Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	ВМП та медицина надзвичайних ситуацій
Група	4 – В  л/с
Дата	Згідно розкладу 18.01.2021
Тема  Лекція 2	Тема:Основи організації лікувально-евакуаційного забезпечення військ

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

 

 

Тема 2. Основи організації лікувально-евакуаційного забезпечення військ

 

Лекція

 

Лікувально-евакуаційне забезпечення військ.

Головні етапи розвитку системи лікувально-евакуаційного забезпечення. Сутність сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення, її принципи.

Поняття про етап медичної евакуації, завдання, які він виконує, вимоги до розгортання та принципова схема його розгортання.

Види і обсяг медичної допомоги. Заходи щодо першої медичної та долікарської (фельдшерської) допомоги.

Поняття про медичне сортування поранених і хворих на етапах медичної евакуації.

Поняття про медичну евакуацію. Особливості організації і проведення лікувально-евакуаційних заходів при ліквідації наслідків застосування ворогом засобів масового ураження. Роль молодшого медичного персоналу в проведенні лікувально-евакуаційних заходів у військах.

 

Лікувально-евакуаційне забезпечення - це розділ медичного забезпечення Збройних Сил України у воєнний час і в умовах надзвичайних ситуацій мирного часу, яке являє собою систему взаємопов'язаних заходів з надання медичної допомоги пораненим і хворим, їх евакуації, подальшого лікування та реабілітації.

Основна його мета - збереження життя і найшвидше відновлення боєздатності і працездатності у можливо більшої кількості військовослужбовців, які вибули із строю в результаті бойового ураження або захворювання, що є в умовах сучасної війни найбільш ефективним способом поновлення масових бойових втрат особового складу військ.

Основу сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних Сил України становить система етапного лікування поранених і хворих з їх евакуацією за призначенням та реабілітацією.

 

1. СУТНІСТЬ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ЇЇ ПРИНЦИПИ

 

Необхідність подальшого розвитку та удосконалення лікувально-евакуаційної системи обумовлювалась не тільки її недоліками, а й умовами медичного забезпечення військ, що змінилися у післявоєнний час. Поява на озброєнні сучасних армій засобів масового ураження, нових видів вогнепальної зброї, в'язких запальних сумішей типу напалму призводить до зміни характеру і структури санітарних втрат. При цьому особливе значення для організації лікувально-евакуаційного забезпечення має можливість одночасного виникнення осередків масових санітарних втрат. Висока швидкоплинність бойових дій і часті зміни обстановки будуть вимагати від частин і закладів медичної служби значно більшої рухомості і маневреності, ніж це було під час минулих війн.

Поряд з вказаними змінами умов діяльності медичної служби великий вплив на систему лікувально-евакуаційного забезпечення обумовили успіхи у розвитку медичної науки, що мали місце у післявоєнному періоді, особливо в таких її розділах, як медична радіологія, імунологія, анестезіологія і реаніматологія, трансфузіологія та токсикологія.

Застосування антибіотиків дозволяє при необхідності (наприклад, при масових втратах або при неможливості за умов бойової обстановки надавати хірургічну допомогу) здійснювати хірургічні втручання в значно пізніші строки, ніж це було під час війни 1941—1945 рр. А це в свою чергу дозволяє досить успішно вирішувати завдання з надання одночасної вичерпної хірургічної допомоги пораненим в спеціалізованих хірургічних госпіталях.

Комбінований характер більшості поранень в результаті можливого застосування нових видів зброї і труднощі у визначенні головного синдрому поранення (захворювання) підводять до висновку про необхідність залучати до надання спеціалізованої медичної допомоги і наступного лікування поранених представників різних медичних спеціальностей. Збільшується потреба поранених в терапевтичній допомозі, оскільки значне місце серед бойових уражень займають радіаційні ураження (променева хвороба) і ураження отруйними речовинами, які можуть часто поєднуватись із різними травмами.

Дуже перспективним для удосконалення порядку евакуації за призначенням і зокрема для усунення багатоетапності в евакуації поранених і хворих необхідно вважати широке використання авіаційного транспорту літаків і вертольотів. Це дозволяє, крім того, значно ширше і легше розосередити потоки поранених і хворих, що підлягають евакуації до лікувальних закладів, які розгорнуті на театрі воєнних дій.

Нові умови діяльності медичної служби призвели до необхідності перебудови системи лікувально-евакуаційного забезпечення у військах на сучасному етапі розвитку військової медицини.

Лікувально-евакуаційне забезпечення військ (сил) являє собою складну високоорганізовану систему, успішне функціонування та удосконалення якої можливо тільки на основі розвиненої матеріально-технічної бази військової та цивільної охорони здоров'я і загальних, прийнятих на воєнний час, принципів організації та єдиної методики управління їх силами та засобами, забезпечення підготовленими керівними кадрами та достатньою кількістю кваліфікованих спеціалістів.

Сутність сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення полягає у своєчасному, послідовному та спадкоємному проведенні пораненим і хворим необхідних лікувальних заходів на полі бою (в осередках масових санітарних втрат) та на етапах медичної евакуації у поєднанні з їх евакуацією до лікувальних частин і закладів, які забезпечують надання вичерпної медичної допомоги, повноцінне лікування та реабілітацію.

Основу сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних Сил України становить система етапного лікування поранених і хворих з їх евакуацією за призначенням та реабілітацією.

Означена система має базуватися на таких принципах:

> надання медичної допомоги пораненим і хворим та початок інтенсивної терапії якомога раніше;

> ешелонування (розчленування, розподіл) медичної допомоги між медичними пунктами та лікувальними закладами;

> поєднання заходів щодо надання медичної допомоги, лікування та реабілітації поранених і хворих з їх евакуацією;

> евакуація пораненого чи хворого за призначенням до того лікувального закладу, де йому може бути надана не тільки радикальна, а бажано й вичерпна медична допомога з наступним лікуванням до одужання; проведення інтенсивної терапії тяжкопораненим і тяжкохворим під час евакуації;

> послідовність і спадкоємність у наданні медичної допомоги, лікуванні та реабілітації;

> спеціалізація медичної допомоги, лікування й реабілітація поранених і хворих.

Поряд з цими принципами для сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення характерно:

> широке застосування механізованих засобів для збору, вивезення з поля бою та евакуації поранених і хворих, а також залучення сил і засобів командування до участі у проведенні рятувальних робіт в осередках масових санітарних втрат;

> наближення сил і засобів медичної служби (медичних підрозділів і частин, евакуаційно-транспортних частин) до районів виникнення санітарних втрат з метою якомога швидшого надання кваліфікованим медичним складом медичної допомоги пораненим і хворим і початку інтенсивної терапії тяжкопоранених у безпосередній близькості від місця ураження;

> прагнення до вчасної, одномоментної, радикальної та вичерпної медичної допомоги з наступним лікуванням тих поранених і хворих, що не потребують подальшої евакуації;

> повернення до строю максимальної кількості уражених і хворих з якомога нижчого етапу медичної евакуації;

> максимальне скорочення кількості етапів медичної евакуації в лікувально-евакуаційному процесі;

> маневрування видами й обсягом медичної допомоги на етапах медичної евакуації;

> поєднання лікувально-евакуаційного забезпечення із заходами по захисту поранених і хворих, а також сил і засобів медичної служби від зброї масового ураження;

> чітке визначення контингентів, які підлягають остаточному лікуванню на тому чи іншому етапі медичної евакуації залежно від медичних показань, оперативно-бойових і медичних обставин;

> концентрація основних засобів надання кваліфікованої медичної допомоги в корпусній ланці медичної служби, а засобів завершення кваліфікованої і надання спеціалізованої медичної допомоги пораненим і хворим з їх наступним лікуванням - у ланці оперативного командування;

> широке використання територіальних госпітальних баз для надання медичної допомоги пораненим і хворим, їх лікування та реабілітації;

> ешелонування сил і засобів медичної служби та широке маневрування ними в ході операції.

У сучасних умовах питання найбільш доцільної організаційної структури підрозділів, частин та закладів медичної служби, найраціональніше їх використання набуває особливої гостроти. Так, максимально можливе наближення сил та засобів медичної служби до бойових порядків військ можна досягти двома способами:

1) створення у військах досить потужного штатного угруповання сил та засобів медичної служби;

2) підсилення нижчої ланки медичної служби за рахунок вищої.

Проведений аналіз організаційної структури медичної служби військової та армійської ланок свідчить, що в медичній службі Радянської армії мав перевагу перший спосіб, тобто утворення потужного штатного угрупування медичних сил та засобів у кожній військовій частині, з’єднанні, тобто зосередження його в руках нижчого медичного начальника, наприклад, у безпосередньому начальника медичної служби полку знаходилось тільки 25,0% санітарного транспорту від його загальної кількості у полку; у начальника медичної служби дивізії також були дуже обмежені можливості щодо підсилення полків з’єднання силами та засобами надання першої лікарської допомоги.

У той же час , в сучасних умовах, при виникненні масових санітарних втрат і нерівномірності їх розподілу за часом та місцем (тобто у різних елементах бойових порядків та оперативної побудови військ) принципового значення набуває другий спосіб – якомога більш широкий маневр силами та засобами медичної служби, що здійснює вища ланка в інтересах нижчої. Це, так званий, «маневр з глибини». Останній, як відомо, передбачає концентрацію достатньої кількості сил та засобів медичної служби в руках старшого медичного начальника і централізованого їх використання в інтересах всієї підлеглої служби.

 Ізольоване застосування тільки одного з вказаних способів не дозволяє вирішити ті складні завдання, що стоять перед медичною службою в сучасних умовах. Оптимальне співвідношення цих двох способів, які вирішують одне й те саме завдання, але на різних рівнях керівництва, дозволить доцільно і вірно розподілити штатні сили та засоби, призначені для підсилення.

Сучасна система лікувально-евакуаційного забезпечення включає також медичну реабілітацію - комплекс лікувальних, військово-професійних і морально-психологічних заходів, спрямованих на відновлення боє- та працездатності поранених і хворих.

Під час війни 1941-1945 рр. реабілітаційні заходи проводились тільки у відношенні легкопоранених та легкохворих в армійських та фронтових госпіталях для легкопоранених. На сучасному етапі розвитку військової медицини мова йде про створення спеціальних центрів реабілітації у складі госпітальних баз , куди поряд з легкопораненими та легкохворими (первинний компонент реабілітації) буде надходити і так званий вторинний компонент реабілітації, тобто всі поранені і хворі, перспективні для повернення в стрій, які спочатку були направлені у відповідні до характеру і тяжкості їх ураження госпіталі (хірургічні, терапевтичні, неврологічні та ін.), які закінчили період госпітального лікування і потребують відновлення тимчасово втрачених функцій. Наявність суворо контрольованої системи реабілітації позволить, по-перше, максимально скоротити терміни відновлення боєздатності і повернення в стрій значної кількості поранених (хворих) і, по-друге, забезпечити суттєве скорочення термінів вивільнення госпітальних баз та їх використання в інтересах медичного забезпечення наступних операцій.

Успішне здійснення лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ) досягається:

> створенням угруповань сил і засобів медичної служби, які відповідають конкретній обстановці і тим завданням, які потрібно вирішувати; їх вмілим та ефективним використанням, а також максимально можливим наближенням до районів (осередків) найбільших санітарних втрат;

> розшуком, збором і вивозом (виносом) поранених і хворих з поля бою у короткі терміни; своєчасним наданням повноцінної першої медичної та долікарської (фельдшерської) допомоги, своєчасною і дбайливою евакуацією їх на етапи медичної евакуації;

> своєчасним розгортанням етапів медичної евакуації, чіткою їх роботою, що забезпечує надання пораненим і хворим медичної допомоги в установленому обсязі та в оптимальні строки;

> активним запровадженням у практику ефективних методів діагностики, надання медичної допомоги і лікування поранених та хворих;

> чітким веденням медичної документації.

У сучасній системі лікувально-евакуаційного забезпечення особливе значення має своєчасність надання медичної допомоги, спадкоємність і послідовність лікувальних заходів, тобто дотримання єдиних методів лікування поранених і хворих та послідовне нарощування лікувальних заходів на етапах медичної евакуації. Медична допомога повинна бути надана у терміни, які будуть оптимальними для наступного відновлення здоров'я пораненого і хворого (перша лікарська допомога - протягом 4-5 годин, кваліфікована - 8-12 годин з моменту поранення (захворювання), а при ураженнях ФОР - перша лікарська допомога - протягом 2-4 годин, кваліфікована терапевтична допомога - 6-8 годин з моменту появи ознак інтоксикації).

Своєчасність медичної допомоги досягається організацією безперервного вивозу (виносу) поранених і хворих з поля бою (осередків масового ураження), швидкою їх доставкою на етапи медичної евакуації та правильною організацією роботи останніх. Суттєве значення має також наближення етапів медичної евакуації (ЕМЕ) до військ і своєчасне їх висування до районів і рубежів масових санітарних втрат.

Спадкоємність у лікуванні поранених і хворих досягається насамперед єдиним розумінням патологічних процесів, які проходять в організмі при пораненнях і захворюваннях, єдиними методами їх профілактики та лікування. Обов'язковою умовою спадкоємності медичної допомоги являється чітке ведення медичної документації. Без цього неможливо знати, яка медична допомога вже надана на попередньому етапі евакуації і, як наслідок цього, як потрібно її продовжувати.

Послідовність у лікуванні поранених і хворих полягає у збільшенні обсягу медичної допомоги та ускладненні технології її надання на наступних етапах медичної евакуації.

 

2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА ЕТАПАХ ЕВАКУАЦІЇ В ЗОНІ ПРОВЕДЕННЯ АТО

Прийнята на даний час система лікувально-евакуаційного забезпечення ЗС України має наступний вигляд:

 

Набутий досвід та знання під час антитерористичної операції на сході України вимагає проведення аналізу діяльності медичної служби з питань організації медичного забезпечення бойових дій та впровадження нових ідей та передового досвіду країн – учасниць НАТО з метою удосконалення діяльності медичної служби в умовах проведення АТО.

У сучасній системі лікувально-евакуаційного забезпечення особливе значення відіграє своєчасність надання медичної допомоги, Медична допомога повинна бути надана у терміни, які будуть оптимальними для наступного відновлення здоров'я пораненого i хворого.

Особливого значення набувають такі поняття, як:

Ø    “ЗОЛОТА ХВИЛИНА” – домедична допомога має бути надана протягом перших кількох хвилин після поранення;

Ø    “ЗОЛОТА ГОДИНА” - лікарські заходи для стабілізації життєвих показників мають бути проведені впродовж  першої години після поранення;

Ø    заходи щодо подальшої стабілізації життєвих показників, невідкладні хірургічні втручання для збереження життя (кінцівок) або органозберігаючі операції  пораненим проводяться  за правилом  ШЕСТИ ГОДИН.

На початковій стадії проведення АТО, в зв'язку з дефіцитом особового складу медичної служби у військовій ланці (рота, батальйон, бригада) були створені передові медичні групи, з особового складу ВМКЦ в складі хірурга, лікаря-анестезіолога, травматолога або інших спеціалістів, фельдшера і трьох водіїв. Відповідно було три машини – санітарний УАЗ, автомобіль для перевезення майна та автоперев’язувальна.

Дана група надавала першу медичну допомогу (при необхідності), долікарську, першу лікарську та в деяких випадках елементи кваліфікованої допомоги особовому складу, який брав участь в АТО.

Масштабне застосування Збройних Сил України та інших військових формувань в АТО на Сході України виявило необхідність залучення до надання медичної допомоги та лікування військовослужбовців цивільних закладів охорони здоров’я.

У зв’язку з цим актуальним стало поняття «Єдиний медичний простір» - один із ключових стандартів у сфері охорони здоров’я, що передбачає забезпечення рівного доступу всіх громадян у межах всієї країни до фінансованої державою медичної допомоги як за територіальним критерієм, так і за економічними показниками, незалежно від місця знаходження, матеріального становища пацієнта та його роботи.

«Єдиний медичний простір» - спільне ефективне та раціональне використання можливостей закладів охорони здоров’я всіх форм власності, що розташовані на визначеній території, та не виключає можливості існування відомчої медицини.

За таких підходів єдиний медичний простір для військовослужбовців ЗС України та інших військових формувань як у мирний час, так і під час захисту територіальної цілісності в умовах АТО, передбачає гарантоване їх забезпечення державою всіма видами медичної допомоги, починаючи від поля бою і до повної реабілітації.

З метою удосконалення системи лікувально-евакуаційного забезпечення Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову «Про удосконалення медичного забезпечення військовослужбовців, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході України».

Додатками до Постанови затверджено:

-          Положення про Тимчасові функціональні об’єднання (ТФО) закладів охорони здоров’я адміністративно-територіальних одиниць;

-          Перелік закладів охорони здоров’я державної та комунальної власності та кількість профільних ліжок, що виділяються для  надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги військовослужбовцям ЗС України, інших військових формувань та правоохоронних органів, особам рядового та навчальницького складу, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході України.

Зазначеною Постановою передбачено виділення в найбільш потужних цивільних закладах охорони здоров’я резерву профільних ліжок у межах до 30% від загальної ліжкової місткості для надання медичної допомоги, лікування та реабілітації військовослужбовців збройних сил та  інших військових формувань.

Заклади охорони здоров’я, на базі яких утворюються ТФО, та заклади НАМН України, що залучаються до надання медичної допомоги і лікування поранених військовослужбовців, не припиняють основної діяльності щодо медичного забезпечення населення України.

ТФО – це група закладів  охорони здоров’я державної та комунальної власності, розташованих на території адміністративно-територіальної одиниці, які виділяють резерв профільних ліжок для надання своєчасної та якісної спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги, лікування і реабілітації військовослужбовців ЗС України та інших військових формувань, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході України. Вони утворюються обласними державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування за погодженням з МОЗ України і МО України на базі закладів охорони здоров’я, визначених Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями ТФО є:

прийом, реєстрація та статистичний облік поступаючих поранених (хворих) військовослужбовців;

надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги і лікування поранених (хворих) військовослужбовців під час АТО;

проведення медичної та фізичної реабілітації пораненим (хворим).

 

Основні відмінності

механізму залучення цивільних закладів  охорони здоров’я до надання медичної допомоги пораненим  (хворим) військовослужбовцям під час АТО в запропонованій системі від затвердженого механізму функціонування ТерГБ.

 

Принципи діяльності / відмінності	ТерГБ	ТФО
Основа для формування	цивільні ЗОЗ	цивільні ЗОЗ
Основна діяльність	припиняється	не припиняється
Профілі ЗОЗ	змінюються	не змінюються
Особовий склад	звільняється та перепризначається	продовжує працювати
Категорія особового складу	військовослужбовці	цивільні
Вплив на стан охорони здоров’я закріпленого цивільного населення	прийом та лікування цивільного населення припиняється	практично не впливає

 

Організація діяльності ТФО

Підготовка ТФО до виконання завдань за призначенням, виділення резерву профільних ліжок, утворення запасів лікарських засобів, виробів медичного призначення, донорської крові та її препаратів здійснюється за замовленням МО України через МОЗ України.

Заповнення ліжкового фонду ТФО здійснюється МО України та іншими військовими формуваннями з попереднім повідомленням та погодженням щодо кількості та термінів направлення поранених (хворих) військовослужбовців.

Однією із важливих вимог до закладів  охорони здоров’я які входять до складу ТФО, є забезпечення можливості прийому не менше 10-15 поранених (хворих) одночасно. Надання медичної допомоги і лікування поранених (хворих) військовослужбовців має здійснюватися відповідно до стандартів та клінічних протоколів, встановлених МОЗ України.

ТФО ведуть оперативний і статистичний (персональний) облік поранених (хворих) військовослужбовців, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров’я, що входять до їх складу. Відомості статистичного (персонального) обліку поранених (хворих) надається відповідно до МО України та інших військових формувань встановленим порядком.

Військово-лікарська експертиза організується та проводиться пораненим (хворим) військовослужбовцям після завершення їх лікування відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

Для керівництва ТФО створюються групи управління, які очолюють заступники керівників структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних державних адміністрацій. Склад груп визначається керівниками обласних державних адміністрацій за погодженням з МОЗ України та МО України.

Загальне керівництво тимчасовими функціональними об’єднаннями здійснюється Міністерством охорони здоров’я України.

Для забезпечення ефективного управління ТФО та взаємодії з військовими лікувальними закладами МО України направляє до структурних підрозділів з питань охорони здоров’я визначених обласних державних адміністрацій представників від органів управління медичним забезпеченням.

Керівники ТФО здійснюють заходи щодо забезпечення готовності закладів охорони здоров’я, що входять до їх складу, до прийому, надання медичної допомоги і лікування поранених (хворих) військовослужбовців.

Надання медичної допомоги та лікування поранених (хворих) військовослужбовців здійснюється медичним персоналом на базі і фондах закладів охорони здоров’я, що входять до складу ТФО.

НАМН України та вищі медичні навчальні заклади III-IV рівнів акредитації у разі необхідності підсилюють заклади охорони здоров’я, що входять до складу ТФО, медичними фахівцями необхідної спеціальності та кваліфікації.

Заклади охорони здоров’я, що входять до складу ТФО, за замовленням МО України через МОЗ України створюють та утримують місячний запас лікарських засобів, виробів медичного призначення, донорської крові та її препаратів за рахунок цільових видатків державного бюджету, передбачених для надання медичної допомоги. Поповнення запасів лікарських засобів і виробів медичного призначення здійснюється встановленим порядком через територіальні бази спеціального медичного постачання, а запасів крові та її препаратів – обласними станціями переливання крові.

Фінансування закладів охорони здоров’я, що входять до складу ТФО, та визначених закладів НАМН України здійснюється за рахунок державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, що передбачені законодавством України.

Отже, система лікувально-евакуаційного забезпечення АТО має наступний вигляд:

 

Зважаючи на вище викладене, можна зробити висновки, що:

1. Масштабне застосування ЗС України та інших військових формувань в зоні проведення АТО на Сході України виявило необхідність залучення до надання медичної допомоги та лікування поранених військовослужбовців цивільних закладів охорони здоров’я.

2. Існуючий механізм та порядок формування і використання ТерГБ МОЗ України виявився недосконалим та не дозволив застосувати їх для лікування поранених (хворих) військовослужбовців під час АТО.

3. Запропонований варіант створення ТФО для надання медичної допомоги та лікування поранених військовослужбовців є найбільш раціональним, економічно вигідним та доцільним.

 

3. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОТИВНИКОМ ЗАСОБІВ МАСОВОГО УРАЖЕННЯ.

 

В основі роботи медичної служби при усуненні наслідків використання противником зброї масового ураження лежать загальні принципи організації лікувально-евакуаційного забезпечення. В той же час в цих умовах використовуються також інші форми і методи роботи. Перш за все на організацію лікувально-евакуаційного забезпечення буде мати вплив характер санітарних втрат. Використання противником ядерної, хімічної зброї і деяких видів бактеріальних засобів (токсинів), а також порушення об'єктів атомної та хімічної промисловості будуть зумовлювати одночасне виникнення на порівняно обмеженій території масових санітарних втрат - осередків масових уражень.

Під осередком масового ураження мають на увазі територію з людьми, тваринами, транспортом і різним майном, що знаходиться на ній, яка була піддана безпосередньому впливу засобів ураження, здатних викликати практично одночасно масові втрати особового складу військ.

Медична служба в умовах використання противником зброї масового ураження організовує і здійснює в обмежені терміни лікувально-евакуаційне забезпечення як безпосередньо в осередках масового ураження, так і за їх межами. Дії на місцевості, зараженій отруйними речовинами, радіоактивними речовинами, бактеріальними засобами, викличуть необхідність роботи медичних працівників в індивідуальних засобах захисту і потребуватимуть проведення на етапах медичної евакуації санітарної обробки уражених, дезактивації, дегазації та дезінфекції їх одягу і спорядження.

Лікувально-евакуаційне забезпечення в осередках масових санітарних втрат здійснюються одночасно з відновленням порушеного управління та боєздатності частин у комплексі з іншими заходами по усуненню наслідків використання противником зброї масового ураження. Вони проводяться частинами (підрозділами), які були піддані впливу вражаючих факторів зброї масового ураження, а також загонами ліквідації наслідків використання противником зброї масового ураження. До складу зазначеного загону, який призначається наказом командира бригади (частини), включаються медичні пункти батальйонів, а з медичного пункту окремої частини - підрозділи збору та евакуації з відповідним медичним майном.

Важливою умовою ефективної діяльності медичної служби при застосуванні противником засобів масового ураження є прогнозування місця, часу та масштабів його застосування противником. У зв'язку з цим необхідна своєчасна інформація медичної служби про виникнення осередків масового ураження, а також створення постійного резерву сил і засобів, визначення загального порядку його використання і підтримка всіх сил і засобів медичної служби в постійній готовності до проведення заходів з ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження.

Перша медична допомога ураженим і хворим в осередках ядерного і хімічного ураження надається у порядку само- і взаємодопомоги медичним складом частин, що підпали під дію ЗМУ, а також особовим складом загонів ліквідації наслідків застосування противником засобів масового ураження. Санітарні інструктори і фельдшери безпосередньо керують заходами по наданню першої медичної допомоги, надають її найбільш тяжковраженим.

Постраждалих із осередка масових санітарних втрат потрібно вивозити (виносити) на незаражені ділянки місцевості у найкоротші терміни з дотриманням необхідних заходів захисту.

Після надання ураженим і хворим першої медичної допомоги вони евакуюються на медичний пункт частини (медичну роту бригади) та у військовий польовий пересувний госпіталь. У разі неможливості швидкої евакуації уражених і хворих, які знаходяться на місцевості з високим рівнем радіації або зараженої отруйними речовинами, вони спочатку вивозяться (виносяться) за межі цієї місцевості, де і очікують подальшої евакуації.

Організація лікувально-евакуаційного забезпечення в осередках ядерного, хімічного і бактеріологічного ураження визначається характером вражаючої дії цих видів зброї та умовами роботи в осередках.

Найважливішими умовами діяльності медичної служби при застосуванні противником засобів масового ураження є характер бойової обстановки і в першу чергу наявність чи відсутність загрози виходу противника в район осередку масового ураження. При наявності такої загрози основним завданням буде негайна евакуація уражених з цього району. Обсяг медичної допомоги на етапах медичної евакуації за таких умов скорочується. При відсутності загрози виходу противника в район осередку ураження і сприятливій радіаційній, хімічній та бактеріологічній обстановці сили і засоби медичної служби можуть бути наближені безпосередньо до осередку ураження і забезпечувати надання медичної допомоги в більш широкому обсязі.

В осередках ядерного ураження характер санітарних втрат визначається видом і потужністю ядерних вибухів. Так, при використанні ядерних боєприпасів надмалого і малого калібрів будуть виникати переважно радіаційні ураження, а середніх і великих калібрів - травматичні й опікові ураження у поєднанні з радіаційними.

Ведення рятівних робіт суттєво ускладнюється через радіоактивне зараження місцевості, значні завали, тощо. За військовослужбовцями, які попали під вплив вражаючих факторів ядерного вибуху, але зберегли боєздатність і не потребують направлення на лікування, медична служба організовує нагляд.

При використанні противником хімічної зброї виникають осередки ураження, які у залежності від її фізико-хімічних властивостей, рельєфу місцевості та погодних умов можуть бути стійкими або нестійкими.

При організації лікувально-евакуаційного забезпечення в осередках санітарних втрат від хімічної зброї необхідно враховувати наступні особливості:

> одномоментне (при використанні противником швидкодіючих отруйних речовин) або тривале (отруйні речовини сповільненої дії) формування санітарних втрат в осередку;

> можливість виникнення при певних умовах комбінованих уражень особового складу;

> можливість вторинних уражень потерпілих, а також медичного персоналу в результаті десорбції отруйних речовин із зараженого одягу або спорядження евакуйованих уражених;

> необхідність надання медичної допомоги за невідкладними показаннями великій кількості уражених у дуже короткі терміни.

Проведення лікувально-евакуаційного забезпечення в осередках бактеріологічного ураження залежить від характеристики вражаючої дії використаних засобів.

Важливим завданням медичної допомоги являється організація бактеріологічної розвідки і швидке визначення виду бактеріального засобу.

Відразу ж після встановлення факту використання бактеріальних засобів проводиться екстрена неспецифічна профілактика особового складу. Після ідентифікації виду збудника організовується специфічна профілактика серед особового складу з проведенням, при необхідності, запобіжних щеплень.

При необхідності режиму обсервації або карантину медична служба здійснює нагляд за особовим складом з метою виявлення хворих і підозрілих на інфекційні захворювання, їх своєчасної ізоляції та госпіталізації.