується зберігати в нагрудній кишені для уникнення замерзання рід­ких лікарських форм.

Лікарські засоби, що містяться в аптечці, застосовують залежно від потреби або ситуації як за вказівкою медичного працівника (ко­мандира, керівника робіт), так і самостійно відповідно до вкладеної в аптечку інструкції, з якою населення і рятувальники ознайомлю­ються в процесі навчання.

Слід суворо дотримуватися встановленого дозування лікарських засобів, щоб уникнути зниження їх ефективності або, навпаки, про­явів негативної дії передозування.

У гнізді № 1 аптечки розміщений шприц-тюбик із 2 % розчином промедолу. Промедол — сильний знеболювальний засіб. Застосо­вується для профілактики шоку в разі сильного болю, спричиненого переломами, обширними ранами, розтрощенням тканин і опіками.

Виконання навички: правила користування шприц-тюбиком:

1)  витягнути шприц-тюбик з аптечки;

2)  однією рукою узятися за ребристий край канюлі, іншою — за корпус і повернути його за годинниковою стрілкою до проколу мем­брани;

3)  тримаючи шприц-тюбик за канюлю, зняти ковпачок, що захи­щає голку;

4)  утримуючи шприц-тюбик за ребристий край канюлі і не стис­каючи пальцями корпус, увести голку в м'які тканини стегна, сідни- ці або плеча (можна через одяг) до канюлі;

5)  видавити вміст тюбика, стискаючи його корпус;

6)  не розтискаючи пальці, витягнути голку.

Шприц-тюбик після введення його вмісту пацієнту необхідно

прикріпити до пов'язки або одягу на видному місці.

У гнізді № 2 розміщений круглий пенал червоного кольору з про­філактичним антидотом для фосфорорганічних отруйних речовин — тареном (6 таблеток). Одну таблетку вживають за вказівкою. У разі появи ознак отруєння необхідно прийняти ще одну таблетку самостій­но. Повторно препарат можна вживати не раніше ніж через 5—6 год (в аптечці індивідуальній АІ-1 є ще 15 % розчин будаксиму 1 мл, який відновлює холінестеразу; його вводять внутрішньом'язово).

У гнізді № 3 розміщений довгий круглий пенал без забарвлення з протибактерійним засобом № 2. У пеналі міститься 15 таблеток суль­фадиметоксину (сульфаніламідний препарат тривалої дії). Уживають при виникненні шлунково-кишкових розладів після опромінення, при пораненнях і опіках з метою профілактики інфікування. У 1-й день уживають 7 таблеток, у наступні 2 дні — по 4 таблетки на день.

У гнізді № 4 розміщені два восьмигранні пенали рожевого кольору із радіозахисним засобом № І — цистаміном (по 6 таблеток у кожно­му). За 30—60 хв до входу на забруднену територію уживають 6 табле­ток. За потреби повторне вживання допускається через 4—5 год.

У гнізді № 5 розміщені два чотиригранні пенали без забарвлення з протибактерійним засобом № 1 (по 5 таблеток у кожному). Як засіб екстреної неспецифічної профілактики інфекційних захворю­вань використовується хлортетрациклін. Препарат уживають при загрозі бактерійного зараження, а також при обширних ранах і опі­ках з метою профілактики гнійних ускладнень. Перше вживання — 5 таблеток, повторно (через 6 год) — ще 5. Можна використовувати бісептол або септрин, а також будь-які сучасні антибіотики (ампі­цилін, доксициклін, кефзол, цефобід, цифран та ін.).

У гнізді № 6 розміщений чотиригранний пенал білого кольору, що містить радіозахисний засіб № 2 — калію йодид (10 таблеток по 0,25 г). Дорослі і діти віком понад 2 роки уживають по 0,125 г, тобто по 1/2 таблетки 1 раз на день протягом 7 днів з моменту випадання радіоактивних осадів (діти віком до 2 років уживають по 0,04 г на день) після їди, запиваючи киселем, чаєм або водою. Вагітним калію йодид (по 0,125 г) призначають одночасно з калію перхлоратом — 0,75 г (3 таблетки по 0,25 г).

За відсутності калію йодиду використовують 5 % спиртовий роз­чин йоду, який дорослим і підліткам віком понад 14 років дають по 44 краплі 1 раз на день або по 20—22 краплі 2 рази на день після їди на 1/2 склянки молока або води. Дітям віком 5—14 років цей препа­рат призначають по 20—22 краплі 1 раз на день або по 10—11 кра­пель 2 рази на день після їди на 1/2 склянки молока або води. Дітям віком до 5 років 5 % спиртовий розчин йоду всередину не призна­чають, а застосовують тільки зовнішньо (нашкірно): 10—20 крапель наносять у вигляді сіточки на шкіру стегна або передпліччя. Достат­ньо швидкий ефект також дає змащення шкіри будь-якої іншої ді­лянки (площа оброблюваної поверхні — 2x5 см).

          Запізнення з уживанням препаратів йоду призводить до змен­шення його захисної дії. Так, якщо їх ужити через 2—3 год після потрапляння радіоактивного йоду в організм, ефективність препа­ратів знижується на 25—30 %, через 5—6 год — на 50 %. У пізніші терміни застосування препаратів йоду малоефективне. Своєчасно вжиті препарати йоду запобігають накопиченню в щитоподібній за­лозі радіоактивного ізотопу йоду, а отже, запобігають її ураженню.

          У гнізді № 7 розміщений круглий пенал блакитного кольору, в якому знаходиться один із протиблювотних засобів — латран, ди- метпрамід або етаперазин (5 таблеток). Препарат уживають по 1 таб­летці одразу після опромінення, а також у разі появи нудоти, блювання як після опромінення, так і після контузії, при струсі мозку. При нудоті, що триває, етаперазин слід уживати повторно по 1 таб­летці через 3—4 год.

Дітям віком до 8 років усі препарати з АІ-2 дають по 1/4 таблет­ки на одне вживання (окрім калію йодиду), від 8 до 15 років — по 1/2 таблетки. Винятком є протибактерійний засіб, який у дітей ві­ком понад 8 років застосовують у повній дозі, до 2 років — не засто­совують.

В індивідуальній аптечці немає засобів загальнозаспокійливої дії і засобів, що зменшують відчуття страху. Під час надзвичайної ситуації, як показала практика, ці засоби необхідні. Тому можна рекомендувати населенню додатково до вмісту АІ-2 використовува­ти транквілізатори (еленіум, сибазон, фенозепам).

Виконання навички: провести підбір радіозахисних засобів № 1, № 2, протибактерійних засобів, які входять до складу АІ-2, з ураху­ванням їх призначення та умов застосування.

Аптечка індивідуальна АІ-1. Індивідуальні

протихімічні пакети (ІПП-8, ІПГІ-9, ІПП-10, ІПП-11)

Для надання першої медичної допомоги на полі бою при ура­женні хімічною і бактеріологічною зброєю, а також проникною радіацією від вибухів ядерних боєприпасів у кожного військово­службовця є індивідуальна аптечка АІ-1, що має вигляд пластмасо­вої коробки із гніздами усередині (мал. 1.42).

АІ-1 призначена для запобігання або зменшення дії факторів ураження сучасних видів зброї, а також для надання першої медич­ної допомоги при появі ознак ураження. В аптечці вміщені ліку­вальні засоби, які вживають за вказівкою (розпорядженням) коман-

 

Мал. 1.42. Аптечка індивідуальна АІ-1:

а — загальний вигляд; б — уміст аптечки

дира або самостійно, залежно від наявності уражень та з урахуван­ням конкретних обставин. До складу АІ-1 входять:

1.  Будаксим — 1—2 шприц-тюбики з червоним ковпачком по

1  мл препарату в кожному.

2.   Резервне місце.

3.   Промедол — 1—2 шприц-тюбики з білим (безбарвним) ков­пачком по 1 мл 2 % розчину препарату. Застосовують при сильному болю, спричиненому переломами, великими ранами, здавлюванням тканин і опіками.

4.   Цистамін — радіозахисний засіб у таблетках по 0,2 г, міститься у двох восьмигранних пеналах рожевого кольору (по 6 таблеток у кожному).

5.   Доксицикліну гідрохлорид — у двох чотиригранних пеналах без забарвлення (у кожному пеналі — 2 капсули по 0,1 г препарату). Це антибіотик широкого спектра дії. Застосовують уміст одного пенала в разі небезпеки ураження бактерійними засобами, збудниками ін­фекційних захворювань, а також при пораненнях і опіках. Вживають за 30 хв до входу в осередок бактерійного зараження. Повторне вжи­вання (уміст другого пенала) — через 12 год.

6.   Препарат "П-6" — у пеналі жовтого кольору (6 таблеток). Це профілактичний антидот фосфорорганічних речовин. Вживають по

2   таблетки за ЗО хв до входу в осередок хімічного зараження. Пов­торне вживання — через 12 год.

7.  Диметкарб — протиблювотний засіб у пеналі із синім цилінд­ричним корпусом (6 таблеток по 0,42 г).

Препарати, що містяться в шприц-тюбиках, можна вводити власноруч (самодопомога) або за допомогою

товариша (взаємодопо­мога). Для введення лікарського засобу необхідно взяти шприц-тю- бик за основу ампули в одну руку, а вказівним і великим пальцями іншої руки — за ребристу частину ковпачка, повернути ковпачок за годинниковою стрілкою і, одночасно надавлюючи, повернути його по канюлі в бік ампули тюбика до кінця. Завдяки цьому мандрен вільним кінцем проколює ампулу шприц-тюбика. Після цього по­трібно зняти ковпачок і ввести голку внутрішньом'язово в ділянку стегна, сідниці або в інше зручне місце. Після введення голки слід видавити вміст ампули і, не розслаблюючи пальців, витягти голку.

          Окрім аптечки індивідуальної АІ-1 для надання першої медичної допомоги на полі бою при ураженнях отруйними речовинами всі військовослужбовці забезпечуються індивідуальним протихімічним пакетом. Він призначений для руйнування (дегазації) отруйних ре­човин, що потрапили на відкриті ділянки шкіри і одяг (часткове санітарне оброблення).

 

 

Мал. 1.43. Індивідуальний протихіміч­ний пакет ІПП-8

На сьогодні розроблено кіль­ка видів індивідуальних про­тихімічних пакетів.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для часткового санітарного оброб­лення відкритих ділянок тіла, уражених крапельно-рідкими отруйними речовинами або бак­терійними засобами. ІПП-8 містить універсальний дегазатор у скляному флаконі місткістю 200 мл та марлеві серветки. За­значена кількість дегазатора за­безпечує оброблення близько 1500—2000 см² відкритих діля­нок тіла (обличчя, шиї, рук). Уміст пакета з інструкцією щодо застосування запаковано в поліетиленову обгортку. Маса пакета — 330 г (мал. 1.43).

Виконання навички: правила використання індивідуального про­тихімічного пакета ІПП-8

I.    При раптовому застосуванні противником хімічної зброї необ­хідно:

1)   надіти протигаз і плащ у вигляді накидки, розкрити пакет, змочити ватно-марлевий тампон умістом флакона, затримати ди­хання, заплющити очі і, тримаючись лівою рукою за клапанну ко­робку, зняти лицеву частину протигаза з підборіддя, а правою рукою швидко протерти шкіру обличчя;

2)  сухим тампоном зняти надлишки розчину, починаючи зі шкіри навколо очей, надіти протигаз, зробити різкий видих, відкрити очі;

3)  змочити розчином тампон, протерти ним шию, долоні, комір, обшлаги рукавів, зовнішню поверхню лицевої частини протигаза;

4)   закрити флакон і покласти його в сумку для протигаза.

Оброблення шкіри розчином ІПП-8 слід проводити не пізніше ніж

через 5 хв з моменту потрапляння крапель отруйної речовини на шкіру.

II.    При надітому протигазі необхідно:

1)   розкрити пакет, змочити тампон розчином і рівномірно про­терти шкіру шиї та рук;

знову змочити тампон і протерти комір та обшлаги рукавів (їхні зовнішню та внутрішню поверхні), зовнішню поверхню лице­вої частини протигаза;

1)  сухим тампоном зняти надлишки розчину зі шкіри шиї та рук;

2)  закрити флакон і покласти його в сумку для протигаза.

Обробляти шкіру обличчя потрібно обережно, щоб рідина не

потрапила в очі. Якщо це сталося, необхідно промити очі водою або 0,25—0,5 % розчином хлораміну.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-9 — це модернізований варіант пакета ІПП-8, від якого він відрізняється тим, що універ­сальний дегазатор розміщений у пластмасовому флаконі, закритому спеціальною пробкою з отворами малого діаметра. Через них під час надавлювання на пробку (флакон при цьому перевертають пробкою вниз) дегазатор витікає на прикріплену до пробки гумову проклад­ку, якою проводять оброблення відкритих ділянок тіла (обличчя, шиї, рук). Відсутність серветок в ІПП-9 пояснюється тим, що об­роблення поверхні шкіри, забрудненої отруйними речовинами, за допомогою марлі зумовлює зараження того, хто надає допомогу по­терпілому (через шкіру пальців рук).

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-10 останнім часом прий­нятий на забезпечення замість ІПП-8 та ІПП-9. Він призначений для попереднього захисту особового складу від ураження отруйними речовинами та дегазації відкритих ділянок шкіри й одягу.

Своєчасне (до зараження) нанесення розчину на відкриті ділян­ки шкіри дає змогу здійснювати їх дегазацію протягом 15 хв після зараження.

ІПП-10 складається з алюмінієвого балончика, що містить 185 мл дегазуючої речовини, і пробки-пробійника. Пакет розрахований для проведення двох оброблень за температури повітря від —20 °С до 40 °С. Маса пакета — 240 г.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-11 є герметичним паке­том, що містить серветки, змочені тією самою рідиною. Його викорис­тання дає змогу більш цілеспрямовано й економно витрачати засіб.

При користуванні індивідуальними протихімічними пакетами слід запобігати потраплянню в очі дегазуючих розчинів, оскільки вони вогненебезпечні й отруйні.

За відсутності індивідуального протихімічного пакета часткове спеціальне оброблення можна провести 5 % розчином аміаку, 1,0% розчином хлораміну, хлорним молоком та іншими засобами.

1.6.4. Військова аптечка для само- і взаємодопомоги в зоні АТО

Склад військової аптечки (для само- і взаємодопомоги):

 • пам'ятка з інформацією про особу;

•     ручка;

•     нетравматичні компактні ножиці;

•     велика шпилька;

•     назофарингеальна трубка;

•     герметична оклюзійна пов'язка для закриття дефекту грудної клітки при відкритому пневмотораксі;

•     пункційна голка для декомпресії плевральної порожнини;

•     антисептик для рук;

•     розчин антисептика (йод, повідон-йод тощо);

•     асептична пов'язка;

•     лейкопластир;

•     еластичний бинт;

•     знеболювальний засіб (опіощний анальгетик) у зручній лі­карській формі (шприц-тюбик, шприц);

•     радіопротектор (щонайменше для профілактики радіаційного ура­ження щитоподібної залози — калію йодид у таблетках по 0,25 г № 10);

•     протибактерійний засіб (антибіотик широкого спектра дії);

•     засіб для знезараження питної води (наприклад, акватабс у таблетках № 10);

•     ентеросорбент (вугілля активоване в таблетках по 0,25 г № 10 або інший аналог);

•     протиблювотний засіб (метоклопрамід у таблетках по 0,01 г № 10 або інший аналог);

•      2—3 ампули атропіну;

•     2—3 ампули дротаверину;

•     2—3 ампули дексаметазону;

•     краплі для очей (проксиметакаїн або інший аналог для місце­вої анестезії);

•     шприци;

•     знезаражувальна серветка на основі спирту;

•     аерозоль протиопіковий.

1.6.5. Індивідуальна медична аптечка НАТО

ІРАК (Ітргоуесі РігхІ Аісі Кіі) — індивідуальна аптечка військо­вослужбовця США (мал. 1.44, а) — сформована з урахуванням трьох найпоширеніших причин смерті на полі бою: 60 % солдат гинуть від крововтрати, 30 % — від поранень у ділянці грудної клітки, 10 % — від травм, зумовлених непрохідністю дихальних шляхів.

          Для зупинки кровотечі в аптечці є кровоспинний джгут, бандаж, гемостатичний бинт. Для надання допомоги при пораненні в ділян­ці грудної клітки, у результаті якого виникає відкритий пневмото-

 

Мал. 1.44. Аптечка ІРАК:

а — у розгорнутому вигляді; б — основні компоненти: 1 — декомпресійна голка; 2 — ізраїльський бандаж; 3 — тактичні ножиці; 4 — назофарингеальний повітровід з гелем; 5— гемостатичний бинт; 6— армований пластир (скотч); 7 — тактичні медичні рукавички; 8 — оклюзійна пов'язка (пластир); 9 — кро­воспинний джгут САТ

ракс, використовують оклюзійну пов'язку, а при напруженому пнев­мотораксі — спеціальну голку з катетером для пункції. При травмах, пов'язаних з обструкцією дихальних шляхів, використовують назо­фарингеальний повітровід для відновлення прохідності дихальних шляхів (мал. 1.44, 6).

Кровоспинний джгут САТ (СошЬаі Арріісаііоп Тоипщиеі) — спе­ціальний джгут для зупинки кровотечі із магістральних артерій. Особливість джгута (турнікета) полягає в тому, що солдат чи ін­ший поранений може накласти його однією рукою. Липучка-фік- сатор дає можливість накласти джгут на магістральні судини плеча чи стегна. Джгут САТ є на озброєнні армії США і рекомендований міжнародним комітетом ТССС (Тасіісаі СошЬаІ Сашаїїу Саге) для використання на полі бою. Швидке блокування магістральних су­дин дає змогу у 100 % випадків зупинити кровотечу (використання джгута див. розділ 4.17 "Сучасні гемостатичні засоби").

Ізраїльський бандаж (І$гае1і Ьагкіа§е) є найпопулярнішим засобом в світі для зупинки кровотеч. Без перебільшення, це унікальний за­сіб, який замінює собою стисну пов'язку, індивідуальний пере­в'язувальний пакет і джгут. Завдяки своїй конструкції бандаж дає змогу накласти пов'язку однією рукою і не потребує додатково ні компресійних елементів, ні еластичного бинта, ні фіксатора, ні шпильок для фіксації кінця бинта. Переваги — компактність, мала маса, стерильність і вакуумна упаковка. Цей бандаж є на озброєнні регулярної армії, сил спеціального призначення, МВС Ізраїлю, вій­ськових підрозділів США (використання бандажу див. розділ 4.17 "Сучасні гемостатичні засоби").

Гемостатичний бинт ОиікСІоІ СошЬаі Саиге 2-Го1<1е(1 являє собою просочений гемостатичним засобом бинт, який застосовують для зу­пинки загрозливих для життя кровотеч і проведення тугих тампонад. Основою гемостичного засобу є природний абсорбент, який при кон­такті з кров'ю зумовлює швидке її згортання і подальшу зупинку кро­вотечі. Останні покоління засобів ОиікСІоІ не спричинюють нагрі­вання і можуть використовуватися для допомоги як дорослим, так і дітям. Матеріал бинта є рентгеноконтрастним. ОиікСІоІ СошЬаі Оаиге є на озброєнні армії і поліції США, рекомендований для використан­ня на полі бою міжнародним комітетом ТССС (використання ге­мостатичного бинта див. розділ 4.17 "Сучасні гемостатичні засоби").

            Тактичні ножиці використовують для того, щоб швидко і безпеч­но зрізати одяг з поранених і постраждалих, а також для видалення пов'язок, бинтів, екстреного розрізання мотузок або строп під час евакуації та транспортування потерпілих. Пластикові рукоятки не нагріваються і зручно розташовуються в руці. Леза мають зручний кут, що дає можливість використовувати цей вигин як важіль при розрізанні щільних тканин. Ножиці розроблені виключно для зов­нішнього застосування і не підходять для хірургічних або інвазивних процедур. їх міцна конструкція допомагає розрізати міцні матеріа ли, такі як ремені автокрісла, шкіра, джине і навіть тонкий метал. Широка й тупа нижня бранша призначена для того, щоб при зрізан­ні одягу з постерпілого ковзати по шкірі, зводячи до мінімуму ризик травми пацієнта. Леза тактичних ножиць чорного кольору, що дає змогу не демаскувати рятувальника при променях світла.

Тактичні медичні рукавички Віаск Таїоп® Шітаіе ІЧіІгіІе, на відміну від стандартних латексних рукавичок, виготовлені зі 100 % нітрилу — матеріалу, який є гіпоалергенним і максимально міцним, що дає додат­кову гарантію захисту рук від потрапляння інфекцій у разі контакту з кров'ю і забезпечує відмінну тактильну чутливість. Манжети рукавичок довші і щільніші порівняно зі звичайними оглядовими рукавичками, що забезпечує комфортну і безпечну роботу. Пальці рукавичок тексту­ровані, долоні потовщені для довговічності та надійності. Унікальний чорний колір робить їх ідеальним вибором для тактичних операцій.

Оклюзійна пов'язка Наїо СЬезі 8еа1 випускається у герметичній упаковці (має дуже клейку основу, яка прилипає до грудної клітки, навіть якщо та повністю залита водою, кров'ю або іншою ріди­ною). Накладається при відкритому пневмотораксі. Оклюзійна пов'язка Наїо СЬіезІ 8еа1 рекомендована міжнародним комітетом ТССС для надання допомоги на полі бою (використання оклюзій- ної пов'язки див. розділ 4.20 "Травми грудної клітки").

Декомпресійна голка АК8 N66(116 Кії призначена для надання пер­шої допомоги при напруженому пневмотораксі на догоспітальному етапі. Застосовують її тільки особи з медичною освітою (застосуван­ня декомпресійної голки див. розділ 4.19 "Медична допомога при травмах грудної клітки").

Назофарингеальний повітровід з гелем призначений для віднов­лення прохідності дихальних шляхів. Уведення повітровода в носову порожнину дає змогу зберегти життя потерпілого, створюючи віль­ний хід для дихання, не викликає сильного блювотного рефлексу (як орофарингеальний), забезпечує кращу прохідність дихальних шляхів під час переміщення і транспортування потерпілого. Перед застосу­ванням зовнішню поверхню повітровода обробляють спеціальним гелем (лубрикантом 5иг§і1иЬе), що входить у цей комплект (методи­ку введення див. розділ 3.5.7 "Сторонні тіла дихальних шляхів").

          Кожна країна НАТО може формувати свій склад аптечки, допов­нюючи її основні елементи необхідними засобами. Окрім згаданих вище в аптечці можуть бути армований пластир, знеболювальний засіб, термопокривало, окремий пакетик з антибіотиком, протиза­пальним і знеболювальним препаратами, які при будь-яких видах травми вживають усі одразу.

          Гідрогелева пов'язка ВигпТес — протиопікова проста, зручна у використанні пов'язка як надійний охолоджувальний засіб. Забезпечує захисну, протимікробну, за­спокійливу дію пораненому (мал. 1.45).

При опіках обличчя застосо­вують протиопікову маску для об­личчя ВигпТес різних розмірів — 25 х 25 см, ЗО х 40 см, 40 х 60 см (мал. 1.46).

       Незмивний маркер призначений для фіксації часу накладення джгута на лобі потерпілого або на білій липучці джгута САТ.

       Моток широкого пластиру (оклюзійний пластир) – для фіксації пов’язок.

Гемостатичний засіб Сеіох НетозШіс випускається в упаковках у вигляді гранул; здатний зупи­нити кровотечу, якщо притиснути його в рані на кілька хвилин (див. розділ. 4.17 "Сучасні гемостатичні засоби, мал. 1.46).

Гемостатик Сеіох-А Арріісаіог. В одному шприці-аплікаторі міс­титься 6 г гемостатичної речовини хітозану, який уводять в епіцентр кровотечі, особливо при глибоких кульових, осколкових пораненнях (методику введення див. розділ 4.17 "Сучасні гемостатичні засоби").

Набір медичних препаратів та їх призначення:

·          парацетамол (підвищена температура тіла);

·         дротаверин (спазми ки­шок, судин головного мозку; коліти);

·  ципрофлоксацин (антибіо­тик при інфекціях дихальних шляхів, суглобів, пораненнях,

сепсисі);

·     налбуфін (протишоковий препарат) — 2 ампули;

·         серветки спиртові — 5 шт.;

·         стерильні серветки;

·         бинт стерильний — 3 шт.;

·         шприц для введення нал- буфіну — 2 шт.;

·         анальгін, активоване вугілля.

 

 

 

2.12. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА НА ПОЛІ БОЮ

          Перша медична допомога на полі бою передбачає насамперед своєчасну зупинку зовнішньої кровотечі, що має дуже велике зна­чення для наслідків поранення. Зупинка кровотечі досягається на­кладенням джгута. При незначній венозній кровотечі можна обмежитися накладенням стислої пов'язки. При дуже сильній кровотечі доцільно тимчасово зупиняти її пртисненням судии в типовому місці вище місця поранення, що є необхідним заходом підгоовки до накладання джгута. Дуже важливо зазаначити точний час накладення джгута.

Після зупинки кровотечі рану треба закрити асептичною пов'яз­кою за допомогою пакета перев'язувального індивідуального. У по­льових умовах з пораненого чи ураженого сегмента одяг не зніма­ють. Для закриття рани асептичною пов'язкою (подушечкою пакета) достатньо розрізати одяг у місці поранення, а тури бинта накладати безпосередньо на одяг. Особливого значення набувають якість і тер­мін накладення первинної пов'язки. Погано накладена пов'язка дуже швидко зісковзує з рани під час виносу чи вивозу пораненого. Рана знову оголюється і зазнає вторинного мікробного забруднення. У разі пізнього накладення пов'язки також створюються умови для вторинного мікробного забруднення ран, що часто є небезпечним для життя.

Третім заходом першої допомоги є транспортна іммобілізація при переломах чи великих ушкодженнях м'яких тканин кінцівок. Кращої іммобілізації досягають у разі застосування стандартних шин, які на поле бою можуть доставляти санітари разом із ношами. За відсутності транспортних шин використовують підручні засоби: дошки, жердини та ін.

Усім тяжкопораненим необхідно на полі бою призначати пер- оральні форми антибіотиків, виконувати ін'єкції знеболювальних засобів.

Долікарська допомога, що надається фельдшером, передбачає за­ходи першої медичної допомоги пораненим, які не отримали її на полі бою, перевірку правильності накладення пов'язок і транспорт­них шин, уведення знеболювальних засобів, антибіотиків і серцевих препаратів та підготовку поранених до евакуації у медичну роту.

Першу лікарську і невідкладну кваліфіковану медичну допомогу на­дають у медичній роті. У сортувально-евакуаційному відділені ме­дичної роти поранених розділяють на тих, хто потребує направлення в перев'язувальні, операційну, протишокову, госпітальне відділен­ня, і на тих, хто цього не потребує. Заходи першої лікарської і не­відкладні заходи кваліфікованої медичної допомоги включають: пе­ревірку правильності накладення пов'язок і транспортних шин, уве­дення знеболювальних і серцевих засобів за показаннями, уведення антибіотиків і протиправцевої сироватки, первинне хірургічне об­роблення ран та опікових поверхонь, ампутації, зупинка кровотечі при ушкодженнях кровоносних судин, переливання крові та кровозамінників, новокаїнові блокади, внутрішньовенне введення проти­шокових розчинів, знеболювальних засобів, серцевих і дихальних аналептиків та ін.

У разі надходження до медичної роти великої кількості поране­них або при несприятливій обстановці обсяг допомоги пораненим може бути скорочений за рахунок відмови від виконання невідклад­них заходів кваліфікованої медичної допомоги.

2.13. ЕЛЕМЕНТИ ТАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ В ЗОНІ АТО

Ефективність першої медичної допомоги в умовах бойових дій передусім залежить від автоматизму виконання навичок під час на­дання допомоги, а також від медичного забезпечення бійця, медика. Статистика свідчить, що від кровотеч гине до 66 % усіх поранених. Перше місце за частотою посідають ушкодження нижніх, верхніх кінцівок від дії мін, снарядів, коли виникають профузні, масивні кровотечі, а як наслідок — травматичні ампутації кінцівок. У таких ситуаціях швидка зупинка кровотечі рятує життя пораненого. Для цього потрібні медичні засоби, зокрема, у сучасних умовах, — тур­нікети (джгути), мінімум два, а краще — чотири. Вважають, що за 2 хв людина може втратити критичний об'єм крові, а тому навіть під обстрілом потрібно зупинити кровотечу.

На другому місці — смертність бійців (33 %) при порушеннях дихання внаслідок ушкоджень грудної клітки та її органів. Здебіль­шого це відкритий і закритий пневмоторакс, що супроводжується клапанним пневмотораксом (іноді — напруженим), який призво­дить до асфіксії та смерті.

У зоні АТО застосування індивідуальних аптечок, на жаль, не­ефективне: солдати не вміють ними користуватися, а волонтери, які їх доставляють, не встигають їх цьому навчити. Тому статистика по­ранень кінцівок досить скорботна, адже кількість ампутацій кінці­вок у зоні АТО у 4 рази більша, ніж у В'єтнамі. З урахуванням цього необхідно інтенсивно проводити тренінги з тактичної медицини.

        Тактична медицина — це надання першої медичної допомо­ги в умовах бойових дій. Саме під час бойових дій, коли розрива­ються снаряди, пролітають над головою кулі, найголовніше зберегти своє життя і життя пораненого. Тому потрібно мобілізувати всі зу­силля, опанувати себе і надати допомогу потерпілому. Військові ме­дики, що побували в зоні АТО і пережили всі жахи стрілянини і смерті близьких друзів, навіть добре підготовлені і треновані, на мить втрачали здатність володіти собою під час надання медичної допомоги. Допускали помилки, у голові плутався алгоритм послідовності виконання навички, перемагав інстинкт самозбереження. Екстремальна ситуація, яка потребує швидкого прийняття рішення, викликає страх, нервовий параліч дій, сумніви. Чекати допомоги — марно, тому важливо, щоб медики були готові до екстремальних ситуацій, необхідно проводити тренінги в умовах, наближених до воєнних дій.

Приблизно 90 % смертельних випадків на полі бою трапляються до відправлення пораненого на перший етап евакуації — до ліку­вального закладу. Зазвичай їх причиною слугують тяжкі травми го­лови, політравми. Поранені, не віднесені до цієї категорії, потребу­ють ефективної допомоги, лікування і транспортування із дотри­манням стандартів "Тактичної допомоги пораненим у бою" (Тасіісаі Сазиаііу СотЬаІ Саге, ТССС) і "Порятунку життя в бою" (СотЬаІ ЕіГе 8ауіп§ Саге, СЬ5).

          На полі бою необхідно розглядати як медичні, так і тактичні перспективи: медик дбає про пораненого, а командир несе відпові­дальність за весь підрозділ і виконання загального завдання — від­бити ворога. Успіх операції залежатиме від достатнього медичного забезпечення та надійної вогневої міці, щоб усунути загрозу з боку ворога до початку надання медичної допомоги. Надання допомоги потерпілому під час обстрілу може призвести до ще більших жертв і провалу операції. Летальні втрати під час сучасних військових кон­фліктів (за даними останнього десятиліття) наведено нижче.

Причини смертності підчас сучасного бою

(дані армії США, 2010; Олена і Віктор Пінчук, 2015)

Причина смерті	Кількість загиблих, %
Травми та їх наслідки	8
Відкрита черепно-мозкова травма	31
Травма тулуба, яка не підлягає хірургічному лікуванню	25
Травма тулуба, яку можна було б прооперувати	10
Кровотеча з ран кінцівок	9
Травми внаслідок вибуху, що призводять до каліцтва	7
Напружений пневмоторакс	5
Розлади дихання	1
Наслідки інфекції, ускладнення шоку і катастрофічної кро­вотечі	12

Автори доводять, що близько 15 % цих втрат можна було за­побігти, якби одразу вжити необхідних заходів, до яких належать:

•     зупинка масивної кровотечі;

•     усунення розладів дихання: накладенім оклюзійної пов'язки при відкритому пневмотораксі; ліквідація напруженого пневмото­раксу за допомогою декомпресійної голки і дренування грудної клітки (по можливості).

Унаслідок військових операцій, які проводять у зоні АТО окремі підрозділи, захоплюються певні території, відокремлені одна від од­ної. Медичні заклади знаходяться далеко від поля бою, медична до­помога надається лише у вигляді само- і взаємодопомоги, тому смерть поранених настає протягом перших ЗО хв і може сягати 80 %. На такі результати впливають обмежений час надання самодопомо­ги, несвоєчасна медична допомога, недостатня кількість медичного персоналу, медичного транспорту (реанімобілів).

При масивній катастрофічній кровотечі, яка призводить до змін в органах і системах, важливе значення має час надання допомоги. Визначають час, тобто 1 год (її називають золотою годиною), протя­гом якої від моменту отримання травми до початку операції слід провести всі необхідні втручання для врятування потерпілого. Од­нак "золота година" більш характерна для пацієнтів мирного часу, яким надається допомога на догоспітальному етапі (інсульт, ін­фаркт). Для осіб, травмованих під час воєнних дій, при катастрофіч­ній кровотечі "золота година" не завжди слугує критерієм часу спасіння пораненого.

За стандартами НАТО, для надання медичної допомоги на полі бою визначають три етапи з чіткими завданнями для медиків:

1.  Допомога під обстрілом.

2.   Тактична допомога пораненим у бою.

3.  Тактична допомога під час евакуації.

Допомогу пораненим на полі бою повинні надавати медичні працівники — медсестри, лікарі, військові медики, але їх кількість недостатня, і тому вони не можуть забезпечити медичною допомо­гою всіх, кому вона потрібна. У зв'язку з цим надавати медичну допомогу навчають рядових бійців. Боєць повинен уміти визначати характер ураження і надавати медичну допомогу при масивній кро­вотечі, розладах дихання, проникних пораненнях грудної клітки, а також евакуювати потерпілого до медичного закладу. Оволодіти на­вичками допомагають програми СЬ8, ТССС чи СотЬаї Месіісіпе.

          Військовий медик на полі бою надає медичну допомогу при ка­тастрофічній кровотечі, розладах дихання, проникних пораненнях грудної клітки, а також забезпечує догляд за ранами, підтримує функцію дихання і рівень артеріального тиску, виконує іммобілізацію при переломах, проводить лікування опіків, невідкладних станів не- травматологічної етіології і медичний догляд за пораненими в польо­вих умовах, забезпечує евакуацію в лікувальні заклади.

У військах спеціального призначення медики надають спеціалі­зовану медичну допомогу під час операцій на морі, суші, у повітрі.

Автори навчальної програми "Військові медики на полі бою (СотЬаГ Месіісіпе)" вважають, що причинами великої кількості смертей на полі бою є бравада, вихід у "червону" зону без бронежи- летів, невчасне надання допомоги. Військовому медику, волонтеру чи інструктору, перш ніж надавати допомогу пораненому, потрібно взнати ім'я бійця, щоб він міг відгукнутися і не вистрілив у медика, вважаючи його ворогом; узяти ноші, медикаменти; з'ясувати особ­ливості місцевості, де можна було б сховатися під час надання допо­моги; забезпечити прикриття з боку бійців; знати основні й резервні шляхи відходу; мати із собою димові шашки, рацію і налагодити зв'язок із пораненим. Без дозволу командира ніхто не має права бігти в "червону" зону.

У США з 90-х років XX ст. готують парамедиків — медичних працівників, що не мають лікарської підготовки. Кожен штат має свої особливості підготовки таких фахівців. Деякі із них, наприклад, отримують кваліфікацію ЕМТ І, II рівня (екстремальний медичний технік), які за певною програмою вміють виконувати перелік медич­них навичок. Парамедик за виконанням своїх функціональних обов'язків наближений до фельдшера (лікувальна справа).

Для парамедика на полі бою виділяють три види зон: "червона " зона — найнебезпечніша, що знаходиться на полі бою; "жовта" зона — на відстані 10—20 м від поля бою, коли є якийсь бліндаж, будівля, що дають можливість ненадовго сховатися; "зелена"зона — віддалена від дії куль і снарядів, куди потрібно евакуювати потерпі­лого. У кожній зоні парамедик виконує чіткі обов'язки, які регла­ментуються відповідним протоколом надання допомоги. Ці прото­коли, залежно від характеру бойових дій, кожних 1—1,5 року зміню­ються.

          У "червоній " зоні пораненому бійцю, незалежно від джерела кро­вотеч, перев'язки не проводять, але оглядають усе тіло, накладають джгут (турнікет) і відправляють у "жовту" зону. У "червоній" зоні бійці повинні володіти навичками самодопомоги. Протягом 30 с солдат може сам зупинити кровотечу за допомогою турнікета. Якщо ушкоджені обидві нижні кінцівки, він має два турнікети і зупиняє кровотечу. Розглядається питання про забезпечення кожного солда­та чотирма турнікетами для верхніх і нижніх кінцівок. Під час на-

кладання турнікета звертають увагу на те, щоб на липучку не по­трапляв дощ або сніг, які можуть спричинити розслаблення джгута і відновлення кровотечі. Основна умова накладення турнікета на нижню або верхню кінцівку — максимальне підняття петлі джгута до суглоба.

У разі ушкодження сонної артерії внаслідок поранення ділянки шиї зупинити кровотечу дуже складно, особливо на полі бою. Метод Мікуліча (за допомогою руки бійця, протилежної до ділянки пора­нення) занадто складний для парамедика — як під час накладання джгута, так і подальшого перенесення потерпілого. Не менші труд­нощі виникають у "червоній" зоні при ушкодженні стегнової артерії в ділянці лобкових кісток. Однак у будь-якому випадку після надан­ня допомоги пораненого переносять у "жовту" зону. Якщо потерпі­лий непритомний, у нього обов'язково забирають вогнепальну зброю (автомат, гранату). Описано випадки, коли солдат опритомнював і з метою самозахисту починав стріляти. Якщо поранений тримає в руці гранату з чекою — потрібно відійти і викликати сапера.

У "жовтій "зоні звільняють дихальні шляхи, ліквідують западан­ня язика, проводять (за необхідності) зовнішній масаж серця і штуч­не дихання, якщо виникла їх зупинка, накладають пов'язку на рану, перевіряють час і правильність накладення джгута, відправляють у "зелену" зону.

У "зеленій " зоні є умови для підготовки пораненого до евакуації на госпітальний етап. Окрім перерахованих вище завдань параме- дики проводять хірургічне лікування, діагностують і лікують загаль­ні захворювання згідно зі стандартами лікування, керують польо­вою станцією медичної допомоги, підтримують функціонування польового госпіталю. У цій зоні закінчується відповідальність пара­медика.

Україна вперше стикнулася з проблемою надання медичної до­помоги в умовах бойових дій на своїй території, тому медична служ­ба Збройних сил України вимушена переозброюватися, набиратися досвіду в зоні АТО. В основу дій покладено порятунок життя пора­нених, який залежить від багатьох чинників: часу надання першої медичної допомоги та її якості; терміну евакуації пораненого з поля бою; якості виконання маніпуляцій; наявності в повному обсязі не­обхідних медичних засобів; повної координації з МНС, військовими та цивільними медиками.

          Перша медична допомога пораненим у зоні АТО надавалась у вигляді само- і взаємодопомоги і, по можливості, у короткий термін їх доставляли в шпиталі першого ешелону — центральні районні лі­карні, які знаходяться в зоні АТО, а також мобільні польові шпи-

талі. У цих закладах надається перша лікарська допомога з певними необхідними заходами, спрямованими насамперед на врятування життя пораненого.

Другий ешелон — це лікарні, шпиталі міст Харкова і Дніпропет­ровська, в яких виконують оперативні втручання, необхідні для по­рятунку життя пораненого і стабілізації життєвих показників ор­ганізму, надають кваліфіковану спеціалізовану медичну допомогу.

Третій ешелон — це великі військово-медичні клінічні центри в містах Києві, Вінниці, Одесі, Львові, у яких продовжується і завер­шується лікування поранених з урахуванням питань психологічної та реабілітаційної допомоги.

Більшість поранених мають вогнепальні, осколкові та комбіно­вані ушкодження. У центри поступають також бійці з опіками різно­го ступеня тяжкості. Неповний аналіз ефективності надання медич­ної допомоги в зоні АТО свідчить про те, що у вищих навчальних закладах України військово-польова хірургія вивчається не на до­статньому рівні. На практиці лікарі центрів указують на допущені помилки при накладенні джгута на кінцівки, наслідком яких є не­оборотні ішемічні порушення з подальшою ампутацією кінцівки.

2.14. РЕКОМЕНДАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО КОМІТЕТУ ТССС

ЩОДО НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

ПРИ ПОРАНЕННЯХ

Рекомендації міжнародного комітету ТССС узято із "Руковод- ства по врачебной помощи при ранениях".

Деякі положення цих рекомендацій можна використати під час надання допомоги пораненим у зоні АТО.

2.14.1. Надання допомоги на полі бою

Якщо поранений непритомний, але прохідність дихальних шля­хів не порушена — виконати потрійний прийом Сафара: макси­мально розігнути голову, висунути нижню щелепу, відкрити рот, увести назофарингеальну трубку, покласти в безпечне положення на боці.

Якщо наявна обструкція або загроза обструкції дихальних шляхів: виконати потрійний прийом Сафара, увести назофарингеальну труб­ку, покласти в безпечне положення на боці (можливо, положення сидячи, якщо не порушується акт дихання). За умови неефектив­ності цих методів — виконати конікотомію. Якщо потерпілий при­томний — провести знеболення лідокаїном.

При пораненні у грудну клітку і за підозри на напружений пнев­моторакс (часте дихання, синюшність обличчя, підшкірна емфізема), необхідно виконати декомпресію (голка з катетером з аптечки НАТО): у другому міжребровому проміжку по середньоключичній лінії по верхньому краю нижнього ребра провести пункцію. Довжина катете­ра — не менше ніж 8 см. Якщо в другому міжребровому проміжку неможливо провести пункцію, то альтернативною точкою є четвер­тий або п'ятий міжребровий проміжок по передній пахвинній лінії.

Якщо наявні відкриті рани грудної клітки, через які всмоктується повітря, то отвори необхідно закрити (герметизувати грудну клітку) спеціальною наклейкою з клапаном (за відсутності — наклейкою без клапана). У цій ситуації потрібно стежити за розвитком напруженого пневмотораксу: якщо виникають часте дихання, синюшність облич­чя, необхідно зняти наклейку або ввести декомпресійну голку.

Якщо потерпілий із черепно-мозковою травмою (ЧМТ), у тяжко­му стані, слід провести інгаляцію киснем до рівня більше ніж 90 %.

Кровотеча

Насамперед потрібно виявити джерело кровотечі. Якщо це зов­нішня кровотеча, то накладають джгут. У разі травматичної ампута­ції джгут накладають безпосередньо на шкіру, вище ділянки ампута­ції на 5—7 см, зазначають час накладення джгута на лобі потерпіло­го або на джгуті.

Якщо джгут неможливо накласти або час евакуації становить більше ніж 2 год, необхідно використати місцеві гемостатики типу СотЬаІ Саизе. При цьому врахувати, що притискати рани потріб­но не менше ніж 3 хв. Якщо в потерпілого геморагічний шок і виникла потреба зняти джгут, необхідно пересвідчитись, що ін­тенсивна терапія дала певний ефект (з'явився периферичний пульс, відсутня ЧМТ), тоді є нагальна потреба використати міс­цеві гемостатики.

Контроль ділянки накладення джгута проводять постійно. За умови продовження кровотечі джгут переміщають з одягу безпосе­редньо на шкіру на 5—7 см вище рани. Якщо джгут можна зняти, застосовують інші методи зупинки кровотечі. Якщо пульс визна­чається нижче ділянки накладення джгута, необхідно дотягнути за­крутку джгута або використати інший джгут і накласти вище (прок- симальніше) першого, щоб зупинити кровотечу. Обов'язково по­трібно зареєструвати час накладення джгута.

У разі необхідності і за наявності умов підключають систему для внутрішньовенного введення лікарських засобів, а якщо внутрішньовенний доступ неможливий, а введення лікарських засобів обо­в'язкове — використовують внутрішньокістковий метод.

Інфузійну терапію призначають залежно від наявності геморагіч­ного шоку. Кращим індикатором геморагічного шоку на полі бою є периферичний пульс. Якщо він нормальний або слабкий і відсутня травма голови, можна вважати, що шок не розвинувся.

Якщо шоку немає — інфузію не проводять, при збереженій сві­домості і можливості ковтати дають пити рідину.

За наявності ознак шоку внутрішньовенно струминно вводять 6 % розчин ГЕК (гідроксиетилкрохмалю) — 500 мл. Повторне введення виконують через 30 хв у разі шоку, але не більше 1000 мл. Тривалість порятунку потерпілого залежатиме від матеріального резерву, тактич­ної обстановки та відсутності ризику смерті інших військових.

Якщо в потерпілого є ЧМТ, слабкий пульс на периферичних артеріях, інфузію необхідно проводити в достатній кількості до по­яви нормального пульсу на променевій артерії.

Запобігання гіпотермії

Втрата крові, навіть за достатньої температури повітря влітку, призводить до гіпотермії. Перш за все потрібно замінити мокрий одяг на сухий (якщо це можливо). Звести до мінімуму дію погодних умов на потерпілого. Вкрити теплоізолювальною накидкою або теп- лозберігальною ковдрою. Якщо такі ковдри відсутні — використати сухі ковдри, спальні мішки.

Знеболення

Варіант 1. У разі слабкого або помірного болю, коли поранений може вести бойові дії, із індивідуальної аптечки ТССС вживають тиленол 650 мг — по 2 таблетки всередину кожні 8 год або мелокси- кам 15 мг усередину 1 раз на добу.

Варіант 2. Коли біль помірний або сильний, клінічні прояви шоку відсутні, немає дихальної недостатності, уживають фентанілу цитрат 800 мкг сублінгвально (не розжовують).

Варіант 3. Коли поранений в стані шоку з порушенням дихання або з великим ризиком виникнення цих порушень, застосовують кетамін 50 мг внутрішньом'язово або кетамін 20 мг внутрішньовен­но повільно (можна внутрішньокістково). Повторюють кожних 30 хв внутрішньовенно або інтраназально (за необхідності). Результат оці­нюють після припинення болю: його можна визначити в потерпіло­го у стані шоку за зникненням ністагму (ритмічний рух очних яблук зліва направо і навпаки).

Варто пам'ятати, що знеболення фентанілом або кетаміном може спричинити психічні розлади, а тому зброю у пораненого слід забрати. Окрім цього такі потерпілі потребують ретельного нагляду, щоб не виникли обструкція дихальних шляхів (западання язика), пору­шення кровообігу. Кетамін, фентанілу цитрат потрібно вводити внутрішньовенно повільно, не менше як протягом 1 хв. Якщо під час уведення цих препаратів порушилося дихання, використати мі­шок Амбу. При іммобілізації переломів потрібно повторно перевіря­ти пульс; можливе стиснення тканин, виникнення додаткових бо­льових подразників. При будь-якому відкритому пораненні потрібно вводити антибіотики (моксифлоксацин 400 мг усередину 1 раз на день при збереженій свідомості, у разі непритомності — цефотетан 2 г внутрішньовенно повільно або внутрішньом'язово).

Опіки

При опіках обличчя, які виникають у закритому просторі (танк, бронетранспортер), можливе ушкодження дихальних шляхів, тому швидко вирішують питання відновлення прохідності дихальних шляхів, вимірюють площу опіку (правило дев'яток — до 10 % площі), накривають сухою стерильною пов'язкою^[1]. Якщо площа опіків пере­вищує 20 %, обов'язково вирішують питання ліквідації гіпотермії: по­терпілого накривають теплоізолювальною ковдрою. Негайно почина­ють інфузійну терапію — внутрішньовенно 0,85 % розчин натрію хлориду або 6 % розчин ГЕК до 1000 мл. Розраховують кількість рі­дини, яку потрібно ввести пораненому: загальна площа поверхні тіла, % х 10 мл/год для дорослих масою 40—80 кг. На кожні 10 кг більше 80 кг до початкового об'єму додають 100 мл рідини (80 х 10 = 800 мл; якщо маса тіла 90 кг, то 80 х 10 = 800 мл + 100 мл = 900 мл).

Знеболення при опіках проводять так само, як при шоку. Анти­біотики при ізольованих опіках на догоспітальному етапі не вико­ристовують, але в разі проникних поранень для профілактики інфі­кування — призначають.

2.14.2. Надання допомоги у процесі тактичної евакуації

Тактична евакуація включає загальну евакуацію поранених і ме­дичну евакуацію з можливістю надання медичної допомоги під час транспортування поранених.

Прохідність дихальних шляхів

Спостерігають за прохідністю дихальних шляхів потерпілих, особ­ливо в стані непритомності. У разі виникнення обструкції використовують потрійний прийом Сафара (максимально розігнути голову, висунути нижню щелепу, відкрити ротову порожнину), уводять на­зофарингеальну трубку, кладуть пораненого у стабільне положення на боці.

Для забезпечення прохідності дихальних шляхів у потерпілого з обструкцією або загрозою її виникнення застосовують прийоми, анало­гічні попередньому випадку, — потрійний прийом Сафара, уведення назофарингеальної трубки, стабільне положення на боці. Потерпіло­го можна посадити за умови, що не буде порушуватися дихання.

Якщо попередні заходи неефективні, то потрібно застосувати ла- рингеальну маску, або провести інтубацію трахеї, або виконати конікотомію (якщо потерпілий притомний, то провести знеболення за допомогою лідокаїну).

Дихання

При прогресивному порушенні дихання, коли є поранення груд­ної клітки і виникає підозра на закрите ушкодження плеври і ле­гень, що призведуть до розвитку напруженого пневмотораксу, необ­хідно виконати декомпресію плевральної порожнини на боці пора­нення у другому міжребровому проміжку по середньоключичній лінії за допомогою спеціальної 'голки з катетером 14 С завдовжки не менше 8 см. Переконатися, що місце уколу голкою розміщене латеральні- ше середньоключичної лінії і голка спрямована не в бік серця. Аль­тернативним місцем уведення голки може бути четвертий або п'ятий міжребровий проміжок по передній пахвинній лінії.

При евакуації потерпілих необхідно визначити категорію поране­них, яким потрібна інгаляція кисню, особливо з низьким парціаль­ним тиском 0₂ (заданими пульсоксиметрії), пораненим, що пов'язані з оксигенацією, непритомним, із ЧМТ, у стані шоку тощо.

Усі відкриті поранення грудної клітки або рани, що всмоктують повітря, потребують герметизації спеціальною наклейкою з клапа­ном. За її відсутності — використати спеціальну наклейку без клапа­на. Такі поранені потребують ретельного спостерігання. Якщо бу­дуть наростати гіпоксія, порушення дихання із подальшим розвит­ком напруженого пневмотораксу, необхідно зняти наклейку або ввести декомпресійну голку.

Кровотеча

Перш за все виявляють місце зовнішньої кровотечі і застосову­ють джгут САТ. Якщо наявна травматична ампутація кінцівки, джгут накладають безпосередньо на шкіру, на 5—7 см вище рани. Якщо неможливо застосувати джгут або час евакуації становитиме понад 2 год, потрібно використати гемостатичні засоби у вигляді гранул, гемостатичного бинта; рану при цьому стискати не менше 3 хв. Якщо виникла потреба зняти джгут, слід переконатися, що інфузійна терапія геморагічного шоку дала результат, тобто периферичний пульс має нормальні характеристики і в потерпілого відсутні ознаки ЧМТ.

У разі евакуації завжди перевіряють пульс нижче (дистальніше) рани. За наявності пульсу слід дотягнути закрутку джгута або на­класти ще один джгут вище першого. Використати маркер і зафік­сувати час накладення джгута. Якщо внутрішньовенне введення лі­карських засобів недоступне — перейти на внутрішньокістковий метод.

Якщо потерпілому необхідно перелити великі дози крові, особ­ливо на тлі геморагічного шоку (відрив однієї або кількох кінцівок, проникне поранення тулуба, тяжкі кровотечі), потрібно ввести 1 г транексамової кислоти (ТХА), розведеної у 100 мл ізотонічного роз­чину натрію хлориду; повторно ввести 1 г транексамової кислоти після введення 6 % розчину ГЕК — 500 мл або інших рідин.

Черепно-мозкова травма

При ЧМТ необхідно контролювати такі показники:

— рівень свідомості;

— стан зіниць;

— систолічний артеріальний тиск (має становити більше ніж 90 мм рт. ст.);

— сатурація кисню (понад 90 %);

— гіпотермія (не допускати);

— парціальний тиск С0₂ у видихуваному повітрі (рС0₂) — під­тримувати на рівні 35—40 мм рт. ст.;

— за наявності ран на голові — використати антибіотики;

—  при односторонньому розширенні зіниці і стані непритом­ності виникає підозра на стиснення (вклинення) головного мозку, що потребує введення внутрішньовенно струминно 250 мл гіпер­тонічного розчину натрію хлориду (3 або 5 %) для нормалізації внут- рішньомозкового тиску, також потрібно підняти головний кінець потерпілого на 30°, провести вентиляцію киснем мішком Амбу, під­тримувати систолічний тиск на рівні 80—90 мм рт. ст.

Якщо є прояви шоку, а компоненти крові відсутні, то ввести струминно 6 % розчин ГЕК 500 мл, через 30 хв

повторити. Можна підключити кристалоїди (розчин Рінгера—Локка, ізотонічний роз­чин натрію хлориду), колоїди.

У разі виникнення ознак шоку і наявності компонентів крові — відповідно до протоколу ввести 2 дози плазми, а потім 1 дозу еритроцитарної маси (у співвідношенні 1 : 1). Продовжувати інтенсивну те­рапію доти, доки периферичний пульс на променевій артерії не нор­малізується, а систолічний тиск становитиме не менше 90 мм рт. ст.

Велике значення має усунення гіпотермії: замінити мокрий одяг на сухий, помістити потерпілого на

теплоізолювальну поверхню, на­крити теплоізолювальною ковдрою. Ізолювати від впливу навко­лишнього середовища.

При пораненні очей: використати захисний щиток для очей або пов'язку (але не стисну), вжити всередину 400 мг моксифлоксацину з аптечки.

 

Знеболення

 

Варіант 1. При слабкому або помірному болю, коли поранений може вести бойові дії, з індивідуальної

аптечки ТССС вживають 650 мг тиленолу — по 2 таблетки всередину через кожні 8 год або мелоксикам — 15 мг усередину 1 раз на добу.

Варіант 2. Коли біль помірний або сильний, клінічні прояви шоку відсутні, немає дихальної недостатності,

уживають 800 мкг фентанілу цитрату сублінгвального (льодяник за щоку).

Варіант 3. Коли поранений в стані шоку, наявні дихальна недо­статність із сильним болем — застосовують кетамін 50 мг внутріш- ньом'язово чи інтраназально, можна 20 мг внутрішньовенно або внутрішньокістково. Дозу повторити через кожних ЗО хв внутріш­ньовенно або внутрішньокістково, за необхідності кетамін 20 мг можна вводити через кожних 20 хв внутрішньовенно або внутрішньо­кістково. Стежити за пораненим, щоб не з'явилась обструкція ди­хальних шляхів.

 

Запобігання шоку

 

Пневматичні протишокові штани (Рпеитаїіс АпііхНок Оегтепі — РА8С) використати для стабілізації переломів кісток таза і для зу­пинки кровотечі, якщо вона продовжується в порожнину таза і че­ревну порожнину. Ретельно спостерігати за станом пацієнта після тривалого застосування РАЗО. Пораненим з ушкодженням голови і грудної клітки пневматичні протишокові штани не накладають.

 

 

 

 

ТЕСТИ

1.Хто забов»язаний надавати медичну допомогу в умовах бойових дій

а) Стрільці - санітари

б) Санітарні інструктори підрозділів

в) Самі військовослужбовці в порядку само – і взаємодопомоги

г) Фармацевтичні працівники

 

2. Вкажіть обсяг домедичної допомоги в секторі обстрілу

         а) Негайне припинення дії зовнішніх шкідливих факторів із дотриманням

         особистої безпеки та евакуація постраждалих з сектора обстрілу

б) Надання домедичної допомоги постраждалим залежно від характеру та виду травми

в) Організація швидкого транспортування пораненого до медичного закладу

г) Переведення пораненого з положення на спині в положення на животі

 

3. Ви збираєтеся надати допомогу пораненому солдату в умовах обстрілу. Які

    ваші перші дії після того, як ви до нього підійшли?

         а) Перевірити пульс солдата

б) Перевірити солдата на наявність свідомості

в) Перевірити дихання солдата

г) Перевірити, чи є у солдата ознаки шокового стану

 

4. Солдат був поранений у ліву ногу, але він досі може рухатися, підстрибуючи на

    правій нозі. Яку з нижчеперелічених дій вам слід виконати для того щоб

    перемістити пораненого в укриття?

а) Відтягнути пораненого волоком

б) Перенести на спині

в) Використовувати будь-який спосіб, найбільш безпечний для вас і

    пораненого

г) Підтримувати пораненого

 

5. Ви збираєтеся дати болезаспокійливе та антибіотики з польової аптечки під час

    надання допомоги пораненому. Ви повинні скористатися:

а) Вашою особистою аптечкою

б) Аптечкою із вашої сумки бійця-рятувальника

в) Аптечкою постраждалого

г) Аптечкою санітара-інструктора

 

6. Які  найбільш часті причини смерті на сучасному полі бою, які можна

     запобігти?

а) Непрохідність дихальних шляхів

б) Переломи кінцівок

в) Ураження черевної порожнини

г) Критична(масова) кровотеча

 

7. Яке з наступних тверджень є точним правилом затягування джгуту?

а) Джгут необхідно затягувати до тих пір, поки яскраво-червона кровотеча

    не припиниться і не пропаде дистальний пульс; більш темна кров, яка

    сочиться з рани, може бути проігнорована

б) Джгут повинен бути не достатньо тугим, щоб два ваших пальця

    проходили під стрічку джгута

в) Джгут повинен бути достатньо тугим, щоб кінчик вашого пальця ледь

    проходив під стрічку джгута

г) Джгут необхідно затягувати до тих пір, поки яскраво-червона кров і

   темна венозна кров не перестануть текти повністю і не пропаде

   дистальний пульс

 

8. Кровотечею називається:

а.) Витікання крові в порожнину тіла.

б.) Витікання крові назовні організму людини.

в.) Витікання крові за межі кровоносних судин.

г.) Витікання крові за межі органів і тканин

 

9. При внутрішній кровотечі :

а) за короткий термін з організму може вилитися значна кількість крові

б) кров виливається в тканини, органи або порожнини і носить назву   крововиливів

в) кров витікає через рану шкірних покривів і видимих слизових оболонок або з порожнин.

г.) витікання крові назовні організму людини.

 

10.При ушкодженні внутрішніх органів кровотеча має характер:

 а) венозної.

 б) капілярної.

 в) артеріальної.

 г) паренхіматозної.

 

Література:

В.С. Тарасюк, Перша медична екстрена допомога, с. 6-18.

 

---