Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Хірургія
Група	3 – А л/с
Дата	Згідно розкладу  03.11.2020
Тема Практика	Тема: Гемотрансфузії.

 

Мета:

вивчити систему груп крові АБО і систему резус; показання, протипоказання
до переливання крові та її компонентів (мал. 16);

оволодіти методикою визначення груп крові за допомогою стандартних сиро-
ваток і цоліклонів анти-А і анти-В, а також проведення проб на сумісність
крові донора і реципієнта.

Про цілющі властивості крові люди дізналися дуже давно. Наука про гемотранс-
фузію бере початок з давніх часів. Гіппократ пропонував пити кров психічно хво-
рим і епілептикам. У творах Плінія, Цельса, Гомера є відомості про те, що слабким
людям і людям похилого віку давали пити кров вмираючих гладіаторів. Початок
другого періоду відносять до 1628 р., коли Гарвеєм був обнародуваний закон кро-
шообігу, в якому вчений довів існування великого кола кровообігу. Далі особливо
успішно дослідження з переливання крові розвиваються у Франції, де 15 червня
1667 р. вперше людині перелито кров тварини. Великий внесок у розвиток методи-
ки: переливання крові зробили російські вчені. У 1900 році бактеріолог Ландштей-
шер відкрив групи крові, а у 1907 р. Янський відкрив IV групу крові. Початком
ігятого періоду історії розвитку вважається 20 червня 1919 р., коли в Петрограді
С-Н. Шамовим було проведено перше в світі сумісне з точки зору групи переливан-
ня крові.

Отже, инфузійно-трансфузійна терапія займає велике місце в сучасній меди-
цині.

Інфузією називають уведення в організм рідин парентеральним шляхом,
ялрансфузією — уведення парентеральним шляхом крові та її препаратів. Шляха-
ми уведення в організм інфузійних і трансфузійних рідин є: підшкірне, внутрішньо-
вшне, внутрішньоартеріальне, внутрішньокісткове — у губчасту речовину кістки.

Основним джерелом крові, її препаратів і компонентів є донорство — доб-
ровільне здавання певної частини крові та її компонентів. Людей, що дають свою
жров або орган для уведення або пересадки хворим, називають донорами. Хворих,
яво одержують донорські органи і тканини, називають реципієнтами.

Існують різні групи донорів:

1.        Активні донори: здають кров декілька разів на рік за власною ініціативою. За-
раховують в активні донори після медичного обстеження. Кров здають безплат-
но або отримують за це грошову компенсацію.

2.        Донори резерву — люди з рідкісними групами крові (IV Ші -), які здають кров
у разі потреби.

3.        Донори-родичі — здають кров разово для лікування близьких, що опинились
У біді.

Перед здаванням крові потенційного донора оглядає терапевт, потім донор
здає аналіз крові на К\¥, СНІД, кров і сечу — на загальний аналіз, робить ФГДС.
Кров можна здавати по 400 мл, 1 раз на 1,5—2 міс, але не більше 5 разів. Основний
вид донорства — доброчинне донорство.

ДІЯ ПЕРЕЛИТОЇ КРОВІ
НА ОРГАНІЗМ РЕЦИПІЄНТА

Дія перелитої крові на організм реципієнта зумовлена складними регуляторними
механізмами. Перелита кров діє на елементи нервової рецепції, а також фермент-
ні і гормональні системи тканинного обміну, зміни його на всіх рівнях — від орга-
нотканинного до молекулярного.

У першій фазі (пригнічення) в результаті неминучого порушення гомеостазу вини-
кає короткочасний конфлікт. Ця фаза є нетривалою.

Друга фаза триває довше. Вона характеризується посиленням фізіологічних
процесів, які мають захисно-пристосувальне значення.

Переливання крові справляє такий ефект на організм реципієнта:

1 . Замісний ефект.

Замісна дія полягає у поповненні втраченої організмом частини крові. Ерит-
роцити, уведені в організм, відновлюють об’єм крові та її газопровідну функцію.
Лейкоцити підвищують імунну здатність організму. Тромбоцити коригують сис-
тему згортання крові. Плазма й альбумін мають гемодинамічну дію. Імуногло-буліни плазми створюють пасивний імунітет. Фактори згортання крові і фібри-
нолізу регулюють агрегатний стан крові. Живильні речовини, що вводяться
разом з кров’ю (білки, жири і вуглеводи), включаються в ланцюг біохімічних
реакцій.

Еритроцити перелитої крові функціонують у судинному руслі реципієнта про-
тягом ЗО діб і більше. Клітини білої крові покидають судинне русло незабаром піс-
ля переливання, білки плазми донорської крові циркулюють у судинному руслі
реципієнта 18—36 днів.

2.        Гемодинамічний ефект.

Переливання крові має всебічну дію на серцево-судинну систему. У хворих з
гострою крововтратою і травматичним шоком воно призводить до різкого збіль-
шення ОЦК, збільшення припливу венозної крові до правих відділів серця, поси-
лення роботи серця і підвищення хвилинного об’єму крові.

Пожвавлюється мікроциркуляція: артеріоли і венули розширюються, розкри-
вається мережа капілярів, у них прискорюється рух крові, скорочуються артеріове-
нозні шунти, унаслідок чого витікання крові припиняється. Протягом 24—48 год
після переливання крові у хворого посилюється приплив тканинної лімфи в крово-
носне русло, унаслідок чого об’єм ОЦК стає ще більшим. Тому інколи приріст ОЦК
перевищує об’єм перелитої крові.

3.        Імунологічний ефект.

З перелитою кров’ю вводять гранулоцити, макрофагальні клітини, лімфоцити,
комплементи, імуноглобуліни, антибактеріальні й антитоксинні антитіла. Зростає
фагоцитарна активність лейкоцитів, активується утворення антитіл.

4.        Гемостатичний ефект.

Перелита кров стимулює систему гемостазу реципієнта, викликає помірну ко-
агуляцію, що зумовлена збільшенням тромбопластичної і зменшенням антикоагу-
лянтної активності крові.

5.        Стимулювальний ефект.

Переливання крові спричинює в організмі зміни, схожі на стрес. Відбуваєть-
ся стимуляція гіпоталамо-гіпофізарно-адреналінової системи, що підтверджується
збільшенням вмісту кортикостероїдів у крові і сечі реципієнтів у посттрансфузій-
ний період. У реципієнтів підвищується основний обмін, збільшується дихальний
коефіцієнт, посилюється газообмін.

За видом використовуваної крові методи переливання можна поділити на дві
принципово різні групи.

І.      Аутогемотрансфузія (переливання власної крові):
трансфузія заздалегідь заготовленої крові;
реінфузія крові.

Полягає в переливанні хворому власної крові, що вилилась у закриті порож-
нини організму.

П. Переливання донорської крові:

пряме переливання (кров переливається безпосередньо від донора хворому без
її консервування);

непряме переливання (переливається заготовлена в спеціальних флаконах
(пакетах) кров з консервантами);

обмінне переливання (є поєднанням кровопускання і заміщувального перели-
вання крові, обидві операції здійснюють одночасно).

Показання і протипоказання до переливання крові та її компонентів
поділяють на абсолютні й відносні.

Абсолютні показання:

гостра крововтрата понад 15 % ОЦК;

травматичний шок;

тяжкі операції, що супроводжуються значним ушкодженням тканин і крово-
течею.

Відносні показання:
анемія;

захворювання запального характеру з тяжкою інтоксикацією;
невпинна кровотеча, порушення системи згортання;
зниження імунного статусу організму;

тривалі хронічні запальні процеси зі зниженням регенерації і реактивності;
деякі отруєння.

Абсолютні протипоказання:

гостра серцево-легенева недостатність, що супроводжується набряком легень;
інфаркт міокарда.

Відносні протипоказання:

свіжі тромбози і емболії;

тяжкі порушення мозкового кровообігу;

септичний ендокардит;

вади серця;

гіпертонічна хвороба III стадії;
тяжкі функціональні порушення печінки і нирок;
захворювання, пов’язані з алергізацією організму;
гострий або дисемінований туберкульоз;
ревматизм.

Як відомо, на поверхні еритроцитів знаходяться аглютиногени (А і В) — біл-
кові речовини, які за своєю біологічною природою є антигенами. У плазмі наявні
аглютиніни (а і 6) — тобто білки, що належать до фракції у-глобулінів і за своєю
природою є антитілами. Залежно від наявності або відсутності того чи іншого
аглютиногену або аглютиніну було виявлено 4 групи крові:

I      група — в еритроцитах аглютиногенів немає, а в плазмі наявні аглютиніни а і 8;

II    група — в еритроцитах наявний аглютиноген А, у плазмі — аглютинін 8;

III  група — в еритроцитах наявний аглютиноген В, у плазмі — аглютинін а;

IV  група — в еритроцитах наявні аглютиногени А і В, у плазмі аглютинінів
немає.

Групові властивості крові передаються спадково за класичними законами ге-
нетики.

Таким чином, у крові людини немає однойменних аглютиногенів і аглю-
тинінів. При зустрічі однойменних аглютиногенів і аглютинінів відбувається скле-
ювання еритроцитів (аглютинація). Згодом аглютинація в організмі реципієнта
призводить до руйнування еритроцитів, тобто до гемолізу.

Групова належність крові за системою АВО визначається за допомогою реакції
аглютинації. Нині існує три способи визначення груп крові за системою АВО:

-            простою реакцією за стандартними ізогемаглютинувальними сироватками;

-           за стандартними ізогемаглютинувальними сироватками та стандартними
еритроцитами (перехресний спосіб);

-            за допомогою моноклональних антитіл (цоліклонів анти-А та анти-В).

Ми детально зупинимось на визначенні групи крові простою реакцією і за до-
помогою цоліклонів.

ВИЗНАЧЕННЯ ГРУП КРОВІ
ПРОСТОЮ РЕАКЦІЄЮ

Здійснюється серіями стандартних сироваток груп 0(1), А(ІІ), В(ІІІ); коли ж визна-
чається IV група крові — АВ(ГУ), необхідно для контролю мати стандартну гема-
кіютинувальну сироватку АВ(ІУ). Порядок визначення груп крові такий.

Одягнутись згідно з наказом №720 про санітарно-епідеміологічний режим: ха-
лат, шапочка, маска, окуляри, рукавички, фартух,

і.      Планшетку знежирити ватяною кулькою, змоченою 70 % спиртом, і підписати.

Нанести кров із флакона, вени, пальця у вічко з досліджуваною кров’ю.

Ж. Наносити стандартні сироватки перших трьох груп двох серій очними піпет-
ками по 2 краплі. Скляною паличкою кров перенести з вічка з досліджуваною
кров’ю до сироватки (у співвідношенні 1 : 10) та змішувати щоразу, міняючи
палички.

1.        Похитуючи планшетку, засікти 3 хв.

2.        Наносити фізіологічний розчин очною піпеткою по 1 краплі у вічка, де відбу-
лася реакція аглютинації, для виключення помилкової аглютинації.

3.        Засікти ще 2 хв.

4.        Оцінити результат; загальний час визначення групи крові — 5 хв.

Умови: достатнє освітлення, краще природне; температура навколишнього се-
редовища 15—25 °С.

5.        Увесь відпрацьований матеріал (ватяні кульки) утилізувати у спеціальному
контейнері і піддати дезінфекції (замочити у 5 % розчині хлораміну на 1 год —
окремо рукавички і скляні, металеві предмети).

Оцінювання результату:

—       якщо реакція аглютинації в двох серіях перших трьох груп відсутня, то це
І група крові;

—       якщо реакція аглютинації спостерігається у вічках першої і третьої групи, то
це II група;

—       якщо реакція аглютинації спостерігається у вічках першої і другої групи, то це

III    група;

—       якщо реакція аглютинації спостерігається у вічках трьох груп, то допускається

IV   група крові.

 

Існує ще один спосіб визначення групи крові — за допомогою цоліклонів. Для виз-
начення групи крові необхідні цоліклони: анти-А і анти-В, планшет з маркуван-
ням, досліджувана кров, скляні палички. Порядок визначення такий:

1.        Знежирити планшетку спиртом і нанести маркування.

2.        Нанести на планшет по одній краплі (0,1 мл) цоліклонів анти-А і анти-В під
відповідними написами.

3.        Узяти кров з пальця або вени.

4.        Поряд із краплями антитіл нанести по одній маленькій краплі (0,01 мл) до-
сліджуваної крові, тобто співвідношення кров : цоліклони = 1 : 10.

5.        Змішати різними скляними паличками.

6.        Через 2,5—3 хв оцінити результат.

Оцінювання результату:

якщо реакція аглютинації не сталася ні з цоліклоном анти-А, ні з цоліклоном
анти-В, то це 0(1) група крові;

якщо реакція аглютинації сталася з цоліклоном анти-А, то це А(ІІ) група
крові;

якщо реакція аглютинації сталася з цоліклоном анти-В, то це В(ІІІ) група
крові;

якщо реакція аглютинації сталася і з цоліклонами анти-А, і з цоліклоном
анти-В, то це АВ(ІУ) група крові (табл. 3).

ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС-ФАКТОРА

У 1940 році в еритроцитах людини був виявлений ще один антиген (аглютиноген),
який назвали резус-фактором. Установлено, що резус-фактор наявний у 85 % лю-
дей, тобто вони є резус-позитивними (Ші+), інші 15 % є резус-негативними (Ші-).

Резус-фактор можна визначати у клініці як за допомогою методів, що не потре-
бують спеціального обладнання, так і за допомогою лабораторних методів.

Існує два способи визначення резус-фактора в клініці (так звані експрес-ме-
тоди):

експрес-метод зі стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігрі-
вання;

експрес-метод на поверхні без підігрівання.

Для першого способу необхідні центрифужні пробірки. Порядок визначення
такий:

1.        На дно пробірки наносять краплю стандартного універсального реагенту —
антирезусної сироватки групи АВ(ІУ), що містить 33 % розчин поліглюкіну.

2.        Додають у пробірку краплю досліджуваної крові. Пробірку обертають кругови-
ми рухами, добиваючись, щоб вміст розтікся по стінках, і спостерігають 3 хв.

3.        Додають у пробірку 2—3 мл фізіологічного розчину та перемішують шляхом
однократного або двократного перевертання пробірки.

Оцінювання результату:

наявність пластівців на тлі просвітленої рідини (аглютинація) вказує на ре-
зус-позитивну кров;

рівномірно забарвлена рожева рідина в пробірці вказує на відсутність аглюти-
нації і на резус-негативну кров.

ПРАВИЛА ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ

Кров переливають натщесерце або після легкого сніданку. Перед трансфузією слід
спорожнити сечовий міхур, виміряти артеріальний тиск і температуру.

Потім необхідно перевірити придатність крові донора, визначити групу крові
донора і реципієнта, провести проби на індивідуальну сумісність (групову або за
системою АВО і резус-сумісність), а також біологічну пробу.

Наприкінці переливання у флаконі залишають 10—15 мл крові і зберігають
протягом 1 доби. Після переливання 2—4 год треба полежати у ліжку. Необхідно
стежити за артеріальним тиском, температурою, частотою пульсу, характером сечі
та її кількістю.

ВІЗУАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ
ПРИДАТНОСТІ КРОВІ ДО ПЕРЕЛИВАННЯ

Перевірити правильність паспортизації: наявність етикетки з номером, дати за-
готовлення, позначення групи і резус-належності, найменування консерванту і
терміну придатності, прізвище й ініціали донора, найменування установи-заготів-
ника, підпис лікаря.

1.        Перевірити термін придатності (21 доба і 35 діб при застосуванні нових кон-
сервантів).

2.        Перевірити герметичність упаковки. Недопустимі порушення її цілості, проко-
лювання кришки флакона голкою.

3.        Переконатись, що кров розділена на три шари (прозорі), не має пластівців.
Унизу мас бути червоний шар — еритроцити; посередині — вузька сіра смуж-
ка — лейкоцити і тромбоцити; зверху — жовтий — плазма.

Якщо хоча б одна з перелічених вимог не виконана, таку кров переливати
забороняється.

ОЦІНЮВАННЯ КРОВІ ДОНОРА І РЕЦИПІЄНТА

Для визначення сумісності крові за системою АВО Оттенберг увів правило, згід-
но з яким аглютинують еритроцити крові, що переливається, а не крові хворого.
Відповідно до цього правила можливе переливання різногрупної крові, при цьому
представники групи АВ(ІУ) є універсальними реципієнтами.

Але сучасними дослідженнями встановлено, що правило Оттенберга може
застосовуватись лише при переливанні до 0,5 л донорської крові. Що стосується
резус-сумісності, то резус-позитивним пацієнтам принципово можна переливати
резус-негативну кров.

Сучасні досягнення імунології і клінічної практики дозволяють переливати тіль-
ки одногрупну і однорезусну кров, за винятком екстрених випадків. Переливання
різногрупної крові дітям заборонене взагалі.

ПРОБИ НА ІНДИВІДУАЛЬНУ СУМІСНІСТЬ

Проби на індивідуальну сумісність проводять у процесі підготовки до гемотранс-
фузії. Роблять пробу на індивідуальну сумісність за системою АВО і за резус-фак-
тором. Порядок виконання такий:

1.        Для проведення проб необхідно взяти у хворого напередодні або в день транс-
фузії 5 мл крові в чисту суху пробірку, надписавши на ній в присутності хворо-
го його прізвище, групу крові і дату. Пробірку для відстоювання поміщають у
холодильник, а в термінових випадках кров центрифугують.

2.        Проби проводять паралельно: великі краплі сироватки хворого наносять Пас-
терівською піпеткою на чашку Петрі і білу площину, на яких надписують пріз-
вище і групу крові хворого; прізвище, групу крові і номер флакона донора. По-
ряд із краплями сироватки наносять кров донора з флакона у співвідношенні
1:10 і перемішують скляними паличками.

3.        Визначення групової сумісності: наносять краплю на площину і похитують;
результат визначають через 5 хв. Визначення резус-сумісності: чашку Петрі
ставлять на водяну баню з температурою 46—48 °С, результат визначають че-
рез 10 хв.

Наявність аглютинації хоча б в одній із крапель вказує на групову або резус-не-
сумісність крові донора і реципієнта і неприпустимість переливання такої крові.

БІОЛОГІЧНА ПРОБА

Незважаючи на сумісність крові донора і хворого, визначену за системою АВО і
резус-фактором, не можна бути впевненим у повній їх сумісності.

Існує багато другорядних групових систем, які можуть стати причиною уск-
ладнень. Для того щоб виключити таку ймовірність, на початку гемотрансфузії
проводять ще одну пробу на сумісність — біологічну.

Спочатку струминно переливають 10—25 мл крові, після чого трансфузію при-
пиняють (перекривають крапельницю) і протягом 5—7 хв спостерігають за станом
хворого. За відсутності клінічних проявів реакції або ускладнень (почастішання
пульсу, дихання, задишка, утруднене дихання, гіперемія обличчя тощо) вводять ще

10                —25 мл крові і протягом 5—7 хв знову спостерігають за хворим. Так повторюють
тричі.

Відсутність реакції у хворого після трикратної перевірки є ознакою сумісності
крові і підставою для здійснення гемотрансфузії у повному обсязі.

У разі несумісності крові у реципієнта під час біологічної проби з’являються
тахікардія, задишка, гіперемія обличчя, озноб або жар, біль у животі та (дуже важ-
лива ознака) у поперековій ділянці.

В обов’язки середнього медичного персоналу, який виконує роботу під керів-
ництвом лікаря, входить:

завезення трансфузійних рідин, стандартних сироваток на станцію або відді-
лення переливання крові;

отримання трансфузіних рідин і їх реєстрація в «Журналі отримання і витра-
ти крові та її компонентів»;

дотримання правильного режиму зберігання крові і реєстрація температури
холодильника в «Журналі температурного режиму зберігання крові»;
заготовлення, оброблення, монтаж, стерилізація і зберігання систем для ге-
мотрансфузії;

підготовка всього необхідного для переливання крові та її компонентів;
надання допомоги лікарю в проведенні досліджень групи крові, резус-фактора
і проб на сумісність при трансфузії;

спостереження за хворим під час і після переливання крові;
ведення протоколу переливання крові.

Трансфузіологічна служба є мережею спеціальних організацій, зобов’язаних
забезпечувати лікувальні установи кров’ю, її компонентами і кровозамінниками.
До складу трансфузіологічної служби входять Гематологічний науковий центр
АМН України, науково-дослідні інститути Міністерства охорони здоров'я, станції і
відділення переливання крові.

Станції переливання крові комплектують донорські кадри, обстежують до-
норів і ведуть їх облік, заготовляють і зберігають кров та її компоненти.

Розвиток донорства, забезпечення комплексу соціальних, екологічних, пра-
вових, медичних заходів, захист прав донора регламентується законом. Перед
гемотрансфузією лікар пише короткий епікриз з обґрунтуванням показань до ге-
мотрансфузії.

Після трансфузії лікар записує в історію хвороби протокол переливання
крові:

показання до трансфузії;

паспортні дані з кожного флакона: прізвище донора, група крові, резус-фак-
тор, номер флакона, дата заготовлення крові;
група крові і резус-фактор реципієнта і донора;

результати проб на індивідуальну сумісність крові донора і реципієнта за сис-
темою АВО і резус-фактором;
результат біологічної проби;

наявність реакції і ускладнень;

дата, прізвище лікаря, що переливав кров, підпис.

Відповідний запис із зазначенням основних даних історії хвороби пацієнта
(ПІБ, вік, діагноз, № історії хвороби) лікар робить і в спеціальній «Книзі реєстрації
переливання крові, її компонентів і препаратів».

Від правильного вибору трансфузійної рідини, дози, методу, способу уведення
залежатиме успіх гемотрансфузійної терапії та її безпечність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1     Що таке інфузія і трансфузія

2.   Шляхи уведення інфузійної рідини.

3        Способи внутрішньовенних інфузій.

4. Кому належить пріоритет відкриття груп крові?

5    Коли було проведено переливання крові з урахуванням групової належності?
6 За якими властивостями кров поділяється на 4 групи?

7        Назвіть можливі комбінації аглютиногенів і місце їх локалізації.

8  Де містяться аглютиніни, їх можливі комбінації?

9. Що таке реакція аглютинації, і коли вона відбувається?

10.     Назвіть методи визначення груп крові.

11      Які вимоги пред'являють до стандартних сироваток?

12.     Яке має бути співвідношення сироваток і крові при визначенні групи?

13.     На якій хвилині отримують результат визначення групи крові?

14.     Що таке резус-фактор, і де він знаходиться?

15.     Коли і ким був відкритий резус-фактор?

16.     У чому практичне значення резус-фактора?

17.     Які реагенти необхідні для визначення резус-фактора?

18.     Які проби на сумісність проводять при переливанні крові?

19.     Назвіть реагенти, необхідні для проб на сумісність.

20.     Як отримати сироватку реципієнта?

21.     Назвіть джерела отримання крові для переливання.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

ВИБЕРІТЬ ОДНУ ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ