Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Хірургія
Група	3 – Б л/с
Дата	Згідно розкладу  2.09.2022
Тема Лекція	Тема:: Вступ. Організація та структура хірургічної служби в Україні.

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України грунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни їх праві на без­коштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога — одна з найбільш масових форм медичної до­помоги. Ця її особливість обумовлена великим поширенням хірургічних за­хворювань, природжених та набутих вад і травм як у нашій країні, так і в усіх промислово розвинутих країнах світу, з одного боку, та великими можливос­тями хірургії, досягнутими за період після Другої світової війни в лікуванні різних хвороб, корекції вад та навіть у заміні функціонально неповноцінних органів (трансплантація органів та ксе-нопротезування) — з другого.

Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконува­них в Україні оперативних втручань з при­воду хвороб та травм на різних органах.

Допомога хірургічному хворому охоплює чотири основні етапи:

а) долікарська;

б) перша лікарська; в) хірургічна допомога в амбулаторних або стаціонарних умовах (хірургічні відділення загального профілю);

г) спеціалізована хірургічна допомога (спеціалізовані хірургічні відділення і центри).

Долікарську допомогу надають на фельдшерсько-акушерських пунктах у сільській місцевості й на фельдшерських пунктах підприємств. Першу лікарську допомогу надають лікарі загального профілю в дільничних лікарнях, лікарі швидкої медичної допомоги. Ці види допомоги мають велике значення, оскільки вчасно надана допомога хворим із кровотечами, переломами, у стані шоку, клінічної смерті та інших термінальних станах може врятувати їм життя.

У деяких дільничних лікарнях хірургічну допомогу надають хворим з гострими хірургічними захворюваннями й ушкодженнями.

У районній лікарні хірургічну допомогу надають хворим із гострими хірургічними захворюваннями й травмами, а також проводять оперативне лікування найпоширеніших хірургічних захворювань (апендицит, холецистит, грижа, виразкова хвороба шлунка й дванадцятипалої кишки та ін.).

У обласній і міській лікарнях також надають такий обсяг хірургічної допомоги, але, окрім цього, забезпечують спеціалізовані види хірургічної допомоги: травматологічну, урологічну, ортопедичну, нейрохірургічну та ін.

Слід зазначити, що великий обсяг роботи щодо надання допомоги здійснюють хірургічні служби поліклінік. Під час проведення амбулаторного прийому хірург вирішує одразу кілька важливих питань. Частина хворих починає й закінчує лікування в умовах поліклініки. Іншим пацієнтам рекомендують обстежитися, відтак їх у плановому порядку направляють у хірургічний стаціонар. У разі діагностики гострого хірургічного захворювання пацієнта в екстреному порядку направляють у хірургічне відділення. Хірург поліклініки лікує, дає рекомендації щодо реабілітації хворих, які перенесли оперативне втручання, за потреби виписує лікарняний листок.

В обласних лікарнях організовано цілодобові чергування санітарної авіації, що дає змогу здійснювати велику консультативну роботу й надавати екстрену хірургічну допомогу в міських і районних лікарнях за викликом.

Онкологічних хворих лікують в онкологічних диспансерах.

Хірургічні кафедри медичних університетів, академій та інститутів, окрім надання хірургічної допомоги, ведуть наукові розробки з різних напрямів хірургії, відтак значна кількість міських і обласних лікарень є клінічними, на базі яких працюють хірургічні клініки вищих медичних навчальних закладів.

Хірургічну допомогу також надають у клініках науково-дослідних установ з хірургії, інститутів та академій з удосконалення лікарів, травматології, урології, онкології, нейрохірургії, гематології, туберкульозу, ендокринології, де окрім розв'язання хірургічних питань оцінюють ефективність нових способів діагностики й лікування хірургічних хворих, проводять тематичні наукові конференції, симпозіуми, конгреси.

Один з основних напрямів сучасної хірургії — її профілактична спрямованість. Проведення різних профілактичних оглядів населення на підприємствах, в установах і поліклініках, а також диспансеризація дають змогу істотно поліпшити результати хірургічного лікування й запобігти багатьом ускладненням.

 

Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України грунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни їх праві на без¬коштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога — одна з найбільш масових форм медичної до-помоги. Ця її особливість обумовлена великим поширенням хірургічних за¬хворювань, природжених та набутих вад і травм як у нашій країні, так і в усіх промислово розвинутих країнах світу, з одного боку, та великими можливос¬тями хірургії, досягнутими за період після Другої світової війни в лікуванні різних хвороб, корекції вад та навіть у заміні функціонально неповноцінних органів (трансплантація органів та ксе-нопротезування) — з другого.

Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконува¬них в Україні оперативних втручань з при¬воду хвороб та травм на різних органах.

Основу сучасної системи організації хірургічної допомоги в Україні поки що складає система, успадкована від колиш¬нього СРСР. Допомога ця була органі¬зована за територіальним принципом та етапністю її надання населенню країни з підпорядкуванням нижчого етапу вищо¬му. Організація передбачає максималь¬не наближення до місця проживання хворого медичної допомоги взагалі та хірургічної, зокрема, і забезпечується відповідними, насамперед територіаль¬ними, медичними установами.

Організація хірургічної допомоги включає, по висхідній, первинну ме¬дичну допомогу, кваліфіковану та спе¬ціалізовану хірургічну допомогу. Хірур¬гічна допомога поділяється на швидку, чи невідкладну, якої потребують хворі з гострими захворюваннями та пошкодженнями, та планову, яка здійснюється хворим з хронічними недугами.

Первинна невідкладна медична до¬помога хворим на гострі хірургічні хво¬роби та з травмами здійснюється в ам¬булаторіях фельдшерсько-акушерських пунктів та в дільничних сільських лікар¬нях — у селах, а в містах та в прирівню¬ваних до них населених пунктах — ліка¬рями-хірургами поліклінік, лікарями травмопунктів та бригадами, переваж-но спеціалізованими, станцій "Швид¬кої допомоги". Хворим із незначними ушкодженнями гострого типу, які не вимагають хірургічних втручань або ос¬танні можуть бути успішно виконані лікарями даних етапів, та хворим з го¬стрими захворюваннями, які не потре¬бують госпіталізації, первинна допомо¬га, що подається на цих етапах, фак¬тично є кваліфікованою і на них завер¬шується. Суть первинної медичної до¬помоги хірургічним хворим з гострими захворюваннями та травмами у сільських амбулаторіях та дільничних лікарнях, як і допомоги в поліклініках міст, у тих випадках, коли хворий потребує такої допомоги, яка за своїм характером пе¬ревищує обсяг запрограмованої для хірурга поліклініки і виходить за межі його обов'язків, полягає в обстеженні хворого наявними в розпорядженні фельдшера чи лікаря (в тому числі ліка¬ря-хірурга поліклініки) засобами для встановлення вірогідного чи, іноді, точного діагнозу та направлення хворо¬го в хірургічне відділення районної або центральної районної лікарні з визна¬ченням транспорту, яким хворий по¬винен бути направлений. У більшості випадків його перевозять машиною станції "Швидкої допомоги", або ма¬шиною "швидкої допомоги" самої районної лікарні, в яку хворого направ¬ляють. Рідше може бути запрошена авіація — вертоліт чи навіть літак, якщо життю хворого загрожує смертельна небезпека. Хворих з хірургічних кабі¬нетів поліклінік міст направляють у відповідні хірургічні відділення район¬них чи міських лікарень, або через стан¬цію "Швидкої допомоги" (шляхом ви¬клику з останньої машини) — при гост¬рих захворюваннях внутрішніх органів, або (рідко) — міським чи власним транспортом у разі легких гострих за¬хворювань та травм.

У поліклініках міст та населених пунктів, у яких є хірургічні кабінети та відділення, хворим з невеликими повер¬хневими травмами та нескладними го¬стрими захворюваннями (невеликі рани м'яких тканин тіла, обмежені опіки, фурункули, абсцеси, підшкірний пана-рицій тощо) подається і кваліфікована хірургічна допомога.Кваліфікована невідкладна та плано¬ва хірургічна допомога хворим на найбільш поширені гострі захворюван¬ня черевної порожнини (гострий апен¬дицит, защемлена грижа, гострий хо¬лецистит, перфоративна виразка шлун¬ка та дванадцятипалої кишки, шлунко¬ва кровотеча, панкреатит, гостра киш¬кова непрохідність тощо) та з травма¬ми органів цієї порожнини, травмами м'яких тканин, гнійними процесами, а також хворим з хронічними захворю¬ваннями черевної порожнини та деяких інших органів подається в загальнохі-рургічних відділеннях центральних ра¬йонних лікарень, міських та обласних, рідко — в районних, де є хірургічні відділення та відповідні для таких втру¬чань умови (висококваліфікований хірург, засоби для точної лабораторної та інструментальної діагностики та ане¬стезіологічне забезпечення). У великих містах, зокрема обласних центрах, по¬ряд із районними та міськими лікарня¬ми, що забезпечують хворих міста ква-ліфікованою хірургічною допомогою, остання надається також обласними лікарнями тим хворим, які направля¬ються сюди з районних лікарень відпо¬відної області.

Бурхливий розвиток хірургії в ос¬танні півсторіччя, завдяки якому в організмі людини не залишилось недо¬сяжних для рук і скальпеля хірурга органів, зробив практично неможли-вим оволодіння хірургом усім арсена¬лом сучасних засобів діагностики хірур¬гічних захворювань та досконалою тех¬нікою оперативних втручань на всіх органах та ділянках тіла людини.

Це зумовило потребу в диферен¬ціації, поділу хірургії (як і інших ши¬роких галузей медицини) на окремі дис¬ципліни та розділи. Таким чином було започатковано спеціалізацію хірургів у окремих розділах хірургії та виникли спеціалізовані хірургічні установи, що забезпечують хворих спеціалізованою хірургічною допомогою.

Так, з хірургії уже давно виділились у самостійні дисципліни травматологія та ортопедія, онкологія, урологія, ней¬рохірургія. Ще раніше стали само¬стійними галузями офтальмологія, ото-риноларингологія та стоматол.огія. У повоєнний період хірургія зазнала по¬дальшої, ще глибшої диференціації. В окремі дисципліни виділились хірургія легень та бронхів, хірургія стравоходу, кардіохірургія, судинна хірургія, хірур¬гія прямої кишки (проктологія), гаст¬роентерологія, хірургічна ендокриноло¬гія. Процес диференціації хірургії на окремі розділи триває і зараз. Уже існу¬ють, наприклад, герніологічні та інші клінічні відділення. В усіх обласних та великих міських лікарнях практично є хірургічні відділення з усіх основних розділів хірургії (торакальне, нейро¬хірургічне, хірургічної гастроентеро¬логії, щелепно-лицеве, оториноларин¬гологічне, офтальмологічне, опікове, судинне чи навіть серцево-судинне та ін.), у яких подається спеціалізована хірургічна допомога хворим мешканцям сіл та міст.

Велику роль у забезпеченні кваліфі¬кованою та спеціалізованою допомогою населення відіграють хірургічні клініки медичних університетів та академій Ук¬раїни, які діють на базах загальнохірур-гічних відділень міських та обласних ліка¬рень університетських міст. Висококваліфіковані кадри хірургів-викладачів (професори, доценти, асистенти) здійснюють великий обсяг спеціалізова¬ної допомоги при різних захворюваннях. Багато з цих клінік є міськими центра¬ми спеціалізованої хірургічної допомо¬ги (хірургії печінки, жовчних шляхів та підшлункової залози; хірургії шлунка та кишечнику; хірургічного лікування кро¬вотеч; хірургії легень; хірургії ендокрин¬них залоз, хірургії прямої та товстої ки¬шок, хірургії стравоходу тощо).

Спеціалізовану допомогу громадя¬нам України незалежно від місця їх про¬живання надають науково-дослідні інститути хірургічного профілю, які є науково-методичними та організацій¬ними центрами з розробки та втілення новітніх засобів діагностики, лікуван¬ня та профілактики захворювань і травм певних систем, органів чи ділянок. Серед них Київський науково-дослід¬ний інститут експериментальної та клінічної хірургії АМН України, Хар¬ківський НДІ загальної та невідкладної хірургії МОЗ України, Київський НДІ нейрохірургії ім. А-П.Ромоданова АМН України, Київський НДІ кардіохірургії АМН України, Київський НДІ ртори-ноларингології, Київський НДІ ендо¬кринології та обміну речовин АМН Ук¬раїни, Одеський інститут офтальмології ім. В.П.Філатова, Дніпропетровський НДІ гастроентерології, Київський НДІ гематології та переливання крові, Київ¬ський НДІ туберкульозу та легеневої хірургії та ін.

Поряд з інститутами існує низка спеціалізованих республіканського рівня центрів з деяких галузей хірургії (опіковий, проктологічний центри, центр хірургії щитовидної залози тощо).У останні два десятиріччя в Україні в містах-мегаполісах та великих промис¬лових центрах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг, Херсон та ін.) ство¬рено спеціалізовані лікарні невідклад¬ної хірургічної допомоги, в структурі яких є відділення головних напрямків хірургії (нейрохірургічне, судинне, гастроентерологічне, відділення політравми та ін.), діяльність яких забезпе¬чує ефективну спеціалізовану допомо¬гу хворим з різними гострими захво¬рюваннями та станами (шлункові кровотечі, перфоративна виразка, гострий панкреатит). Завдяки ство¬ренню лікарень невідкладної допомо¬ги, концентрації в них великої кіль¬кості хірургів різних фахів (як вузько¬го, так і широкого профілю) зменши¬лися негативні наслідки вузької спе¬ціалізації хірургів.

Спеціалізовану травматологічну (травма кісток та суглобів) та ортопедич¬ну допомогу забезпечують травмопункти у містах, а також відповідні відділення центральних районних, міських та облас¬них лікарень, такі науково-методичні центри, як науково-дослідні інститути травматології та ортопедії (Київський, Харківський, Донецький).

Онкологічну допомогу хворим нада¬ють онкологічні міські та обласні дис¬пансери та онкоцентри разом із кафед¬рами онкології медичних університетів та академій, що розташовані на базах цих диспансерів, а також науково-дослідні інститути онкології, зокрема Київський радіо-рентгеноонкологічний з його численними багатопрофільними клініками (торакальною, гастроентеро¬логічною, гінекологічною, проктоло¬гічною, щелепно-лицевою, клінікою пухлин молочної залози тощо).

Величезну роль у розвитку невід¬кладної хірургічної допомоги та в досяг¬ненні значних успіхів у цій галузі відігра¬ють міські, обласні, республіканські станції "Швидкої допомоги" (ці станції склались унаслідок об'єднання станцій "Швидкої та невідкладної служби") та утворення в них спеціалізованих бригад з тих чи тих галузей невідкладної хірургії (шокових, тромбоемболічних, опікових тощо).

Завдяки цьому медична допомога по¬терпілим подається швидко та кваліфі¬ковано уже з місця виникнення травми чи захворювання.

Поряд із державною територіальною системою медичної, зокрема хірургіч¬ної, допомоги населенню України, підпорядкованою Міністерству охорони здоров’я, в країні існує досить велика мережа відомчих лікарень, підпорядко¬ваних різним іншим міністерствам та організаціям: Міністерству соціального забезпечення (Республіканський гос¬піталь для інвалідів Великої вітчизня¬ної та інших воєн та місцеві госпіталі для інвалідів воєн, госпіталі для дея¬ких інших категорій пенсіонерів), Міністерству залізничного та водного транспорту, Міністерству вугільної про¬мисловості, Міністерству внутрішніх справ та СБУ, Управлінню лікування та оздоровлення при Кабінеті Міністрів України та багатьом іншим. У цих гос-піталях, лікарнях та медсанчастинах ве¬ликих підприємств є хірургічні від¬ділення, які подають працівникам цих підприємств та служб широку кваліфі¬ковану та спеціалізовану хірургічну до¬помогу за рахунок бюджетних коштів цих підприємств та установ. Відомчі лікувальні установи мають як стаціона¬ри, так і поліклінічні відділення та хірургічні кабінети в них, а також свої машини "швидкої допомоги".

Завдяки розвитку нових технологій, появі телевідеоапаратури та комп'ю¬терів, зокрема лапароскопічних апа¬ратів, у останні роки з'явились нові, нетрадиційні форми оперативних хірур¬гічних втручань, які здійснюються ен-доскопічно (лапароскопічне видалення деяких органів черевної порожнини при їх хронічних ураженнях — жовчного міху¬ра, червоподібного відростка, маткових труб, сегментів кишок тощо, пластич¬не закриття черевних гриж та ін.) чи ен-доваскулярно (балонне та лазерне роз¬ширення отвору звужених судин коро¬нарних артерій та артерій ніг тощо).

Ці види спеціалізованої хірургічної допомоги поки що надаються в науко¬во-дослідних інститутах хірургічного профілю та деяких клініках медичних університетів.

Хірургічна допомога, будучи висо¬коефективною, поряд із цим є дуже складною і дорогою. Досягнення її ви¬сокого рівня в жодній державі світу, навіть найбільш економічно розви-нутій, не може бути забезпечене лише

державним фінансуванням. Значне відставання деяких розділів хірургії в колишньому СРСР (зокрема, транс -плантологіїталапароскопічної), зали¬шене в спадок колишнім союзним рес¬публікам — теперішнім незалежним державам, у тому числі й Україні, зу-мовлене головним чином дефіцитом коштів через єдине — лише державне і тому недостатнє — джерело фінансу¬вання медицини взагалі, у тому числі й хірургії.Тому зараз у суверенній Україні зі зміною її політичного устрою та рефор¬муванням економічних відносин поряд із головним — державним — джерелом фінансування медицини розроблюються та втілюються в життя відповідно до по¬станови Кабінету Міністрів країни інші форми фінансування медичної допомо¬ги. Насамперед дозволяється медичним установам надавати багато платних хі¬рургічних послуг за бажанням та добро-вільною згодою хворих. Це стосується та¬кож таких нових за технологією опера¬цій, як ендоскопічні (лапароскопічні) втручання на органах черевної порож¬нини. Адже для придбання апарату¬ри для їх виконання та спеціальної підго¬товки хірургів з числа тих, хто уже во¬лодіє технікою виконання операцій на цих органах традиційним — відкритим — способом, потрібні великі кошти.

Зараз в Україні відбуваються еко¬номічні реформи у зв'язку з законода¬чим (конституційним) закріпленням різних форм власності (державної, при¬ватної та колективної). Це торкнеться також і організації системи медичної, зокрема хірургічної, допомоги грома¬дянам України. Хоч ще не вироблено остаточної концепції щодо системи організації медичної допомоги, проте значні зміни в цій організації вже на¬мічаються і у майбутньому, мабуть, поряд із державною, бюджетною ме¬дичною допомогою важливе місце на¬лежатиме страховій медицині з оплатою послуг з фонду підприємств, страхових компаній, акціонерних товариств, фондів соціального забезпечення та власних коштів пацієнтів тощо.

 

Хірургія є найдавнішою медичною спеціальністю. Уже в далеку давнину застосовувалися прості  методи лікування ран, переломів, вивихів, були примітивні інструменти для лікування. Знаряддя праці з каменю, потім складніші — з бронзи і заліза використовувалися для проведення деяких хірургічних операцій. У рабовласницькому суспільстві хірургія перебувала на високому рівні порівняно з іншими науками. У Стародавньому Єгипті лікуванням займалися жерці, цивільні особи і навіть раби. Було багато хірургічних інструментів; робилися складні операції — ампутації, видалення каменів, трепанації черепа та ін. У мумій за 3000 років до нашої ери було виявлено сліди операцій у ділянці живота і на щелепах. У Стародавній Ассірії і Вавілоні хірургія («медицина ножа») досягла високого розвитку. Хірурги видаляли пухлини, катаракти, робили ампутації. Археологічні знахідки, клинописи на пам'ятниках свідчать про обізнаність хірургів з анатомією, дають уявлення про різноманітні хірургічні інструменти тих часів. . У Стародавній Іудеї лікарями були жерці, які забороняли будь-яке кровопролиття, в тому числі операції. У зв'язку з цим хірургія була розвинута слабо.У Стародавній. Індії хірургія вважалася першою і найкращою з усіх медичних наук. Давньоіндійські хірурги робили лапаротомії, трепанації черепа, ампутації, пластичні та інші операції. Уже в той час для зашивання ран були запропоновані голки і шовний матеріал. Особливо великого развитку хірургія досягла в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Тут уже в XII—VIII ст. до н. є. були лікарі-хірурги. Лікарі називалися асклепейонами за ім'ям Асклепія — обожнюваного лікаря Стародавньої Греції.  У Стародавній Греції жив і славетний лікар Гіппократ (459—377 pp. до н. є.) —основоположник сучасної медицини, і зокрема хірургії. У численних працях Гіппократ описував лікування ран, переломів, вивихів, різних запальних захворювань, техніку багатьох операцій. Він розрізняв в організмі людини чотири соки — кров, слиз, жовту і чорну жовч. Залежно від переважання того чи іншого соку Гіппократ поділяв людей на сангвініків, флегматиків, холериків і меланхоліків.

У Стародавньому Римі хірургія дістала дальший розвиток. Авл Корнелій Цельс (ЗО р. до н. є.— 45 р. н. є.) у трактаті «Про медицину» описав основні симптоми запалення, методи лігірування судин, техніку різних операцій. Гален (131—210 pp.) на підставі багатьох дослідів на тваринах зробив помилковий висновок, що центром кровоносної системи є печінка. Це неправильне уявлення панувало в медицині до XVII ст., коли Гарвей відкрив закон кровообігу.

 Велику роль у розвитку хірургії відіграв Ібн-Сіна — найвизначніший лікар Сходу. Вчений-енциклопедист, Ібн-Сіна (Аві-ценна, 980—1037) був визнаний князем лікарів — «Princeps me-dicorum». його праця «Канон лікарської науки» була настільною книгою лікарів протягом багатьох століть. У ній було докладно висвітлено техніку різних операцій (ампутації, трахеотомії, видалення каменів та ін.), лікування ран і переломів. У XII—XIII ст. були відкриті перші університети в Парижі, Болоньї, Оксфорді та інших містах. Однак хірурги були різко відособлені від інших лікарів і перебували на більш низькому становищі виконавців. По допомогу до хірургів зверталися лише тоді, коли лікування захворювань потребувало застосування різних операцій, зокрема поширеного в ті часи кровопускання та інших хірургічних маніпуляцій.

У середні віки розвиткові хірургії, як і взагалі науки, заважала релігія. Передові вчені зазнавали гонінь, їх спалювали на вогнищах; наука занепала, неподільно панувало церковне вчення. Лише в епоху Відродження почався дальший розвиток хі­рургії. У зв'язку з численними війнами насамперед набула поширення воєнно-польова хірургія, удосконалювалося лікування поранених. Видатний французький хірург Амбруаз Паре (1510—-1590) почав широко застосовувати пов'язки для лікування ран, лігірування судин, відмовившись від киплячих «бальзамів» і припікання ран розпеченим залізом.

Велике значення мали ґрунтовні анатомічні дослідження Везалія, Фаллопія та інших учених, які створили описову анатомію людини, що є однією з основ хірургічної науки. Відкриття Левенгуком (1632—1723) мікроскопа сприяло вивченню гістологічної будови тканин організму, розвиткові патологічної анатомії і мікробіології. Визнанням хірургії як науки та її великого значення для суспільства було створення в 1731 р. Хірургічної академії в Парижі.

В період Київської Русі хірургія перебувала на високому рівні. Хірурги робили різноманітні операції (ампутації, трепанації, видалення пухлин та ін.). Для знеболювання застосовували опій, беладонну; рани зашивали суровими конопляними нитками. Широко провадилося лікування ран, переломів, вивихів.У 1654 р. в Москві було відкрито першу медичну школу для підготовки лікарів, зокрема хірургів-костоправів.

На початку XVIII ст. за Петра І було відкрито перші госпіталі (в 1707 р.— у Москві, в 1710 р.— у Петербурзі і в 1720 р.— у Кронштадті). При цих госпіталях було організовано школи для підготовки лікарів. У 1755 р. було засновано Московський університет, в 1798 р.— Медико-хірургічну академію в Петербурзі, які стали центрами медичної науки, зокрема хірургії, в Росії. В цих закладах дістали освіту і працювали багато видатних хірургів.

 Першу в Росії хірургічну школу створив І. Ф. Буш (1771—1843)—професор кафедри хірургії петербурзької Медикохірургічної академії, який написав перший посібник з хірургії. Учнями І. Ф. Буша були талановиті хірурги X. X. Саломон, І. В. Буяльський, П. М. Савенко та ін. Професор петербурзької Медико-хірургічної академії П. А. За-горський (1764—1846) створив першу анатомічну школу в Росії, написав перший підручник з анатомії. Розвиток анатомії відіграв велику роль у становленні хірургії в нашій країні, хірургічних операцій. Багато хірургів були чудовими анатомами.Так, видатний хірург І. В. Буяльський (1780—1866) був учнем анатома П. А. Загорського. Він створив оригінальні «Ана-томо-хірургічні таблиці», запропонував деякі хірургічні інструменти. На медичному факультеті Московського університету хірургію викладав професор Є. Й. Мухін (1766—1850), в минулому фельдшер суворовських військ. Він написав книгу «Опис хірургічних операцій». Дальший розвиток хірургії нерозривно пов'язаний з діяльністю геніального хірурга, анатома і патолога Миколи Івановича Пирогова. Після закінчення університету він пройшов спеціальну підготовку при Дерптському університеті, в 26 років очолив кафедру хірургії і проявив себе як блискучий хірург.

M. I. Пирогов.  У цей період своєї діяльності М. І. Пирогов приділяв  оперативній хірургії. Своїми анатомічними працями «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій» і «Топографічна анатомія заморожених розпилів людського тіла, зроблених у трьох напрямках» та іншими роботами М. І. Пирогов збагатив світову науку, заклав основи топографічної анатомії — одну з основ сучасної хірургії.

 У 1841 p. M. І. Пирогова було призначено професором петербурзької Медико-хірургічної академії, де він організував першу в Росії госпітальну хірургічну клініку, що значно поліпшило підготовку хірургів. Він розробив і удосконалив техніку багатьох операцій, запропонував кістково-пластичну ампутацію гомілки, перший у світі запровадив гіпсову пов'язку при лікуванні переломів кісток. Після повідомлення Мортона і Джексона про операцію під ефірним наркозом (1846) М. І. Пирогов у грудні того ж року вперше в Росії застосував ефірний наркоз при ампутації грудної залози з приводу раку і перший у світі використав цей наркоз у воєнній обстановці під час Кавказької війни (при облозі Салти).

  М. І. Пирогов був палким патріотом, брав активну участь в організації лікування поранених під час війни на Кав­казі, Кримської (1853—1856), російсько-турецької та інших воєн. Свій досвід М. І. Пирогов узагальнив у класичній праці «Початки загальної воєнно-польової хірургії». Він працював попечителем Одеського і Київського учбових округів, керував підготовкою російських учених у Німеччині. З 1866 p. M. І. Пирогов жив у своєму маєтку Вишня, поблизу Вінниці, де й помер 23 листопада 1881 р.

   Велике значення для розвитку хірургії мали роботи М. В. Скліфосовського, О. О. Боброва, М. О. Вельямінова, П. І. Дьяконова, В. І. Розумовського і багатьох інших хірургів. Наприкінці XIX ст., у зв'язку з впровадженням антисептики і особливо антисептичного методу проведення операцій хірургія досягла значних успіхів. Були здійснені складні операції в черевній порожнині (резекція шлунка, холецистектомія та ін.), на стравоході, щитовидній залозі і т. д. В цей період працювали видатні хірурги С І. Спасокукоцький, С. П. Федоров, О. В. Мартинов, П. О. Герцен, I. I. Греков, В. А. Оппель, М. Н. Бурденко, О. В. Вишневський і цілий ряд інших. У клініці, керованій С. І. Спасокукоцьким, активно розроблялися питання хірургії шлунково-кишкового тракту і грудної хірургії. Серед учнів С І. Спасокукоцького — видатні хірурги О. М. Бакулєв, В. І. Казанський і багато інших. Велике значення для розвитку хірургії мали роботи О. В. Вишневського з питань місцевого знеболювання. У працях М. Н. Бурденка глибоко висвітлено питання воєнно-польової хірургії, зокрема профілактики і лікування травматичного шоку. Видатними онкологами були П. О. Герцен, М. М. Петров.

   Період після Великої Вітчизняної війни позначений особливо бурхливим розвитком хірургії. У 1945—1946 pp. Б. В. Петровський, В. І. Казанський та інші хірурги почали успішно робити складні операції на стравоході. О. М. Бакулєв, П. А. Купріянов, В. М. Шамов, Ф. Г. Углов приступили до радикального хірургічного лікування захворювань легень. -У 1952 р. О. М. Бакулєв виконав першу в СРСР операцію з приводу вади серця. У цей період набули великого поширення нейрохірургія, онкологія, ортопедія і травматологія, дитяча хірургії. Успіхи хірургії нерозривно пов'язані з дальшим удосконаленням знеболювання, впровадженням сучасних методів інгаляційного наркозу і широким застосуванням переливання крові.      

     Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України ґрунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни Їх праві на безкоштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога - одна з найбільш масових форм медичної допомоги. ця ії особливість обумовлена великим поширенням хірургічних захворювань, природжених та набутих вад і травм як у нашій країні, так і в усіх промислово розвинутих країнах світу, з одного боку, та великими можливостями хірургії, досягнутими за період після Другої світової війни в лікуванні різних хвороб, корекції вад та навіть у заміні функціонально неповноцінних органів (трансплантація органів та ксенопротезування) - з другого. Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконуваних в Україні оперативних втручань з приводу хвороб та травм на різних органах.

    Основу сучасної системи організації хірургічної допомоги в Україні поки що складає система, успадкована від колишнього СРСР. Допомога ця була організована за територіальним принципом та етапністю  її надання населенню країни з підпорядкуванням нижчого етапу вищому. Організація передбачає максимальне наближення до місця проживання хворого медичної допомоги взагалі та хірургічної, зокрема, і забезпечується відповідними, насамперед територіальними, медичними установами.

   Організація хірургічної допомоги включає, по висхідній, первинну медичну допомогу, кваліфіковану та спеціалізовану хірургічну допомогу. Хірургічна допомога поділяється на швидку, чи невідкладну, якої потребують хворі з гострими захворюваннями та пошкодженнями, та планову, яка здійснюється хворим з хронічними недугами. Первинна невідкладна медична допомога хворим на гострі хірургічні хвороби та з травмами здійснюється в амбулаторіях фельдшерсько-акушерських пунктів та в дільничних сільських лікарнях - у селах, а в містах та в прирівнюваних до них населених пунктах - лікарями-хірургами поліклінік, лікарями травмопунктів та бригадами, переважно спеціалізованими, станцій "Швидкої допомоги". Хворим із незначними ушкодженнями гострого типу, які не вимагають хірургічних втручань або останні можуть бути успішно виконані лікарями даних етапів, та хворим з гострими захворюваннями, які не потребують госпіталізації, первинна допомога, що подається на цих етапах, фактично є кваліфікованою і на них завершується. Суть первинної медичної допомоги хірургічним хворим з гострими захворюваннями та травмами у сільських амбулаторіях та дільничних лікарнях, як і допомоги в поліклініках міст, у тих випадках, коли хворий потребує такої допомоги, яка за своїм характером перевищує обсяг запрограмованої для хірурга поліклініки і виходить за межі його обов'язків, полягає в обстеженні хворого наявними в розпорядженні фельдшера чи лікаря (в тому числі лікаря-хірурга поліклініки) засобами для встановлення вірогідного чи, іноді, точного діагнозу та направлення хворого в хірургічне відділення районної або центральної районної лікарні з визначенням транспорту, яким хворий повинен бути направлений. У більшості випадків його перевозять машиною станції "Швидкої допомоги", або машиною "швидкої допомоги" самої районної лікарні, в яку хворого направляють. Рідше може бути запрошена авіація - вертоліт чи навіть літак, якщо життю хворого загрожує смертельна небезпека. Хворих з хірургічних кабінетів поліклінік міст направляють у відповідні хірургічні відділення районних чи міських лікарень, або через станцію "Швидкої допомоги" (шляхом виклику з останньої машини) - при гострих захворюваннях внутрішніх органів, або (рідко) - міським чи власним транспортом у разі легких гострих захворювань та травм.

  У поліклініках міст та населених пунктів, у яких є хірургічні кабінети та  відділення, хворим з невеликими поверхневими травмами та нескладними гострими захворюваннями (невеликі рани м'яких тканин тіла, обмежені опіки, фурункули, абсцеси, підшкірний панарицій тощо) подається і кваліфікована хірургічна допомога. Кваліфікована невідкладна та планова хірургічна допомога хворим на найбільш поширені гострі захворювання черевної порожнини (гострий апендицит, защемлена грижа, гострий холецистит, перфоративна виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, шлункова кровотеча, панкреатит, гостра кишкова непрохідність тощо) та з травмами органів цієї порожнини, травмами м'яких тканин, гнійними процесами, а також хворим з хронічними захворюваннями черевної порожнини та деяких інших органів подається в загальнохірургічних відділеннях центральних районних лікарень, міських та обласних, рідко - в районних, де є хірургічні відділення та відповідні для таких втручань умови (висококваліфікований хірург, засоби для точної лабораторної та інструментальної діагностики та анестезіологічне забезпечення). У великих містах, зокрема обласних центрах, поряд із районними та міськими лікарнями, що забезпечують хворих міста кваліфікованою хірургічною допомогою, остання надається також обласними лікарнями тим хворим, які направляються сюди з районних лікарень відповідної області.

  Бурхливий розвиток хірургії в останні півсторіччя, завдяки якому в організмі людини не залишилось недосяжних для рук і скальпеля хірурга органів, зробив практично неможливим оволодіння хірургом усім арсеналом сучасних засобів діагностики хірургічних захворювань та досконалою технікою оперативних втручань на всіх органах та ділянках тіла людини. Це зумовило потребу в диференціації, поділу хірургії (як і інших широких галузей медицини) на окремі дисципліни та розділи. Таким чином було започатковано спеціалізацію хірургів у окремих розділах хірургії та виникли спеціалізовані хірургічні установи, що забезпечують хворих спеціалізованою хірургічною допомогою. Так, з хірургії уже давно відділились у самостійні дисципліни травматологія та ортопедія, онкологія, урологія, нейрохірургія. Ще раніше стали самостійними галузями офтальмологія, oтo-риноларингологія та стоматологія. У повоєнний період хірургія зазнала подальшої, ще глибшої диференціації. В окремі дисципліни виділились хірургія легень та бронхів, хірургія стравоходу, кардіохірургія, судинна хірургія, хірургія прямої кишки ( проктологія), гастроентерологія, хірургічна ендокринологія. Процес диференціації хірургії на окремі розділи триває і зараз. Уже існують, наприклад, герніологічні та інші клінічні відділення. В усіх обласних та великих міських лікарнях практично є хірургічні відділення з усіх основних розділів хірургії (торакальне, нейрохірургічне, хірургічної гастроентерології, щелепно-лицеве, оториноларингологічне, офтальмологічне, опікове, судинне чи навіть серцево-судинне та ін.), у яких подається спеціалізована хірургічна допомога хворим мешканцям сіл та міст.

    Велику роль у забезпеченні кваліфікованою та спеціалізованою допомогою населення відіграють хірургічні клініки медичних університетів та академій України, які діють на базах загальнохірургічних відділень міських та обласних лікарень університетських міст. Висококваліфіковані кадри хірургів-викладачів (професори, доценти, асистенти) здійснюють великий обсяг спеціалізованої допомоги при різних захворюваннях. Багато з цих клінік є міськими центрами спеціалізованої хірургічної допомоги (хірургії печінки, жовчних шляхів та підшлункової залози; хірургії шлунка та кишечнику; хірургічного лікування кровотеч; хірургії легень; хірургії ендокринних залоз, хірургії прямої та товстої кишок, хірургії стравоходу тощо).

  Спеціалізовану допомогу громадянам України незалежно від місця їх проживання надають науково-дослідні інститути хірургічного профілю, які є науково-методичними та організаційними центрами з розробки та втілення новітніх засобів діагностики, лікування та профілактики захворювань і травм певних систем, органів чи ділянок. Серед них Київський науково-дослідний інститут експериментальної та клінічної хірургії і трансплантології АМН України, Харківський НДІ загальної та невідкладної хірургії МОЗ України, Київський НДІ нейрохірургії ім. A.П.Ромоданова АМН України, Київський НДІ кардіохірургії АМН України, Київський НДІ оториноларингології, Київський НДІ ендокринології та обміну речовин АМН України, Одеський інститут офтальмології ім. В.П.Філатова, Дніпропетровський НДІ гастроентерології, Київський НДІ гематології та переливання крові, Київський НДІ туберкульозу та легеневої хірургії та ін.  Поряд з інститутами існує низка спеціалізованих республіканського рівня центрів з деяких галузей хірургії (опіковий, проктологічний центри, центр хірургії щитоподібної залози тощо).

   У останні два десятиріччя в Україні в містах-мегаполісах та великих промислових центрах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг, Херсон та ін.) створено спеціалізовані лікарні невідкладної хірургічної допомоги, в структурі яких є відділення головних напрямків хірургії (нейрохірургічне, судинне, гастроентерологічне, відділення політравми та ін.), діяльність яких забезпечує ефективну спеціалізовану допомогу хворим з різними гострими захворюваннями та станами (шлункові кровотечі, перфоративна виразка, гострий панкреатит). Завдяки створенню лікарень невідкладної допомоги, концентрації в них великої кількості хірургів різних фахів (як вузького, так і широкого профілю) зменшилися негативні наслідки вузької спеціалізації хірургів. Спеціалізовану травматологічну (травма кісток та суглобів) та ортопедичну допомогу забезпечують травмопункти у містах, а також відповідні відділення центральних районних, міських та обласних лікарень, такі науково- методичні центри, як науково-дослідні інститути травматології та ортопедії (Київський, Харківський, Донецький).

 Онкологічну допомогу хворим надають онкологічні міські та обласні диспансери та онкоцентри разом із кафедрами онкології медичних університетів та академій, що розташовані на базах цих диспансерів, а також науково-дослідні інститути онкології, зокрема Київський радіорентгено-онкологічний з його численними багатопрофільними клініками (торакальною, гастроентерологічною, гінекологічною, проктологічною, щелепно-лицевою, клінікою пухлин молочної залози тощо).

 Величезну роль у розвитку невідкладної хірургічної допомоги та в досягненні значних успіхів у цій галузі відіграють міські, обласні, республіканські станції "Швидкої допомоги" (ці станції склались унаслідок об'єднання станцій "Швидкої та невідкладної служби") та утворення в них спеціалізованих бригад з тих чи інших галузей невідкладної хірургії (шокових, тромбоемболічних, опікових тощо). Завдяки цьому медична допомога потерпілим подається швидко та кваліфіковано уже з місця виникнення травми чи захворювання.

 Поряд із державною територіальною системою медичної, зокрема хірургічної, допомоги населенню України, підпорядкованою Міністерству охорони здоров'я, в країні існує досить велика мережа відомчих лікарень, підпорядкованих різним іншим міністерствам та організаціям: Міністерству соціального забезпечення (Республіканський госпіталь для інвалідів Великої вітчизняної та інших воєн та місцеві госпіталі для інвалідів воєн, госпіталі для деяких інших категорій пенсіонерів), Міністерству залізничного та водного транспорту, Міністерству вугільної промисловості, Міністерству внутрішніх  справ та СБУ, Управлінню лікування та оздоровлення при Кабінеті Міністрів України та багатьом іншим. У цих госпіталях, лікарнях та медсанчастинах великих підприємств  є хірургічні відділення, які надають працівникам цих підприємств та служб широку кваліфіковану та спеціалізовану хірургічну допомогу за рахунок бюджетних коштів цих підприємств та установ. Відомчі лікувальні установи мають як стаціонари, так і поліклінічні відділення та хірургічні кабінети в них, а також свої машини "швидкої допомоги".

  Завдяки розвитку нових технологій, появі телевідеоапаратури та комп'ютерів, зокрема лапароскопічних апаратів, у останні роки з'явились нові, нетрадиційні форми оперативних хірургічних втручань, які здійснюються ендоскопічно (лапароскопічне видалення деяких органів черевної порожнини при Їх хронічних ураженнях - жовчного міхура, червоподібного відростка, маткових труб, сегментів кишок тощо, пластичне закриття черевних гриж та ін.) чи ендоваскулярно (балонне та лазерне розширення отвору звужених судин коронарних артерій та артерій ніг тощо). Ці види спеціалізованої хірургічної допомоги поки що надаються в науково-дослідних інститутах хірургічного профілю та деяких клініках медичних університетів.

    Хірургічна допомога, будучи високоефективною, поряд із цим є дуже складною і дорогою. Досягнення їі високого рівня в жодній державі світу, навіть найбільш економічно розвинутій, не може бути забезпечене лише державним фінансуванням. Значне відставання деяких розділів хірургії в колишньому СРСР (зокрема, трансплантології та лапароскопічної), залишене в спадок колишнім союзним республікам - теперішнім незалежним державам, у тому числі й Україні, зумовлене головним чином дефіцитом коштів через єдине - лише державне і  тому недостатнє - джерело фінансування медицини взагалі, у тому числі й хірургії. Тому зараз у суверенній Україні зі зміною  її політичного устрою та реформуванням економічних відносин поряд із головним - державним джерелом фінансування медицини розроблюються та втілюються в життя відповідно до постанови Кабінету Міністрів країни інші форми фінансування медичної допомоги. Насамперед дозволяється медичним установам надавати багато платних хірургічних послуг за бажанням та добровільною згодою хворих. Це стосується також таких нових за технологією операцій, як ендоскопічні (лапароскопічні) втручання на органах черевної порожнини. Адже для придбання апаратури для їх виконання та спеціальної підготовки хірургів з числа тих, хто уже володіє технікою виконання операцій на цих органах традиційним - відкритим - способом, потрібні великі кошти.

  Останнім часом в Україні відбуваються економічні реформи у зв'язку з законодавчим (конституційним) закріпленням різних форм власності (державної, приватної та колективної). Це торкається також і організації системи медичної, зокрема хірургічної, допомоги громадянам України. Хоч ще не вироблено остаточної концепції щодо системи організації медичної допомоги, проте значні зміни в цій організації вже намічаються і у майбутньому, мабуть, поряд із державною, бюджетною медичною допомогою важливе місце належатиме страховій медицині з оплатою послуг з фонду підприємств, страхових компаній, акціонерних товариств, фондів соціального забезпечення та власних коштів пацієнтів тощо.