Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Мікробіологія
Група	2 – А с/с 2 бр
Дата	Згідно розкладу  15.04.2020
Тема 6 Практика	Тема:Методи оцінювання імунного статусу організму людини.

Методична розробка

практичного заняття № 6

з мікробіології

для студентів ІІ курсу

Спеціалізація Сестринська справа

Тема: Методи оцінювання імунного статусу організму людини.

Актуальність теми: Гіперчутливість сповільненого типу - цей тип реакцій відрізняється від трьох попередніх тим, що не залежить від циркулюючих чи зв'язаних антитіл, а зумовлений сен­сибілізованими Т-лімфоцитами. Така форма гіперчутливості спостері­гається при багатьох інфекційних хворобах (туберкульоз, бруцельоз, туляремія, сибірка, сифіліс, мікози, гельмінтози), при відторгненні трансплантата, а також при контактному дерматиті, який виникає при сенсибілізації простими хімічними сполуками.

Вперше цей феномен описав Р. Кох. Він показав, що при підшкір­ному введенні гвінейській свинці, хворій на туберкульоз, суспензії збудника туберкульозу, в місці ін'єкції виникає виражена запальна реакція, яка часто завершується некрозом. Це явище називають фе­номеном Коха.

Яскравим прикладом таких реакцій є туберкулінова проба Манту. При внутрішньошкірному введені туберкуліну (препарату, одержано­го з мікобактерій туберкульозу)'людині, в організмі якої знаходяться туберкульозні палички, через 24-48 годин у місці ін'єкції розвивається щільна гіперемована папула з некрозом у центрі.

У механізмі розвитку гіперчутливості сповільненого типу вирі­шальне значення мають Т-лімфоцити кілери, Т-хелпери гіперчут­ливості сповільненого типу, які при повторному контакті з антигеном проліферують і виділяють значну кількість біологічно активних речо­вин - лімфокінів.

Лімфокіни мають багатогранну активність і здатність впливати на імунокомпетентні.й допоміжні клітини, а також тканини. Вони викли­кають запальну реакцію, стимулюють мітоз і бласттрансформацію, гальмують міграцію, посилюють фагоцитарну активність макрофа­гів, виявляють цитотоксичну дію.

До них відносять: фактор переносу, мітогенний фактор, фактори- стимулятори Т- і В-лімфоцитів, фактор, який активує макрофаги, фактор, який пригнічує міграцію макрофагів, лімфотоксин, інтерфе­рон та інш.

Важливе значення надається фактору переносу. Він переносить стан сенсибілізації від сенсибілізованих лімфоцитів до інтактних. Біологічна роль його - збільшення кількості сенсйбілізованих лімфо­цитів, які за допомогою лімфокінів мобілізують у вогнище перебування антигену лімфоцити, фагоцити, комплемент, що обмежує поширення агента і призводить до його знищення.

Гіперчутливість сповільненого типу (ГСТ) відрізняється від реакції негайного типу за такими ознаками: 1) після повторного проникнення антигена в тканини реакція-відповідь виникає через 24-72 години; 2) стан сповільненої гіперчутливості неможливо передати пасивно через антитіла внаслідок їх відсутності; 3) ГСТ можна передати лише з лімфоцитами; 4) майже всі клітини сенсибілізованого організму при контакті з антигеном реагують порушенням клітинної проникливості і метаболізму, але якась із цих тканин дає найбільш виражену реакцію; 5) антигістамінні препарати, як правило, при ГСТ не допомагають.

Оскільки при деяких інфекційних захворюваннях збудник може тривалий час перебувати в організмі, то ввівши внутрішньошкірно мікробний алерген, можна викликати місцеву алергічну реакцію, яка розвивається за механізмом ГСТ.

Використання таких алергічних реакцій має значення в діагностиці багатьох захворювань. Для постановки діагностичних алергічних проб промисловість випускає спеціальні препарати, одержані з мікроорга­нізмів - алергени, назва яких пов'язана із збудником або хворобою. Препарат, що вживається з діагностичною метою при бруцельозі називається бруцеліном, при туляремії - тулярином, при сибірці - антраксином, туберкульозі - туберкуліном. Усі алергічні проби такого типу проводяться однаково: внутрішньошкірно вводять 0,1 мл алергену. Облік проводять на 2-3 добу.

Імунодефіцитні стани

Існує група спадкових і набутих захворювань, загальною ознакою яких є дефекти гуморальної або клітинної ланки імунітету (імунодефіцитні стани). Розрізняють первинні (вроджені) і вторинні (набуті) імунодефіцити. Перші зумовлені мутаціями генів імунної відповіді або ушкодженнями анатомічного і функціонального розвитку органів імунітету.

Імунодефіцитні стани, спричинені мутаціями, проявляються у вигляді дефектів дозрівання, диференціації та функції Т- і В-клітин, а також синтезу певних класів імуноглобулінів. Усі дефекти імунної системи розділяють на такі основні види: 1) імунодефіцити В-системи імунітету, 2) імунодефіцити Т-системи, 3) комбіновані імунодефіцити, 4) вади системи фагоцитозу, 5) вади системи комплементу.

Буть-який дефект дозрівання чи диференціації В-лімфоцитії спричиняє пригнічення синтезу антитіл і підвищує схильність де гнійно-септичних захворювань. Хвороби, зумовлені дефіцитом Т-лімфоцитів, більш небезпечні. Цей дефект асоціюється не тільки з без­діяльністю Т-системи, але й з порушенням функції В-лімфоцитів, Хворі на Т-клітинний дефіцит переважно страждають вірусними, грибковими й протозойними інфекціями.

При комбінованих імунодефіцитах мають місце вади розвитку як В-, так і Т-системи імунітету. Такі діти, як правило, гинуть у перші місяці свого життя. Дефекти системи фагоцитозу й комплементу теж проявляються схильністю до стафілококових, протейних та ешерихіозних інфекцій.

Набуті або вторинні імунодефіцити є постійними супутниками інвазій, вірусних і бактерійних інфекцій, будь-якого хронічного про­цесу, тривалого прийому гормонів, антибіотиків, голодування тощо.

Імунокорекція. Для нормалізації функції імунної системи існують певні засоби й методи впливу. Для цього використовують різноманітні препарати: імуномодулятори, ад'юванти, імуностимулятори, імунодепресанти.

Імуномодулятори впливають на імунну систему як у позитивному, так і негативному напрямках, усуваючи її дисбаланс (гормони тимуса, монокіни, лімфокіни, інтерферони, нуклеїнат натрію).

Ад'юванти підвищують імунну відповідь при сумісному введені з антигеном (вакцина БЦЖ, гідроксид алюмінію, латекс, ЛПС, ад'ювант Фрейнда).

Речовини, які пригнічують імунітет (імунодепресанти), набули особ­ливої актуальності у звязку із збільшенням пересадок органів, тканин. До них належать алкілуючі препарати, антиметаболіти, цитостати­ки, стероїди. Останнім часом з великим успіхом у трансплантології використовується циклоспорин А, дія якого обмежується тільки імунокомпетентними клітинами. Вона зворотна, зникає при відміні препарату. Велику надію покладають на використання моноклональних антитіл, які дозволяють вибірково пригнічувати певні субпопуляції Т-лімфоцитів, видаляти клітини, що відповідають за відторг­нення трансплантата, боротися з метастатичними клітинами.

Дослідження імунного статусу. Постійність імунологічного нагляду організму здійснюється за рахунок балансу між різними рівнями активності компонентів імунної системи. Але при різних патологічних станах показники імунітету можуть відхилятись від нормальних величин, що має як діагностичне, так і прогностичне значення й часто вимагає імунокорекції (медикаментозного втручання). Тому визначення стану окремих ланок імунної системи має велике значення.

         Оцінку імунологічного статусу проводять при необхідності деталь­ного обстеження стану здоров'я, імунодефіцитних і алергічних ста­нах, трансплантації органів і тканин, онкологічних та інших захворю­ваннях. ВООЗ рекомендує двоетапний принцип обстеження.

         На першому етапі виявляють загальні характеристики або грубі дефекти гуморального й клітинного імунітету, а також системи фа­гоцитозу за допомогою простих загальнодоступних орієнтовних тестів: визначення відносного й абсолютного числа лімфоцитів у периферич­ній крові: визначення кількості Т- і В-лімфоцитів; концентрації сироваткових муноглобулінів (ІgМ, ІgG, ІgА); визначення фагоцитар­ної активності лейкоцитів.

Орієнтовні показники імунного статусу людини

Показники

Абсолютне число лейкоцитів (10⁹/л)                                   4-8

Абсолютне число лімфоцитів (10⁹/л)                                  0,8-3,6

Лімфоцити (%)                                                                     18-38

Нейтрофіли (%)                                                                    50-77

Фагоцитарний індекс {%)                                                    50-70

Фагоцитарне число                                                              3-9

Бактерицидна активність сироватки крові (%)                            50

Титр комплементу                                                               0,02-0,08

Концентрація І§А (г/л)                                                                  1,4-2,0

Концентрація І§М (г/л)                                                        0,8-1,5

Концентрація І§С (г/л)                                                                  8,0-12,0

Концентрація І§Е (г/л)                                                                  0,0002                          

Т-лімфоцити за Е-РУК (10⁹/л)                                             0,6-1,6

Т-лімфоцити (%)                                                                            40-60

В-лімфоцити за ЕАС-РУК (10⁹/л)                                       0,2-0,4

В-лімфоцити (%)                                                                  15-30

Т-хелпери (теофілін-резистентні) 10⁹/л                               0,3-0,7

Т-хелпери (%)                                                                      30-40

Т-супресори (теофілін-чутливі) 10⁹/л                                 0,2-0,4

Т-супресори (%)                                                                            15-20

Т-хелпери/Т-супресори                                                       1,2-3,0

Титр гетерогенних аглютинінів                                          2,5-3,0

Циркулюючі імунні комплекси                                           0,2

РБТЛ з фітогемаглютиніном (%)                                         50-75

Більш детальний аналіз імунологічного статусу проводиться на другому етапі, якщо виявлені відхилення в результатах орієнтовних тестів або при наявності спеціальних показань. До аналітичних тестів відносяться: визначення кількості Т-хелперів і Т-супресорів;дослідження проліферативної активності Т- і В-лімфоцитів у реакції бласттрансформації на мітогени й антигени; визначення спонтанної міграції лейкоцитів і тест гальмування міграції лейкоцитів; постанов­ка шкірних тестів гіперчутливості; оцінка синтезу імуноглобулінів у культурі В-лімфоцитів; оцінка активності К-клітин і ПК-клітин; визначення різних компонентів комплементу й оцінка окремих етапів фагоцитозу.

На основі одержаних даних можна достовірно оцінити стан імунної системи організму й застосувати конкретні підходи для корекції. У даний час імунологами і клініцистами розробляються інші напрямки об'єктивної оцінки стану імунітету, які враховують функціональний стан системи й встановлюють рівень патогенетичного дефекту. Вважа­ють, що в недалекому майбутньому буде застосовуватися кількісна оцінка розпізнавальних механізмів імунної системи, визначення генів, які контролюють силу імунної відповіді на будь-який антиген, генів імуноглобулінів та інше.

Імунопрофілактика та імунотерапія інфекційниххвороб

Ще в сиву давнину люди помітили, що рідко хто повторно хворіє на чуму. Осіб, які перенесли цю хворобу й стали імунними, залучали до спеціальних загонів для поховання померлих під час епідемії, а також доглядати хворих. Відтоді, напевне, і виникла ідея цілеспрямо­вано заражати здорових від хворих з легким перебігом захворювання. Ще декілька століть тому в китайських і арабських письменах згадувалось про навмисні зараження здорових людей гноєм із віспяних пухирців. Таке зараження зумовлювало розвиток легкої хвороби, але створювало несприйнятливість до наступного зараження. Вели­кого успіху в боротьбі проти віспи досяг англійський сільський лікар Е. Дженнер. Він помітив, що доярки, які перенесли коров'ячу віспу, ніколи не хворіли на людську віспу. За результатами численних дослідів Дженнер опублікував у 1798 р. метод щеплення проти віспи. Матеріалом для щеплення служив вміст пухірців коров'ячої віспи. Метод одержав широке розповсюдження в Англії, а згодом і в інших країнах Європи. Захворюваність на віспу значно зменшилась.

Майже сто років після цього людство чекало на створення нових засобів для боротьби з численними інфекційними хворобами. Це недивно, якщо згадати, що основні збудники захворювань були відкриті

лише наприкінці XIX століття.

Визначний вклад у створення таких засобів зробив Л. Пастер. Він розробив основні принципи одержання профілактичних препаратів. Було доведено, що бактерії під впливом різних чинників, найчастіше несприятливих для них, можуть змінювати біологічні властивості і знижувати вірулентність. Якщо такі мікроорганізми ввести в організм тварини, вони не викличуть хвороби, а лише легку реакцію, в резуль­таті якої виникає несприйнятливість до зараження вірулентною куль­турою. Л. Пастер запропонував три способи пониження вірулентності (атенуації) бактерій: 1) використання старих культур і вирощування мікробів на несприятливих живильних середовищах; 2) вирощування бактерій при неоптимальній для них температурі; 3) багаторазові пасажі збудника через організм малочутливих до нього тварин.

Першим способом він отримав і успішно використав препарат для профілактики холери курей. Завдяки другому способу було одержано ослаблену культуру збудника сибірки. Культивування його при 42 °С призвело до втрати капсули і зниження вірулентності. Такі атенуйовані бацили сибірки Л. Пастер використовував для щеплення тварин. Третім способом він одержав препарат для щеплення проти сказу. Це було найяскравішим досягненням знаменитого французького мік­робіолога. Він вводив кролику суспензію з мозку скаженої собаки, і після його загибелі суспензію з мозку кроля вводив у мозок іншого кролика, від нього - третьому і т.д. - всього 133 пасажі. Спочатку сказ у кролика виникав через 16-21 день, потім інкубаційний період ско­рочувався від пасажу до пасажу, на 133-ому зменшився до 6-7 днів : далі не змінювався. Вірус з таким фіксованим строком інкубації Л. Пастер назвав фіксованим (virus-fixe). Імунізація таким вірусом захищала тварин, а згодом і людей від сказу.

На честь Е. Дженнера препарати з ослаблених мікроорганізмів Л Пастер запропонував називати вакцинами (vaccinus - коров'ячий).

План:

1.     Центральні та периферичні органи імунної системи, їх функція.

2.     Т-іВ – системи імунітету, загальна характеристика, Т-іВ – лімфоцитів.

3.     Механізм гуморальної та клітинної імунної відповіді.

4.     Відмінності реакцій гіперчутливості негайного та сповільненого типів.

5.     Фактори що впливають на імунний статус:клімато-географічні. Соціальні, екологічні,медичні(ліки,стрес), шкідливі фактори виробництва.

6.     Анафілактичні та атопічні реакції. Роль реагентів й анафілактичних антитіл у їх розвитку.

7.     Алергічні проби для виявлення сенсибілізації організму.

Вирішити задачі:

1.     Відомо що ВІЛ-інфекції виникають тяжкі імунологічні порушення в організмі, які призводять до СНІДу. Вкажіть клітини організмі людини, які чутливі до інфекції ВІЛ.

2.     В сироватці крові новонародженого у високому титрі виявлені імуноглобуліни ІgM проти цитомегаловіруса. Який висновок можна зробити на основі результатів цього дослідження?

3.     У людини, яка отримала високий рівень радіаційного опромінення, уражається кістковий мозок і часто розвиваються опортуністичні інфекції. Чим це можна пояснити?

4.     Імунорегуляторний індекс визначається співвідношеннями?

5.     Прискорений синтез імуноглобуліна IgG під час вторинної імунної відповіді називається?

Література:

1.     В.А. Люта, Мікробіологія. – Київ: Медицина. – 2008. – 113-165 с.

2.     І.О. Ситник, Мікробіологія, вірусологія, імунологія. – Тернопіль „Укрмедкнига. – 1998. – 164-223 с.