Викладач	Стоянова Л.П.
Предмет	Медсестринство в хірургії
Група	3 – А с/с
Дата	Згідно розкладу  12.01.2021
Тема Лекція	Тема: Тактика медсестри при гемотрансфузіях.

 

Мета:

Мета:

вивчити систему груп крові АБО і систему резус; показання, протипоказання
до переливання крові та її компонентів (мал. 16);

оволодіти методикою визначення груп крові за допомогою стандартних сиро-
ваток і цоліклонів анти-А і анти-В, а також проведення проб на сумісність
крові донора і реципієнта.

Про цілющі властивості крові люди дізналися дуже давно. Наука про гемотранс-
фузію бере початок з давніх часів. Гіппократ пропонував пити кров психічно хво-
рим і епілептикам. У творах Плінія, Цельса, Гомера є відомості про те, що слабким
людям і людям похилого віку давали пити кров вмираючих гладіаторів. Початок
другого періоду відносять до 1628 р., коли Гарвеєм був обнародуваний закон кро-
шообігу, в якому вчений довів існування великого кола кровообігу. Далі особливо
успішно дослідження з переливання крові розвиваються у Франції, де 15 червня
1667 р. вперше людині перелито кров тварини. Великий внесок у розвиток методи-
ки: переливання крові зробили російські вчені. У 1900 році бактеріолог Ландштей-
шер відкрив групи крові, а у 1907 р. Янський відкрив IV групу крові. Початком
ігятого періоду історії розвитку вважається 20 червня 1919 р., коли в Петрограді
С-Н. Шамовим було проведено перше в світі сумісне з точки зору групи переливан-
ня крові.

Отже, инфузійно-трансфузійна терапія займає велике місце в сучасній меди-
цині.

Інфузією називають уведення в організм рідин парентеральним шляхом,
ялрансфузією — уведення парентеральним шляхом крові та її препаратів. Шляха-
ми уведення в організм інфузійних і трансфузійних рідин є: підшкірне, внутрішньо-
вшне, внутрішньоартеріальне, внутрішньокісткове — у губчасту речовину кістки.

Основним джерелом крові, її препаратів і компонентів є донорство — доб-
ровільне здавання певної частини крові та її компонентів. Людей, що дають свою
жров або орган для уведення або пересадки хворим, називають донорами. Хворих,
яво одержують донорські органи і тканини, називають реципієнтами.

Існують різні групи донорів:

1.        Активні донори: здають кров декілька разів на рік за власною ініціативою. За-
раховують в активні донори після медичного обстеження. Кров здають безплат-
но або отримують за це грошову компенсацію.

2.        Донори резерву — люди з рідкісними групами крові (IV Ші -), які здають кров
у разі потреби.

3.        Донори-родичі — здають кров разово для лікування близьких, що опинились
У біді.

Перед здаванням крові потенційного донора оглядає терапевт, потім донор
здає аналіз крові на К\¥, СНІД, кров і сечу — на загальний аналіз, робить ФГДС.
Кров можна здавати по 400 мл, 1 раз на 1,5—2 міс, але не більше 5 разів. Основний
вид донорства — доброчинне донорство.

ДІЯ ПЕРЕЛИТОЇ КРОВІ
НА ОРГАНІЗМ РЕЦИПІЄНТА

Дія перелитої крові на організм реципієнта зумовлена складними регуляторними
механізмами. Перелита кров діє на елементи нервової рецепції, а також фермент-
ні і гормональні системи тканинного обміну, зміни його на всіх рівнях — від орга-
нотканинного до молекулярного.

У першій фазі (пригнічення) в результаті неминучого порушення гомеостазу вини-
кає короткочасний конфлікт. Ця фаза є нетривалою.

Друга фаза триває довше. Вона характеризується посиленням фізіологічних
процесів, які мають захисно-пристосувальне значення.

Переливання крові справляє такий ефект на організм реципієнта:

1 . Замісний ефект.

Замісна дія полягає у поповненні втраченої організмом частини крові. Ерит-
роцити, уведені в організм, відновлюють об’єм крові та її газопровідну функцію.
Лейкоцити підвищують імунну здатність організму. Тромбоцити коригують сис-
тему згортання крові. Плазма й альбумін мають гемодинамічну дію. Імуногло-буліни плазми створюють пасивний імунітет. Фактори згортання крові і фібри-
нолізу регулюють агрегатний стан крові. Живильні речовини, що вводяться
разом з кров’ю (білки, жири і вуглеводи), включаються в ланцюг біохімічних
реакцій.

Еритроцити перелитої крові функціонують у судинному руслі реципієнта про-
тягом ЗО діб і більше. Клітини білої крові покидають судинне русло незабаром піс-
ля переливання, білки плазми донорської крові циркулюють у судинному руслі
реципієнта 18—36 днів.

2.        Гемодинамічний ефект.

Переливання крові має всебічну дію на серцево-судинну систему. У хворих з
гострою крововтратою і травматичним шоком воно призводить до різкого збіль-
шення ОЦК, збільшення припливу венозної крові до правих відділів серця, поси-
лення роботи серця і підвищення хвилинного об’єму крові.

Пожвавлюється мікроциркуляція: артеріоли і венули розширюються, розкри-
вається мережа капілярів, у них прискорюється рух крові, скорочуються артеріове-
нозні шунти, унаслідок чого витікання крові припиняється. Протягом 24—48 год
після переливання крові у хворого посилюється приплив тканинної лімфи в крово-
носне русло, унаслідок чого об’єм ОЦК стає ще більшим. Тому інколи приріст ОЦК
перевищує об’єм перелитої крові.

3.        Імунологічний ефект.

З перелитою кров’ю вводять гранулоцити, макрофагальні клітини, лімфоцити,
комплементи, імуноглобуліни, антибактеріальні й антитоксинні антитіла. Зростає
фагоцитарна активність лейкоцитів, активується утворення антитіл.

4.        Гемостатичний ефект.

Перелита кров стимулює систему гемостазу реципієнта, викликає помірну ко-
агуляцію, що зумовлена збільшенням тромбопластичної і зменшенням антикоагу-
лянтної активності крові.

5.        Стимулювальний ефект.

Переливання крові спричинює в організмі зміни, схожі на стрес. Відбуваєть-
ся стимуляція гіпоталамо-гіпофізарно-адреналінової системи, що підтверджується
збільшенням вмісту кортикостероїдів у крові і сечі реципієнтів у посттрансфузій-
ний період. У реципієнтів підвищується основний обмін, збільшується дихальний
коефіцієнт, посилюється газообмін.

За видом використовуваної крові методи переливання можна поділити на дві
принципово різні групи.

І.      Аутогемотрансфузія (переливання власної крові):
трансфузія заздалегідь заготовленої крові;
реінфузія крові.

Полягає в переливанні хворому власної крові, що вилилась у закриті порож-
нини організму.

П. Переливання донорської крові:

пряме переливання (кров переливається безпосередньо від донора хворому без
її консервування);

непряме переливання (переливається заготовлена в спеціальних флаконах
(пакетах) кров з консервантами);

обмінне переливання (є поєднанням кровопускання і заміщувального перели-
вання крові, обидві операції здійснюють одночасно).

Показання і протипоказання до переливання крові та її компонентів
поділяють на абсолютні й відносні.

Абсолютні показання:

гостра крововтрата понад 15 % ОЦК;

травматичний шок;

тяжкі операції, що супроводжуються значним ушкодженням тканин і крово-
течею.

Відносні показання:
анемія;

захворювання запального характеру з тяжкою інтоксикацією;
невпинна кровотеча, порушення системи згортання;
зниження імунного статусу організму;

тривалі хронічні запальні процеси зі зниженням регенерації і реактивності;
деякі отруєння.

Абсолютні протипоказання:

гостра серцево-легенева недостатність, що супроводжується набряком легень;
інфаркт міокарда.

Відносні протипоказання:

свіжі тромбози і емболії;

тяжкі порушення мозкового кровообігу;

септичний ендокардит;

вади серця;

гіпертонічна хвороба III стадії;
тяжкі функціональні порушення печінки і нирок;
захворювання, пов’язані з алергізацією організму;
гострий або дисемінований туберкульоз;
ревматизм.

Як відомо, на поверхні еритроцитів знаходяться аглютиногени (А і В) — біл-
кові речовини, які за своєю біологічною природою є антигенами. У плазмі наявні
аглютиніни (а і 6) — тобто білки, що належать до фракції у-глобулінів і за своєю
природою є антитілами. Залежно від наявності або відсутності того чи іншого
аглютиногену або аглютиніну було виявлено 4 групи крові:

I      група — в еритроцитах аглютиногенів немає, а в плазмі наявні аглютиніни а і 8;

II    група — в еритроцитах наявний аглютиноген А, у плазмі — аглютинін 8;

III  група — в еритроцитах наявний аглютиноген В, у плазмі — аглютинін а;

IV  група — в еритроцитах наявні аглютиногени А і В, у плазмі аглютинінів
немає.

Групові властивості крові передаються спадково за класичними законами ге-
нетики.

Таким чином, у крові людини немає однойменних аглютиногенів і аглю-
тинінів. При зустрічі однойменних аглютиногенів і аглютинінів відбувається скле-
ювання еритроцитів (аглютинація). Згодом аглютинація в організмі реципієнта
призводить до руйнування еритроцитів, тобто до гемолізу.

Групова належність крові за системою АВО визначається за допомогою реакції
аглютинації. Нині існує три способи визначення груп крові за системою АВО:

-            простою реакцією за стандартними ізогемаглютинувальними сироватками;

-           за стандартними ізогемаглютинувальними сироватками та стандартними
еритроцитами (перехресний спосіб);

-            за допомогою моноклональних антитіл (цоліклонів анти-А та анти-В).

Ми детально зупинимось на визначенні групи крові простою реакцією і за до-
помогою цоліклонів.

ПОМИЛКИ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ ГРУП КРОВІ Розрізняють 3 види помилок: помилки, пов’язані з недоліками техніки дослідження; помилки, пов’язані з недоброякісністю стандартних сироваток; помилки, пов’язані з біологічними особливостями випробовуваної крові. Помилки технічного характеру: 1.        Неправильне розташування сироваток на тарілці. 2.        Змішування сироваток різних груп. 3.        Неправильне кількісне співвідношення сироватки та еритроцитів. 4.        Оцінювання результату реакції раніше 5 хв. 5.        Недотримання температури в приміщенні, де проводиться визначення. 6.        Промивання піпеток водою або іншими розчинами, а не фізіологічним роз- чином.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИЗНАЧЕННЯ ГРУПИ КРОВІ
ЗА ДОПОМОГОЮ ЦОЛІКЛОНІВ

Існує ще один спосіб визначення групи крові — за допомогою цоліклонів. Для виз-
начення групи крові необхідні цоліклони: анти-А і анти-В, планшет з маркуван-
ням, досліджувана кров, скляні палички. Порядок визначення такий:

1.        Знежирити планшетку спиртом і нанести маркування.

2.        Нанести на планшет по одній краплі (0,1 мл) цоліклонів анти-А і анти-В під
відповідними написами.

3.        Узяти кров з пальця або вени.

4.        Поряд із краплями антитіл нанести по одній маленькій краплі (0,01 мл) до-
сліджуваної крові, тобто співвідношення кров : цоліклони = 1 : 10.

5.        Змішати різними скляними паличками.

6.        Через 2,5—3 хв оцінити результат.

Оцінювання результату:

якщо реакція аглютинації не сталася ні з цоліклоном анти-А, ні з цоліклоном
анти-В, то це 0(1) група крові;

якщо реакція аглютинації сталася з цоліклоном анти-А, то це А(ІІ) група
крові;

якщо реакція аглютинації сталася з цоліклоном анти-В, то це В(ІІІ) група
крові;

якщо реакція аглютинації сталася і з цоліклонами анти-А, і з цоліклоном
анти-В, то це АВ(ІУ) група крові (табл. 3).

ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС-ФАКТОРА

У 1940 році в еритроцитах людини був виявлений ще один антиген (аглютиноген),
який назвали резус-фактором. Установлено, що резус-фактор наявний у 85 % лю-
дей, тобто вони є резус-позитивними (Ші+), інші 15 % є резус-негативними (Ші-).

Резус-фактор можна визначати у клініці як за допомогою методів, що не потре-
бують спеціального обладнання, так і за допомогою лабораторних методів.

Існує два способи визначення резус-фактора в клініці (так звані експрес-ме-
тоди):

експрес-метод зі стандартним універсальним реагентом у пробірці без підігрі-
вання;

експрес-метод на поверхні без підігрівання.

Для першого способу необхідні центрифужні пробірки. Порядок визначення
такий:

1.        На дно пробірки наносять краплю стандартного універсального реагенту —
антирезусної сироватки групи АВ(ІУ), що містить 33 % розчин поліглюкіну.

2.        Додають у пробірку краплю досліджуваної крові. Пробірку обертають кругови-
ми рухами, добиваючись, щоб вміст розтікся по стінках, і спостерігають 3 хв.

3.        Додають у пробірку 2—3 мл фізіологічного розчину та перемішують шляхом
однократного або двократного перевертання пробірки.

Оцінювання результату:

наявність пластівців на тлі просвітленої рідини (аглютинація) вказує на ре-
зус-позитивну кров;

рівномірно забарвлена рожева рідина в пробірці вказує на відсутність аглюти-
нації і на резус-негативну кров.

 

 

ПРАВИЛА ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ

Кров переливають натщесерце або після легкого сніданку. Перед трансфузією слід
спорожнити сечовий міхур, виміряти артеріальний тиск і температуру.

Потім необхідно перевірити придатність крові донора, визначити групу крові
донора і реципієнта, провести проби на індивідуальну сумісність (групову або за
системою АВО і резус-сумісність), а також біологічну пробу.

Наприкінці переливання у флаконі залишають 10—15 мл крові і зберігають
протягом 1 доби. Після переливання 2—4 год треба полежати у ліжку. Необхідно
стежити за артеріальним тиском, температурою, частотою пульсу, характером сечі
та її кількістю.

 

 

ВІЗУАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ
ПРИДАТНОСТІ КРОВІ ДО ПЕРЕЛИВАННЯ

Перевірити правильність паспортизації: наявність етикетки з номером, дати за-
готовлення, позначення групи і резус-належності, найменування консерванту і
терміну придатності, прізвище й ініціали донора, найменування установи-заготів-
ника, підпис лікаря.

1.        Перевірити термін придатності (21 доба і 35 діб при застосуванні нових кон-
сервантів).

2.        Перевірити герметичність упаковки. Недопустимі порушення її цілості, проко-
лювання кришки флакона голкою.

3.        Переконатись, що кров розділена на три шари (прозорі), не має пластівців.
Унизу мас бути червоний шар — еритроцити; посередині — вузька сіра смуж-
ка — лейкоцити і тромбоцити; зверху — жовтий — плазма.

Якщо хоча б одна з перелічених вимог не виконана, таку кров переливати
забороняється.

ОЦІНЮВАННЯ КРОВІ ДОНОРА І РЕЦИПІЄНТА

Для визначення сумісності крові за системою АВО Оттенберг увів правило, згід-
но з яким аглютинують еритроцити крові, що переливається, а не крові хворого.
Відповідно до цього правила можливе переливання різногрупної крові, при цьому
представники групи АВ(ІУ) є універсальними реципієнтами.

Але сучасними дослідженнями встановлено, що правило Оттенберга може
застосовуватись лише при переливанні до 0,5 л донорської крові. Що стосується
резус-сумісності, то резус-позитивним пацієнтам принципово можна переливати
резус-негативну кров.

Сучасні досягнення імунології і клінічної практики дозволяють переливати тіль-
ки одногрупну і однорезусну кров, за винятком екстрених випадків. Переливання
різногрупної крові дітям заборонене взагалі.

ПРОБИ НА ІНДИВІДУАЛЬНУ СУМІСНІСТЬ

Проби на індивідуальну сумісність проводять у процесі підготовки до гемотранс-
фузії. Роблять пробу на індивідуальну сумісність за системою АВО і за резус-фак-
тором. Порядок виконання такий:

1.        Для проведення проб необхідно взяти у хворого напередодні або в день транс-
фузії 5 мл крові в чисту суху пробірку, надписавши на ній в присутності хворо-
го його прізвище, групу крові і дату. Пробірку для відстоювання поміщають у
холодильник, а в термінових випадках кров центрифугують.

2.        Проби проводять паралельно: великі краплі сироватки хворого наносять Пас-
терівською піпеткою на чашку Петрі і білу площину, на яких надписують пріз-
вище і групу крові хворого; прізвище, групу крові і номер флакона донора. По-
ряд із краплями сироватки наносять кров донора з флакона у співвідношенні
1:10 і перемішують скляними паличками.

3.        Визначення групової сумісності: наносять краплю на площину і похитують;
результат визначають через 5 хв. Визначення резус-сумісності: чашку Петрі
ставлять на водяну баню з температурою 46—48 °С, результат визначають че-
рез 10 хв.

Наявність аглютинації хоча б в одній із крапель вказує на групову або резус-не-
сумісність крові донора і реципієнта і неприпустимість переливання такої крові.

БІОЛОГІЧНА ПРОБА

Незважаючи на сумісність крові донора і хворого, визначену за системою АВО і
резус-фактором, не можна бути впевненим у повній їх сумісності.

Існує багато другорядних групових систем, які можуть стати причиною уск-
ладнень. Для того щоб виключити таку ймовірність, на початку гемотрансфузії
проводять ще одну пробу на сумісність — біологічну.

Спочатку струминно переливають 10—25 мл крові, після чого трансфузію при-
пиняють (перекривають крапельницю) і протягом 5—7 хв спостерігають за станом
хворого. За відсутності клінічних проявів реакції або ускладнень (почастішання
пульсу, дихання, задишка, утруднене дихання, гіперемія обличчя тощо) вводять ще

10                —25 мл крові і протягом 5—7 хв знову спостерігають за хворим. Так повторюють
тричі.

Відсутність реакції у хворого після трикратної перевірки є ознакою сумісності
крові і підставою для здійснення гемотрансфузії у повному обсязі.

У разі несумісності крові у реципієнта під час біологічної проби з’являються
тахікардія, задишка, гіперемія обличчя, озноб або жар, біль у животі та (дуже важ-
лива ознака) у поперековій ділянці.

В обов’язки середнього медичного персоналу, який виконує роботу під керів-
ництвом лікаря, входить:

завезення трансфузійних рідин, стандартних сироваток на станцію або відді-
лення переливання крові;

отримання трансфузіних рідин і їх реєстрація в «Журналі отримання і витра-
ти крові та її компонентів»;

дотримання правильного режиму зберігання крові і реєстрація температури
холодильника в «Журналі температурного режиму зберігання крові»;
заготовлення, оброблення, монтаж, стерилізація і зберігання систем для ге-
мотрансфузії;

підготовка всього необхідного для переливання крові та її компонентів;
надання допомоги лікарю в проведенні досліджень групи крові, резус-фактора
і проб на сумісність при трансфузії;

спостереження за хворим під час і після переливання крові;
ведення протоколу переливання крові.

Трансфузіологічна служба є мережею спеціальних організацій, зобов’язаних
забезпечувати лікувальні установи кров’ю, її компонентами і кровозамінниками.
До складу трансфузіологічної служби входять Гематологічний науковий центр
АМН України, науково-дослідні інститути Міністерства охорони здоров'я, станції і
відділення переливання крові.

Станції переливання крові комплектують донорські кадри, обстежують до-
норів і ведуть їх облік, заготовляють і зберігають кров та її компоненти.

Розвиток донорства, забезпечення комплексу соціальних, екологічних, пра-
вових, медичних заходів, захист прав донора регламентується законом. Перед
гемотрансфузією лікар пише короткий епікриз з обґрунтуванням показань до ге-
мотрансфузії.

Після трансфузії лікар записує в історію хвороби протокол переливання
крові:

показання до трансфузії;

паспортні дані з кожного флакона: прізвище донора, група крові, резус-фак-
тор, номер флакона, дата заготовлення крові;
група крові і резус-фактор реципієнта і донора;

результати проб на індивідуальну сумісність крові донора і реципієнта за сис-
темою АВО і резус-фактором;
результат біологічної проби;

 

 

 

 

Визначення групи крові за допомогою цоліклонів анти-А та анти-В

Місце виконання - Маніпуляційна.

 

 Підготувати:

1. Стерильні марлеві кульки.

2. 96% етиловий спирт.

3. Стерильний скарифікатор.

4. Стерильні скляні скельця, палички.

5. Цоліклони анти – А та анти – В.

6. Посуд для використаного матеріалу.  

 

1. Одягти халат, шапочку, маску, окуляри, фартух. 2. Помити руки під проточною водою з милом, витерти рушником. 3. Одягнути дві пари стерильних гумових рукавичок. 4. З фаланги четвертого пальця правої руки хворого взяти краплю крові (на предметне скло).  

 

  Алгоритм  виконання

1.     1.Розкрийте ампули цоліклонів анти-А та анти-В і дві ампули з розчинниками, змішайте та дочекайтесь повного розчинення. 2. Нанесіть на обезжирену емальовану тарілку краплину цоліклону анти-А та анти-В. 3. Додайте до них в 10 разів меншу краплину крові пацієнта у співвідношенні 10:1. 4. Змішайте кров з цоліклонами за допомогою скляних паличок.  5. Оцініть результат через 2-3хв при денному освітленні. 6. Продезінфікуйте посуд та обладнання (Занурте в 5% розчин хлораміну на 1 годину).

 

2.     1. Дотримуйтесь часу (1-2 хвилини).   2. Дотримуйтесь співвідношення крові, що досліджується та цоліклонів1:10. 3. Можна використовувати різні краї предметного скла. 4. Дотримуйтесь часу.  

 

Заповнити медичну документацію

 

В еритроцитах містяться аглютиногени А і В. В сироватці крові є аглютиногенні антитіла - аглютиніни а і β. При зустрічі іn vitro аглютиніну α і аглютиногену А чи аглютиніну β і аглютиногену В відбувається аглютинація - реакція між сироваткою і еритроцитами, яка приводить до склеювання еритроцитів. На основі цих даних групи крові характеризуються за кількістю в них аглютинінів сироватки і аглютиногенів еритроцитів.

1. Перша група крові характеризується тим, що в її еритроцитах відсутні аглютиногени, а в сироватці є два аглютиніни – α і β. Повна формула першої групи крові 0 (І) α β.
2. 2) В крові другої групи еритроцити мають тільки один аглютиноген А, а в сироватці є тільки один аглютинін β.Повна формула крові II групи А (ІІ )β.
3. III група крові характеризується тим, що еритроцити містять тільки один аглютиноген В, а її сироватка містить тільки один аглютинін α. Повна формула - В (Ш) α.
4. 3) IV група крові відрізняється тим, що її еритроцити містять два аглютиногени А і В, а сироватка зовсім не містить аглютинінів. Повна формула крові IV групи крові АВ (IV). Людей з І групою крові - 41 %, А (II) - 38%, В (III) - 18% , АВ (IV) - 3%.

 

 

 

 

 

 

 

 

Основна:

О.М. Кіт "Медсестринство в хірургії" Тернопіль, 2002р. ст. .

Додаткова:

С.Д. Хіміч " Хірургія" Київ "Здоровя" 2004р. ;

Л.М. Ковальчук "Навчальний посібник з хірургії в модулях" Київ,"

Медицина"                  2009 р.

Л.В. Цитовская "Руководство по практическим занятиям по хирургии."

К., "Вища школа" 1988г.