Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Медсестринство в ЛОР
Група	3 – А с/с
Дата	Згідно розкладу 24.04.2020
Тема № 5 Лекція	Тема:АНАТОМІЯ  І  ФІЗІОЛОГІЯ ВУХА . МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ

Тема лекції:  АНАТОМІЯ  І  ФІЗІОЛОГІЯ ВУХА . МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.

 Актуальність теми:  Захворювання вуха та порушення слухової функції є однією з найчастіших патологій людини. Ця патологія призводить до приглухуватості людини. До 6% населення страждає від приглухуватості. За останні роки кількість хворих із захворінням вестибулярного аналізатора невпинно зростає. Знання методів дослідження слухового аналізатора і вестибулярного аналізатора є необхідним у роботі фельдшера для раннього виявлення патології і вибору раціонального лікування.

ІІ. Навчальні цілі заняття:

Ознайомитися: з поширеністю  захворювань вуха, мати уявлення про анатомо-фізіологічні взаємозв’язки вуха з прилеглими утвореннями і про характер впливу факторів зовнішнього середовища на вестибулярний апарат, про його зв’язки з центральною і периферичною нервовою системою.

Знати: Клінічну анатомію зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха, вікові особливості будови вуха,фізіологію слухового аналізатора, суб’єктивні методи дослідження слуху. Об’єктивні методи; анатомію, фізіологію вестибулярного апарата, методи дослідження вестибулярного аналізатора.

Вміти:   виконувати  отоскопію, визначити рухливість барабанної перетинки, провести пневмомасаж за допомогою вушної лійки Зігле; визначити прохідність слухової труби, провести продування її за методом Політцера, дослідити слух за допомогою «Живої» мови, камертонами, виконати досліди Рінне, Вебера, Швабаха. Оцінити види аудіограми, виконати дослідження спонтанних вестибулярних порушень.

Оволодіти навичками, технікою виконання:  обертової, пресорної, калоричної проб; дослідити спонтанний ністагм; провести продування слухових труб за Політцером, пробу Вальсальві і Тойнбі, пневмомасаж барабанної перетинки, дослідити слух шепітною мовою, розмовною мовою, камертонами, провести оцінку аудіограм в нормі, при порушенні звукопровідного, звукосприймаючого апарату та їх комбінованому ураженні.

Вміти: провести отоскопію, туалет зовнішнього слухового проходу, видаленої сірчаної пробки, закапування вуха, ввести ліки на турунді, взяти мазок з вуха, накласти зігрівальний компрес, пов’язок малу та велику на вухо;

ІІІ . Виховна ціль виховувати відповідальність за виконані маніпуляції.

 ІV. Міждисциплінарна інтеграція

Дисциплінарна	Знати	Вміти
Анатомія і фізіологія людини	Будову зовнішнього середнього, внутрішнього вуха.	Аналізувати отримані данні при отоскопії.
Фізика	Аудіометрія, функція камертонів сила і частота звуку.	Аналізувати результати досліджень аудіометрії у пацієнтів з порушенням звукопровідності і звукосприйняття
Догляд за хворими	Алгоритм навичок: туалет зовнішнього слухового проходу, закапування крапель, накладання зігріваючого компресу.	Продемонструвати навички.

 VІІ. Література навчальна

Основна Мітін Ю.В. Основи хвороб вуха, горла, носа. К: Здоров’я 2001. – с. 7-26, Гавріш О.В. Медсестринство в оториноларингології

Допоміжна Ящан І.А. Медсестринство в оториноларингології. Т.: Укрмедкниж.- 1999.- с. – 144 – 187

Методична Мудина О.М. Практикум з оториноларингології. – К. Здоров’я.- К.: Здоров’я. 2000.-с.- 71-94

                                                          V. План лекції

1. Анатомія зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха

2. фізіологія вуха: слухова, вестибулярна функції

3. Слуховий, вестибулярний аналізатори

4. Суб’єктивні, об’єктивні методи дослідження

5. Дослідження слухової і вестибулярної функції

6. Проби для дослідження функції слухової труби

                                       Вушна раковина

Зовнішнє вухо:

                                       Зовнішній слуховий прохід

Вушна раковина – основою її є еластичний хрящ, вкритий шкірою.

              Шкіра передньозовнішної поверхні міцно з’єднана з охрястям. – це сприяє проведенню звуків у напрямку зовнішнього слухового проходу;

Перихондрит – але полегшує перехід запалення з шкіри на охрястя (перихондрит).

Отогематома – утворюється при тупих травмах вуха, коли охрястя легко відшаровується від хряща з утворенням порожнини, яка заповнюється кров’ю. Шкіра задньої поверхні вушної раковини зміщується легше.

Келоїдні рубці – нижня частина вушної раковини – мочка, хряща не має – шкіра і жирова тканина. При проколюванні мочки вуха – можуть утворюватись келоїдні рубці – важко лікуються.

Вушна раковина – 1 – мочка; 2 – міжкозликова вирізка; 3 – козлик; 4 – ніжка закрутка; 5 – нижня ніжка протизакрутка; 6 – трикутна ямка; 7 – верхня нижня протизакрутка; 8 – закруток; 9 – човник; 10 – протизакруток; 11 – вхід у зовнішній прохід; 12 – протикозлик;

Слуховий прохід зовнішній – довжина 3,5 см; він скривлений складається з 2^х відділів:

 Перетинчастохрящового                                                                 Кісткового

  Відділу                                                           Між ними

                                                              перешийок

Перетинчастохрящовий відділ	Кістковий
Хрящовий жолоб з’єднується сполучною тканиною вверху з кістками черепа; він має поперечні щілини (щілини Санторіні); внаслідок збільшується рухомість слухового проходу	Шкіра кісткового відділу дуже тонка і не має залоз, волосся; епідерміс переходить на барабанну перетинку

Шкіра перетинчасто – хрящового відділу слухового проходу має виражений ростковий шар, сальні залози, волосся. Також є специфічні сірчані залози, - відділяють сірку.

Сірчаний секрет це суміш «сірчаного» та шкірного сала.

Вушна сірка – захищає від забруднення, володіє протимікробними та протигрибковими властивостями, відлякує комах.

Середнє вухо – це барабанна порожнина, слухова труба і печера з пневматичними клітинами соскоподібного відростка.

Барабанна перетинка – є зовнішньою стіною барабанної порожнини і тонкою напівпрозорою мембранною, перламутрово-сірого кольору; вона відокремлює зовнішній слуховий прохід від барабанної порожнини.

-          Діаметр барабанної перетинки – 8 – 10мм,

-          У центрі є втягнення – пупок, внаслідок чого має лійкоподібну форму.

-          Барабанна перетинка складається з 2^х частин:

натягнутої    і    розслабленої.

 

- Це більша частина перетинка; - складається з трьох шарів

- Це менша частина перетинки, яка знаходиться між баранною вирізною скроневої кістки (вирізка Рівіні) в горі, та зв’язками молоточка знизу, вона не має фіброзного шару.

Зовнішнього-епідермального

Середнього-фіброзного - який по периферії потовщується – утворюється фіброзно –хрящове кільце – воно вставлене в кістковий жолобок скроневої кістки.

В внутрішнього мукозного – це продовження слизової оболонки барабанної порожнини.

Барабанна перетинка з боку зовнішнього слухового проходу:

1 – пупок, 2 – держальце молоточка, 5 – короткий відросток молоточка, 3-6 – передня та задня молоточкові складки, 8 – світловий рефлекс (конус).

Барабанна порожнина – це простір об’ємом 1-2мл. Заповнений повітрям.

Барабанна порожнина розташована у товщі скроневої кістки між барабанною перетинкою та лабіринтом.

Барабанна порожнина через вічко слухової труби з’єднується з носоглоткою;

- через короткий канал – вхід у печеру – з’єднується печерою, - а через неї – з комірками соскоподібного відростка.

Барабанна порожнина поділяється на три відділи (поверхи):

1.      Середній відділ мезотимпанум – найбільший – це проекція натягнутої частини барабанної перетинки.

2.      Верхній відділ епітимпанум, атик – знаходиться вище мезотимпанум – це над барабанний простір, або атиком називається

3.      Нижній відділ гіпотимпанум – розміщений нижче рівня барабанної перетинки.

Барабанна порожнина має 6 стінок:

1.      Верхня стінка – або дах, утворена тонкою кістковою пластиною, що відділяє барабанну порожнину від середньої черепної ямки де розташована скронева частина мозку.

Менінгізм  у дітей до одного року, ця пластина має щілини, заповнені судинами і сполучною тканиною; при запаленні середнього вуха токсини можуть проникнути в підоболонковий простір і подразнити мозкові оболонки – менінгізм.

2.      Нижня стінка – або дно, барабанної порожнини відокремлюються від цибулини яремної вени кістковою пластинкою. В цій стінці можуть бути кісткові щілини, через які цибулина яремної вени випинає в барабанну порожнину, створюючи небезпеку кровотечі при розтині барабанної перетинки -Парацентез – (парацентезі).

3.      Передня стінка – відокремлює барабанну порожнину від каналу внутрішньої сонної артерії. На передній стінці є отвір слухової труби.

4.      Задня стінка – у верхній своїй частині має короткий канал – вхід у печеру соскоподібного відростка в товщі стінки проходить канал  лицьового нерва.

5.      Внутрішня стінка – відокремлює барабанну порожнину від внутрішнього вуха. На ній є підвищення – мис.

-          На задньо-верхньому схилі є – вікно присінка  (овальне) над ним кістковий валик- канал лицьового нерва.

-          На задньо-нижньому схилі миса є – вікно завитка (круглий отвір) затягнуте вторинною перетинкою.

-          У стінці каналу лицьового нерва є невеликі щілини, через які запалення із середнього вуха переходить на тканину нерва – викликає параліч м’язів обличчя однойменного боку.

-          На внутрішній стінці є підвищення горизонтального півколового каналу – це є важливим орієнтиром при операціях на середньому вусі.

6.       Зовнішня стінка – утворена барабанною перетинкою вверху – зовнішньою кістковою стінкою над барабанного простору.

Слухові кісточки – розташовані в барабанній порожнині, вони з’єднані між собою суглобами, зв’язками, вони рухаються і передають звукові коливання від барабанної перетинки лабіринту.

		Слухові кісточки

 

	Молоточок				Ковадло				Стремінце

 

-          Голівка                               - Тіло                                                  - Голівка

-          Держальце                                    - Коротка та довга ніжка                 - Основа стреміну

- Ніжки стреміну

 

              Молоточково-ковадловий                          Ковадло-стременний суглоб

                               Суглоб

Барабанна         Держальце           Голівка       +  тіло                 Довга ніжка  +  Голівка          Основа  +  вікно

перетинка         молоточка            молоточка    ковадла         ковадла            стремінце     стремінця  присінка

                                                                                               

                                                             Суглоб                                               Суглоб

М’язи барабанної порожнини:

1.      М’яз натягувач  барабанної  перетинки – знаходиться у кістковому каналі над слуховою трубою і прикріплюється до шийки молоточка.

2.      Стремінцевий м’яз – знаходиться у кістковому утворі на задній стінці барабанної порожнини у пірамідальному підвищенні і прикріплюється шийки стремінця.

Слухова труба – (Євстахієва) – довжина – 3,5 см з’єднує барабанну порожнину з носоглоткою. В нормі труба закрита, при ковтанні, м’язи м’якого піднебіння скорочуються,  вони приєднані до вічка слухової труби, труба відкривається і повітря  надходить у порожнину середнього вуха.

Соскоподібний відросток – має повітряні кісткові комірки, які відкриваються одна в одну, або в печеру найпостійніша серед них - печера – яка через короткий канал з’єднується з верхнім відділом барабанної порожнини.

              Верхня стінка, або дах печери – відділяє їх від середньої черепної ямки.

              Стінки барабанної порожнини, печери і комірок соскоподібного відростка вистелені слизовою оболонкою, до якої входять 4 типи клітин:

-війчасті; - келихоподібні; - мікроворсинчасті; - базальні;

Рухи війок миготливого епітелію сприяють переміщенню секрету з барабанної порожнини в напрямку до слухової труби, потім до носоглотки.

3.      Внутрішнє вухо, або вушний лабіринт – складається з кісткового і перетинчастого лабіринтів.

Кістковий лабіринт оточує перетинчастий у вигляді футляра.

Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою, а простір між кістковим і перетинчастим – перелімфою. – Нагадує за складом спинномозкову рідину.

У внутрішньому вусі розрізняють: - присінок, - з півколові канали, - завиток.

Присінок	З півколові канали	Завиток
Це центральна частина кісткового лабіринту. На зовнішній стінці присінка розміщена вікно присінка, на протилежній, внутрішній стінці є дві заглибини для перетинчастих мішечків присінка. Передній мішечок сполу- чається з перетинчастим завитком, що розташований с переду від присінка. Задній мішечок – (маточка) з’єднується з трьома перетинчастими півколовими каналами, що містяться позаду і догори від присінка. У кожному мішечку знаходяться рецептори отолітового апарату – вестибулярна пляма що є підвищенням з підтримуючих та волосових клітин. Довгі волоски підняті вверх і заходять в драглисту  речовину, в яку вкраплені кристали кальцію – отоліти, вони важчі ніж рідина. Під дією сили тяжіння, та під час прискорених рухів тіла в наслідок різної питомої ваги отолітів і оточуючої рідини волоски або натягуються, або стискаються, що і спричинює подразнення отолітового апарату.	Зовнішній – горизонтальний, - передній – фронтальний – задній – сагітальний кожний півколовий канал має – одну розширену ніжку – ампулу і другу просту. Прості ніжки фронтального і сагітального каналів об’єднуються в одну спільну. На стінках ампули кожного каналу є гребінець, який служить основою для кінцевої щіточки нейрорецептора. Щіточка складається з підтримуючих і волоскових клітин, довгі волоски перегороджують весь просвіт ампули. При поворотах голови, чи руках по колу ендолімфа рухається і викликає згинання волосків щіточки, що і є подразником для рецепторів півколових каналів. Рецептори, розміщені у присінку і в півколових каналах, є периферійною частиною вестибулярного аналізатора.	Завиток – це кістковий канал, що утворює 2,5 оберти навколо своєї осі веретена і зовні нагадує садового слимака. Простір кісткового каналу завитка розділений кістково-перетинчастою пластинкою  на два ходи. -          Верхній – драбина присінка – з присінком сполучається. -          Нижній – барабанна драбина обидві драбини заповнені перилімфою та сполучаються між собою біля верхівки завитка маленьким отвором. У верхній драбині завитка – спіральний орган (Орган Корті), який є периферичним рецептором слухового аналізатора.

Фізіологія вуха

                             

    Слухова                             У вусі знаходяться кінцеві відділи двох

  Дві функції                                                    аналізаторів.

                              Вестибулярна

    

Підтримання рівноваги

тіла в просторі , функція

орієнтування організму.

Слухова функція:

      

Вестибулярний аналізатор – здійснює функцію рівноваги тіла як у стані спокою, так і під час руху.

Рецептори розташовані в присінку ( отолітовий апарат), відповідають за функцію рівноваги в стані спокою, а рецептори півколових каналів (ампулярний апарат) відповідають за функцію рівноваги під час руху.

Вестибулярний аналізатор складається з периферічного відділу (рецептора), провідникової частини з ядрами в стовбурі мозку та центрального (кіркового) відділу.

Рецептори вестибулярного аналізатора розташовані у внутрішньому вусі.

У мішечках присінка розташовані отолітовий апарат у вигляді плями маточки та плями мішечка

Отолітовий апарат являє собою скупчення чутливих клітин.

                                      СЛУХОВИЙ  АНАЛІЗАТОР.

            поділяється на:

					Провідні шляхи				Кірковий кінець
	За функцією

 

Звукопровідний апарат	Звукосприймаючий апарат
Включає: -          Зовнішнє вухо -          Середнє вухо -          Присінок - ендолімфатичний простір внутрішнього вуха -          Основна пластинка і присінкова мембрана завитка Доносить звук до рецептора	Це рецептор слухового аналізатора, що представлений спіральним органом.   Трансформує механічні коливання в нервовий імпульс.

Рецептор слухового аналізатора – це спіральний орган – це сукупність сенсорно – епітеліальних клітин, які здійснюють перетворення звукового подразнення (механічні коливання) на нервовий імпульс.

Звукопроведення - Звукові коливання на: Вушна раковина            Зовнішній слуховий прохід          Барабанна перетинка            Слухові кісточки             Різні середовища внутрішнього вуха           Спіральний орган.

Механічна енергія звукової хвилі у волоскових клітинах спірального органа перетворюється в електричну, вимикає нервовий імпульс. Цей імпульс проходить до спірального ганглію (І нейтрон слухового шляху), далі імпульс йде по завитковому нерву (гілка присінкові-завіткового нерва) і через мостомозочковий кут потрапляє у довгастий мозок (ІІ нейтрон). Далі волокна перехрещуються у мосту і доходять до оливи (ІІІ нейтрон). Аксони III нейтрона ідуть до задніх горбів пластинки покривлі середнього мозку (IV нейтрон), закінчуються у середній часті головного мозку.

Людина розрізняє звуки за висотою, силою (гучність) і тембром.

Висота визначається в Гц (це частота)

Гучність (сила) у децибелах.

Обстеження вуха включає:

-                 Огляд зовнішнього вуха.

-                 Пальпація вушної раковини, козлика, соскоподібного відростка.

-                 Отоскопія.

-                 Дослідження слухової функції.

Методи дослідження слуху:

1.      Дослідження мовою;                          Акуметрія – це дослідження

2.      За допомогою камертонів;                 мовою і камертонами.

3.      Аудіометричні методи (суб’єктивна і об’єктивна) дає можливість визначити тип порушення слуху: звукопроведення, звукосприйняття, змішана приглухуватість

4.      Використання безумовних та умовних рефлексів.

                                             Проба Вебера:          

            -     Ураження звукопровідного апарату чує довше вражене вухо (пробка, отит).

-          Ураження звукосприймаючого апарату приймає звук здоровим вухом.

Дослідження Рінне – порівнянне тканинної і повітряної провідності  камертон почерзі підносять до вуха (повітряна провідність), до сосцевидного відростка (тканева провідність) визначити яким чином довше чує звук.

1)      Через повітря довше – ніж через тканину - + позитивний дослід Рінне. – слух N, або уражений звукосприймаючий апарат.

2)      Негативний дослід Рінне – по тканинній провідності сприймається довше, ніж по повітряній       - при ураженні звукопровідного апарату.

Дослід  Швабаха

В цьому досліді порівнюють слух через тканинну провідність у пацієнта і дослідника. Озвучений камертон почергово ставлять ніжкою на соскоподібні відростки то хворому, то досліднику до тих пір, поки один з них не перестане чути звук камертона.

При захворюваннях звукопровідного апарата хворий чує камертон довше за дослідника, і це позначають як «подовжений» дослід Швабаха.

При ураженні звукосприймаючого апарата хворий чує камертон коротше за дослідника, і це позначають як «вкорочений» дослід Швабаха.

а) навчальна: О.В Гавриш  Медсестринство в отоларингології.  К.:Медицина – 2015 – с 245-322

Ящан І.А. Медсестринство в оториноларингології: Т: Укрмедицина – 1999 – с. 128-144

б) методична:. Мітін Ю.В. Посібник до практичних занять з оториноларингології – К.: Здоров’я. – 2002 –  с. – 99 -117

Музика О.М. Практикум з оториноларингології – К.: Здоров’я. 2000 с. 57-6